Хадж

2.3. Хадж

Четвертим обов’язком кожного мусульманина (з умовою – якщо у нього є для цього физична й матеріальна можливість), є хадж - паломництво до Мекки, передусім до Каабі, головній святині ісламу. Кааба – невеличка будівля, у південно-західний кут якої вбудований "чорний камінь" (метеорит, який з давніх-давен зберігається тут) – за переказом, він був посланний Аллахом з неба людям як знак своєї могутності та благовоління. Кожний мусульманин повинен (хоча б раз у житті) здійснити хадж чи послати замість себе "замісника" (вакіль аль-Хадж). Хадж приписаний психічно повноцінному, вільному, повнолітньому, здоровому, забезпеченному мусульманину. Жінку у хаджі повинен супроводжувати її родич.

Паломництво здійснюється у місяці зу-ль-хіджжа, який, як і рамадан, є місяцем лунного календаря, а тому приходиться на різні пори року. Паломники, зодягнувши спеціальне біле вбрання ("іхрам"), проходять церемонію ритуального очищення. Суттєвою частиною ритуала хаджу є одягання іхраму, тобто, чоловік повинен зняти з себе зшитий одяг та обгорнутися двома шматками незшитої білої чистої тканини: один шмат повинен закривати його тіло від шиї до стегон, а другий – від поясу до ступенів ніг. Жінка обгортає ці два шматки тканини зверху свого щоденного одягу. Іхрам треба придбати відповідно правилам і він не повинен бути зроблений з шовку чи прозорої тканини. З цього моменту, як людина зодягає іхрам, вона відповідає лише на заклик Аллаху, який був посланий людству через великого пророка Авраама: „[Вспомни, Мухаммад,] как Мы поселили Авраама в Доме [и велели]: „Не поклоняйся наряду со Мной ничему, содержи Мой Дом в чистоте для тех, кто [совершает обряд], обходя его, отправляет молитву, кладет поклоны и падает ниц" [14, 22:26].

 „Провозгласи людям [обязанность совершать] хадж, чтобы они прибывали к тебе и пешком, и на поджарых верблюдах из самых отдаленных поселений… " [14, 22:27].

Одягнувши іхрам, паломник у відповідь на заклик вигукує: „Лаббайк, Аллахумма лаббайк!" "Ла шарика лака лаббайк" (Так, я тут, Господи, я тут. Немає нікого, рівного Тобі. Так, я тут).

З цього моменту вони тимчасово зобов’язуються утримуватись від низки дій, які вважаються забороненими для людини, яка одягла іхрам:

1. Від будь-якого полювання на дичину та харчування нею.

2. Від сексуальних насолод і навіть від свідотцтва при укладанні шлюбу.

4. Від використання благовоній.

5. Від будь-яких неблаговидних вчинків, брехні та обману.

6. Від будь-яких суперечок та сварок, особливо, якщо вони супроводжуються присяганнями іменем Аллаху.

7. Від вбивства навіть комах на власному тілі.

8. Від усунення волос на тілі будь-яким способом.

9. Від покриття голови та верхньої частини ступні. Навіть у воду голову не слід окунати.

10. Від знаходження під парасольками, дахами автомобілей, літаків. Заборона не поширюється на пістійні приміщення: кімнати у будинку, тощо.

11. Від обрізання нігтів, гілок дерев, покосу трави, тощо.

12. Від використання косметики, прикрас та розпису.

13. Від носіння зброї, за винятком тих випадків, коли це продиктовано необхідністю.

14. Від потирання чи чесання тіла.

Потім паломники прямують до Кааби, пістійно повторюючи фразу „лаббайк”. Післе семиразового ходіння навкруги Кааби („сай”) у особливому місці, яке називається "макам Ібрахім" (стоянка Авраама), вони здійснюють молитву. Після цього паломники сімь разів пробігають відстань між пагорбами Сафа та Марва, п’ють воду зі священого джерела Замзам, яке розташоване неподалік. Нарешті, відрізавши шматочок нігтя чи пасмо волосся, знімають з себе іхрам.

Для продовження хаджу паломники знову зодягають іхрам та прямують до долини Арафат, розташованій у 24 километрах від Мекки, де проводять у молитвах дев’ятий день місяця зу-ль-хіджжа з полудня до заходу сонця. Післе заходу сонця вони йдуть до "маш’ар аль-харам" (Священому монументу) у 15 километрах від Мекки, де залишаються до ранку. Зі сходом сонця вони вирушають у розташовану неподалік долину Міна. Цього дня починається свято жертвоприношення. Паломники кидають сімь каменців в один з трьох особливих стовпів ("джамарат ’укба") та здійснюють обряд жертвоприношення, після чього чоловіки голять голови, а жінки обрізають пасмо волосся (цей обряд називається "таксир").

У цей же день чи наступного дня вони повертаються до Мекки, здійснюють прощальний обхід навкруги Кааби, який супроводжується читанням молитвою, ритуальний біг між пагорбами Сафа та Марва. Одинадцятого та дванадцятого зу-ль-хіджжа паломники відвідують долину Міна, де кидають каменці „джамарат” зараз вже у всі три стовпи – по сімь каменців щоденно у кожен стовп, при цьому ночи, які передують цим двом дням, вони зобов’язані проводити у долині.

Відвідання Мекки у будь-який інший час із здійсненням усіх ритуалів (крім жертвоприношення) називається малим паломництвом („умра”).

Якщо паломник не може дістатися до Кааби, щоб завершити хадж чи умру, якщо він захворів чи заблукав, зуcтрівся з ворогом чи з будь-якою іншою перешкодою, яке затримало його, то йому потрібно принести в жертву те, що він зможе. Кожний паломник, що затримався, може самостійно принести в жертву одного барана (вівцю), а сім паломників можуть разом принести в жертву одну верблюдицю (верблюда) чи одну корову (бика). Потім він повинен поголити голову та звільнитися від іхраму, тому що так піступив Пророк та його прибічники, коли язичники не дозволили їм увійти до Мекки у рік підписання Худейбійського миру. Якщо ж паломник не має можливості здійснити жертвоприношення, то він повинен піститись протягом десяти днів й лише піся цього зняти іхрам. Схожим чином піступають паломники під час перерваного хаджа (хадж таматту).

Хадж здійснюється у певний час, і той, хто вірішив виконати цей обряд, не повинен у цей період мати близкість з жінкою, не повинен грішити та сваритися. Потім Аллах наказав мусульманам готуватися до хаджу. Запасаючись необхідними припасами, паломник позбавляється від необхідності звертатися за допомогою до людей та зберігає свою гідність. Якщо ж він бере з собою додатковий провіант, то може допомогти іншим мандрівникам та ще більше наблизитися до Господу. Суть паломництва у тому, щоб мусульманин принизився й покорився Аллахові, наблизився до нього за допомогою будь-яких праведних вчинків та очистився від грехів. Таке паломництво є благочестивим, та нагородою за нього може бути лише Рай. І хоча грішити забороняється у весь час та всюди, під час паломництва усі послані Аллахом заборони стають ще більш суворими.

Таким чином паломники виконують ритуали хаджа, кожен з яких символизує певну історичну подію, нагадує необхідність морального удосконалення людини, а також відображає певний аспект суспільного буття.

Навіть тоді, коли аш-шахада, молитва, піст й милостиня були суворо обов’язкові по усій формі, хадж до Мекки та Медини, тобто міста, де відбувалася діяльність Мухаммада, не було неодмінним обов’язком. Справа у тому, що далека мандрівка у ці міста, особливо, коли вона здійснюється віруючими з інших країн, пов’язана зі значними матеріальними витратами й усілякими іншими перешкодами. Але кожний повнолітній мусульманин, чи то чоловік чи жінка, повинен прагнути до здійснення священого обряду хаджа хоча б раз у житті. Святість хаджа є безмежною. Здійснюючи паломництво, мусульмані з усіх континентів земного шару, незалежно від національності й кольору шкіри, політичних поглядів та переконань, на деякий час відрешаються від метушні, щоб предстати перед своїм Господом на землі пророков, освяченої негаснучим світлом Священної Кааби, та звернутися до Нього з проханням про милість: "И паломничество к Дому [Священной Каабе] – долг для людей перед Богом, тех, кто в состоянии это сделать. А кто не верует [имеет возможность, но не выполняет предписание Творца,] – воистину, Всевышний не нуждается ни в ком из всех миров" [14, 3:97].

Люди, які здійснили хадж, мають право носити зелену чалму та носять почесне звання хадж чи хаджия, яке розглядається мусульманами у якості майже святої людини. Його пістійно запрошують на частування, надсилають подарунки. Привезена з джерела Замзама вода, яка шанується як свята та, що має цілющі властивості, нерідко стає предметом спекуляцій.

У час джахілійї (неуцтва, темряви) люди вважали, що торгівля, а також перевезення та доставка у різноманітні пункти призначення пасажирів та вантажів в період хаджа є справами протизаконими та гріховними (харам). Вони гадали, що для людей, які займалися подібними справами, обряд паломництва губить свою силу. Тому в період хаджа у мусульман виникало природнє бажання упевнитися у тому, чи зберігає свою силу положення епохи джахілійї, чи, згідно поглядам Ісламу, вони втратили своє значення. Тогда й був приведений аят, у якому повідомлялося: "Вы не совершите греха, если [во время хаджа] будете искать милости от своего Господа" [14, 22:50].

Цей аят оголушує невірним положення, яке існувало в епоху джахілійї, згідно якому торгівля під час хаджу вважалася гріхом. У ньому повідомлялося, що комерційна та подібна діяльність в період хаджу не підлягає засудженню та що люди можуть вільно користуватися прибутками, які здобуваються своєю працею та турботами. Як вказується у мусульманській літературі, присвяченій різноманітним аспектам хаджу, цей аят, на додаток до етичних, політичних та культурних моментів, торкається також й економічного аспекту паломництва, суть якого полягає у тому, що прибуття мусульман з різних країн світу до Кааби та їх масовий збір для цілей паломництва можуть бути добрим фундаментом для спільного руху на користь економічного розвитку мусульманських держав. Цей велетенський з’їзд дозволяє людям, розум яких зайнятий економічними проблемами, зустpiчaтиcя один з одним безпосередньо до чи післе здійснення обрядів паломництва та спільними зycиллями сприяти укріпленню основ економічного життя мусульманських країн. Так, наприклад, завдяки правильно організованому торгівельному обміну вони могли б побудувати сильну та стійку національну економіку, яка набула б незалежного характеру, позбавилась необхідності звертатися зі своїми потребами до недругів та іноверців. Подібні комерційні контакти самі по собі є засобом укріплення позицій мусульманських держав у їх протистоянні ворогам ісламу. Проте, з іншого боку, очевидно, що комерційна діяльність повинна грати другорядну роль по зрівнянню з етичними та релігійним цілями хадджжу та в ніякому разі не займати домінуючу по відношенню до них. На щастя, у паломників достатньо часу для усіх цих занять як до, так і післе здійснення ритуалів поклоніння.

Слід відмітити, что паломництво до святих міст, особливо до Мекки й Медини, грає далеко не останню роль у пропаганді ісламу серед певної частини населення.