Еріх Кестнер

4.2. Еріх Кестнер

Еріх Кестнер (1899 - 1974) – належить до письменників старшого покоління, на його частку довелися всі складні і трагічні переживання, якими так багата історія Німеччини нашого століття.

Він створює поетичні збірники для дітей і дорослих. Багато сил віддає пропаганді казок і інших видів народної творчості і світової класичної літератури, розуміючи, що без коренів не можна виростити древо майбутнього. Створено переробки «Кота в чоботах», «Тиля Уленшпігеля», «Мюнхаузена», «Шільдбюргерів», «Дон Кіхота», «Гулівера», «Казок про тварин». Після війни Кестнер видає дитячий журнал «Пінгвін».

Головна якість прози Кестнера для дітей — добра посмішка. Він був упевнений, що доброта необхідна дитині, що вона не менш активна зброя, ніж сатира. У своїй автобіографічній книзі для дітей «Коли я був маленьким» (1957) Кестнер відкриває таємницю своєї невигубної доброти. Вона народилася разом з його дитинством, важким, незабезпеченим і, незважаючи ні на що, щасливим. Батько — робітник на фабриці — робив вечорами синові іграшки. Мати — завзята і самовіддана людина, працювала не покладаючи рук, щоб дати синові не тільки утворення, але і навчити любити життя. Від принижень бідності рятувала праця і повага до працьовитих людей. Дружба і взаєморозуміння створювали особливий мікросвіт дитинства.

Е. Кестнер насамперед побутописець, під його пером саме повсякденне життя стає казково неперевершеною і надзвичайно захоплюючою. Казковість його оповідання виявляється найчастіше не в зовнішніх атрибутах, а у внутрішнім відчутті можливості її реалізації простими добрими людьми, якими були його батько і мати (аналогічні герої є в більшості його книг), і в тій однозначності розподілу світу на добре і зле, котре властиво його добуткам.

Перша книга Кестнера для дітей «Еміль і сищики» була надрукована ще в 1928 році, а продовження «Еміль і троє близнюків» у 1935, але і сьогодні вони читаються дітьми з любов'ю. Обидві книги самобутньо трансформують жанр детективної повісті і розповідають про неймовірні, але достовірні пригоди хлопців. І все-таки головним для Кестнера є самі діти, їхні характери, їхнє прагнення, щоб у світі усі було справедливе. Тому герої його перших книг так самостійні у своїй боротьбі, так недовірливі до світу дорослих, котрим не вистачає ні часу, ні сил, ні бажання діяти казку. Діти беруть на себе функцію дорослих і учать їх довірі, доброті, справедливості.

Книги Кестнера завжди сучасні: і коли вони описують реальність, як у названих книгах або у відомій повісті «Антон і Кнопка» (1931), і коли події неймовірні («35 Травня», 1931; «Зачарований телефон», 1931; «Літаючий клас», 1933, або «Хлопчик із сірникової коробки»).

Особливо цікаві, багато в чому несподівані і новаторські форми трансформації класичних традицій виявляються у творчості найбільш відомого дитячого письменника ФРН Дж. Крюса.

4.3. Джеймс Крюс

Джеймс Крюс (р. 1926) у своїй творчості виступає як свідомий спадкоємець усього кращого, що створила людська культура, німецька класика і прогресивна література 20—30-х років. Крюс різнобічно обдарований. Він прозаїк, поет, чудовий перекладач дитячих книг, творець мальованих книг, радіо- і теледраматургії, навіть музичних хоралів для дітей. Крюс — лауреат Міжнародної премії імені X. К. Андерсена. Відомими є його твори «Тім Талер, або Проданий сміх» (1962), «Мій прадід, герої і я» (1968) і « Машина, що говорить».

Дж. Крюс — перший дитячий письменник ФРН, що з такою надзвичайною гостротою відчув необхідність розповісти дітям про самі складні проблеми часу й історії Німеччини, нічого не ховаючи, не зм'якшуючи, не боячись бути незрозумілим. Задача стояла важка, і Крюс звертається як до досвіду світової літератури минулого, так і до найсучасніших літературних шукань, формам, стилістиці. Крюс не стільки прагне придумати щось нове, скільки виявляє його в самому житті сучасної маленької людини, що легко сприймає як древню легенду, казку — народну або романтичну, так і суто сучасний комікс і детектив, романтику відкриттів першопрохідників науки і сучасну техніку, з'єднуючи в собі природну наївність дитини і досвід сучасної людини в найгостріших соціальних проблемах.

 Ще одна якість відрізняє Крюса від його попередників. І Пройслеру, і Кестнеру властиві тонка іронія, м'який гумор. Дж. Крюс більш різнобічний і в цьому плані. У його творчості ми знайдемо не тільки всю палітру іронії і гумору, але і сатиру — тверду, сувору, котра нагадає Гофмана, але Гофмана не автора дитячих казок, а письменника для дорослих із усією нещадністю його сатиричного гротеску, сатири Г. Гейне, Г. Манна. Сатира Крюса завжди гостросоціальна.

У повісті про «Тіма Талері» Джеймс Крюс використовує добре відомий у німецькій літературі мотив про продаж людиною заради грошей свого «я». В А. Шаміссо — це була тінь героя, у В. Гауфа — серце («Холодне серце»), у Т. Манна — життя («Доктор Фаустус»). Варіант Крюса особливо трагічний, його герой — дитина і сирота. Вступаючи в угоду із силами зла, попередники Тіма хоча і не до кінця, але знали, на що і в ім'я чого йдуть. Тім своєї долі не вибирає, весь лад життя, у якому він існує, штовхає його на цей вчинок. Сила зла в Крюса зображена з навмисною відвертістю, в образі чорта виступає сучасний ділок, озброєний повним набором сучасних технічних чудес і фантастичним багатством. Письменник не боїться сюжетних ускладнень, вводить цілий ряд другорядних героїв, що дублюють практично його головного персонажа, що уособлює зло,— риса, щоб продемонструвати реальну складність реальної боротьби з нелюдськими силами буржуазного світу. Як і в Кестнера, у Крюса перемагають дружба і солідарність простих людей, але саме тут письменник не ховає казковості подібної ситуації в реальному світі.

Книга «Мій прадід, герої і я» в ідейному змісті надзвичайно важлива і для самого Крюса, і для дитячої літератури ФРН у цілому. Ніхто з дитячих письменників ФРН не намагався з такою широтою поставити проблему світогляду і моральності сучасного покоління дітей. У книзі скомпонована і серія новел, і вірші. Сатира, гротеск і лірика, психологізм і документальність відрізняють цю своєрідну книгу, жанр якої не укладається ні в які канони.

Сюжетний план оповідання — лірична розповідь про острів Гельголанд, батьківщині письменника, його самобутніх людях, мудрим і безжурних, усупереч усім труднощам життя. Невибагливе зовні побутописання несе велике ідейне навантаження. Взаємини головних героїв: «старого» (прадіда) і «малого» (правнука) — це сама історія, що з'являється в природній діалектиці досвіду минулого і пізнання сьогодення. Перегортаючи разом з героями сторінки історії людства, юні читачі навчаються суворої, безсторонньої, але нескінченно людяної мудрості, уособленням якої є образ прадіда, безкомпромісного судді історії, гуманний досвід якої він доносить до правнука і сучасного покоління.

У книгах Крюса вміло поєднуються емоційне і раціональне, образи і поняття, фантазії й абстракції, що полегшують на рівні дитячої свідомості переходи від часткового до загального, кладуть місток зі світу дитинства до світу дорослих проблем.

Різноманіття стилістичних, композиційних, жанрових прийомів дозволяє легко змінювати тональність оповідання.

4.4. Петер Хертлінг

Одним з деяких письменників, що стосуються гострих соціальних проблем сучасності, є Петер Хертлінг (р. 1933). Хертлінг завоював собі ім'я в дорослій літературі як майстер соціально-психологічних романів.У 1973 році він випускає першу книгу для дітей «Це все Харбель» — про восьмирічного сироту при живій матері, що відмовилася від нього, боячись наслідків родової травми. Болісно загострене почуття справедливості заважає хлопчикові бути слухняним і безликим. Бунт його безнадійний, але і примиритися з несправедливістю долі і навколишніх його людей він не може.

Хертлінг розповідає про те, що є, що усі знають, що складає сутність трагедії сучасної дитини. Його оповіданню далекі казковість, фантастичність, вимисел. Його поетика — сувора поетика неприкрашеної істини.

Наступний роман «Бабуся» був визнаний кращою дитячою книгою за 1976 рік. Герой — сирота, його виховує бабуся. У книзі немає і натяку на сентиментальність, повість суто «антиказкова» і сувора. Герої люблять один одного, але не завжди розуміють, дуже вже різні епохи об'єдналися під одним дахом. Вражає і в одній, і в іншій книзі почуття ізольованості і самітності героїв. Відбулося лихо з маленькою людиною, але нікому немає до цього справи. Один герой вже в дитячому будинку, інший незабаром буде там, адже бабуся дуже стара.

 В останній книзі — «Тео біжить з будинку» (1977) розповідається про дві втечі хлопчика з цілком благополучного сімейства. Перша втеча була спровокована брутальністю батька стосовно матері, друга була свідомим рішенням дитини, оскільки зустріч із простими, добрими людьми багато чому його навчила і люди ці дуже відрізнялися від тих, що він бачив у своєму оточенні.

Тема втечі з будинку часто зустрічається і в дорослій і в дитячій літературі ФРН, вона навіть одержала найменування в критику, як тема «неблагополуччя в нашому власному будинку».

Дитяча література ФРН – явище досить складне і неоднозначне, вона, як і література доросла, відбиває всі протиріччя соціальної й ідеологічної боротьби, у ній так само непримиренні реакційні і прогресивні тенденції. Прогресивна література для дітей у ФРН прагне «навчити тому, що людяно, а що нелюдяно» (Дж. Крюс), виховати в юних читачів почуття відповідальності за історію і сучасність своєї країни, прищепити любов до всього прекрасного, що було в культурі Німеччини, навчити вірно і суворо судити про помилки і трагедії своєї країни в ім'я її майбутнього.