2.2 Чорт і лицар Коров’єв-Фагот
Коров’єв-Фагот – персонаж роману «Майстер та Маргарита», старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, що представляється москвичам перекладачем при професорі-іноземці та колишнім регентом церковного хору. Прізвище Коров’єв сконструйоване подібно до прізвища персонажу повісті Олексія Костянтиновича Толстого (1817-1875) «Упир» (1841) Теляєва, який виявляється лицарем Амвросієм та вампіром.
Лицарство Коров’єва-Фагота має багато іпостасей. В останньому польоті фігляр Коров’єв перекидається на темно-фіолетового лицаря з ніколи не усміхненим обличчям. Цей лицар «когда-то неудачно пошутил... его каламбур, который он сочинил, разговаривая о свете и тьме, был не совсем хорош. И рыцарю пришлось после этого прошутить немного больше и дольше, нежели он предполагал» - так викладає Воланд Маргариті історію покарання Коров’єва-Фагота. Своєрідним прототипом лицаря Фагота слугує, ймовірно, бакалавр Сансон Карраско, один з основних персонажів булгаковської інсценування роману «Дон Кіхот». Сансон Карраско видає себе за лицаря Білого Місяця, перемагає лицаря Печального Образу у поєдинку та примушує переможеного дати обіцянку повернутися до родини. Дон Кіхот не може пережити руйнації своїх фантазій і помирає. Не виключено, що саме лицар Білого Місяця покараний Воландом сторіччями вимушеного блюзнірства за трагічний жарт над лицарем Печального Образу, який скінчився загибеллю благородного ідальго.
У Коров’єва-Фагота є демонологічний прототип. В книзі М.А.Орлова «История сношений человека с дьяволом», з якої збереглися багаточисельні виписки в булгаковському архіві, наведена історія двох лицарів. Один з них, іспанський дворянин, закоханий у чорницю, повинен був пройти крізь монастирську церкву. В яскраво освітленій церкві лицар бачить відспівування покійника, і дворянину називають ім’я покійника – його власне. У відповідь лицар сміється, вказавши, що ченці помиляються, і він, хвала Богу, живий та здоровий. Одначе, охоплений страхом, вибігає з церкви. Його наздоганяють дві чорні собаки та загризають на смерть. Інший лицар, Фалькенштейн, одного разу засумнівався в могутності та самому існуванні демонів та зі своїми сумнівами звернувся до ченця Філіпа. Той начертав шпагою чарівне коло та заклинаннями призвав чорта – здоровенного та жахливого чорного диявола, що з’явився з шумом та гуркотом. Лицар не вийшов за межі чарівного кола і залишився живий та неушкоджений, тільки обличчя його зблідло і залишилось таким до кінця життя. В Коров’єві-Фаготі злилися образи обох лицарів. Іспанський лицар був покараний за висміювання пророкування власної смерті ( за це покараний і Михаїл Олександрович Берліоз), а лицар Фалькенштейн – за сумніви в існуванні демонів, причому обличчя його навіки залишається блідим, тоді як лицар Фагот приречений залишатися завжди з похмурим обличчям.
Не виключено, що Коров’єв-Фагот мав і реального прототипа серед знайомих Булгакова. Л.Є.Бєлозерська в книзі мемуарів пригадує слюсаря-водопровідника Агеїча, коханця їхньої хатньої робітниці Марусі, яка вийшла за нього заміж та, за твердженням мемуаристки «много раз после прибегала она ко мне за утешением. Несколько раз прорывался к нам и пьяный Агеич. Алкоголь настраивал его на божественное: во хмеле он вспоминал, что в юности пел в церковном хоре и 6начинал петь псалмы. Выпроводить его в таком случае было очень трудно. «Богиня, вы только послушайте...- и начинал свои песнопения...» За словами Л.Є.Бєлозерської, Агеїч був «на всі руки майстер». Відставний регент-водопровідник вплинув на коров’євську іпостась Коров’єва-Фагота, який видає себе за колишнього регента і постає на Патріарших гірким п’яницею. Він, як і Агеїч, «на всі руки майстер», тільки у справі влаштування всілякої гидоти.[5]
2.3 Демон безводної пустелі (Азазелло)
Азазелло – персонаж роману «Майстер та Маргарита», член почету Воланда, «демон безводної пустелі, демон-вбивця».
Ім’я Азазелло створене Булгаковим від старозаповітнього імені Азазел. Так звуть негативного культурного героя старозаповітнього апокрифа – книги Єноха, полеглого янгола, який навчив людей виготовляти зброю та прикраси. Завдяки Азазелу жінки засвоїли «блудливе мистецтво» розфарбовувати обличчя. Саме тому Азазелло передає Маргариті крем, чарівним чином змінюючий її зовнішність. В книзі І.Я.Порфірьєва «Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях» (1872), яка була відома Булгакову, відзначалося, зокрема, що Азазел «навчив людей робити мечі, шпаги, ножі, щити, броні, дзеркала, браслети і різні прикраси; навчив розписувати брови, застосовувати дорогоцінні камені і різного роду прикраси, так що земля розбещилася». Булгакова притягло поєднання в одному персонажі здібності до зваблення і вбивства. Саме за звабника приймає Азазелло Маргарита під час їх першої зустрічі в Олександровському саду. Але головна функція Азазелло в романі пов’язана з насильством. Він викидає Стьопу Лиходєєва з Москви до Ялти, виганяє з Поганої квартири дядька Берліоза Поплавського, вбиває з револьвера Барона Майгеля.
В попередніх редакціях це вбивство Азазелло здійснював за допомогою ножа, який більше підходить йому як винахіднику усієї існуючої в світі холодної зброї. Однак в завершальному тексті «Майстра і Маргарити» Булгаков врахував, що прототип барона Майгеля Б.С.Штейгер вже в ході створення роману був розстріляний, і змусив Азазелло вбити зрадника не ножем, а кулею. Азазелло також винайшов крем, котрий він дарує Маргариті. Крем так і зветься «крем Азалелло». Чарівний крем не тільки робить героїню невидимою та здібною літати, але й дарує їй нову, відьмину красу. А в Поганій квартирі Азалелло з’являється крізь дзеркало, теж своє нововведення.
В деяких зберігшихся фрагментах редакції «Майстра і Маргарити» 1929 р. ім’я Азазелло носив сатана – майбутній Воланд. Тут Булгаков, ймовірно врахував вказівки Порфірьєва на те, що в мусульман Азазел – є вищий янгол, котрий після свого падіння був названий сатаною. Азазелло й тоді, й пізніше, аж до 1934 р., називається Фієлло. Можливо, ім’я Фієлло, що в перекладі з латини означає «син», з’явилося під впливом повідомлення Порфірьєва про те, що в книзі Єноха є два латинські імені месії: Fillius hominis (син людський) та Fillius mulieris (син дружини). Ім’я Фієлло підкреслювало підлегле становище майбутнього Азазелло по відношенню до майбутнього Воланда (тоді ще Азазелло), а з іншого боку пародійно прирівнювало його до месії.
0 комментариев