Професійно-особисті якості юриста

2. Професійно-особисті якості юриста

Норма права (юридична норма) - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене (санкціоноване) і охороняється державою, яке виражає завдяки певних матеріальних умов життя суспільства волю і інтереси народу (політичних сил, що стоять у влади) і активно діє на суспільні відносини.[3]

Базуючись на нормативно-правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:

1)   справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;

2)   виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;

3)   терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше - це відбиток у загальнолюдському розумінні, - негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;

4)   юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;

5)   юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;

6)   юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.

Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферах життєдіяльності, а саме:

-     у соціальній сфері — намагання встановити істину, справед­ливість, гуманізм, чесність;

-     у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто, цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;

-     у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість;

-     у сфері засвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;

-     у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;

-     у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівнова­женість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.

Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:

-     у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жор­стокість, авантюризм;

-     у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домі­нанти (юридичний азарт);

-     у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стерео­типність і консервативність мислення;

-     у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко переда­вати усну мову письмово;

-     в організаційній сфері - нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;

-     у комунікативній сфері - імпульсивність, надмірна сором'яз­ливість, груба поведінка.

3. Професійні та особисті якості юристів конкретних спеціальностей

3.1. Слідчий та оперативник (інспектор карного розшуку).

Слідчий — це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури, Міністер­ства внутрішніх справ, Служби безпеки України, який готує кримі­нальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка поля­гає в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює осіб, які скоїли його або при­четні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину.

Цей вид діяльності спеціаліста – юриста, по його змісту, вимагає знання тактики і методики розкриття і розслідування конкретних злочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій, способів установлення психологічного контакту з іншими людьми і т.д. Великого значення тут набуває інтелектуальна діяльність, творчість у висуванні обґрунтованих версій злочинів і їхнього кваліфікованого відпрацьовування.

Всі аспекти професійної діяльності слідчого, а також його особисті якості, навички і вміння взаємопов'язані.

Цей вид діяльності є основним для дізнавачей, слідчих і експертів-криміналістів органів внутрішніх справ, а його зміст вимагає знання тактики і методики розкриття і розслідування конкретних злочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій, способів установлення психологічного контакту з іншими людьми і т.д.

Великого значення тут набуває інтелектуальна діяльність, творчість у висуванні обґрунтованих версій злочинів і їхнього кваліфікованого відпрацьовування.

У психограмі дізнавателя і слідчого часто виділяють кілька груп особистісних якостей, що визначають успішність роботи при розкритті і розслідуванні злочинів. До них відносять:

-     мотиваційно-цінісні особливості (розвита правосвідомість, чесність, мужність, принциповість, сумлінність, ретельність, дисциплінованість й ін.);

-     пізнавальні якості (високий рівень інтелекту, гнучкість розумових процесів: творче мислення, спостережливість, уміння прогнозувати, розвита інтуїція, гарна пам'ять, розвита довільна увага й ін.);

-     комунікативні якості (уміння встановлювати психологічний контакт, володіння комунікативною технікою поводження, наявність організаторських якостей і ін.);

-     інші особистісні особливості (стійка й адекватна самооцінка, самостійність і незалежність, відповідальність, самоповага й ін.).

З точки зору деонтології, це:

1. Пошуково-пізнавальна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка спрямована на відшукування необхідних фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли.

Правову основу розшукової дiяльностi становлять Конституцiя України, Кримiнальний та Кримiнально-процесуальний кодекси України, закони України про оперативно-розшукову дiяльнiсть, прокуратуру, мiлiцiю, Службу безпеки, Прикордоннi вiйська, державну охорону органiв державної влади України та посадових осiб, статус суддiв, забезпечення безпеки осiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi, державний захист працiвникiв суду i правоохоронних органiв, iншi законодавчi акти та мiжнародно-правовi угоди i договори, учасником яких є Україна.

Особливе значення пошуковий аспект діяльності слідчого має на першому етапі розслідування. Сутність цієї діяльності слідчого полягає у відокремленні з навколишнього середовища криміналістично важливої інформації (слідів злочинця, потерпілого, зброї, засобів злочину та ін.), що дає можливість достовірно відтворити події злочину.

2. Реконструктивна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка, спрямована на відтворення подій скоєного злочину на підставі встановлених фактів. Оглядаючи місце злочину, слідчий шукає відповіді на питання, що трапилось, які сліди залишились після скоєння злочину. Для правильного розв'язання таких завдань важливе значення мають особисті якості слідчого: насамперед здібності слідопита, криміналістичні знання (про сліди, способи скоєння злочинів), досвід професійний (навички знаходження опорних фактів та побудова контуру подій) та життєвий. Досвід життєвий визначається у слідчого знанням цінності інформаційної якості різних матеріальних об’єктів та вмінням збирання та доцільним користуванням своїм інформаційним запасом.

3. Засвідчувальна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка спрямована на перевірку, оцінювання і закріплення знайдених фактів, після чого вони стають юридичними до­казами. Уся отримана в результаті наукової і комунікативної діяльності інформація слідчого у процесі засвідчувальної діяльності передається у спеціально передбачених законом формах (протокол, постанова та ін.). Для цього слідчий повинен вміти письмово передавати фактичний мате­ріал, власну точку зору.

4. Організаційна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає планування та управління роботою слідчо­го, інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з еконо­мічними злочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачу­ваного, свідка), а також координацію діяльності суб'єктів розсліду­вання. Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому органі­зовує діяльність людей, які беруть участь у розслідуванні. Практична робота потребує від нього зібраності, точності та організованості.

5. Комунікативна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування.

Незважаючи на широке застосування технічних можливостей в пошуковій роботі, основним усе-таки залишається одержання необхідних зведень від конкретних осіб шляхом їхнього допиту чи опитування. У якій би формі він ні проводився, слідчому необхідно установити специфічні відносини з опитуваною особою, мотивувати його чи створити спеціальні умови, у яких дана особа повідомить потрібну інформацію, іноді — сховати щирі цілі опитування, не породити в опитуваної особи підозр у небажаному для нього напрямку використання зведень і ін.

6. Соціальна діяльність - це діяльність, коли слідчий є організатором боротьби зі злочинністю у підлеглому районі чи на дільниці. Найважливішим у боротьбі зі злочинністю є для слідчого вияв­лення її причин і умов, а також здійснення заходів для їх ліквідації.

Після за­вершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджу­ються дані попереднього слідства.

Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання.

Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошуко­вого характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з ме­тою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по "гарячих" слідах).

Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують зло­чинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують ро­боту, пов'язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх ро­бота близька до роботи слідчого, але мають і свої особливості.

Пошукова (оперативно-розшукова) діяльність — один з найбільш складних видів правоохоронної діяльності, що пред'являє до здійснюючого її особам специфічний комплекс вимог. Її необхідність обумовлена самим фактом існування протиправної, насамперед злочинної, діяльності, із властивим їй таємним, потайливим характером підготовки,здійснення злочинів, приховання їхніх слідів. Без пошукової діяльності практично неможливим стало би розкриття багатьох злочинів і залучення до відповідальності винних.

“Виконання оперативним працівником своїх посадових обов'язків жадає від його наявності наступних психологічних якостей і умінь:

-     здатності вирішувати професійні задачі в ситуаціях, що супроводжуються високим ступенем особистого ризику і небезпеки для життя;

-     готовності до ситуацій силового (включаючи вогневе) єдиноборства зі злочинцями;

-     підвищеної відповідальності за свої дії (“відсутність права на помилку”);

-     здатності до інтенсивної міжособистісної комунікації з асоціальними і кримінальними особистостями;

-     високої психофізіологічної витривалості, зв'язаної з відсутністю фіксованого робочого часу (середня тривалість робочого дня складає 10—12 годин, часто буває 7-ний робочий тиждень, нічні виїзди на затримку злочинця і т.п.);

-     здатності витримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху, невизначеності, неможливості поділитися своїми сумнівами з близькими і т.п.;

-     постійної інтелектуальної активності (аналіз безупинно мінливої інформації, утримання в пам'яті великої кількості фактів;

-     прийняття рішень в умовах дефіциту часу й інформаційної невизначеності);

-     здатності до рольового перевтілення, уміння видавати себе за інших людей, мистецьки грати ролі різних соціальних і професійних типів;

-     мовної спритності, уміння швидко і вірогідно пояснити критичну ситуацію іншому, ховаючи при цьому щирі наміри.

І значна виразність таких якостей, як відкрита агресивність, аутоагрессія, імпульсивність, депресивні і психосоматические форми реагування у важких ситуаціях, соціальна відчуженість, перевага гальмових процесів над процесами порушення в нервовій системі, можуть у сукупності проявитися як синдром професійної непридатності до оперативно-розшукової діяльності”. [4]

Пошук відповіді на основне питання оперативно-розшукової діяльності— хто скоїв той чи інший злочин? — являє собою процес оперирування уявними образами людей, що діють у визначених обставинах.

В ідеальному випадку оперативний співробітник мислить образами конкретних осіб з їх повними настановними й ідентифікаційними даними.

Оперативне мислення в основному зводиться до побудови ідеальних оперативно-інформаційних моделей ситуацій, на основі яких формулюються оперативно-розшукові задачі і шляхи їхнього рішення.

Оскільки пошукові дії часто зв'язані з вторгненням в охоронювані права людей, підозрюваних у причетності до злочинів (коли їхня дійсна провина ще не доведена), вони можуть здійснюватися тільки уповноваженими на їхнє проведення посадовими особами, що повинні сховати не тільки характер своїх дій як пошукових, але і їхньої мети, а також свою причетність до правоохоронних органів.

Конспіративність пошукових дій — їхня найважливіша характеристика, без її дотримання досягти потрібного результату часто буває неможливо. Суть конспіративності складається в навмисному прихованні щирих цілей здійснюваних оперативним співробітником дій чи створенні в інших осіб ілюзорних представлень про це, тим більше про загальну структуру діяльності, у яку вони включені. Саме тому закон України "Про оперативно-розшукову дiяльнiсть"[5], із змiнами, внесеними згiдно з відповідними Законами України, у редакції згідно Закону України №2246-ІІІ від 18.01.2001 року строго регламентує використання специфічних методів оперативно-розшукової діяльності винятково з метою боротьби зі злочинністю.

Конспіративний характер оперативно-пошукових дій жадає від здійснюючих їх осіб високо розвитих навичок постійного контролю за всіма деталями свого поводження при рішенні службових задач, особливо в контактах з іншими особами, тобто високо розвитий рефлексії. При цьому твердий самоконтроль не повинний робити впливу на природність,спонтанність поводження оперативного співробітника і викликати які-небудь підозри зі сторони інших осіб про його щирі наміри.

У процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності співробітники виконують безліч дій,вступають у контакти з різними людьми. Їхня головна задача при цьому — уміння відбирати у всьому потоці сприйманої інформації безпосередньо корисні зведення, а також будь-які зведення, що він повинний фіксувати як працівник оперативної служби міліції.

Загальною передумовою успішної реалізації багатьох пошукових дій є здатність співробітників до встановлення довірчих відносин з різними людьми й у першу чергу — зі злочинцями й особами з їхнього оточення. Саме в цьому середовищі зароджуються і звідси керуються криміногенні процеси, приймаються всі міри до їхньої скритності, таємності.

Усе вищесказане висуває специфічні вимоги до оперативних співробітників: уміння працювати в умовах високих нервово-психічних навантажень, зберігаючи при цьому здатність швидкого реагування на зміни ситуації і прийняття адекватних рішень.

Оперативно-розшукувана діяльность зв'язана з готовністю здійснюючих її співробітників до ризику, тобто до дій в ситуаціях з високою (але не повної!) імовірністю невдачі, програшу. Ці дії обумовлені виконанням обов'язків по захисту прав і законних інтересів людей. Як правило, дії в ситуаціях ризику можуть здійснюватися тільки тоді, коли вони не ставлять у цю ситуацію інших людей.

У цілому не буде перебільшенням сказати, що оперативно-розшукова діяльність — це практична психологія боротьби зі злочинністю.