Головний зміст соборного послання апостола Іуди

5.4       Головний зміст соборного послання апостола Іуди

Соборне послання св. апостола Іуди складається всього з одного розділу і представляє собою суцільно, від початку до кінця, одну безперервну промову, направлену проти псевдоучителів.

За своїм змістом послання направлене проти єретиків-гностиків, які заперечували божественність Христа (4) і церковну ієрархію (8). Головна тема Послання – християнська есхатологія (14-24).[89]

Висновки

Зазначивши у вступі всі необхідні передумови написання даної роботи в першому розділі ми висвітлили питання складу Новозавітного канону. Тут особливо була звернена увага на етапи виокремлення канонічних книг з-поміж цілого жанру біблійної писемності. Протягом ІІ – ІІІ століть Церква голосами своїх отців і вчителів вказувала на критерії канонічної гідності новозавітної біблійної літератури, а в IV столітті остаточно визначила якісний і кількісний склад Новозавітного канону. Особливе значення і складність в цьому процесі зверталася до соборних писань – чи не найсуперечливішої частини біблійного канону Християнської Церкви. Зрештою і це було вирішено і насьогодні ми маємо 7 соборних послань на відміну від неканонічних – апокрифічних творів, схожого за жанром змісту і надписання.

Розглянувши перше у канонічній послідовності соборне послання св. ап. Якова переконалися, що його автором є апостол з 70-ти, перший єпископ Єрусалиму Яків, якого ще називають «братом Господнім по плоті». Написане до або після Апостольського собору з Єрусалиму або принаймні з Палестини до юдеїв розсіяння, воно має на меті підбадьорити їх подаючи належні морально-етичні поради. Лейтмотивом його послання можна назвати відомий вираз: «Віра без діл мертва» (Як. 2,17,20,22,26), яким ще і ще раз підкреслюється необхідність діяльної віри в Церкві.

Два соборні послання св. ап. Петра безумовно належать апостолу з 12-ти Симону-Петру. Написані вони були приблизно між 62-64 рр. і 66-67 рр. відповідно з «Вавилону» (так і не визначено точно, що це за місто, найімовірніше зі столиці імперії – Риму) і Риму. Адресатами були як іудеї так і навернені з язичників, які належали до сонму церковних громад Малої Азії. Причиною їх написання малоазійським церквам (заснованим ап. Павлом!) послужила поява лжевчителів, котрі вносили неправдиві вчення і тим самим спотворювали апостольську науку. Саме неправдиві гностичні вчення і пов’язана з ними моральна розбещеність і спонукали апостола до написання соборних послань, а по суті пастирських листів. В них з особливою яскравістю проступає образ автора – сповненого запалу і притаманної лише йому, апостолу Петру, енергії.

Соборні послання св. ап. Іоана Богослова написані приблизно в один і той же час – прибл. 97-98 рр. з Ефесу, куди їх автор євангелист Іоан Богослов повернувся із заслання. На відміну від першого, в автентичності якого практично ніколи не сумнівалися, 2-ге і 3-тє послання аж до кінця IV ст. вважалися сумнівними, доки соборними визначеннями не були остаточно внесені до Новозавітного канону. Причину такого сумніву Церкви можна пояснити характером адресатів послань: якщо 1-ше від імені свідків і очевидців Христового подвигу (оскільки св. Іоан Богослов на час написання залишився останнім живим охоронцем апостольського передання) звернене до всіх християн, то 2-ге і 3-тє має конкретних адресатів, звернення до яких фігурують у творах. І все ж завдяки апостольському походженню і загальноцерковному значенню ці, по суті на перший погляд приватні листи, внесені до канонічних книг Біблії. А це і не випадково, адже питання боротьби з єретиками і тими, хто провадить антицерковну діяльність, служить головним предметом послань з додаванням заклику оберігати безперервність апостольського передання в Церкві і дотримуватися заповіді любові.

Авторство останнього соборного послання св. ап. Іуди досі залишається невизначеним. Найімовірніше це був син Йосифа Обручника і відтак «брат Господній», подібно до Якова-Праведного – першого єпископа Єрусалиму і автора однойменного послання. Можливо така невизначеність з авторством і спричинила неоднакове ставлення до твору в древній Церкві: лише в IV ст. воно остаточно увійшло до канону Новозавітних книг. Час написання твору теж визначається лише приблизно: між 63 р. (після смерті Якова-Праведного) і 66 р. (до написання 2 Петра, який цитує його). З Єрусалиму воно адресувалося найімовірніше все тим же самим малоазійським християнам, як засторога від спокусливих навчань єретиків-гностиків.

Тож в особі таких стислих за об’ємом, але сповнених апостольської турботи соборних посланнях Церква справді має неоціненний скарб духовності.

бібліографія

ДЖЕРЕЛА

1.         Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. / Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004.

2.         Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. – К.: видання екзарха Всієї України, митрополита Київського і Галицького, 1988.

3.         Книга правил Святых Апостол, Святых соборов Вселенских и поместных, и святых Отец. – Бровары, 2002. (Репринт изд. 1893 г.)

4.         Блаж. Феофилакт. Творения. – СПб., 1902.

5.         Флавий И. Иудейские древности. В 2-х тт. – Т. 2. – СПб., 1900.

ПОСІБНИКИ

1.         Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2004.

2.         Александр Шмеман, протопресв. Исторический путь Православия. – К.: «Пролог», 2003.

3.         Алипий (Кастальский-Бороздин), архим.; Исайя (Белов), архим. Догматическое богословие: Курс лекций. – Св.-Троицкая Сергиева Лавра, 2000.

4.         Андрей Кураев, диак. Наследие Христа. Что не вошло в Евангелия? – К., 1998.

5.         Богдашевский Д.И., прот. Второе соборное послание ап. Петра. – К., 1909.

6.         Богдашевский Д, прот. Лжеучители, обличаемые в Первом послании ап. Иоанна. – К., 1890.

7.         Вишневецкий М. Самые необходимые сведения о священных книгах Ветхого и Нового Завета. – М., 1910.

8.         Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001.

9.         Записки по предмету Закона Божия для ІІІ, IV и V классов мужских гимназий, составленные применительно к программе учебных планов 1872 г. и к руководству Высокопреосвященного митрополита Филарета (с дополнением объяснения текстов Священного Писания и указанием различия между Православной верой и другими Христианскими вероисповеданиями) профессором Богословия Демидовского Юридического Лицея прот. Алексеем Лавровым. – К., 1993. – Репринт изд.: М.: Типография Г. Лисснера и Д. Совко, 1912.

10.      Илларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. – М., 1997.

11.      Киприан (Керн), архим. Патрология. – К.: Издательство им. свт. Льва, папы Римского, 2003.

12.      Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982.

13.      Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. – К.: «Україна», 1995.

14.      Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: В 11-ти т. – Т. 10. – СПб., 1912.

15.      Михаил (Лузин), еп. Толковый Апостол. Кн. 2: Соборные послания святых Апостолов. – К., 1905.

16.      Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000.

17.      Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2005.

18.      Михайло Марусяк, прот. Четвероєвангеліє. – Снятин: «ПрутПринт», 2001.

19.      Никифор, архим. Библейская энциклопедия. – Свято-Троице-Сергиева Лавра, 1990 (репр. изд.: М., 1891).

20.      Олесницкий А. А. Руководственные о Священном Писании Ветхого и Нового Завета сведения из творений святых отцов и учителей Церкви. – СПб., 1878.

21.      Полотебнов А., прот. Соборные послания Апостола любви. – М., 1875.

22.      Пояснение к Апостолу. – Б. м. изд., б. г.

23.      Релігієзнавчий словник/За ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996.

24.      Стефан Гарасимів, прот. Біблійна апокрифічна література // Апологет. – 2004. – №4. – С. 2-17

25.      Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т. 1: А – К / Ред. кол. С. С. Аверинцев (гл. ред.) и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1993.

[1] Алипий (Кастальский-Бороздин), архим.; Исайя (Белов), архим. Догматическое богословие: Курс лекций. – Св.-Троицкая Сергиева Лавра, 2000. – С. 33,34-35.

[2] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 8

[3] Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 40-41

[4] Илларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. – М., 1997. – С. 120.

[5] Андрей Кураев, диак. Наследие Христа. Что не вошло в Евангелия? – К., 1998. – С. 143, 145-146, 149-150.

[6] Александр Шмеман, протопресв. Исторический путь Православия. – К.: «Пролог», 2003. – С. 77

[7] Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 44-48.

[8] Там само. – С. 48.

[9] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 14-15.

[10] Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 49-50.

[11] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 15.

[12] Книга правил Святых Апостол, Святых соборов Вселенских и поместных, и святых Отец. – Бровары, 2002. (Репринт изд. 1893 г.) – С. 77-79.

[13] Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – С. 7.

[14] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 10-11.

[15] Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 49-51.

[16] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту... – Чернівці: Рута, 2000. – С. 11.

[17] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 17.

[18] Згідно свідчення «батька» церковної історії Євсевія (V, 18), ще письменник другого століття Аполлоній, викриваючи якогось монтаніста, висловився, що він, наслідуючи апостолу Іоану написав соборне послання. (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2004. – С. 509)

[19] Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета: В 11-и т. – Т. 10. – СПб., 1912. – С.206.

[20] Михайло Марусяк, прот. Книги Святого Письма Нового Завіту: Конспект лекцій. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 17.

[21] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 3-5

[22] Записки по предмету Закона Божия для ІІІ, IV и V классов мужских гимназий, составленные применительно к программе учебных планов 1872 г. и к руководству Высокопреосвященного митрополита Филарета (с дополнением объяснения текстов Священного Писания и указанием различия между Православной верой и другими Христианскими вероисповеданиями) профессором Богословия Демидовского Юридического Лицея прот. Алексеем Лавровым. – К., 1993. – Репринт изд.: М.: Типография Г. Лисснера и Д. Совко, 1912. – С. 102-103.

[23] Андреев И. Д. Апокрифы // Христианство: Энциклопедический словарь: В 2 т.: т. 1: А – К / Ред. кол. С. С. Аверинцев (гл. ред.) и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 1993. – С. 102

[24] Головащенко С. Біблієзнавство. Вступний курс: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С. 68 – 69

[25] Стефан Гарасимів, прот. Біблійна апокрифічна література // Апологет. – 2004. – №4. – С. 16

[26] Киприан (Керн), архим. Патрология. – К.: Издательство им. свт. Льва, папы Римского, 2003. – С. 38 – 39

[27] Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. – К.: «Україна», 1995. – С. 404-405

[28] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. – М., 2004. – С. 510

[29] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 6-7

[30] Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Т.10. – СПб., 1912. – С. 210-212.

[31] Флавий И. Иудейские древности. В 2-х тт. – СПб., 1900. – Т. 2. – С. 300.

[32] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 511-512

[33] Про Святе Письмо Нового Завіту // Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. – К., 1988. – С. 455.

[34] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 11-12

[35] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 512-514

[36] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 12-15

[37] Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Т.10. – СПб., 1912. – С. 218.

[38] Пояснение к Апостолу. С. 68-69.

[39] Марусяк М., прот. Четвероєвангеліє. – Снятин: «ПрутПринт», 2001. – С. 181.

[40] Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – C. 343-344

[41] Пояснение к Апостолу. – С. 22

[42] Никифор, архим. Библейская энциклопедия. – Свято-Троице-Сергиева Лавра, 1990 (репр. изд.: М., 1891). – С. 562

[43] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 50-51

[44] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 521-522

[45] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 52-53

[46] Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – C. 344

[47] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 522-523

[48] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С.51-52

[49] Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Т.10. – СПб., 1912. – С. 262-263

[50] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 523

[51] Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – C. 344

[52] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 523

[53] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 53-55

[54] Блаж. Феофилакт. Творения. – СПб., 1902. – С. 98.

[55] Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Т.10. – СПб., 1912. – С. 290; Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 84

[56] Оріген (ІІІ ст.), Євсевій, св. Кирило і блж. Ієроним (IV ст.) ставили під сумнів приналежність 2 петра безпосередньо ап. Петру. В 2-му Петра відображений час, коли думка про швидкий кінець світу перестала бути загальною для всіх християн (3,4). Ймовірно, на цю переміну вплинуло руйнування Єрусалиму (70 р.), з яким пов’язували терміни останнього Суду. Апостоли розглядаються автором як представники епохи, вже минулої (3,2). Більшість сучасних західних тлумачів вважає, що 2 Петра є записом проповідей Петра, зробленим в кінці І ст., вже після його смерті, з використанням текстів послання ап. Іуди. Проте ряд посилань на ап. Павла (3,15 сл.) може служити свідченням того, що воно написане в останні роки життя обох апостолів. (Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – C. 348)

[57] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 532

^[58] Пояснение к Апостолу. – С. 23.

[59] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 84-87

[60] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 532,531

[61] Лопухин А.П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного... – Т.10. – СПб., 1912. – С. 292

[62] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 532

[63] Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – С. 348

[64] Пояснение к Апостолу. – С. 23

[65] Про Святе Письмо Нового Завіту // Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. – К., 1988. – С. 456

[66] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 537

[67] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 538

[68] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 109-111

[69] Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Т. 10. – С. 309,308.

[70] Уважний читач в кожній із згаданих книг – Євангелії Іоана і 1 посланні Іоана – часто зустріне слова: «життя», «світло», «проходження темряви», безперестанно бачити: «істина», «благодать», «радість», «плоть і кров Господа», «суд», «відпущення гріхів», «любов Божа» до нас, заповідь про взаємну нашу любов і що потрібно дотримувати всі заповіді; також засудження світу, диявола, антихриста, обіцянка Св. Духа, усиновлення Богу, у всьому що вимагається від нас віру, скрізь Отця і Сина. (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 539)

[71] Пояснение к Апостолу. – С. 24

[72] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 111-114

[73] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 114-116

[74] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 539-540

[75] Пояснение к Апостолу. – С. 25-26

[76] Марусяк М., прот. Книги Святого Письма Нового Завіту. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 14.

[77] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 142-144

[78] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 549

[79] Посланих ним в язичницькі країни для проповіді Євангелії апостол доручає піклуванню якогось Гая, благочестивого християнина і щедрого благодійника: вони потребують захисту від місцевого єпископа Діотрефа, котрий переслідував їх. Вороже відносячись до апостола, Діотреф приховав від спільноти його попереднє послання. Це послання свідчить про зміцнення єпископської влади в помісних Церквах на рубежі двох перших століть після Різдва Христового; воно вказує на важливість збереження централізованої церковної влади, яка огороджує Церкву від заблуджень, і свідчить, що «анархічні» тенденції виникли в християнстві дуже рано. Саме вони відкривали шлях для розкольників, сектантів і лжевчителів. (Ключ к пониманию Св. Писания. – Брюссель: «Жизнь с Богом», 1982. – С. 354)

^[80] Пояснение к Апостолу. – С. 26,74

[81] Згідно Передання його першим ім’ям було Іуда, ім’я Фаддей він отримав прийнявши хрещення від Іоана Хрестителя, а ім’я Левій отримав вступивши до лику 12-ти апостолів, можливо на відміну від співіменного йому Іуди Іскаріотського, який став зрадником. (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 552)

[82] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 553

[83] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 153-154

[84] Лопухин А. П. Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого Завета. – Т. 10. – С. 352.

[85] В 14 вірші Іуда наводить пророцтво патріарха Еноха, яке вважалося запозиченням з апокрифічної «Книги Еноха» і тому давало привід відкидати саме послання Іуди. Крім того, в 9 вірші говориться про суперечку Архангела Михаїла з дияволом про тіло Мойсея, але ця суперечка не відома з священних книг Старого Заповіту. Вона складала головний зміст апокрифу «Успіння», або інакше «Сходження», або «Вознесіння Мойсея». (Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 553)

[86] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 554

[87] Михайло Марусяк, прот. Соборні послання. Ісагогіко-екзегетичний огляд. – Чернівці, 2005. – С. 154-155

[88] Аверкий (Таушев), архиеп. Четвероевангелие. Апостол. – М., 2004. – С. 554

[89] Про Святе Письмо Нового Завіту // Новий Завіт Господа Нашого Ісуса Христа. – К., 1988. – С. 457