Нотаріус

3.6. Нотаріус

Правовою основою дiяльностi нотарiату є Конституцiя України, Закон України "Про нотаріат"[7] (із змiнами, внесеними згiдно iз Законами України в редакції згідно з Законом №2921-III вiд 10.01.2002 року), iншi законодавчi акти України. Згідно з статтею 1 Закону України "Про нотаріат":

“Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України”.

У професійної діяльності нотаріуса, с точки зору психоаналізу, розрізняють такі її види:

-     пізнавальну — професійне дослідження поданих нотаріусу документів;

-     комунікативну — організація психологічного контакту із громадянами, які звертаються по допомогу до нотаріуса;

-     засвідчувальну — досягнен­ня основної професійної мети і розв'язання завдання.

Професійні і людські якості нотаріуса тісно переплітаються, часом їх складно розділити.

Нотаріус — це юрист, що добре знає цивільне право, багато аспектів сімейного, цивільно-процесуального, податкового, фінансового, земельного, міжнародного права, законів про акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, про банківську діяльність, про зброю й інших. Крім того, нотаріус складає різного роду документи, веде архів, організує роботу своєї контори. Мало знати, треба вміти правильно застосовувати свої знання.

Помилки нотаріуса дорого обходяться і клієнтам. Істотні помилки нотаріуса може виправити тільки суд, а це загублені час, нервові клітки, гроші клієнтів. Відповідальність постійно “висить над головою” нотаріуса і змушує його удосконалюватися в професії.

Нотаріально засвідчений документ має силу закону, тому він повинний бути бездоганний.

Нотаріус і чесність — практично синоніми. Нерідко нотаріус зіштовхується з проявами нечесності, спроб обману з боку клієнтів. При цьому йому не можна піддатися спокусі “не помітити” підступу для того, щоб заробити, засвідчуючи сумнівну угоду.

Нотаріус нейтральний, якщо не в душі (він усе-таки людина), то на ділі.

Нотаріусу варто бути одночасно твердим і послідовним при дотриманні закону, і в той же час гнучким, уміти знаходити законний шлях у

нестандартній ситуації. Життя пропонує на розгляд зовсім неймовірні задачі. Поганий той нотаріус, що, не подумавши, говорить собі і клієнту: “Я не знаю, як розв'язати дане питання”.

Професіоналу, для рішення складної задачі, приходиться залучати весь арсенал знань, насамперед теоретичних, виходити з загальних принципів права і закону, а часом і справедливості, як вчили юристи древнього Рима, і він чаші усього знаходить рішення.

Мудрість судді теж необхідна нотаріусу. Це попри все те, що клієнти найчастіше за віком годять нотаріусу в батьки. Часом тільки мудре і зважене поводження нотаріуса, його справедливі і грамотні поради допомагають клієнтам прийти до згоди й уникнути судової суперечки. Особливо часто це відбувається при роботі зі спадкоємцями. Коли інтереси спадкоємців заходять у суперечність, нотаріусу приходиться додавати чимало зусиль для того, щоб родичі і близькі нерозставалися ворогами. Нотаріус насамперед виконує запити людей, що звернулися до нього по тім чи іншому приводі.

Однак невірно думати, що нотаріус не має своєї волі. Ініціативність характеризує нотаріуса. Часом клієнти не зовсім вірно представляють наслідки своїх дій чи бездіяльності. Нотаріус з'ясовує їхні щирі наміри, підказує найкращий шлях до досягнення мети.

Нотаріусу необхідне знання психології людей, уміння пророкувати їхнє поводження далеке вперед. Прогнозування поводження учасників правовідносин допомагає нотаріусу правильно підійти до рішення проблеми. Часто буває складним не юридичний аспект тієї чи іншої справи, а саме складні взаємини людей.

Закон зобов'язує зберігати в таємниці усе, що стало відомо нотаріусу в зв'язку зі здійсненням їм нотаріальних дій. Якщо нотаріус без законних основ розповів кому-небудь про те, що йому відомо, він не тільки може бути притягнутий до відповідальності, але і втратить довіру клієнта, а може бути, і багатьох клієнтів. Навіть дуже близьким людям нотаріусу приходиться один раз твердо заявити: “Ніколи не розпитуйте мене про те, хто в мене був і що робив!”.

Повага до клієнтів незалежно від їхнього соціального стану, освітнього і культурного рівня — обов'язкова умова роботи нотаріуса. Для нього людина — завжди людина. Навіть якщо сьогодні клієнт не знайшов гідного місця в житті, він не повинний викликати в нотаріуса спокуси працювати з ним нешанобливо і недбало.

Терпіння — це риса нотаріуса. Часом нотаріусу приходиться по кілька разів пояснювати іншому клієнту зміст закону і його — клієнта — права й обов'язки. Особливо складно пояснити людині, що закон проти нього, що це не позиція нотаріуса, а саме позиція закону. Воістину ангельське терпіння приходиться виявляти нотаріусу в моменти воєн спадкоємців за спадщину. Які часом киплять пристрасті, скільки виливається бруду, бризи якого долітають і до нотаріуса! На поле брані він повинний зберігати спокій, даже якщо в душі його роздирає бажання відіслати усіх воюючих куди-небудь подольше — наприклад, у суд — для продовження баталій. Але його професійна гордість говорить, що він сам повинний умиротворити спадкоємців, і, озброївши терпінням, він знову і знову волає до розуму стражденних, до їх родинних почуттів, і справа закінчується миром.

Щирий гуманізм необхідний нотаріусу тоді, коли приходиться працювати з виїздом до дому до людей хворих, інвалідів. Важко бачити бідність і навіть убогість, страждання фізичне і моральне, невисловлені трагедії. Найчастіше для таких клієнтів нотаріус — один з деяких людей, що дійшли з того, іншого світу — світу, де, здається, немає місця стражданню і самітності. Багатьом з них хочеться поговорити з нотаріусом, довірити йому свій біль, свої проблеми. Тому девіз нотаріуса: якщо ти працюєш з людьми — будь людиною сам.

Нотаріусу необхідно бути і психологом, і психотерапевтом, і священиком. Тільки богу і нотаріусу відомо, скільки приходиться вислухувати сповідань, “витирати” невидимих світу зліз.

Нотаріус повинний бути широко обізнаною і культурною людиною, займатися не тільки вивченням законів, але і мати інтереси в різних областях суспільного і культурного життя. Начитаність і знання в області мистецтва, літератури, психології, політики, історії й інших роблять нотаріуса широко мислячою людиною, цікавим співрозмовником. Часто нотаріусу приходиться розташовувати до себе клієнта, викликати його довіру. І зробити це найкраще в невимушеній бесіді на загальні теми.

Нотаріус повинний бути красномовний і вишуканий у мові, як адвокат у процесі. Мова, звернена до клієнта, повинна бути різноманітної. З одним приходиться говорити гранично простою побутовою мовою, з іншим — мовою більш професійною. Треба миттєво орієнтуватися у виборі способу спілкування. У нотаріальній конторі як у театрі, нотаріус виконує функції режисера-постановника й актора в одній особі.

Можна ще багато і багато говорити про якості нотаріуса, однак, як сказав Оноре де Бальзак, даючи характеристику нотаріусу, “є в ньому щось і від священика і від судді, від чиновника й адвоката, і будь живий сам Лабрюйєр, навіть йому не удалося б з точністю проаналізувати його характер”.

Різні долі, пристрасті, що досягла абсурдних розмірів користь, низькість, безкорисливість і шляхетність людини — проносяться перед поглядом нотаріуса щодня. І йому потрібно бути філософом, щоб не розчаруватися в людстві і зберегти оптимізм, знову і знову приходячи на допомогу людям, яким потрібні мудра порада, грамотно складений документ, засвідчений факт і просто людська участь.

Заключення

Розум — вищий прояв людської психіки, образно говорячи, найвища вершина у світі. Без перебільшення можна сказати, що юридична діяльність -для по-справжньому розумних, проникливих людей. Розумні питання приходять у голову всім, а розумні відповіді - деяким. Юрист повинний уміти давати розумні відповіді на складні питання, проникати в сутність явищ, бачити причинно-наслідкові зв'язки, мислити широко і передбачати події.

Мислення юриста, як і інші якості, засновано на його загальному інтелектуальному розвитку. Уміння думкою збирати, утворювати цілісну образну картину минулого, з якої не можна вирвати ні однієї деталі, — одне з найважливіших у розумових здібностях.

На базі загальних сприятливих властивостей мислення в юриста розвивається особливе професійне мислення, якому повинні бути присущи активність і ініціативність, пошуковий, аналитико- синтетичний характер, глибина і широта, логічність, організованість, доказовість (нетерпимість до голослівних тверджень), несуперечність, здатність мислити при “інформаційних порожнечах”, уміння висувати гіпотези і ретельно досліджувати їх, спритність, гнучкість, швидкість, практичність, ясність, стійкість, прогностичність, критичність. Розвиток такого мислення відбувається разом із професіоналізацією відчуттів, сприйнять, уваги, пам'яті, представлень, уяви. Позначаються й особистісні якості юриста, наприклад, духовні потреби, інтереси, устремління, ціннісні орієнтації, риси характеру, психофізіологічні якості (темперамент) і ін.

Щораз, зіштовхуючись зі складною ситуацією, фактом, що вимагає глибокого розуміння, професіонал повинний для себе відповісти на ряд пріоритетних питань: з чого почати? Що робити потім, щоб досягти потрібного результату? Необхідна організація процесу мислення.

Важливо змусити себе перебороти квапливість, метушливість, хвилювання, тривогу, змусити себе думати, шукати рішення проблеми на шляху міркувань. Корисно часом, особливо у важких випадках, активізувати внутрішню мову — міркуючи про себе, проговорюючи думки по ходу міркувань, формулюючи чітко в словах проміжні й остаточні умовиводи і висновки, малюючи чорнові схеми. Не обмежуватися “кабінетними” міркуваннями, підсилювати їхніми виїздами на місця, бесідами з різними людьми.

Юристу необхідно взяти собі за правило:

-     спиратися на досвід, рекомендації, процесуальні норми. Пригадувати вимоги процесуального законодавства, уроки власного досвіду, підшукувати в пам'яті аналогічні випадки з досвіду інших, спиратися на рекомендації навчальних посібників і науки, запитувати ради в старших і більш досвідчених колег;

-     орієнтуватися в наявній інформації, що реалізується шляхом збору й аналізу вихідних даних, усвідомлюється, що є і чого ні, що вірогідно, а що треба перевіряти, які дані потрібні ще, що вивчити і що перевірити;

-     розробляти план пошуку відповідей і визначення вихідної точки;

-     розробляти віяла версій, що відносяться до рішення майже всіх проблем: управлінських, економічних, кадрових, психологічних, педагогічних і інших, але особливо це важливо при розкритті і розслідуванні злочинів. Віялний метод — один з основних у криміналістиці;

-     частіше ставити себе на місце людини, життя і поводження якої вивчаються (рефлексивне мислення);

-     не захоплюватися психологізіруванням. Не завжди психологічно складні схеми, версії, таємничі обставини відповідають реальної дійсності. Нерідко злочини мають під собою досить примітивну психологію, незважаючи на удавану заплутаність їх спочатку;

-     додавання уявної картини;

-     активізації представлень (“уявного моделювання”) досліджуваної події що мало місце і факту;

-     розробки графічних схем. Так, при розкритті і розслідуванні злочинів корисно складати схему місця злочину, розташування на ній його учасників і свідків, схеми знайомств і відносин, схеми пояснень різними особами того самого питання, схеми “за” і “проти” і ін.;

-     уявного експериментування. Думкою експериментуючи, доводити картину до повної ясності. Найменші непогодженості, неясності, сумніви повинні бути прояснені;

-     подолання розумових тупиків. Треба шукати вихід з тупика, з “психологічного пата”, у який працівник сам себе і загнав недотепними діями, за якими стоять слабості і недогляди мислення;

-     шукати причину в собі й усувати її, відновляючи пошуки;

-     критичного повернення до вихідної точки. Критичне повернення треба здійснювати до самої початкової крапки роботи, причому з усією причепливістю розглядати і перевіряти кожен крок у дослідженні, при необхідності приймаючи заходи для повторного огляду інформації, використовуваної при кожнім уявному кроці розслідування. Проводиться спеціальне порівняння всіх кроків, даних, умовиводів і іншого на відсутність протиріч. Будь-яке протиріччя, яким би незначним і несуттєвим воно ні здавалося, зводиться в ранг пріоритетного, і переперевіряється усе, що зв'язано з ним;

-      критичної перевірки віяла версій. Частою причиною тупиків виступає захоплення оперативника, слідчого однією версією. Не можна відкидати можливі в справі версії без їхньої перевірки. Повинно бути обов'язкове змагання версій, їхня рівноцінна перевірка;

-      мати свіжий погляд. Це навмисне радикальний поворот думки, критичний погляд як би з боку, незвичайне допущення. Ще більш свіжим виявиться погляд колег по роботі, до яких корисно звертатися по допомогу в тупиковій ситуації. Їх варто попросити критично перевірити зроблене і знайти в ньому недогляди чи протиріччя.

Література

 

1.   Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. - М., 1971;

2.   Басков В.И. Прокурорский надзор, Издательство БЕК, 1996;

3.   Бризгалов І. Юридична деонтологія. Короткий курс лекцій.-К.:МАУП,2000;

4.   Біленчук П. Правова деонтологiя. Пiдручник.-К.:Атика, 1999;

5.   Васильєв В. Я. Юридическая психология. — М.: Юрид. лит., 1991;

6.   “Гражданский процесс” - под редакцией Ю.К. Осипова, Издательство БЕК, 1996;

7.   Ерух А. Довiдник нотарiуса. Вип. 1.-К.:Истина, 2000;

8.   Жоль К. Философия и социология права.-К.:Юринком Интер, 2000;

9.   Михайленко А. Расследование преступлений.-К.:Юринком Интер;

10.       Навроцький В. Теоретичні проблеми кримінально-правової квалiфiкацiї.-К.:Атика;

11.       Общая психология.// Под ред. В.В. Богословского, А.Г. Ковалева и др. 2-е издание. - М., 1973;

12.       Основные виды деятельности и психологическая пригодность к службе в органах внутренних дел. - М., 1997;

13.   Петелин Б.Я. Психологические основы доказывания вины. // Юридическая психология. Тезисы научных сообщений советских психологов на VI Всесоюзном съезде Общества психологов СССР. - М., 1983;

14.   Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста, Издательство БЕК, 1997.

[1] В.Л. Васильев, "Юридическая психология"

[2] Михеев В.В. О медицинской деонтологии и ятрогения. Лекция. Советская медицина, 1975,№ 12, с.40-43

[3] Н. Плешкова, стаття "Поняття правових норм. Їх структура, види, тлумачення" (c) СП УДТ - 2000 ст. 2

[4] Основные виды деятельности и психологическая пригодность к службе в системе органов внутренних дел: Справ, пособие. / Под ред. Бовина Б.Г., Мягких Н.И., Сафронова А.Д. - М., 1997. - С. 85.

[5] Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., N 22, ст. 303

[6] Вiдомостi Верховної Ради, 1993, N 9, ст.62

[7] Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст.383