4.2. Ернст Теодор Амадей Гофман

 

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776 – 1822). Доля Гофмана — письменника і людини — надзвичайно трагічна, вона начебто навмисно ввібрала в себе всі складності і протиріччя Німеччини початку XIX ст., усю безвихідність мрії німецьких письменників-романтиків про безмірно прекрасну людину й ідеальну гармонію, у світі для них не призначеному. Поет і письменник, художник і композитор, дорівнює обдарований у всіх видах мистецтв, Гофман змушений був усю свою коротку життя з величезною працею заробляти на хліб як дрібного чиновника. Безпросвітний нестаток привів до важких захворювань і передчасної смерті.

Гофман — письменник різких контрастів. Зла, їдка, нещадна сатира поєднана в його творчості з тонким ліризмом і пронизливою ніжністю стосовно шукань людей у сфері тих справжніх і вічних цінностей, що були далекі світові буржуазного чистогану і меркантилізму, у сфері любові, шляхетності, безкорисливого подвигу, у сфері мистецтва, мрії, краси, фантазії. Казки Гофмана – явище зовсім іншого порядку, чим казки бр. Грімм. Грімми намагалися зберегти народну основу казки, Гофман по більшій частині сам придумував казкові сюжети або так переосмислював традиційні, що вони здобували зовсім інше значення. Саме поняття казки в Гофмана відмінно від жанрового поняття народної казки. Слово «казка» у поетиці Гофмана має споконвічно метафоричний зміст. Воно уособлює чарівну країну щастя, утілених бажань, соціальної гармонії, іншими словами, усього того, у чому почував себе обділеним талановитий художник, як і ціле покоління романтиків Німеччини.

Казка для Гофмана ще і краса духовного світу людини: «...людська душа — це сама чудова на світі казка... Який прекрасний світ укладений у наших грудях!» («Принцеса Брамбілла»). Гофману було дано зрозуміти багато істин свого часу раніше, ніж більшість його сучасників, він побачив страшні гримаси буржуазного світу, хоча в Німеччині цей світ тільки робив перші кроки. Він зрозумів страшну і безлику силу грошей, що перетворює людину в бездушний автомат, куди більш жахливий, чим дракон про сім голів («Піскова людина»). Всього три золотих волоски на верхівці маленького виродка — малюка Цахеса — роблять його володарем над розумами, душами, долею цілої держави («Малюк Цахес»). І в цих випадках у Гофмана, як і в народній казці, каліцтво і злиденність духовне виражається в каліцтві зовнішньому. Мертвий Цахес, звільнений від влади золота, стає раптом красивим.

Гофман спробував вимірити нормою казки реальне життя буржуазного світу і зрозумів, що в цій реальності добрій казці немає місця. Світ, що убив казку, нелюдський і населений у Гофмана неймовірними чудовиськами в людському вигляді. «Немає нічого більш дивне і божевільного, чим саме реальне життя»,— з гіркотою писав письменник. А у світі фантазії Гофмана живе реальна справжня краса.

Філософська казка Гофмана досить важка для дитячого сприйняття, як і проблеми, що вона торкається. Тільки дві казки Гофмана безпосередньо зв'язані зі світом дитинства: «Чуже дитя» і «Лускунчик і мишачий король». «Лускунчика» важко віднести до якого-небудь визначеного жанру, у свій час це відзначив і В. Г. Бєлінський. Насамперед, у цій казці звертає на себе увагу не сюжет, не його примхливість, а тонкий аналіз психології дитини, осмисленню якого підлегле все інше. Подібна якість не відома ні народній казці, ні казкам бр. Грімм.

Як і інші романтики, Гофман з величезним інтересом відноситься до дитинства. Для нього — це країна, що існує за своїм законами краси, недоступним для дорослої людини. І справа зовсім не у віці, як такому, у казках Гофмана зустрічаються дорослі і старі диваки — «ентузіасти», як іменує їхній письменник, яким теж доступний світ казок.

Казка «Лускунчик» досить своєрідна. Насправді, незрозуміло і смішно, що дорослий і навіть стара поважна людина, замість того щоб своїми золотими руками робити щось корисне, робить дивні іграшки, цілі іграшкові міста. Але навіть ці диваки отруєні світом, у якому живуть. Усе в цих казкових іграшкових містах штучне, усе позбавлене душі. Вони живуть механічним життям, у якому збереглася лише видимість справжньої реальності. Так і припадають пилюкою на верхній полиці шафи, під склом, чудесні, але позбавлені життя іграшки дядюшки Дроссельмеєра. Казку не можна «зробити», вважає автор, навіть якщо ти митецький майстер, а тим більше купити або визначити їй ціну. Вона приходить сама до добрих і люблячих сердець, здатним розглянути навіть у виродливому Лускунчику внутрішню красу. Тому в трагічній війні, що веде Марі в захист самої непоказної іграшки, маленького виродка Лускунчика, такими нікчемними, незначними виявляються всі дорогі ляльки і загони блискучих гренадерів, що належать братові Марі, а механічні чоловічки, зроблені дядюшкою, і зовсім ні в чому не приймають участі.

Світ дитинства і світ казки в Гофмана живуть одними законами, між ними немає розходження, але і те тільки в тому випадку, якщо дитина не стала передчасно маленьким старцем, що старанно копіює світ дорослих, як це столося з войовничим братом Марі, якого хвилює тільки зовнішня краса його солдатиків, можливість завжди перемагати і бути «великим полководцем». Йому смішні і незрозумілі переживання сестри, її прихильність до Лускунчика, що зовсім і не іграшка.

Традиція казок Гофмана багатогранна, і його казка значно ближча до реалістичного оповідання з казковими елементами, ніж до казки як такої. Психологічна складність кожного з героїв виходить за межі жанру казки, і всі зовнішні атрибути багато в чому переосмислені.

4.3. Вільгельм Гаус

 

Вільгельм Гауф (1802 - 1827) був майже сучасником Гофмана. Світогляд Гауфа формувалося на роздоріжжя самих різноманітних віянь: тут була і німецька класична література (особливо, Ґете і Шіллер), і його сучасника-романтики, і історичний роман Вальтера Скотта, і древня історія, і особливо казки, казки всіх країн і народів. Гауф свідомо вибирає шлях, що веде до літературної казки. Він використовує фольклорні мотиви, але доповнює їх хроніками, історичними документами, не обмежуючи себе тільки конкретним казковим матеріалом і не прагнучи зберегти традиційні канони. Гауф прагне до точної вивіреності кожної деталі оповідання і не тільки в тих випадках, коли предметом зображення стає його батьківщина («Їдальня в Шпессерті»), але і тоді, коли він веде читача на Схід, слідом за улюбленими в Німеччині казками «Тисячі й однієї ночі».

Казка Гауфа менш насичена проблемами, ніж казка Гофмана, і у визначеному змісті більш алегорична і розумова, ніж казка Гофмана і бр. Грімм. У казці Гауфа постійно відчувається дорослий, розумний оповідач, у той час як у Гофмана в «Лускунчику» казка діється ніби сама собою. Не випадково Гауф спочатку не писав казок спеціально для дітей, хоча в передмові до своїх альманахів припускав, що саме діти стануть їх читачами і цінителями. Світ дорослих давно втратив довіру до прекрасної королеви Фантазії і її дочці — Казці, зі смутком констатує письменник. Та й навіщо може знадобитися казка тим, що за багатство, за дзенькіт монет готові продати власне серце, убити найближчих («Холодне серце»).

Величезну роль в оповіданні Гауфа грають деталі, що реалізують самі фантастичні явища. Народна казка, наприклад, не пояснює, як принц перетворюється в жабу. В. Гауф — духовний учень раціоналізму просвітителів. З якими подробицями він описує перетворення каліфа в лелеку («Каліф — лелека») або сцену повернення людині його живого серця («Холодне серце»), і яким воно здається достовірним.

Гауф тісно зв'язаний із просвітительською традицією, і в кожнім добутку він обов'язково повчає, виховує, наставляє.

Звідси і велика роль самих сюжетних побудов, казки, завжди свіжих і несподіваних. Маленький Борошн і Карлик-ніс привабливі не тільки як носії казкової істини і моралі, але і тим, що самі їхні долі і навіть вигляд настільки незвичайні і майстерно мальовничі.

В новелі «Молодий англієць» (в іншому перекладі — «Мавпа в образі людини») розповідається гірка історія, що оповідає про дресировану мавпу, яка задавала тон життя цілому німецькому містечку. У ній немає нічого фантастичного, химерно до жаху саме незначне буття. Новела закінчується твердженням письменника, що краще жити де завгодно, але тільки не в цій країні і не з подібними людьми.


Информация о работе «Дитяча література Німеччини періоду Середньовіччя, епохи Відродження, кінця XVIII – першої половини XIX ст»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 30806
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
837850
0
0

... 15. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація//Матеріали доетнографії та антропології. 1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81. 16. Кравчук Л. Т. Вишивка // Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 62. 17. Добрянська І. О„ Симоненко І. Ф, Типи та колорит західноукраїнської вишивки//Народна творчість та етнографія. 1959. № 2. С. 80. 18. ...

Скачать
205459
0
0

... усю країну. Незважаючи на те, що твори соціалістів-утопістів не мали серйозної теоретичної основи, вони відобразили пошуки ідеального справедливого суспільства та справили значний вплив на еволюцію економічної думки. Видатні мислителі-утопісти: започаткували глибоку критику існуючого суспільного ладу, його суперечностей і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства; ...

Скачать
92005
7
0

... представлені всі континенти і безліч країн світу, багато країн відстали в цьому вигляді бізнесу і прагнуть упровадитися в цей ринок, аби витягувати вигоду Розділ 3. Аналіз туристичних потоків Італії   3.1 Історичні передумови туризму в Італії Ще древні римляни відкрили цілющі термальні джерела на острові Іськья, в Сирміоне на озері Гарда, поклавши тим самим почало подорожам «за здоров'ям» ...

Скачать
51491
0
0

... лька десятків років тому. 4. Микола Федорович Гамалія Велика заслуга в розвитку імунології, теорії інфекції належить М.Ф. Гамалії, відкрившому також явище бактеріофагії. Микола Федорович Гамалія – видатний вчений, мікробіолог, епідеміолог, інфекціоніст. Народився 5 лютого 1859 року в Одесі. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1880 рік), а в 1883 році, по закінченню Воєнно-медичної ...

0 комментариев


Наверх