Наслідки голодомору

3. Наслідки голодомору

Голод 1946-1947 рр. залишив значний відбиток на демографічному розвитку України.

Внаслідок голодомору серед сільського населення поширилася дистрофія. За офіційними повідомленнями на початку 1947 р. в Україні нараховувалося 448 тис. хворих на дистрофією, серед яких 150 тис. перебували у важкому стані й потребували термінової госпіталізації. На травень 1947 р. вже було зареєстровано понад 900 тис. таких хворих (1, с.344). За іншими (неповними) даними, до літа 1947 р. на Україну було зареєстровано більш як 1 млн. хворих на цю хворобу. Поширювався й тиф. Так, лише на Дніпропетровщині за листопад 1947 р. було виявлено близько 1,6 тис. таких хворих (3, с.44).

Що ж до людських втрат, то їх визначити важко, оскільки масштаби трагедії, попри те, що вони були меншими ніж у 1932-1933 рр., надто великі. Лише органи ЗАГСу УРСР зафіксували у 16 східних та Ізмаїльській і Чернівецькій областях 1946 р. 282 тис. померлих, а 1947 р. – більш ніж 528 тис. (4, с.29)

Вже з грудня 1946 р. почався падіж худоби. На 1 січня 1947 р. поголів’я великої рогатої худоби зменшилося порівняно з 1 січня 1946 р. на 46,4 тис. голів, свиней – на 1001,8 тис., овець і кіз – на 125,9 тис., коней – на 35,7 тис. голів (3, с.42). Скорочення поголів’я продовжувалося аж до появи зеленого корму.

Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови України. Скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в невигідні умови порівняно із західними країнами.

Період голоду негативно сказався на свідомості, психології людей, що позначилось на їх поведінці та вчинках як під час продовольчої скрути 1946-1947 рр., так і в подальші роки. Багато хто бачив та розумів сутність існуючої державної системи, однак продовжував покірно жити, чи скоріше існувати у звичному ритмі, пристосовуючись до труднощів, залишаючи своє невдоволення при собі. Голод засвідчив, що позбавлене державної підтримки населення було змушене рятуватися самотужки, часто йдучи на злочини та нелюдські вчинки, переступаючи моральні норми. В основному, протест проти дій влади виражались у розмовах чи у листах до рідних. Проте серед безпартійних і партійців траплялися й ті, хто відкрито чинив опір влади, знаючи, що за свою непокору, буде жорстоко покараний. Ця категорія, попри пасивність та аполітичність більшості населення, становила потенційну загрозу радянській владі, оскільки при нагоді завжди виражала своє невдоволення нею вчинками та антирадянськими висловлюваннями.

Голод суттєво вплинув на криміногенну ситуацію, особливо збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і запасів продовольства. У ІІ половині 1946 р. та І половині 1947 р. кримінальні злочини такого характеру у країні становили 70%. Усе нагадувало війну за шматок хліба голодних проти голодних, оскільки городяни грабували село, а сільські мешканці – місто. Об’єктами нападів ставали магазини, сховища, бази, а також помешкання і господарчі будівлі жителів міст і сіл. Ішли грабувати, часто зі зброєю в руках, організовуючись у групи, робітники, службовці, колгоспники, військовослужбовці, члени ВКП(б), комсомольці і вчорашні фронтовики, які до цього не вчиняли навіть дрібних крадіжок (5, с.94).

Спецслужби фіксували у висловлюваннях людей недовіру до влади й розуміння того, що голод був спричинений не посухою, а радянським державним устроєм. Разом з цим, замість реальної допомоги в голодні 1946-1947 рр. посилюється кримінальне переслідування «розкрадачів» соціалістичної власності, які за статтею 131 Конституції 1936 р. кваліфікувалися як «вороги народу», а 18 статтею Статуту сільськогосподарської артілі – як «зрадники загальної справи колгоспів» (3, с.44).

Отже, мізерний заробіток, необхідність красти чи тікати з колгоспу були єдиним, але не широким арсеналом засобів для селянина, щоб прожити у післявоєнному колгоспі. Вияв реакції людей на цю ситуацію знайшов своє відображення також в народному фольклорі.

На «допомогу» колгоспам у виконанні тих чи інших постанов, проведені сільськогосподарських кампаній були надіслані уповноважені з різних радянських і партійних організацій. Головна функція цих уповноважених, які нерідко не мали аж ніякого відношення до сільськогосподарського виробництва, зводилася до того, аби будь-якою ціною добитися виконання державних планів. Вони несли відповідальність за свою діяльність лише у тому випадку, коли плани заготівель не виконувалися (3, с.22). Зрештою, такий спосіб керівництва колгоспами завдавав великої шкоди розвиткові сільського господарства. Негативні кризові явища в сільському господарстві продовжували наростати аж до вересня 1953 р., коли фактично було визнано крах сталінської аграрної політики.

Висновки

В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Історія тяжких повоєнних літ, зокрема голодомору 1946-1947 рр. на Україні, не писана ще в такому обсязі, як історія страшних 1932-1933 рр. Аналіз відповідної літератури свідчить про наявність невеликої кількості досить скупих публікацій письменників, публіцистів та істориків, присвячених даній темі.

Серед цілого комплексу причин виникнення голоду визначальною була сталінська політика хлібозаготівель, що вимагала безумовного виконання надзвичайно напружених планів поставок. Здійснення планів домагалися засобами репресивного характеру. Також однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946 р. і 1947 р., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України.

Сталін і його оточення використали засуху з пропагандистською метою, відзначивши боротьбу з нею як ще одну перемогу колгоспного ладу який нібито зовсім безболісно зміг подолати всі наслідки засухи. Реальної допомоги від влади населення України майже не отримувало.

Екстремальні умови голоду несли загрозу як фізичному, так і психологічному здоров’ю людей. У ситуації небезпеки, постійного напруження, невпевненості у завтрашньому дні, відчаю зазнала кардинальної зміни поведінка людей, яка призвела до руйнації норм та ціннісних орієнтацій.

Голод 1946-1947 рр. залишив значний відбиток на демографічному розвитку України. Він забрав сотні тисяч людських життів.

Разом із тим, голод посилив критичні настрої у радянському суспільстві, викликав прихований та відкритий опір як безпартійних, так і партійних громадян існуючій політичній системі й похитнув авторитет Й.Сталіна.

Голод мав стресовий характер впливу на моральні настрої суспільства, що поставило Україну в невигідні умови порівняно із західними країнами і значно ускладнило і без того важкий процес післявоєнної відбудови країни.

Список використаної літератури

1.   Білас І. Репресивна каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історично-правовий аналіз: У 2-х кн. – Кн.1. – К., 1994. – 432 с.

2.   Веселова О., Панченко П. Ще одна трагічна сторінка історії України // Український історичний журнал. – 1995. – №6. – С. 112-123.

3.   Воронов І.О., Пилявець Ю.Г. Голод 1946-1947 рр. – К.: Знання, 1991. – 48 с.

4.   Маковійчук І., Пилявець Ю. Голод на Україні у 1946-1947 рр. // Український історичний журнал. – 1990. – №8. – С. 18-29.

5.   Рабенчук О. Соціальні настрої та поведінка населення України в період голоду 1946-1947 рр. // Український історичний журнал. – 2006. – №4. – С. 87-100.