Удосконалення механізму міжгалузевих економічних зв'язків у зернопродуктовому підкомплексі АПК

Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна
Сутність механізму регулювання міжгалузевих відносин Методичні засади дослідження економічних відносин в АПK Політика щодо ринку зерна в Україні та економічна оцінка вивізних митних тарифів та пільгових імпортних квот на зерно Структура економічних відносин у зерно продуктовому підкомплексі АПК Організаційно-виробнича структура зернопродуктового підкомплексу АПК Ефективність економічних відносин в сфері виробництва зерна Підвищення ефективності використання виробничого потенціалу переробки зерна Удосконалення системи ціноутворення на зерно Удосконалення механізму міжгалузевих економічних зв'язків у зернопродуктовому підкомплексі АПК Бізнес-план Тернопільського комбінату хлібопродуктів Лебедев Е. И., Гурьянов А.И. К вопросу структуры перерабатывающей промышленности АПК // Пищевая промышленность. -1999.-№12.-С.20-21
260484
знака
29
таблиц
8
изображений

3.3 Удосконалення механізму міжгалузевих економічних зв'язків у зернопродуктовому підкомплексі АПК

Ефективність зернового підкомплексу визначається раціональністю інтеграційних зв'язків між різними ланками даного підкомплексу, котрі забезпечують гармонійне формування зернового потоку. Руйнування командно-адміністративної системи регулювання економіки спричинило розриви названих зв'язків і порушення роботи усього АПК.

Відносини між елементами зернопродуктового підкомплексу України відрізняються від інших підкомплексів АПК, оскільки зернова продукція характеризується високою лежкістю і тривалим зберіганням, доволі транспортабельна. Все це обумовило кількаразову ступеневість реалізації, перепродаж зерна, що в свою чергу спричинило подорожчання кінцевої продукції підкомплексу, хоча це не позначається на прибутках сільськогосподарських виробників. Разом з тим, обмежені можливості для тривалого зберігання зерна безпосередньо товаровиробниками, очікування сприятливішої кон'юнктури ринку змушує сільськогосподарських товаровиробників користуватися послугами монополізованих підприємств першої і третьої сфер АПК та агросервісу. Внаслідок цього між партнерами АПК виникають протиріччя, що виливаються у диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, а найбільше збитків від цього зазнає зернове господарство.

Диспаритет виявився однією з головних причин, які унеможливлюють ресурсне забезпечення зернової галузі на рівні прогресивних технологій, а отже, і зниження собівартості зерна. Зокрема, якщо у 1990 році для придбання трактора Т-150К необхідно було реалізувати 37,8 тонн зерна, то у 2002 році у 11,6 разів більше (табл. ЗЛО).

Таблиця 3.10 Співвідношення цін на техніку та зерно__________________

Технічний засіб і марка Кількість зерна, необхідного для придбання одиниці техніки, т Збільшення обсягів зерна, необхідного для придбання одиниці техніки, разів. 1990 р.=1
1990 1996 1998 2000 2002 1996 1998 2000 2002
Трактор Т-150К 37,8 297,3 454 235,7 440 7,9 12,0 6,2 11,6
Трактор ПМЗ-6АЛ 14,1 79,3 82,3 73,6 123,2 5,6 5,8 5,2 8,7
Зернозбиральний комбайн СК-5 "Нива" 34,2 345,3 486,3 383 556,8 10,1 14,2 11,2 16,3
Автомобіль КАМАЗ 48,4 300,9 450,7 210,6 364,2 6,2 9,3 4,4 7,5
Бензин автомобільний 0,6 3,1 5,1 3,6 5,1 5,2 8,5 6,0 8,5
Дизпальне 0,2 2,7 4 3 4,6 13,5 20,0 15,0 23,0

Недосконалість стандартної системи і відсутність належних умов для визначення якісних показників зерна негативно впливає як на зерновиробничу, так і на переробну галузі. Використання сьогоднішньої системи класифікації якості зерна в Україні приводить до того, що виробники при реалізації втрачають від 6% до 15% вартості фуражного зерна визначеного класу. Інакше кажучи, при введенні в Україні системи класифікації якості зерна, наближеної до міжнародної, близько 20 - 30% фуражного зерна, зокрема пшениці, буде класифікуватися як продовольче, оскільки по кількості білка, що міститься, за міжнародними стандартами воно таким і є. За рахунок цього вартість зерна і буде збільшена. Негативним явищем вважаємо посилення залежності галузі виробництва зерна від монополізованих елементів інфраструктури зернового господарства.

Як наслідок, стосунки між виробниками зерна та заготівельними й переробними галузями через незбалансованість їх інтересів мають конфронтаційних характер. Тому подальший розвиток міжгалузевих зв'язків мусить відбуватися в умовах еквівалентного обміну результатами виробничої діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу, збалансованості попиту та пропозиції, рівнозначності всіх форм господарювання і їх однакових можливостей розвитку, застосування до підприємств, поєднаних технологічним процесом, однакових правил "гри", орієнтації на вимоги споживача при виборі виду економічної діяльності та оціненні результатів роботи.

Для підвищення ефективності виробництва в зернопродуктовому підкомплексі важливим є механізм взаємодії виробників сировини - зерна та переробних підприємств, котрий повинен будуватися на основі створення агропромислових інтеграційних формувань. Міжгалузева кооперація підприємств і галузей по виробництву, зберіганні, переробці, транспортуванні, реалізації зернових допоможе забезпечити єдність й безперервність технологічного ланцюжка, раціональніше використання сировини, сприятиме скороченню втрат і витрат на кожній стадії виробництва, підвищенню ефективності роботи всього агропромислового формування, забезпечить справедливий розподіл кінцевих результатів господарської діяльності між окремими учасниками інтеграції відповідно до їх реальних вкладів у загальногосподарські результати.

Для досягнення високих кінцевих результатів велике значення має подолання відособленості функціонально та технологічно поєднаних галузей з виробництва кінцевих продуктів споживання. У ринковій економіці подальшого розвитку набуває міжгосподарська та внутрігосподарська інтеграція на базі наявних і нових агропромислових господарських формувань. Проте при переході до ринкової економіки змінюється механізм регулювання інтеграційними процесами, оскільки державне централізоване втручання в інтеграційні відносини суперечить ринковим методам управління економікою. Тому на даному етапі важливо виробити методи і форми інтеграції, які б відповідали новій економічній ситуації.

Економічною передумовою інтеграції найчастіше є спільність завдань щодо виробництва одного виду кінцевого продукту, тобто єдиний технологічний процес, реалізація економічних інтересів учасників інтегрованих об'єднань, а визначальними факторами доцільності їх створення є раціональність використання сировини, збалансованість і ритмічність функціонування зернопродуктового підкомплексу та націленість на задоволення потреб споживачів. Інтегровані структури успішно застосовують сівозміни, потужну техніку та сучасні технології, переваги концентрації, спеціалізації, інтеграції і регіональної диверсифікації виробництва.

Ефективність роботи інтегрованих об'єднань визначається рівнем раціональності та досконалості міжгалузевих економічних відносин і їх відповідністю законам вільної конкуренції. Економічні взаємовідносини між партнерами господарського об'єднання регулюються Законами України "Про власність", "Про підприємство", іншими законодавчими актами і повинні будуватися на принципах самостійності у ціноутворенні, плануванні та здійсненні ними виробничої діяльності, самоокупності та самофінансування^ економічної зацікавленості та відповідальності. При цьому держава створює рівні можливості для економічного та соціального розвитку підприємств незалежно від їх організаційних форм.

Інтеграція сільськогосподарських і промислових підприємств як процес, прямо протилежний суспільному поділу праці, здійснюється на двох рівнях - міжгосподарському та внутрігосподарському. У першому випадку йдеться про взаємозв'язок технологічно поєднаних галузей і підприємств з виробництва сировини, її заготівлі та переробки, зберігання, транспортування, збуту та виготовлення засобів виробництва для агропромислового виробництва, їх технічного та сервісного обслуговування, а також фінансово-кредитного забезпечення. На рівні підприємства відбувається внутрігосподарська інтеграція на основі поєднання різних типів виробництв для згладжування сезонності, розширення джерел отримання прибутку, зростання власних виробничих потужностей. Удосконалення внутрігосподарських технологічних зв'язків сприяє зростання ефективності виробництва.

Горизонтальною інтеграцією вважають створення великих підприємств на основі об'єднання засобів, виробничих потужностей, робочої сили окремих спеціалізованих підприємств і виробництв з метою підвищення темпів зростання виробництва та поліпшення якості продукції, що випускається, підвищення ефективності виробництва на базі раціональнішого використання матеріальних, земельних і трудових ресурсів. Горизонтальна інтеграція забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок технологічно поєднаних процесів і не приводить до розширення чи переорієнтації виробничої діяльності даних підприємств.

Залежно від завдань, що ставлять перед собою кооперовані підприємства, горизонтальну інтеграцію можна розглядати в аспектах: виробничому, фінансово-кредитному, освітньо-консультативному, соціальному.

Виробнича спрямованість горизонтальної інтеграції проявляється у міжгосподарській кооперації підприємств в одній і тій же галузі та сфері діяльності. Це дає можливість створити великі спеціалізовані підприємства із застосуванням у виробничому процесі сучасних технічних інновацій, індустріальних методів і прогресивних технологій. Об'єднання окремих спеціалізованих підприємств, котрі виконують певні функції у загальному процесі виробництва, також є формою горизонтальної виробничої інтеграції. Прикладом такої інтеграції є створення групою сільськогосподарських підприємств єдиної матеріально-технічної бази для спільного використання техніки та транспорту, проведення будівельних і меліоративних робіт.

В умовах переходу до ринкової економіки склалася невиправдана ситуація скорочення кооперації підприємств у сфері виробничого обслуговування, а також у позавиробничій сфері щодо створення спільних оздоровчих, дошкільних і культурно-побутових закладів, шкіл, будинків відпочинку, підприємств громадського харчування, що обслуговують сільське населення незалежно від сфери їх трудової діяльності. Для раціоналізації виробничої діяльності необхідно створити для робітників такі умови, які б забезпечували їх ефективну трудову діяльність, зміцнювали здоров'я, сприяли відтворенню робочої сили. Розвиток соціальної інфраструктури на селі багато в чому залежить від підтримки держави, проте дієвим засобом вирішення соціальних завдань може бути міжгосподарська кооперація підприємств із створенням спільного фонду фінансування соціальних питань, що забезпечить нормальний розвиток соціальної інфраструктури, підвищення якості та кількості наданих послуг.

Фінансово-кредитний напрямок горизонтальної інтеграції відносно новий для економіки України, тому для його ширшого запровадження слід керуватися досвідом роботи кредитних корпорацій зарубіжних країн. Метою цього напрямку вертикальної інтеграції є "акумуляція вільних коштів її учасників і надання окремим з них кредитних послуг" на принципах платності, поверненості та строковості використання. [132, 200]. За повідомленням даного джерела розвиток цього виду кооперації повинен ґрунтуватися на загальних ринкових засадах, тобто метою надання позики повинно бути отримання прибутку, що заохочуватиме позикоодержувачів до ефективного використання кредиту та його максимально швидкого повернення.

Освітньо-консультаційна інтеграція спрямована на прискорення запровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, що сприяє індустріалізації господарства та підвищенню продуктивності праці. Проявляється вона у формі агропромислового об'єднання в результаті інтеграції сільськогосподарських і промислових підприємств з науковими установами за галузевою або зональною ознакою. Так, науково-виробничі об'єднання з селекції і насінництва, племінної справи, виробництва окремих видів спеціальної продукції, інші аналогічні об'єднання створюються за галузевою ознакою залежно від обсягів виробництва та розташування спеціалізованих господарств.

Вертикальна інтеграція полягає в органічному поєднанні промислових та сільськогосподарських галузей і відбувається за трьома напрямками: виробничим, маркетинговим та комплексним.

В основі виробничої інтеграції лежить спільність інтересів стосовно виробництва кінцевого продукту, що виражається у єдності технологічного процесу просування сировини від однієї виробничої фази до іншої. Метою виробничої інтеграції є запровадження у виробництво прогресивних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, що дасть змогу виробляти конкурентоспроможну продукцію зернопродуктового підкомплексу АПК.

Передумовою маркетингової вертикальної інтеграції є забезпечення ефективної збутової діяльності та сервісного обслуговування зернопродуктового підкомплексу. Об'єктивні умови ринкового господарства, що полягають у самостійності товаровиробників у їх комерційній діяльності, ціноутворенні та ресурсозабезпеченні, зумовлюють необхідність пристосування виробництва до вимог ринку та потреб споживачів. Тому становлення і розвиток маркетингової інтеграції є важливим елементом сучасних ринкових відносин.

З метою досягнення найкращих результатів, підвищення прибутковості виробництва функції обох попередніх напрямків вертикальної інтеграції необхідно розв'язувати комплексно. Організаційною формою поєднання технологічних функцій сільського господарства, промислових та обслуговуючих, збутових і постачальницьких галузей є комплексна інтеграція підприємств зернопродуктового підкомплексу. Переваги даної форми інтеграції - замкнутість виробничого циклу у рамках єдиної агропромислової структури, тобто єдиного господарюючого суб'єкта. Просування сировини за технологічним процесом без посередників дає змогу не тільки забезпечити безперервність виробничого процесу збалансувати та оптимізувати його, а й здешевити виробництво кінцевої продукції, оскільки вилучаються додаткові витрати на пошук і доставку сировини, зменшується податкове навантаження на готовий продукт через усунення перепродажу проміжних продуктів і включення у їх вартість податку на прибуток і ПДВ. На основі оцінення реальних внесків і затрат на виробництво готового продукту можна забезпечити більш справедливий розподіл кінцевих результатів між партнерами інтеграційного процесу, що сприятиме нормалізації пропорцій обміну як між галузями зернопродуктового підкомплексу, так і, між ланками народного господарства.

Прикладом вертикальної інтеграції є холдинг "Укрзернопром", до складу якого входять ЗО розташованих на території України підприємств борошномельної, хлібопекарської галузей, а також птахофабрики з вирощування курей-несучок.

Сьогодні у зернопродуктовому підкомплексі АПК проблемою номер один є врегулювання цінової політики на базі паритетного розподілу прибутків між виробниками, заготівельними, переробними та торговельними організаціями, оскільки сільське господарство опинилося у гірших умовах, ніж промисловість.

Скорочення рівня підтримки сільського господарства державою може призвести до негативних наслідків не лише аграрної сфери, й економіки України загалом. Сьогодні в Тернопільській області лише 132 підприємства із 504, котрі подавали звітність до Тернопільського обласного управління сільського господарства і продовольства, закінчили рік з прибутками, тоді як 74% сільгосппідприємств області збиткові. (У 2001 р. це співвідношення становило - 49% - прибуткові підприємства, 51% - збиткові). Крім цього, індекси цін на зернові культури, борошно, крупи та бобові були негативними і становили відповідно 79%, 87%, 94,6%. Тоді як індекс цін виробників промислової продукції для сільського господарства, зокрема сільськогосподарських машин, збільшився на 11,4%.

Економічна діагностика діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільської області в динаміці дає підстави зробити узагальнений висновок, що чим гірші показники роботи підприємств зерновиробничої галузі, тим вищі прибутки у заготівельників і переробників.

На внутрішньому ринку зерна першочерговим завданням є лібералізація економічних відносин, формування прозорої, прогнозованої система ціноутворення, що може бути забезпечене існуванням дієвого механізму форвардної і ф'ючерсної торгівлі. Лібералізація ринків включає функціонування великої кількості підприємств, що сприятиме розвитку конкуренції і формуванню ринкового механізму вільного ціноутворення.

Механізм ринкової економіки визначає право товаровиробників встановлювати ціну на виготовлений продукт на основі співвідношення попиту та пропозиції. Ціна - це грошовий вираз вартості товару, котра відображає кількість затраченого робочого часу на виробництво товару.

Проблема еквівалентного обміну між суб'єктами зернопродуктового підкомплексу у формуванні критерію справедливого міжгалузевого обміну, при якому всі учасники зернового ринку перебуватимуть у рівних умовах. Міжгалузевий аспект розподілу зумовлюється тим, що обсяги створеного виробничим капіталом додаткового продукту не збігаються з величиною привласненого додаткового продукту, що викликає диспропорції у розвитку АПК.

Порушення еквівалентності обміну зумовлюється тим, що учасники зернового ринку функціонують в різних моделях ринку. У найскладніших умовах перебувають сільськогосподарські товаровиробники, оскільки вони функціонують на ринку вільної конкуренції. Велика кількість виробників однотипного товару забезпечує наповнення ринку продукцією понад її потребу та сприяє виникненню "ринку покупця". Тому зерновиробники не мають суттєвого впливу на процес ціноутворення, оскільки ціна встановлюється на середньогалузевому рівні. Продаж за завищеними цінами неможливий через механізм конкуренції, котрий забезпечує можливість звернутися за послугами до інших аналогічних виробників галузі. Це спонукає виробників постійно підвищувати рівень виробництва, якість продукту, зменшувати витрати ресурсів і знижувати ціни.

Підприємства третьої сфери - зернопереробні та хлібоприймальні підприємства й торговельна мережа, котрі здійснюють у вузьких межах контроль над ціною, є ринком монополістичної конкуренції.

Ринок олігополії передбачає виняткове становище в галузі незначної кількості великих фірм, зокрема це "...підприємства переробної промисловості III сфери і великих постачальників матеріально-технічних ресурсів І сфери АПК: хлібозаводи, комбікормові, пивоварні, спиртові заводи, що працюють із зерновою сировиною, оптові постачальники техніки, запасних частин, будівельних матеріалів, палива і мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та ін." Цей ринок передбачає обмежений вплив на процес ціноутворення, а за умови змови учасників ринку олігополії - дає можливість встановити контроль над ціною.

Деякі підприємства - виробники спеціалізованої техніки, "...постачальники електроенергії, газу, палива, води, зв'язку, залізничні перевізники зерна й інших вантажів найчастіше є монополістами у своїй галузі", які здійснюють значний контроль над ціною в результаті виготовлення унікальної продукції чи надання послуг, котрі не надаються іншими організаційними формуваннями.

Структурний аналіз розглянутих моделей ринку діяльності учасників зернового підкомплексу АПК показує, що вони впливають на ціну своєї продукції і володіють нерівнозначною ринковою владою, правами в єдиному механізмі ціноутворення, що є причиною диспаритету цін і несправедливого розподілу доходів між усіма учасниками ринку.

Користуючись вигідним становищем стосовно сільського господарства, інші учасники зернового ринку в процесі ціноутворення застосовують метод "ножиць цін", штучно завищуючи ціни на свій продукт, водночас змушуючи виробників знижувати ціни на зерносировину. Тому при проведенні реформи потрібно враховувати ці фактори; він вказує на доцільність застосування передової ринкової практики підтримки сільськогосподарських галузей шляхом перерозподілу доходів олігополістів і монополістів на користь сільського господарства.

Для еквівалентності обміну необхідно забезпечити збалансоване ціноутворення у галузях зернопродуктового підкомплексу, що забезпечить його рівномірний розвиток. Зокрема механізм встановлення цін на промислову та сільськогосподарську продукцію проводити за єдиною методикою, основою визначення цін за якою є рівна норма прибутку або розмір прибутку на авансований капітал.

Крім названої проблеми збалансування міжгалузевого цінового обміну, в зернопродуктовому підкомплексі є й інші проблеми, що зумовлюють негативну роботу усього підкомплексу. Це і руйнування усталених зв'язків між ланками агропромислового виробництва, скорочення обсягів виробництва сировини, затримки розрахунків за реалізовану продукцію як з боку сільгосптоваровиробників за поставку матеріально-технічних ресурсів, так і з боку переробних, заготівельних і торговельних структур та інших суб'єктів, які не поспішають розраховуватися за реалізоване селянами зерно.

Для оптимізації роботи всіх партнерів зернопродуктового підкомплексу Кабінет Міністрів України затвердив порядок декларування суб'єктами заготівлі обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні. У декларації, котру подають до 5-го числа кожного місяця агенти, які здійснюють господарську діяльність щодо зберігання зерна, міститься інформація про обсяги і рух зерна протягом місяця.

Наступним заходом для створення організаційних умов конкурентоспроможного виробництва, формування рівноважного ринку зерна та налагодження діяльності зернопродуктового підкомплексу повинно відбутися врегулювання цін на зерно в післяжнивний період, що характеризується найбільшою диспропорційністю між мінімальним попитом і надлишковою пропозицією на зерновому ринку. Більшість товаровиробників прагне реалізувати зерно в стислі терміни після збирання врожаю, що призводить до зниження цін на внутрішньому ринку. Таким чином, у цей період ціни на зерно визначає попит, тому багатий врожай зернових обертається для виробників проблемами збуту й збитками. Механізм встановлення гарантованої державою заставної ціни на зерно, яка б відшкодовувала середньогалузеві нормативні витрати та забезпечувала мінімальний прибуток, необхідний для відтворення виробництва, виявився неефективним. Тому передбачається розробити такий механізм встановлення заставної ціни, яка б забезпечувала рентабельність на рівні не менше 25%.

Для формування рівноважного ринку в осінній післяжнивний період необхідно зменшити надлишкову пропозицію, закуповуючи зерно до інтервенційного фонду в обсязі близько 2 млн. тонн, організувати умови для ф'ючерсної біржової торгівлі чи розширити обсяги продажу зерна на наявних регіональних біржах, торгових домах або через Українську аграрну біржу, що дасть змогу об'єктивно формувати ціну, котра буде індикатором для всіх учасників зернового ринку - для виробників і для споживачів.

Витрати, пов'язані зі збутом на ринку зерна, дуже високі. За повідомленням голови правління ДАК "Хліб України", у 2002 р. основні тарифи на зберігання зерна на дочірніх підприємствах ДАКу протягом місяця становили: прийом - 2,95 - 5,25 грн./т, зберігання - 2,56 - 4,40 грн./т, відвантаження - 5,70 - 8,12 грн./т, сушіння - 2,03 - 3,50 грн./т, очищення -0,74 - 2,40 грн./т, при цьому відбулося загальне зниження цих тарифів на 7%.

Передбачається здійснити здешевлення тарифів на зерноперевезення, що сприятиме активізації зернового експорту та транзиту зерна. Резерви для цього є: це і зменшення кількості посередників, які "роздувають" ціни на ринку зерноперевезень, зниження вартості фумігаційних послуг, що в нас на 30-40% дорожчі, ніж у Європі, здешевлення вартості залізничного транспортування, в тому числі плати за транзитні залізничні перевезення шляхом координації роботи всіх підприємців і служб, що мають відношення до експорту зернових. Зернотрейдерами часто не виконується положення про помісячне планування перевезень залізницею, що знижує ефективність роботи транспортної інфраструктури. Тому передбачається розробити плани щодо обсягів експорту та транзиту зернових до 2010 p., а також запровадити щомісячне звітування про результати виконання цих планів, що сприятиме організації регульованого ринку перевезень і полегшить процеси управління транспортною діяльністю. Крім того, це дасть можливість збалансованого розвитку інфраструктури реалізації зернових: елеваторного, залізничного та припортового господарств і трейдерських компаній [22, 3].

Серед причин втрат виробників зерна під час продажу є відсутність інформації про поточні ціни (продаж майже завжди відбувається за ціною, запропонованою покупцем), продаж на початку сезону, нерозвиненість біржового ринку та проблеми з розвитком національного трейдера, який би визначав ціни всередині країни.

Зі свого боку держава також бере участь у стабілізації діяльності зернового ринку, зокрема Указом Президента України від 29.06.2000 р. "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" були визначені умови реалізації зерна та формування цін на зерновому ринку. Доволі важливим є посилення контролю з боку держави за рухом зерна як всередині країни, так і за його експортом, стимулювання продажу зерна виробниками за грошові кошти, впровадження механізму заставних закупок зерна. Цей механізм передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі їх перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна.

Заставна ціна зерна (ціна підтримки) - гарантована державою ціна зерна, що відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати на виробництво зерна та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.

Заставні ціни на зерно використовуються державним агентом або уповноваженими із забезпечення заставних закупівель зерна під час розрахунків за продукцію сільськогосподарських товаровиробників грошима.

Створення державного інтервенційного фонду зерна також позитивно впливає на регулювання ринкових цін і доходів сільськогосподарських виробників. У випадку падіння цін на ринку у високоврожайні роки держава в особі державного агента із проведення інтервенційних операцій скуповує зерно, поповнюючи запаси, а при підвищенні цін - знижує їх, викидаючи зерно на продаж, не допускаючи тим самим різкого коливання цін на зерно. Спроби створення інтервенційного фонду зерна були й раніше, у 1997 р. за рахунок держрезерву був створений такий фонд, але вже у 1998 р. його було ліквідовано. На даному етапі механізм проведення інтервенційних операцій на ринку зерна законодавчо регламентований Законом "Про зерно та ринок зерна в Україні", де функції щодо створення інтервенційного фонду покладено на КМУ. Фінансування такого фонду відбувається за рахунок коштів з державного бюджету.

Метою Державного інтервенційного фонду стабілізації зернового ринку в Україні є: забезпечення поступового переходу до саморегульованого ринку продовольчого зерна; забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом створення державних запасів продовольчого зерна; підтримка вітчизняних виробників зерна шляхом забезпечення стабільного рівня цін на ринку продовольчого зерна протягом року; сприяння збільшенню обсягів виробництва продовольчих зернових; регулювання регіональних зернових ринків; підтримання доступного для споживачів рівня цін на зерно та зернопродукти.

Для функціонування фонду передбачено такі операції, що виконуються уповноваженими організаціями: зберігання запасів продовольчого зерна здійснюють підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" за відповідними тарифами; транспортування запасів продовольчого зерна проводять підприємства Укрзалізниці за діючими тарифами; стабілізаційні закупівля і продаж здійснюються через уповноважені брокерські контори, котрі визначаються шляхом відкритого конкурсу. Уповноважені брокерські контори не можуть мати серед своїх засновників державні організації. Послуги уповноважених брокерських контор оплачуються за діючими тарифами.

Легалізований ринок зерна може бути створений за допомогою ліцензування хлібоприймальної і хлібозаготівельної діяльності, контролю за роботою зернотрейдерів і суб'єктів, які займаються торгівлею зерном. Створення електронних бірж, розвиток інформаційно-аналітичного та маркетингового сервісу АПК сприятиме регулюванню ринкових процесів і значно полегшить здійснення державою координаційно-регулюючих функцій. Стабілізаційний вплив на ринок зерна матиме запровадження системи страхування ризиків і регулювання сезонних коливань ціни.

Важливим є формування в основних зерновиробничих регіонах сучасної інфраструктури з виробництва та збуту зерна, зокрема організації регіональних асоціацій виробників зерна, зернових та лізингових компаній, банків для сільськогосподарських інвестицій, спеціалізованих зернових бірж, інших посередницьких форм взаємозв'язків між виробниками та переробниками зернової продукції.

Виходячи з проведеного аналізу стану зернопродуктового підкомплексу Тернопільської області та механізму взаємозв'язків між партнерами даного підкомплексу, доцільно запровадити наступне: обмежити норму прибутковості промислових підприємств на рівні 15%; при визначенні цін на продукцію першого підкомплексу АПК, тобто фондозабезпечуючих галузей, керуватися розрахунковими нормативами, а не фактичними витратами, що складаються на даних підприємствах; відсоткові ставки за кредит для сільгосптоваровиробника необхідно обмежити на рівні 7-10%.

У площині зерновиробництва доцільно максимально підвищувати урожайність зернових культур, оскільки проведені розрахунки кореляції показали її суттєвий вплив на зміну рівня собівартості та трудомісткості продукції. Усунення зазначених недоліків розкриє перспективи виходу зернопродуктового сектора з кризового стану та піднесення економічної ефективності його діяльності.


Информация о работе «Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна»
Раздел: Ботаника и сельское хозяйство
Количество знаков с пробелами: 260484
Количество таблиц: 29
Количество изображений: 8

Похожие работы

Скачать
77618
10
0

... ії розвитку. Для оцінки економічної ефективності виробництва зерна використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів. Економічна ефективність виробництва зерна визначається відповідно як ефективність галузі, а також господарської діяльності сільськогосподарського підприємства і окремих заходів. Залежно ...

Скачать
142642
21
3

... яння, обробітку ґрунту, тощо. Тому систему сівозмін слід розглядати, як основу організації створення сталої та міцної кормової бази. 2.4. Економічна ефективність виробництва молока у господарствах Показники ефективності виробництва молока залежать від застосування способів удосконалення організації і технології виробництва. Істотно впливають на них наслідки виробничої діяльності господарства ...

Скачать
36918
9
2

... посівних площах урожайність рідко перевищувала рівень у 30 ц/ц, тоді як у провідних європейських державах цей показник удвічі більший. 1.3 Методика аналізу ефективності виробництва продукції рослинництва   Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна за допомогою інтенсифікації виробництва. За цих умов забезпечується збільшення ...

Скачать
65872
25
1

... культур суттєво змінюється як за територією, так і за окремими роками (в динаміці), її аналіз потрібно проводити у територіальному розрізі і в динаміці.   2. Аналіз економічної ефективності виробництва гречки   2.1  Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства   ТОВ «Хлібодар» – це сільськогосподарське підприємство, засноване на приватній власності у вигляді внесків до ...

0 комментариев


Наверх