Латинська мова. Іменники

Р Е Ф Е Р А Т

з латинської мови

 

на тему:

«Іменник»

 

2008

ПЛАН РОБОТИ:

Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.

Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.

Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.

Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.

Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.

Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.

Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.

Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.

Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.

Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.

Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.

Граматичний склад латинської мови

 

По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова – надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legĭtis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.

Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні зв’язки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних – англійська, фран­цузька та ін.

Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.

Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.

Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. п. мн. числа).

Частини мови поділяються на змінні й незмінні.

Змінні частини мови Незмінні частини мови

1. Іменник – nomen substantīvum 1. Прислівник – adverbium

2. Прикметник – nomen adiectīvum  2. Прийменник – praepositio

3. Займенник – pronōmen  3. Сполучник – coniunctio

4. Числівник – nomen numerāle 4. Частка – particŭla

5. Дієслово – verbum 5. Вигук – interiectio

 

Схема частин мови

Іменник. Число і рід.

Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numĕrus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio).

Три роди (Genĕra):

а) masculīnum (m) – чоловічий рід

б) feminīnum (f) – жіночий рід

в) neutrum (n) – середній рід.

Два числа (Numĕri):

а) singulāris – однина

б) plurālis – множина.

Відмінки

Систему латинської відміни утворюють шість відмінків (Сasus):

nominatīvus (Nom.) – називний відмінок (хто? що?)

genetīvus (Gen.) – родовий відмінок (кого? чого?)

datīvus (Dat.) – давальний відмінок (кому? чому?)

accusatīvus (Acc.) – знахідний відмінок (кого? що?)

ablatīvus (Abl.) – аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)

vocatīvus (Voc.) – кличний відмінок.

Типи відмінювань

П’ять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.

Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на п’ять відмін (declinatio):

Перша відміна – основа на -ā

Друга відміна – основа на – -ŏ /-ĕ

Третя відміна – основа на приголосний звук або -ĭ

Четверта відміна – основа на -ŭ

П’ята відміна – основа на -ē.

Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetīvus singulāris).

Закінчення genetīvus singulāris першої – п’ятої відмін:

Відміна	І	ІІ	ІІІ	ІV	V
Закінчення	-ae	-ī	-ĭs	-ūs	-ēi

Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:

Прикметники поділяються на три відміни. Вони мають ті самі закінчення в родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни.

Іменники та інші змінні частини мови запам’ятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменників – це три форми: Nom. sing., Gen. sing. і рід.

Наприклад:

terra, terrae, feminīnum – земля;

popŭlus, popŭli, masculīnum – народ;

acĭdum, acĭdi, neutrum – кислота;

homo, homĭnis, masculīnum – людина;

status, status, masculīnum – стан;

Перша відміна (Declinatio prima)

До першої відміни належать іменники, прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники жіночого роду, які в Nom. sing. закінчуються на -ă, у Gen. sing. – на -ае. Історична основа -ā.

Іменники:

terra, ae, f – земля stella, ae, f – зірка

silva, ae, f – ліс aqua, ae, f – вода

via, ae, f – дорога forma, ae, f – форма

gutta, ae, f – крапля cellŭla, ae, f – клітина

charta, ae, f – папір, карта esca, ae, f – їжа

farīna, ae, f – борошно natūra, ae, f – природа

pecunia, ae, f – гроші magistra, ae, f – вчителька

Відмінкові закінчення першої відміни:

Casus	Singulāris	Plurālis
Nom.	-ă	-ae
Gen.	-ae	-ārum
Dat.	-ae	-is
Acc.	-am	-as
Abl.	-ā	-is
Voc.	-ă	-ae

 

Відмінювання словосполучень: aqua liquĭda (f) – прозора вода; terra magna (f) – велика земля:

Casus	Singulāris	Plurālis
Nom.	aqu- a liquĭd-a	aqu- ae liquĭd-ae
Gen.	aqu- ae liquĭd-ae	aqu- ārum liquid-ārum
Dat.	aqu- ae liquĭd-ae	aqu- is liquĭd-is
Acc.	aqu- am liquĭd-am	aqu- as liquĭd-as
Abl.	aqu- ā liquĭd- ā	aqu- is liquĭd-is
Voc.	aqu- a liquĭd-a	aqu- ae liquĭd-ae

Casus	Singulāris	Plurālis
Nom.	terr- a magn-a	terr- ae magn-ae
Gen.	terr- ae magn-ae	terr- ārum magn-ārum
Dat.	terr- ae magn-ae	terr- is magn -is
Acc.	terr- am magn-am	terr- as magn-as
Abl.	terr- ā magn- ā	terr- is magn -is
Voc.	terr- a magn-a	terr - ae magn-ae

Іменники першої відміни утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних.

1.         Іменникові основи.

Від основи іменника за допомогою формантів:

а) -ŭla, -cŭla, -ŏla, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

lingua, ae, f – язик, мова – lingŭla, ae, f – язичок

forma, ae, f – вид, зовнішність – formŭla, ae, f – формула

pars, partis, f – частина – particŭla, ae, f – частинка

cutis, is, f – шкіра – cuticŭla, ae, f – шкірочка

arteria, ae, f – артерія – arteriŏla, ae, f – артерійка

filia, ae, f – донька – filiŏla, ae, f – донечка

capra, ae, f – коза – capella, ae, f – кізонька;

б) за допомогою форманта -īna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officīna, ae, f – аптека, doctrīna – вчення, наука.