1.4 Висновки

У першому розділі дослідження робиться спроба надати оцінку сучасному стану наукових досліджень в галузі ідіоматики. Зазначається, що у вітчизняній лінгвістиці мовознавці є здебільшого послідовниками так званого «вузького» розуміння ідіоматичних одиниць, згідно з традиціями, започаткованими радянським вченим В.Виноградовим, в той час, як їхні британські та американські колеги віддають перевагу «широкому» підходу, вносячи до складу ідіом такі одиниці, як приказки, прислів’я, крилаті вирази, які за вітчизняними науковими традиціями прийнято вважати предметом вивчення фольклористики, або пареміології.

Крім класифікації В.Виноградова – М.Шанського [1, c. 644], розглянуто також низку типологій ідіоматичних одиниць, зокрема: типологія Н.Амосової [8, c. 65], О.Куніна [9, c. 15], також дуже цікава та змістовна семантична класифікація Г.Грінь [11, c.36-41], яка розподіляє дієслівні фразеологічні одиниці американського варіанту англійської мови за семантичною ознакою. Серед класифікацій, пропонованих зарубіжними дослідниками, особливий інтерес становлять класифікації ідіом британських лексикологів Дж.Сейдл та У.Макморді за походженням, а також за критеріями повної/неповної фіксованості.

Розглянуто також феномен «ідіоматичності» як такий, що визначає місце ідіом в системі фразеологічних одиниць мови як її ядро, або ключова складова.


Розділ 2. Особливості перекладу художнього тексту

2.1 Види перекладу, типи, форми і методи роботи з ним

Як відомо, на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки переклад розглядається насамперед у двох своїх іпостасях: як процес і як результат.

За визначенням термінологічної енциклопедії «Сучасна лінгвістика», переклад у першому значенні є «цілеспрямованою лінгвопсихоментальною діяльністю особистості перекладача як ре-креативної системи, що поєднує в одному перетворювальному процесі дві фази: інтерпретацію оригінального тексту та породження на підставі цієї інтерпретації тексту-перекладу» [1, с. 452]. При цьому перша фаза передбачає «рефлексивне розуміння перекладачем світу смислів адресанта оригінального тексту, його програми інтерпретації для читача оригіналу, ступеня цінності текстової інформації та співвіднесеності її з вихідною культурою й буттям. Друга фаза є зіставленням внутрішньо висловленої рефлексії перекладача з кодом іншої мови з урахуванням універсуму іншої культури й інтеріорізованого буття іншого етносу» [1, с. 452].

Це визначення підсумовує попередні наукові доробки вчених інших країн, насамперед теоретиків перекладу радянського часу. Так, В.Комісаров визначає переклад як «складне багатогранне явище [12, с. 34] … тип мовного посередництва, який цілком орієнтовано на іншомовний оригінал» [12, с.43]. М.Рильський трактує переклад як «акт величезної дружби між письменником і перекладачем» [13, с. 4] на противагу відомому афоризму Жуковського: «Перекладач у прозі – раб, у поезії – суперник» (цитується за Рильським 1958).

Під перекладом у другому сенсі цього слова розуміється «результат перекладацької діяльності, представлений текстом перекладу у фіксованій (письмовій) і нефіксованій (усній) формі» [1, с.453]. За визначенням харківського перекладознавця радянського часу О.Фінкеля, автора першої на теренах колишнього СРСР монографії з теоретичних питань перекладознавства «Теорія й практика перекладу» (1928), основною метою всіх перекладів є «ознайомлення читача, що належить до однієї мовної групи, з літературними творами, що їх написано іншою мовою» [14, с.7].

Переклад як процес і як результат є об’єктом дослідження спеціальної філологічної галузі: перекладознавства (або теорії перекладу), яке є досить розвиненою та розгалуженою наукою. Зокрема, виділяють загальну теорію перекладу, що встановлює універсальні закономірності перекладу, вивчає типи міжмовної відповідності, засоби досягнення повноти і точності перекладного тексту; конкретні теорії і практики перекладу, які застосовуються щодо пари конкретних мов; спеціальні теорії перекладу, спрямовані на характеристику окремих його видів перекладацького процесу; історію перекладу тощо.

Визначають різні типи перекладу: в залежності від типу перекладацького процесу (усний, письмовий, синхронний, послідовний) [1, с. 455] або в залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу: художній переклад, інформативний переклад [12, с.95-97]. Останній, у свою чергу, може бути науковим, технічним, релігійним тощо.

Форми роботи з перекладом залежать від реалізації установок самого перекладача. Ця установка може бути: універсалістською (нівелювання або мінімізування розбіжностей культур), етнокультурною (адаптація адресата перекладу до чужої культури) або установкою на відчуження (повне занурення читача до іншої, чужої для нього культури, буття і мови – при збереженні синтаксису оригінального тексту). Останнім часом в англо-американському перекладознавстві посилюється орієнтація на «відчужений» переклад, корені якої сягають німецької перекладацької традиції ХІХ ст. (Й.Гете, Ф.Шлейєрмахер та ін.). Зважаючи на це, культуролог В.Руднєв розмежовує синтетичний переклад, завданням якого є примусити читача забути, що перед ним переклад, й аналітичний переклад, мета якого зворотна – «не дати читачеві забути, що перед ним переклад з іноземної мови, яка зовсім по-іншому категорізує та концептує довкілля» [1, с.452].

Залежно від параметра оцінки якості перекладу, переклади також диференціюють на адекватний (відповідає вимогам смислової точності та, в першу чергу, поставленому прагматичному завданню), еквівалентний (відтворює зміст оригіналу на одному з рівнів еквівалентності), точний (збереження інформаційної частини оригіналу з можливими стилістичним похибками), буквальний (відображує формальні особливості вихідної мови), вільний (з низьким рівнем еквівалентності, що прагне компенсувати недосконалість оригіналу, на думку перекладача, і прикрасити його) [1, с.453; 15, с.49; 16, с.140].

Переклад має давні традиції: визнання перекладу як виду інтерпретаційної діяльності відбувається вже у шумерів (3 тис. до н.е.), у Давньому Вавилоні, Єгипті. Перекладацька традиція в Україні також існує з найдавніших часів: перші переклади біблійних текстів виконуються тут у 10 ст. Першими теоретиками перекладу стають самі перекладачі.

Головними проблемами сучасного перекладознавства є: розробка понять еквівалентності, установлення типів еквівалентності й чинників їхнього балансу при перекладі, визначення перекладацьких стратегій, аналіз засобів прагматичної адаптації при перекладі, виділення й класифікація помилок при перекладі, засоби компенсації лакун тощо. Для вирішення цих завдань перекладознавство використовує загальнолінгвістичні методи і створює свої власні: трансформаційний та дистрибутивний аналіз, герменевтичний метод (метод тлумачення глибинного смислу текстів та їхніх перекладів шляхом досліджень структури й семіотичної природи мови, вивчення історичних, філософських, релігійних та інших даних, пов’язаних із конкретним типом літературного твору) [1, с. 81]. Проте, найважливішим і в той же час найдоступнішим методом перекладознавства є, на наш погляд, порівняльний або компаративний аналіз перекладу, тобто аналіз форми і змісту текстів перекладу та першотвору. Ці тексти являють собою об’єктивні факти, доступні для спостереження й аналізу, протягом яких можна розкрити внутрішній механізм перекладу, виявити еквівалентні одиниці, знайти зміни форми та змісту текстів, що відбуваються в процесі перекладацької діяльності. Можливе й порівняння кількох перекладів одного й того ж оригіналу. Цей метод надає можливість з’ясувати типові труднощі перекладу, пов’язані зі специфікою мов оригіналу та перекладу, та їхнє можливе подолання, а також знайти елементи, які залишаються непереданими у перекладі. Цей метод рекомендований В.Н.Комісаровим як такий, що дає «реальну картину перекладацького процесу» [12, c.37-38].


Информация о работе «Особливості використання ідіом»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 164435
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 2

Похожие работы

Скачать
70889
7
2

... артрози, артрити, тугорухливість суглобів після травм, тривалої іммобілізації. Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси лікувальної гімнастики та апаратного масажу в основну її частину. До механотерапевтичних апаратів переважно загальної дії відносяться тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень і ...

Скачать
53354
3
0

... істотно підвищить продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій, можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності працівників. Існує декілька особливостей використання інформаційних технологій в документознавстві пов'язаних з опрацюванням даних, що відрізняють дану технологію від усіх інших: • виконання необхідних підприємству задач по опрацюванню даних. ...

Скачать
66143
2
1

... яке не буде їх дотримувати. Основні форми і методи практичного застосування маркетингу на підприємствах характерні для всіх його моделей можуть в однаковій мірі бути використані в маркетингу, як усередині країни, так і на зовнішніх ринках. Незалежно від сфери діяльності і географічного охоплення ринків підприємства компанії використовують ті самі методи дослідження попиту, пропозиції діяльності ...

Скачать
62799
0
0

... або ж пропонують самостійно складену казку, як каталізатор особистих спогадів та актуалізації імпліцитної особистісної проблематики. Використання казки в психокорекційному процесі дає можливість виявити глибинно-психологічні причини виникнення Едипового комплексу суб’єкта, активізувати його внутрішній потенціал. Для роботи із суб’єктом важливо вибрати оптимальну казку, яка може інтенсифікувати ...

0 комментариев


Наверх