9. Функції користувача

 

9.1 ФУНКЦІЇ: ВИЗНАЧЕННЯ, ОПИС, ВИКЛИК

Функцію в С++ можна розглядати:

·   як один з похідних типів даних (поряд з масивами і вказівниками);

·   як мінімальний виконуваний модуль програми (підпрограму).

Всі функції мають однаковий формат визначення:

<тип><ім’я_функції>(<список_формальних_параметрів>)

<тіло_функції>,

де <тип> - тип результату, який повертається функцією; в разі, якщо функція не повертає ніякого значення, її специфікують типом void і називають “порожньою”. Найчастіше, це функції, які виводять на екран повідомлення чи виконують деякі зміни параметрів, проте не можуть передати певний результат іншим змінним при виклику.

<ім’я_функції> - або main для головної функції, або довільний ідентифікатор;

<список_формальних_параметрів> - або порожній ( ), або список, кожен елемент якого записується як:

<тип> <ім’я_формального_параметру>

Наприклад:

(int k )

(char i, char j, int z)

<тіло_функції> - це набір операторів, що виконуються у фігурних дужках {} при виклику функції. Тіло функції може бути складовим оператором або блоком. Визначення функцій не можуть бути вкладеними.

Для передачі результату з функції у функцію, що її викликала, використовується оператор return. Його можна використовувати у двох формах:

1)         return 0; - завершує функцію, яка не повертає ніякого значення (тобто перед її іменем вказано тип void);

2)         return <вираз>; - повертає значення виразу, тип виразу повинен співпадати з типом функції.

Приклад 1:

int op (char c, int x, int y)

{switch (c)

{case ‘+’ : return x+y;

case ‘-’ : return x-y;

case ‘*’ : return x*y;

case ‘/’ : return x/y;

default: cout<<“\nОперація не визначена!”;

return 0;

}

}

Приклад 2.

float cube(float d)

{return d*d*d;}

Після визначення функцію можна багаторазово використовувати у програмі для виконання однотипних дій над різними змінними.

Виклик функції має наступний вигляд:

<ім’я_функції>(<список фактичних параметрів>);

<список фактичних параметрів - або сигнатура, є переліком виразів, кількість яких дорівнює кількості формальних параметрів функції. Між формальними і фактичними параметрами повинна бути відповідність за типами. В якості фактичних параметрів можна використовувати змінні, визначені та ініціалізовані у програмі, з типами, що відповідають типам формальних параметрів. Якщо функція повертає значення, її виклик можна використати у правій частині операції присвоювання з метою передачі результату функції змінній, тип якої співпадає з типом функції, що викликається.

Наприклад:,

void main(){float s, f=0.55; s=cube(f);…}

В якості фактичних параметрів також можуть виступати явно задані константні значення:

Наприклад, виклик функції з прикладу 1 має наступний вигляд:

c = op ( ‘+’, 5 ,4 );

Оскільки визначення функцій не можуть міститися всередині блоків та складових операторів, тобто в інших функціях, у програмі вони можуть розміщуватися як до, так і після функції, яка їх викликає. В останньому випадку перед використанням функції у програмі необхідно розмістити її опис, або прототип, інакше виникатимуть проблеми. Компілятор передусім послідовно перевіряє коректність виклику та використання об¢єктів у програмі, при виявленні функції, яка не була описана чи визначена раніше, видасть повідомлення про помилку і вказівку про те, що функція повинна містити прототип. Те саме повідомлення Ви побачите на екрані, якщо використаєте у програмі функцію зі стандартних бібліотек і не під¢єднаєте заголовний файл, у якому вона описана. Прототип функції користувача багато в чому нагадує заголовок функції і має наступний формат:

<тип><ім’я_функції>(<список_формальних_параметрів>);

Головною відмінністю є наявність в кінці опису крапки з комою.

Так, прототипи функцій з прикладів 1 та 2 матимуть вигляд:

cube(float);

op(char c, int, int);

Прототип надає компіляторові інформацію про тип та ім¢я функції, а також про типи, кількість та порядок розміщення параметрів, які їй можна передавати. Зважаючи на це, імена формальних параметрів зазначати необов¢язково. Прототип являє собою зразок для здійснення синтаксичної перевірки компілятором.

9.2 ПЕРЕДАЧА МАСИВІВ У ФУНКЦІЮ

Якщо в якості параметру функції використовується позначення масиву, необхідно передати до функції його розмірність.

Приклад 3: Обчислення суми елементів масиву

int sum (int n, int a[] )

{ int i, s=0;

for( i=0; i<n; i++ )

s+=a[i];

return s;

}

void main()

{ int a[]={ 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15 };

int s = sum( 7, a );

cout<<s;

}

Рядки в якості фактичних параметрів можуть визначатися або як одновимірні масиви типу char[], або як вказівники типу char*. На відміну від звичайних масивів, для рядків немає необхідності явно вказувати довжину рядка, оскільки будь-який рядок обмежується нуль-символом.

При передачі у функцію двовимірного масиву в якості параметру так само необхідно задавати кінцеві розміри масиву у заголовку функції. Робити це можна:

а) явним чином (а[3][4] тоді функція працюватиме з масивами лише заданої розмірності);

б) можна спробувати для квадратної матриці через додатковий параметр ввести розмірність (void matrix(double x[][], int n)), де n – порядок квадратної матриці, а double x[][] – спроба визначення двовимірного масиву зі заздалегідь невизначеними розмірами. В результаті на таку спробу компілятор відповість: Error…: Size of type is unknown or zero;

в) найзручнішим вважається спосіб представлення та передачі двовимірної матриці за допомогою допоміжних масивів вказівників на одновимірні масиви, якими в даному випадку виступають рядки двовимірного масиву. Всі дії виконуються в межах рядків, розмір яких передається у функцію за допомогою додаткового формального параметру або з використанням глобальних змінних.

Приклад 4.

# include<iostream.h>

//Функція транспонування квадратної матриці

void trans (int n, double*p[])

{double x;

for (int i=0; i<n-1; i++)

for(int j=i+1; j<n; j++)

{x=p[i][j];

p[i][j]=p[j][i];

p[j][i]=x;

}

}

void main(){

// Задано масив для транспонування

double A[4][4]={11, 12, 13, 14

21, 22, 23, 24

31, 32, 33, 34

41, 42, 43, 44};

// Допоміжний двовимірний масив вказівників

double * ptr[]={(double*)&A[0], (double*)&A[1],

(double*)&A[2], (double*)&A[3]};

// Виклик функції

int n=4;

trans(n, ptr);

for(int i=0; i<n;i++)

{cout<<”\n Рядок ”<<(i+1)<<”:”;

for(int j=0; j<n; j++)

cout<<”\t”<< A[i][j];

}

}

  9.3 ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ФУНКЦІЙ У С++

Перевантаження полягає в тому, що функція з одним іменем по різному виконується і повертає значення різних типів при передачі до неї фактичних параметрів у різній кількості та з різними типами. Для забезпечення перевантаження функцій необхідно для одного імені функції визначити заголовок і набір операторів для всіх функцій, що пов’язані з ним.

Приклад 5:

#include <iostream.h>

int max_element ( int n, int a[])

// знаходить максимальний елемент для масиву типу int

{

int max=a[0];

for ( i=1; i<n; i++)

if (a[i]>max) max=a[i];

return max;

}

long max_element ( int n, long a[])

// знаходить максимальний елемент для масиву типу long

{

long max=a[0];

for ( i=1; i<n; i++)

if (a[i]>max) max=a[i];

return max;

}

double max_element ( int n, double a[])

// знаходить максимальний елемент для масиву типу double

{

double max=a[0];

for ( i=1; i<n; i++)

if (a[i]>max) max=a[i];

return max;

}

float max_element ( int n, float a[])

// знаходить максимальний елемент для масиву типу float

{

float max=a[0];

for ( i=1; i<n; i++)

if (a[i]>max) max=a[i];

return max;

}

void main ( )

{

int x[]={10, 20, 30, 40, 50, 60};

long y[]={12L, 44L, 22L, 37L,30L};

int m1=max_element(6, x );

long m2=max_element(5, y);

}


Информация о работе «Мова програмування С++»
Раздел: Информатика, программирование
Количество знаков с пробелами: 62340
Количество таблиц: 10
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
206879
0
16

... . Механізм переривань забезпечує ефективна взаємодія пристроїв уведення-висновку з мікропроцесором. Переривання цікавлять нас тому, що обробка переривань - це прерогатива програмування на мові асемблера. У високорівневих мовах відсутні засоби роботи з перериваннями на машинному рівні. Переривання звичайно викликаються зовнішніми пристроями. Переривання сигналізує мікропроцесору, щоб він призупинив ...

Скачать
16544
1
0

... функцій. Щоб полегшити їх роботу, фахівці Microsoft розробили бібліотеку MicrosoftFoundationClasses— MFC . Використовуючи готові класи C++, можна набагато швидше і простіше вирішувати багато задач. Бібліотека MFC істотно полегшує програмування в середовищі Windows. Ті, хто володіє достатнім досвідом програмування на C++, можуть допрацьовувати класи або створювати нові, похідні від існуючих. Класи ...

Скачать
21927
1
4

... , що використовується, прагнути включати в рядок до 10 слів; • прагнути не поміщати більш одного-двох параграфів тексту на один екран. 1.4 Розробка цифрового освітнього ресурсу: «Задачник по мові програмування. Циклічні алгоритми» Назва розробки: електронний навчальний посібник з язика програмування. (Додаток 1) Тип розробки: електронний навчальний посібник. Предмет: інформатика; тема: « ...

Скачать
67862
1
1

... мене основним принципам побудови алгоритмів, програм, вибору структур даних. Ця дисципліна вчить мене думати, надає мені практичних знань та досвіду, щоб розробляти модель програми ще до стадії набору програми на заданій мові програмування. Ця дисципліна вчить мене тим основним речам, без яких жоден представник вибраної мною професії не може обійтись у своїй праці, тим основам, які повинні буди зі ...

0 комментариев


Наверх