2.1 Стосунки Речі Посполитої зі Швецією

З визволенням від датського панування, Швеція сама почала вести широку агресивну політику по відношенню к своїм сусідам. Головну роль у зовнішній політиці Швеції відігравала балтійське питання. Намагання повністю заволодіти Балтійським морем, для завоювання монопольного положення в балтійській торгівлі характеризує найбільш ярку політику шведських королів як у XVI так і XVIIст. Тривала серія війн з цією метою велася Швецією з усіма її сусідами.

На початку XVIст. Швеція починає відігравати велику роль північно – східній Європі. На той час вона перетворилась в зібрану і кріпку дворянську монархію.

Вперше політичні інтереси Польщі і Литви з Швецією зіткнулися у період Лівонської війни 1558-1583рр. в районі Інфлянт, причому і тоді , коли в ній обидві сторони протистояли одна одній, і тоді, коли вони перебували в союзі, відносини між ними істотного значення не мали, перебували в тіні стосунків Польщі і Литви з Москвою, незважаючи на те, що в ході даної війни Швеція закріплялася в північній Естонії, на володіння котрою Польща і Литва претендували. Характер цих відносин змінився наприкінці ХVI ст., і стан, якого вони набули протривав до 1660р.

За часів володіння Еріка XIV (1560-1569рр.) Швеція збільшила свої володіння, а саме в1561р. зайняла Естонію і таким способом здобула собі доступ до торгівлі із Східною Європою. Брат Еріка Ян ІІІ (1569-1592рр.) під впливом єзуїтів прихилився до католицької віри й увійшов у тісні зв’язки з Польщею. Разом із поляками вів війну з Московщиною, а його полководець Понтіс Делагарді поширив шведські володіння над Фінським заливам в Інгрії. Свої впливи у Польщі Ян –використав на те, щоб для свого сина Сигізмунда добути польську корону в 1587р. Після смерті батька Сигізмунд став також шведським королем. У 1594р. відбулася його коронація в Швеції. Він об’єднав під свою владу такі великі простори, якими до того часу ніхто не володів на півночі Європи. Але Сигізмунд був вихований у католицькій вірі під впливом єзуїтів і тому спочатку зустрічав труднощі в Швеції. Унія між Швецію та Польщею мала персональний характер, але шведи боялися, що Польща схоче мати над ними провід. Сигізмунд був зобов’язаний ухвалою сейму 1593р. повернутися до Речі Посполитої. Щоб утримати самостійність держави, шведські вельможі віддали регенцію в руки Карла, князя Судерманії, що мав широку популярність серед міщанства й селянства як щирий євангелік.

У Швеції Сигізмунд ІІІ був особою непопулярною: на відміну від шведів- лютеран, він був католиком, причому запеклим; недовподоби було й те, що фактично він у їхній країні не правив. Цю непопулярність у своїх інтересах використовував Карл Судерманський; його дії були спрямовані на позбавлення Сигізмунда ІІІ шведського престолу.

Карл скликав церковний з їд в Упалі у 1593р., і там вирішено, що Святе Письмо має бути єдиною основою шведської церкви. Ці постанови звернулися проти планів Сигізмунда, що хотів привернути католицьку церкву у Швеції.

Довідавшись про це, у 1589р. Сигізмунд ІІІ висадився з військом у Швеції, щоб відновити свою владу у ній, проте зазнав поразки; Карл полонив його але невдовзі відпустив. Сигізмунд ІІІ ні з чим повернувся до Польщі, а 1599р. ріксаг детронізував його. Цього акту Сигізмунд ніколи не визнавав і постійно титулувався шведським королем. Так само титулувались його син Владислав IV і до 1660р. Ян Казимир. У результаті 1604р. Карл Судеранський став шведським королем Карлом IX.

Втрата Сигізмунда ІІІ шведського трону стала переломним моментом у відносинах Речі Посполитої і Швеції. Відтоді вони були пронизані прагненням Сигізмунда ІІІ та двох його наступників на польському престолі заволодіти й шведським. Протистояння якого набрали відносини, мало не тільки династичний характер. Ішлося головним чином про суперництво двох держав за панування в східній частині південної Прибалтики.

Ініціаторами наступної війни були шведи. Спочатку вони захопили Лівонію до Двіни, але незабаром польсько-литовські війська відкинули ворога.

У 1600р. Сигізмунд ІІІ домігся проголошення сеймом інкорпорацій північної Естонії до складу Інфлянт Речі Посполитої. Найзначнішим бойовищем цього етапу війни стала битва з участю великого гетьмана литовського Яна Ходкевича, котрий у 1605р. під Кірхгоьмом розбив шведські війська, що втроє переважали поляків.

Воєнне протистояння тривало до 1611р., коли було укладено перемир’я на кілька місяців. Воно продовжувалося кілька разів. У 1617р. шведським королем став Густав ІІ Адольф (1611-1632), син Карла IX.

Густав Адольф змагав до того, щоб Балтійське море зробити справді шведським морем та добути в шведські руки всі життєві пункти на його побережжях. Ці його плани спричинили війну з усіма сусідніми. Будова Ґетеборга була головною причиною війни з Данією (1611-1613рр.). Швеція не мала ще зорганізованих сил, і Християн IV переміг її. Зате повний успіх дала війна з Московщиною.

Густав Адольф використав внутрішні ворохобною, у якій перебувала московська держава, й опанувати дальші території над Фінським заливом. Мир був підписаній в селі Столбове в лютому 1617р. Умови цього договору були тяжкі для Російської держави. Новий московський цар Михайло Романов погодився віддати Швеції ін грію і Карелію.

Таким чином Швеція добула сполучення між Фінляндією й Естонією та задержала в свої руках доступ до східноєвропейської торгівлі. За трирічним перемир’ям 1618р. Швеція отримала естонське місто П’ярду. У1621р. Густав ІІ Адольф, використавши те, що Річ Посполита вела війну з Туреччиною захопив значну частину Інфлянт. У липні того ж року гетьман Кшиштоф Радзивілл, який керував діями польсько-литовського війська, уклав з шведами чотирирічне перемир’я, що за ним більша частина Інфлянт на північ Двіни залишилася за противником.

Чергова польсько-шведська війна 1625-1629рр. є одним із епізодів Тридцятилітній війни, хоча й співпрацювала з католицьким табором, зокрема з Габсбургами.

Сигізмунд після детонації не хотів зректися своїх прав до шведської корони і все приготовляв наїзд на Швецію, утворюючи проти Густава Адольфа союз католицьких держав. Щоб остаточно цю справу Густав Адольф уклав похід на Лівонію, що перейшла була частинна під польську владу.

Улітку 1621р., у розпал воєнних дій під Хотином, шведи перейшли в настання в Лівонії й Курляндии й у короткий строк, домоглися значних успіхів. Незабаром капітулювала Рига. Для Річ Посполитої це було дуже важким ударом, тому що через устя Двіни йшла основна маса товарів з Великого князівства Литовського. Захоплення Риги робив шведів хазяями в Східній Прибалтиці.

В 1625р. шведи взяли Дерпт. У їхні руки потрапили до цього часу й курляндские порти. Прагнучи опанувати всіма найважливішими пунктами на Балтійськом море й перетворити його у внутрішнє шведське море, Густав Адольф переніс воєнні дії в Пруссію й Польське Помор'я.

В 1626р. Шведське війська висадилися в порту Пиллау. Не зустрічаючи ні найменшого опору з боку прусського герцога , вони форсованим маршем перетнули Пруссію й опанували лежачої в дельті Вісли Мальборком. Незабаром були зайняті Пуцк і Эльблонг; до осені 1626р. вся північ Пльського Помор'я, за винятком Гданська, був захоплений шведами. Втрата Помор'я зачіпали життєві інтереси широких шарів польської шляхти. Тому польські війська, що діяли проти шведів, були значно посилені й навесні 1627р. перейшли в настання. Вони опанували Пуцком і розгромили чотирьохтисячний загін німецьких ландскнехтів, найнятих Густавом Адольфом. Восени 1627р. польський флот здобув перемогу над шведськими кораблями й змусив шведів зняти блокаду Гданська. Однак, незважаючи на ці успіхи, значна частина Помор'я залишалося в руках шведів. Воєнні дії тривали змінним успіхом.

Гетьман польний короний С. Конєцпольський 27 червня 1629р. завдав поразки швед у битві під містом Тшцяною, що поблизу правого берега Вісли; Густав ІІ Адольф був у ній поранений, ледве не потрапив у полон і дув змушений погодитись на підписання у вересні того ж року в Альтмарку (Старому Тарзі поблизу Гданська) шестирічного перемир’я, умови якого для Польщі були тяжкими: у руках шведів залишилося кілька стратегічно важливим міст зазначеної вище частини Королівської Прусії і вся територія Інфлянт на північ від Двіни. До шведів перейшов також нечисленний польський флот. У 1630р. Густав ІІ Адольф наклав на торгівлю через Гданськ мито в розмірі трьох з половиною відсотків, чим сильно вдарив по економіці Гданська і всієї Речі Посполитої.

У 1632р. після смерті Сигізмунда ІІІ королем Речі Посполитої став Владислав IV, а після загибелі під Лютценом (біля Ляйпціга) Густава ІІ Адольфа на шведському престолі опинився його шестирічна дочка Христина (1632-1654). Королева Христина, вирісши за регентство канцлера Оксеншерни, бачила, як її країна сягнула вершин могутності.(див. додаток №18) Швеція брала участь к Тридцятилітній війні у тісному союзі з Францією. Одначе королева повернулась до католицизму, зреклася трону й подалася до Риму.

Обидві країни готувалися відновити воєнні дії після закінчення Альтмарського перемир’я. Умови перемир'я, укладеного, нарешті, у вересні 1629р. в Альтмарке на шість років, були дуже важкі для Річ Посполитої. Шведи втримували у своїх руках Лівонію й Эльблонг, а також всі порти Східної Пруссії. Із Гданьском шведи уклали особливу конвенцію, по якій більша частка митних зборів у Гданьске переходило в руки шведів. Швеції вдалося в цей час фактично підкорити своєї влади балтійське узбережжя й повністю поставити під свій контроль всю її морську торгівлю.

Проте до цього не дійшло: під тиском Франції, Англії та Голландії у вересні 1635 р. в Штумдорфі було укладено перемир’я на 26,5 років, згідно з яким Швеція повернула Польщі всі окуповані нею міста Королівської Пруссії, відмовитись від згаданого мита (на той час його збір приніс шведам 11 млн. золотих), натомість зберегла за собою територію Інфлянт на північ від Двіни; було домовлено, що впродовж перемир’я Владислав ІV не повинен претендувати на шведський престол. У 1655 р. Швеція це перемир’я зірвала і напала на Польщу.

За Вестфальським миром 1648р. Швеція отримала землі на півночі Німеччини в устях трьох великих рік – Ельби, Везера і Одера. Крім того, Швеція захопила (в 1645р.) у Данії о. Готланд і отримало право вільного проходу шведських судів через Зонд. В сер. XVI ст. Швеція витіснила датчан з Південної Скандинавії.


Информация о работе «Зовнішня політика Речі Посполитої в другій половині XVI ст. – першій половині XVII ст.»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 72898
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
42913
0
0

... український дипломат, очевидно, серед іншого звертався до султана з проханням вплинути на кримського хана, щоб той не відмовлявся від мирних відносин з Українським гетьманством [7;292]. 2.3 Зовнішня політика Б. Хмельницького в Придунайському регіоні Вельми активною на початку 1650-х рр. була зовнішня політика Хмельницького в Придунайському регіоні. Там розташовувалися близькі сусіди України ...

Скачать
263986
0
0

... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами ре­гулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...

Скачать
27974
0
0

... та Подільське. З 1434 р. у руських провінціях було запроваджено польське право, нав'язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління. У другій половині XV — на початку XVI ст. розгортаються процеси централізації, посилюється вплив Польщі та прогресує занепад Литви. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязі ...

Скачать
358417
0
0

... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...

0 комментариев


Наверх