Достовірність послання

4.1.2 Достовірність послання

Ім’я священного письменника Першого Соборного послання святого апостола і євангелиста Іоана Богослова не зазначено ані в привітанні, як це бачимо в посланнях апостола Петра, ані в самому тексті. Тільки у перших словах послання священний письменник говорить про себе як про свідка Христового. «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали і чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилося і ми бачили і свідчимо, і звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилося нам, – про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали єднання з нами, а наше єднання з Отцем і Сином Його, Ісусом Христом» (1 Ін. 1,1-3).

У всій Христовій Церкві, як Східній, так і Західній, ніколи не виникало сумнівів щодо приналежності цього послання перу апостола і євангелиста Іоана Богослова. У своїх творах використовували цитати із Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова його учень Полікарп Смирнський (Послання до филипійців, гл. 7), Папій Ієрапольський (Євсевій Кесарійський «Церковна Історія», ІІІ,39) і Іриней Ліонський («Проти єресей», кн. ІІІ,15,5; кн. ІІІ,15,8-1). Ці три свідчення, які за своїм часом безпосередньо примикають до апостольських часів, мають надзвичайно важливе значення для підтвердження автентичності цього послання.

Документами ІІ століття, що підтверджують достовірність Першого Соборного послання апостола Іоана Богослова, є «Мураторіїв фрагмент», сирійський переклад новозавітних книг під назвою «Пешіто», а також твори Юстина Мученика («Розмова з Трифоном юдеєм», гл. 123). Пізніше на канонічність цього послання вказують свідчення у творах Климента Олександрійського (Стром., ІІ), Тертуліана (Проти Праксея, 15), Орігена (Євсевій «Церк. історія», 6,24), Діонісія Олександрійського (Євсевій «Церк. історія», 7,25).

Блаженний Феофілакт, наслідуючи святителя Афанасія Великого, пише: «Той же Іоан, котрий написав Євангеліє, писав і це послання з метою утвердити тих, котрі вже увірували в Господа. І як в Євангелії, так і в цьому посланні найперше богословствує про Слово, показуючи, що Воно завжди в Бозі; і вчить, що Отець є світлом, щоб ми з цього пізнали, що Слово є відображенням Отця»[69].

Святитель Євсевій Кесарійський у своїй «Церковній Історії», свідчить: «Із послань Іоана, крім Євангелія, як сучасні, так і стародавні християни визнають без будь-яких суперечок Перше його послання». Це дає підставу стверджувати, що питання богодухновенності, канонічності Першого Соборною послання апостола і євангеліста Іоана Богослова з найдавніших часів ніколи і ніде не піддавалося сумніву.

Водночас про автентичність Першого послання апостола Іоана Богослова свідчать і його внутрішні ознаки: зміст, мова – вони такі ж, як і в його Євангелії. Весь зміст послання проникнутий живими споминами про ті приклади чистоти, жертовності, безгрішності, праведності, а особливо любові, які Спаситель показав християнам усім Своїм земним життям. «Хто говорить, що він перебуває в Ньому, - пише Апостол, - той повинен робити так, як Він робив… Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не відкрилося, що ми будемо. Знаємо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, бо Він чистий... І ви знаєте, що Він явився для того, щоб узяти гріхи наші, і що в Ньому немає гріха... Діти! Нехай ніхто не вводить вас в оману. Хто творить правду, той праведний, як і Він праведний... Любов досягає в нас такої довершеності, що ми маємо сміливість в день судний, бо робимо в цьому світі, як Він» (1 Ін. 2,6; 3,2-3,5,7; 4,17).

Водночас священний письменник згадує в посланні про Христові слова і заповіді. Як живий очевидець він, пише: «Ось благовістя, яке ми чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви. А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповідав нам... І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого» (1 Ін. 1,5; 3,23; 4,21). Свідчить Апостол і про події, що мали місце під час Його Хрещення і Хресної смерті. «Цей є Ісус Христос, Котрий прийшов водою, і кров’ю, і Духом; не водою тільки, але водою і кров’ю, і Дух свідчить про Нього, бо Дух є істина» (1 Ін. 5,6).

Послання проникнуте тим же духом любові і ревності за славу Божу, що й Євангеліє. Характерними рисами послання є повчання і викривання. Апостол, підносячись своїм духом над тимчасовими життєвими обставинами, подібно як і в Євангелії, наголошує на вічних потребах членів Христової Церкви – укріплює в них віру в Ісуса Христа як істинного Сина Божого й істинного Чоловіка, Котрий відкриває всім шлях до вічного життя. «Це написав я вам, віруючим в ім’я Сина Божого, - на завершення говорить апостол і євангелист Іоан Богослов, - щоб ви знали, що, віруючи в Сина Божого, маєте життя вічне... Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло розуму, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Ісусі Христі. Цей є істинний Бог і життя вічне» (1 Ін. 5,13,20). Ці завершальні слова Першого Соборного послання співзвучні зі словами Євангелія: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін. 20,31).

Така внутрішня спорідненість Першого соборного послання апостола Іоана Богослова з його Євангелієм доводять його достовірність, богодухновенність, канонічність. Не тільки одноголосні свідчення Священного Передання, але і відмітна особливість 1-го послання, спільність його думок, мовного складу[70] і душевного поруху з четвертим Євангелієм служать незаперечним доказом того, що той, хто написав його і не назвав себе на ім’я, не хто інший, як євангелист Іоан Богослов. Послання було розіслано як послідування до щойно написаного Євангелія, щоб вселити віруючим, що найвищі істини, розкриті в ньому, повинні увійти до їх плоті і крові, освятити цілком їх життя і обернути його в діяльне вивчення любові.[71]

Однак деякі західні біблеїсти більш пізньої пори, вбачаючи в тих лжевчителях, яких викриває послання, гностиків, котрі у повній мірі проявили себе аж у II столітті, намагалися доводити, що це послання було написане не в апостольський час, а пізніше кимсь із учнів апостола Іоана Богослова. Але це не відповідає дійсності. У II столітті вчення гностиків отримало свою більш-менш завершену форму. Однак почало воно свою діяльність якраз в апостольський період. Тому апостол Іоан Богослов, який, між іншим, дожив до початку II століття, з цим ученням був уже знайомий.[72]