Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами

3.1 Проблеми дослідження речень зі вставними і вставленими компонентами

У «лінгвістиці останніх десятиліть значно пожвавилося дослідження реченнєвих елементів «модифікаційно-супровідного (інфраструктурного) рівня» [29, с. 3] – вставних та вставлених одиниць як досить об’ємних, виразно індивідуальних і достатньо типових засобів мовного вираження думок, почуттів. Зацікавлення ними постало у зв’язку з новими концепціями, зорієнтованими на вивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» або «мова в дії», коли акцентують на діяльнісній сутності людини, яка повідомляє про факти чи події, реагує на них, по-своєму вербалізує почуття і бажання в процесі пізнавальної діяльності, словесно формує поняття, думки, висновки, спонукає співрозмовника до дії тощо [63, с. 4-5]. Таку різноманітність мовленнєвих потреб і виявів у своїй комунікативній завершеності реалізують передусім засобами синтаксису, зокрема й системою вставних конструкцій, які утворюють комунікативно-прагматичну категорію із загальним змістом суб’єктивного, оцінного ставлення мовця до висловленого ним, та вставлених компонентів з різним ступенем комунікативності, які можна кваліфікувати як додаткові, побіжні повідомлення, що переривають основний виклад за допомогою інтонації вставленості [75, с. 169].

Проблема метатекстових елементів, якими є вставні та вставлені одиниці, здавна привертала до себе увагу російських та українських мовознавців. Вони неодноразово досліджували їхні граматичні та семантичні особливості [Аникин, 1956; Кулик, 1965; Дудик, 2002; Шульжук, 2004 та ін.], аналізували вставні елементи як один із засобів вираження модальності речення [Виноградов, 1972; Кадомцева, 1972; Немец, 1983; Галена, 1990; Загнітко, 2004а; Агафонова, 2006], з’ясовували їхні інтонаційні можливості [Романова, 1971; Плющ, 1976], вивчали функціонування вставних і вставлених одиниць у складі різних типів речень і тексту [Амосова, 1971; Олійник, 2002; Грицина, 2002; Оншценко, 2005 та ін.]. Комунікативно-прагматичні властивості цих одиниць у художній та публіцистичній мові вичерпно проаналізовано в русистиці [Пантелеева, 2005]. В україністиці їх досліджено в дисертаційних працях З.П. Олійник та В.І. Грицини [Олійник, 2002; Грицина, 2002]: у першій з’ясовано функціональне значення вставних та вставлених одиниць у структурі художнього тексту (дискурсу) на матеріалі російської та української мов, у другій - граматичні та функціонально-семантичні особливості усіх компонентів інфраструктури речень публіцистичного стилю української мови, зокрема й вставних та вставлених елементів. Недослідженими залишилися найтиповіші функціонально-стилістичні вияви згаданих інфраструктурних одиниць у сучасній українській газетній мові.

Дедалі ширшого вжитку й стилістичної ваги в мові української преси початку XXI ст. набувають вставні та вставлені одиниці. Вставні слова забезпечують реалізацію кількох комунікативно-прагматичних функцій: адресно-маркованої, текстової зв’язності, акцентно-стверджувальної, акцентно-гіпотетичної, фактичної, функції експресивізації мовлення та оцінної. Функції вставлених конструкцій значною мірою інноваційні і виявляються насамперед у розширенні їхнього семантичного та стильового навантаження - доповнювати, уточнювати думку, конкретизувати кількісні характеристики.

Отже з-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

3.2 Комунікативно-прагматичні функції та стилістичні вияви вставних одиниць

Вставні одиниці отримали неоднакову термінологічну кваліфікацію мовознавців. їх визначали як «вставні слова, словосполучення, речення» [Кулик, 1965; Кадомцева, 1972; Плющ, 1976; Шульжук, 2004], «вставні слова, сполучення слів, речення» [Дудик, 2002], «вставні одиниці» [Грицина, 2002], «вставні компоненти» [Загнітко, 2004а], «оцінювальні ква-ліфікатори (вставні компоненти)» [Олійник, 2002] і т. ін. Оскільки згадані терміни не мають принципових сутнісних відмінностей, надалі послуговуватимемося ними як синонімічними, кваліфікуючи їх як одиниці, уведені до речення на семантико-комунікативному рівні для вираження ставлення мовця до повідомлюваного з погляду його ймовірності чи неймовірності, способу оформлення думок, активізації співрозмовника [19, с. 44].

Активізація вставних одиниць у сучасній українській газетній мові є інноваційним явищем на рівні простого речення. На противагу тенденції до зменшення кількості вживання вставних компонентів на шпальтах газет, їхнього структурно-семантичного водноманітнення в радянський період [46, с. 55-57; 76, с. 48-49], що компенсувалося ускладненням речень однорідними та відокремленими членами, спричиненим впливом книжного стилю мови [76, с. 49-50], коло стилістичних значень вставних компонентів у сучасному українському газетному контексті істотно розширюється. Маючи різне екстралінгвістичне підґрунтя, вони виконують неоднорідні завдання, реалізують різні комунікативні настанови.

Найактивніше функціонують вставні одиниці, що вказують на джерело повідомлення: на мою думку, на думку (чию?), за словами.., як то кажуть, мовляв, як свідчить, як повідомили... і т.д. їхня різноманітність і поширення в пресі сьогодні вражає, проте не всі вони цікаві чи то в структурному, чи у функціонально-стилістичному плані.

Спостережено, що такі вставні конструкції за своїм граматичним ладом відповідають усім вимогам до структурного оформлення двоскладного чи односкладного речення і здебільшого слугують початком дописів, рідше – репортажів та інтерв’ю, чим специфічно вирізняють інформаційний жанр як такий, що завжди тяжіє до стандарту. Художньо-публіцистичним та аналітичним жанрам згадані вставні речення не властиві, що, на нашу думку, спричинено прагненням авторів (журналістів), відшуковувати живі, незатерті для цих жанрів синтаксичні структури.

Помітно також, що із сполучником як у двоскладному реченні поєднують здебільшого дієслова повідомляти, пояснювати, наголошувати, відзначати, заявляти, запевняти, свідчити, засвідчувати в різних видо-часових та особових формах, в односкладному - головним членом, вираженим предикативним прислівником відомо і дієслівною зв’язкою стало (стало відомо) або нульовою формою дієслівної зв’язки бути (відомо), які виступають здебільшого в обрамленні інших додатково-повідомлюваних компонентів. Найбільш семантично придатними для вираження високого ступеня вірогідності поданої інформації, на нашу думку, є дієслівні лексеми повідомляти й пояснювати, що зумовлює активне використання їх у мові сучасних національних газет.

Поширеним функціонально-стилістичним виявом вставних одиниць у сучасній українській пресі є вживання їх на початку кожного, розташованого один за одним допису, що мобілізує виклад, дає змогу швидко «перемкнутися» з події на подію, чітко розмежувавши основне й супровідне. Цій меті нерідко слугують вставні словосполучення з прийменником за, пор.: 1.3а його словами, аварійність дамби наразі становить 93 %. 2. За інформацією джерела, про замінування розповів невідомий черговому місцевого Управління МНС. 3. За даними синоптиків, висота снігового покриву на Ридбергському перевалі в Альгойє сягала вночі 15 сантиметрів (Молодь України, 01.06-07.06.2006).

На сучасному етапі розвитку газетних жанрів спостерігаємо тенденцію до урізноманітнення вставних речень тієї самої семантики за допомогою видозмін у граматичному оформленні: уникнення сполучника як, його заміни прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить думка, реалізації структурної неповноти речення опущенням основних компонентів тощо. Пор.: Замість примирення, стверджують журналісти, вони спостерігають ескалацію конфлікту, а то й відвертий шантаж (Голос України, 25.02.2006, с 3); Більш-менш точно визначена думка про певну людину, так віддавна стверджують, залежить від того, з якої відстані ти на неї дивишся (Голос України, 18.03.2006). Усі вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення, у мові української преси початку XXI ст. виконують прагматичну адресно-марковану функцію: дають змогу авторові публікації, покликаючись на інше джерело, підвищувати рівень правдивості інформації в очах читача, погоджувати власну думку з думкою компетентного джерела, знижувати категоричність повідомлення, спонукати адресата до прийняття авторської позиції.

Другою за активністю вживання в публіцистичному стилі і надзвичайно різноманітною щодо семантичного наповнення її компонентів є семантична група вставних конструкцій, які вказують на порядок викладених думок, їхній зв’язок, співвідношення загального і конкретного, увиразнення найбільш значущих частин, висновків [18, с. 45]. Сьогодні особливо актуалізованими в цій семантичній групі постають такі «модальні елементи відприкметникового, від займенникового та від-числівникового походження» [76, с. 167], як головне, власне, втім (утім), по-перше, по-друге, що вживаються на початку чи всередині речення. Напр.: І головне, звідки тут можуть узятися сильні футбольні клуби? (День, 09.11.2007); Власне, головний сюжет книги якраз і полягає в аналізі механізмів терору голодом, що були застосовані Сталіним щодо українського села... (День, 09.11.2007); ...місцева рослинність «не мерзне», втім, у разі «затягування» із початком сезону опалення, рослини опиняться під загрозою (Вечірній Київ, 11.10.2007). Згадані вставні одиниці втрачають змістову самостійність, що зумовлено специфікою їхніх функцій - слугувати засобом зв’язку між синтаксичними конструкціями та оформлювати відношення між ними, тобто функціонально уподібнюватися до сполучників.

Примітно також, що одні вставні компоненти на шпальтах українських газет останнім часом зазнають дедалі більшої актуалізації, інші - переходять до розряду менш уживаних. Так, наприклад, вставне слово утім (втім) активізувалося в українській періодиці зовсім недавно, бо навіть у найновіших дослідженнях [18, с.45, ; 18, с.56] про нього не йдеться. Однак це вставне слово, як і вставні компоненти зрештою, одне слово, до слова, словом, скажімо, приміром, у всякому разі, що ж, заповнило газетний простір, витіснивши інші, уживані раніше вставні одиниці, що так само виражають приєднання, додаткову інформацію, доповнення зі значенням виокремлення. Це засвідчує непересічні можливості української мови до синонімізації її одиниць й українізацію газетної мови загалом. Пор. активніше вживані (перша позиція) і рідше вживані (друга позиція) вставні компоненти: утім/проте, зрештою/нарешті; одне слово/одним словом; до слова, словом/до речі; скажімо/зокрема; приміром/ наприклад; у всякому разі/виходить, по суті; що ж/отже). Напр.: Утім, ми залишаємось і боротимемось до перемоги (Вечірній Київ, 11.10.2007); Втім, я розумію, що Сполучені Штати - не країна-утопія, а тамтешні люди - не живі манекени (Вінниччина, 03.01.2007); Зрештою, чого зараз гадати. Програв, то й програв (Експрес, 08-15.11.2007); Зрештою, Литвин під час виборчої кампанії не дуже й маскувався (Високий замок, 04.10.2007); Одне слово, презентація пройшла піднесено-радісно (Культура і життя, 18.10.2006). За допомогою вставних слів по-перше, по-друге, по-третє, які значно частіше вживають у сучасній українській періодиці порівняно з їхнім функціонуванням у попередні роки [46, с. 55-56], декларують основну властивість газетного тексту - його зв’язність. Водночас вони допомагають авторам інформаційно-аналітичних публікацій - репортажів, інтерв’ю, передових статей, кореспонденцій - розв’язувати прагматичні завдання: логізувати текст, надавати йому стрункості, оформлювати хід міркувань, акцентувати на найважливіших моментах повідомлюваної інформації. У таких контекстах досить помітний посилений вплив наукового стилю з його аргументованою організацією на публіцистичний. До того ж, проаналізований ілюстративний матеріал дає змогу зробити висновок про семантичну багатоплановість цих вставних слів у сучасному українському медіатексті, зреалізовану за принципом стислості в поданні інформації. їх уживають з різною комунікативно-прагматичною метою: і для відтворення послідовності явищ, положень. Вставні слова по-перше, по-друге виражають не тільки числову послідовність думок, але й ступінь їхньої важливості, певної значущості. За словами В.В. Виноградова, ці компоненти «визначають не лише місце якогось пункту в низці перерахованих, але й містять його оцінку, його суб’єктивну кваліфікацію» [16, с. 579].

Так само широко представлена в сучасній українській газетній мові семантична група вставних слів, що виражають суб’єктивно-модальне значення вірогідності, правдивості того, про що мовиться в реченні чи його окремій частині, упевненості в об’єктивності поданих фактів [21, с. 46]. Реалізуючи прагматичну акцентно-стверджувальну функцію, вставні одиниці цієї семантичної групи засвідчують нову тенденцію до переважання деяких власне українських, некалькованих з російської мови вставних слів та словосполучень, як-от: щоправда, воістину, звісно, природно, імовірніше, найвірогідніше, певна річ, поза сумнівом. їхнє домінування на тлі інших вставних одиниць цієї семантичної групи настільки помітне, що можна впевнено констатувати типовість уживання названих вставних слів в українських центральних і регіональних газетних органах. Напр.: Щоправда, так звана незалежна експертна група була створена за рішенням самої наглядової ради «Дніпрогазу» (Україна молода, 23.10.2007).

На думку авторів колективної монографії «Мова і час», подання інформації в газеті потребує «розбавлення інформаційно-змістових стандартів експресивними знахідками» [78, с. 167]. До таких «знахідок» Г.М. Акимова зараховує і вставні конструкції, уживані поряд із парцельованими, ланцюжковими номінативними тощо структурами [5, с. 87-89]. Проте не всі вставні компоненти і не в кожному газетному жанрі мають однаковий експресивно-емоційний заряд. Так, експресія, зреалізована вставними реченнями розмовного характеру з елементами неповноти в нарисі, репортажі, сприйматиметься вишуканіше, виразніше, аніж у хронікальному дописі, бо останній зрідка послуговується згаданими одиницями. Пор.: (репортаж) Науково-технічний поступ, нові технології неминуче мали вплинути на стан народно-ужиткового мистецтва, і, чого там приховувати, несли в собі загрозу знівелювання (Культура і життя, 18.11.2006).

Мовна організація тексту, зокрема максимальне поєднання в ньому стилістичних елементів, що контрастують, надає сьогодні газеті популярності й дохідливості. Найбільший стилістичний потенціал у цьому плані виявляють фразеологізовані вставні речення що не кажіть, що й сказати, як не крути і под., які лише останнім часом почали з’являтися на шпальтах української періодики, але стрімко набули популярності як структури мовленнєвої образності автора, мови загалом, їхньої розумової й почуттєвої розмаїтості, неповторної індивідуальності. Пор.: Що не кажіть, Україні потрібна стабільність. Спокійна сита стабільність звіроферми (Українська газета, 11-17.10.2007); Українців побільшало, але якісних гравців, що не кажіть, бракує (Експрес, 08-15.11.2007); Що й сказати, це футбольне літо залишиться незабутнім... (Молодь України, 20-26.07.2006); Як не крути, а Тимошенко і Ющенко приречені йти по життю разом. Інакше - програють обоє (Високий замок, 04.10.2007). Такі вставні конструкції, на нашу думку, передають найвищий ступінь вірогідності, указують на безальтернативність, а тому здатні надавати публіцистичним текстам - здебільшого репортажам, нарисам, інтерв’ю та кореспонденціям - довірливого, безапелятивного характеру. Саме цим зумовлена їхня надзвичайна активність у сучасній українській пресі і водночас уростання в речення в ролі стилістичного чинника, здатного маркувати найтривіальніший зміст, знижувати категоричність думки, оптимізувати спілкування, виражати різнопланові емоційні кваліфікації.

Стилістично маркованими мовними засобами постають і деякі вставні конструкції досить поширеної семантичної групи зі значенням невпевненості, припущення, сумніву. Помітна передусім надмірна актуалізація вставних слів та речень розмовного характеру гадаю, як на мене у жанрах інтерв’ю та нарису на тлі інших вставних одиниць цієї самої групи, що сприяє діалогізації усно-розмовної мови, відтвореної на газетній шпальті, пор.: Гадаю, запропоноване Інститутом урбаністики нестандартне рішення депутати Київради підтримають (Вечірній Київ, 11.10.2007); Гадаю, про це мріють усі гравці (Високий замок, 04.10.2007); Гадаю, що все-таки Партія регіонів нині поступово визначається зі своєю поствиборною стратегією (Експрес, 08-15.11.2007). Спостережено також появу й стрімку активізацію в мові української преси вставних слів схоже, вочевидь, ймовірно замість узвичаєних, донедавна широко вживаних у публіцистичному стилі вставних слів мабуть, напевне, очевидно [46, с. 56]. Пор.: Схоже, Литвину треба добряче попектися, аби зрозуміти, що безпринципність у політиці таки карається (Високий замок, 04.10.2007). Таке перехрещування старих і нових тенденцій уживання вставних слів надає газетним текстам стилістичної значущості.

У ролі важливого синтаксичного засобу для здійснення ефективної вербальної комунікації в сучасному українському медіатексті функціонують вставні конструкції, «звернені до співрозмовника, щоб активізувати його увагу до повідомлюваного, викликати певне реагування з приводу висловленого» [18, с. 48], оскільки вони володіють широким комунікативно-прагматичним потенціалом і вдало, на нашу думку, підтримують та стабілізують соціальні відношення, виконуючи фактичну функцію мови [32, с. 177]. Це породжує різноманітні вияви стилістичної взаємодії згаданих вставних конструкцій, бо в процесі встановлення, підтримування чи завершення мовленнєвого контакту мовцеві (авторові) потрібно зосередити увагу читача на всьому реченні чи якійсь його частині, тому фактичний елемент буде у пре- чи інтерпозиції. Пор.: Знаєте, у Києві сила-силета машин... (Київські відомості, 09-15.11.2007, с 8). Такі інтимізовані засоби підтримування контакту зі співрозмовником конче потрібні газетній мові, передусім жанрові інтерв’ю, рідше - репортажеві, їх кількість помітно зростає. На противагу В.І. Грицині, яка за ступенем уживаності в публіцистичному тексті ці засоби порівняно недавно поставила на п’яте місце [18, с. 48], ми, спираючись на свої спостереження, кваліфікуємо їх як чи не найбільш актуалізовану групу вставних конструкцій у жанрі інтерв’ю [24, с. 26], що спричинено динамічними процесами в газетній мові, спрямованими на ліквідацію стереотипного мислення, оновлення суспільної свідомості.

Останнім часом помітна тенденція до розширення компонентного складу вставних одиниць цієї групи до рівня речення, що вдаліше об’єктивує емоційний стан комуніканта, знижує категоричність викладу, сприяючи продовженню комунікативного контакту, так потрібного в діалогові. Пор.: Та що робити далі, складалося враження, вони не знали (Голос України, 02.03.2006); Зі Словаччини українська збірна вирушить до Риги. Як ви вже здогадалися, не місцевим славнозвісним бальзамом смакувати (Голос України, 13.04.2006); Мені не дуже хотілося б, як ви розумієте, коментувати можливість присвоєння через стільки років після загибелі Ольжича звання йому (Київські відомості, 09-15.11.2007).

Як засвідчує обстежений матеріал, вставні одиниці, що виражають ставлення мовця до способу оформлення думок, їх стилю і тону [18, с. 49], на сторінках сучасних періодичних видань слугують здебільшого засобом вираження експресії. Найуживанішими з-поміж них є вставні конструкції з дієприслівником кажучи в обов’язковому поєднанні з прислівниками відверто, щиро, м’яко, властиво [53, с. 102-103], а ми додамо ще й власне, умовно, чесно. Пор.: Відверто кажучи, ідея не оригінальна і вже була виконана енну кількість разів тисячами модерністів і постмодерністів (Голос України, 01.03.2006); Щиро кажучи, відомі світові літературні агентства були здивовані, коли Клуб запропонував купувати ліцензії на видання українською мовою (Голос України, 18.03.2006). Такі вставні сполуки надають повідомленню значення вірогідності, до того ж указують на експресивний його характер [53, с. 103], підтверджуючи відому думку про те, що експресивність властива газетній мові. Іноді в інтерв’ю натрапляємо й на інші поєднання дієприслівника з прислівником у ролі вставних одиниць, що надають висловленому ще вищого ступеня експресивізації, пор.: Те, що я прочитав щодо цього у книзі, справляє, делікатно висловлюючись, амбівалентне враження (День, 09.11.2007).

Спостережено також деякі зміни в групі вставних одиниць, які «виражають емоційне ставлення того, хто говорить, до змісту речення» [Грицина]. Зокрема, на тлі узвичаєних вставних одиниць іменникового типу, виражених прийменниково-іменниковими формами як без поширювачів, так і з ними, як-от: на жаль, на щастя, на радість, на превеликий жаль тощо, у мові українських газет початку XXI ст. усе частіше розгортаються індивідуально-авторські однослівні та реченнєві побудови, які наслідують розмовне або книжне мовлення, містять розмовні чи біблійні елементи, що сприяє створенню емоційної атмосфери повідомлення, його експресивно-оцінній конотації. Пор.: На жаль, на турнірі чоловіків українці не здобули жодної нагороди (Голос України, 11.05.2006); На щастя, рибалки побачили світло від ввімкнутих фар «пожежок» і відповіли їм фарами власних авто (Україна молода, 15.04.2004); Для нас же, на превеликий жаль, така професія поки що дивина (Голос України, 28.02.2006). Такі оригінальні вставні конструкції ще більше, аніж попередні, прагматично спрямовані - впливові й переконливі, а тому володіють потужнішою потенційною спроможністю відтворювати змістовно-концептуальну інформацію, що має на меті повідомити читачеві індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, дати їм позитивну чи негативну оцінку [57, с. 10], передати афективний стан суб’єкта, посилити загальний заряд емоцій, уже наявних у тексті. Іншими словами, вони успішно виконують у сучасній українській газетній мові оцінну комунікативно-прагматичну функцію.

Окрім згаданих функціональних виявів вставних конструкцій, можна констатувати сьогодні і наявність у багатьох газетних жанрах - нарисах, інтерв’ю, репортажах, передових статтях, дописах та ін. - своєрідного стилістичного ефекту, створеного повторенням вставного слова чи сполучення слів в одному реченні, що, на думку П.С. Дудика, «посилює модальність, значеннєвість і стилістичну функцію вставної частини у реченні» [25, с. 265]. Напр.: Мовляв, справжня поезія сьогодні майже не співається, співати серйозні речі не модно та дуже важко, мовляв, у пісенній творчості існують свої закони, а новому поколінню притаманні свої уподобання та свої стандарти, спрощені новітніми мультимедійними технологіями (Культура і життя, 15.11.2006).

Широке вживання вставних конструкцій нерідко спричиняє паралельне використання в одному реченні різних за семантикою вставних одиниць, що увиразнює його модальну спрямованість, посилює стилістичну значущість. У таких уживаннях стрижневим виступає здебільшого вставний компонент, що вказує на джерело повідомлення, інші ж доповнюють його різноплановою семантикою, розташовуючись поряд або дистантно. Напр.: На мій погляд, у першу чергу, потрібно скасувати недоторканність суддів (Вечірній Київ, 11.10.2007); Щоправда, за словами одного з військовиків, літаки перевозили... цемент (Голос України, 18.03.2006); Утім, за 9 місяців поточного року на рахунки компанії, за словами її представників, надійшло 2045,7 млн грн. (Вечірній Київ, 11.10.2007); На думку аналітика, повернення Тимошенко до прем’єрського крісла, напевне, призведе до відставки новообраного голови наглядової ради, який поки що не склав повноваження депутата, як того вимагає українське законодавство (Молодь України, 06-12.07.2006, с 2). Згадані поєднання вставних компонентів, безперечно, сприяють більшій переконливості думки, адресно зорієнтовують її, позбавляючи читача щонайменших сумнівів стосовно інформації, яку надає газета.

У пошуках новизни, задоволення особливих авторських інтенцій журналісти подекуди вдаються до ускладнення синтаксичних структур, суть якого полягає в накладанні вставних і вставлених компонентів один на одного, злитті їх в одній мегаконструкції з уточнювальною метою. Напр.: Саме у Причорномор’ї % на думку Юрія Шилова (який свої теоретичні розрахунки підтвердив реальними археологічними знахідками, виявленими у капищі «Кам’яна Могила» в степах південної України), у ті часи сформувалася індоєвропейська спільність народів, що заклала фундамент майбутніх культур (Молодь України, 06-12.07.2006). Таким чином таке поєднання можливе й доцільне зі структурно-стилістичного боку тільки у великих за обсягом, професійно спрямованих нарисах. В інших газетних жанрах варто уникати згаданих накладань для полегшеного сприймання повідомлюваної інформації.

У використанні структурно-граматичних типів присудка також простежуємо нові явища. Форми вираження простого дієслівного присудка вражають різноманітністю й істотним розрізненням за способами вираження граматичних значень та експлікацією стилістично нейтральної й маркованої предикативності. Продуктивними є дієвідмінювані дієслівні форми, які утворюють повну, стилістично нейтральну модально-часову парадигму присудка. Простий дієслівний присудок у так званих «неграматичних» формах виражає здебільшого стилістично марковану предикативність, типовими засобами реалізації якої є вигуково-дієслівні форми та форми, ускладнені частками.

З-поміж вставних одиниць переважають ті, що вказують на джерело повідомлення. Особливого стилістичного ефекту досягають повторенням вставних компонентів, паралельним суміжним чи дистантним уживанням в одному реченні вставних одиниць різної семантики, що посилює модальність, стилістичну значущість висловленого.

Отже, у використанні вставних одиниць чітко простежуємо дві тенденції: 1) до їхнього врізноманітнення внаслідок видозміни граматичного оформлення, зокрема уникнення сполучника як, заміни його прислівниками, імплікації суб’єкта, якому належить вислів, реалізації структурної неповноти речення опущенням головних компонентів тощо; 2) до експресивізації газетної мови за допомогою фразеологізації викладу та введення до його складу розмовних і книжно-літературних елементів переважно біблійного походження.