Герої-козаки в історичних піснях

2.2. Герої-козаки в історичних піснях

Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII-XVIII ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на всіх теренах України, зафіксована у багатьох варіантах пісня про Байду. Прототипом героя був Дмитро Вишневецький, черкаський староста з роду Гедиминовичів, засновник Запорозької Січі. У 1563 р. він здійснив похід у Крим, того ж року був покликаний боярами на господарство в Молдавію, куди вирушив із невеликим загоном козаків. Під Сучавою потрапив у полон до свого супротивника Стефана Томжі, котрий видав його туркам. За свідченням польської хроніки М.Бєльського, за відмову перейти в мусульманство султан Селім ІІ наказав його закатувати, повісивши за ребро. Звеличаний у пісні образ мужнього лицаря Байди став символом героїзму й непохитності, незламності козацької волі.

Інша знаменита пісня періоду Гетьманщини - “Ой на горі та й женці жнуть”. Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам'ятка другої половини XVII віку є популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко може видатися історичною недоречністю. Однак це варто оцінювати як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу. До тих самих часів козаччини хронологічно належить також славнозвісна пісня “Засвистали козаченьки”, створена на основі історичних подій - перемоги Хмельницького над польським військом під Корсунем і коронним гетьманом М. Потоцьким у травні 1648 р. Вважається, що пісня ґрунтується на побутовій ліричній “Засвіт встали козаченьки в похід полуночі”, авторство якої приписують легендарній піснетворці Марусі Чурай. Нове життя пісня здобула у класичних творах М.Лисенка - опері “Чорноморці” та героїчній опері “Тарас Бульба”.

Вікопомні перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами знайшли відображення у пісні “Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється”; перемоги М. Перебийноса та Б. Хмельницького під Пилявцями (1648) - у пісні “Гей, не дивуйте, добрії люди”. Ця пісня виступає значенням емблеми в національно-визвольних рухах в Україні.

Історична дійсність визвольних війн розкривається у цілій галереї пісенних портретів героїв. Найбільш популярною в усній народній творчості є постать Данила Нечая, якого М.Грушевський називає “найбільшою фігурою між козаччиною після гетьмана”. На думку ученого, пісня цікава ще й тим, що “у різних своїх варіантах притягає для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу, гіперболізм богатирського розмаху Нечая; роля його коня, промови до нього звернені - усе це оздоблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тим часі”. Загибель Нечая у більшості народних пісень мотивується тим, що він “загуляв у куми Хмельницької”, що могло бути епічним домислом. В ряді варіантів пісні є натяк на те, що Нечай “споткнувся на хміль”, на непокорі Хмельницькому. Польща вважала Д. Нечая найбільш небезпечним козацьким отаманом після М. Кривоноса. При розгромі війська в с. Красному 1651 р., що на Вінниччині, Нечаєві влаштовано справжню катівню:

Та покотилася Нечаєнкова голова додолу.

Ой устаньмо ж та милії браття, устаньмо, погадаймо,

Ой десь тую Нечаєнкову голову сховаймо.

Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари, -

Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави

Не менш популярною на всій території України була пісня про Морозенка, прототипом якого вважають сподвижника Б.Хмельницького Станіслава Мрозовицького, що загинув у 1649 р. при облозі Збаража.

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче,

За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче

На XVII ст. припало культивування етикету поезії, вдосконалення силабічного вірша у книжній творчості, яка, базуючись на народній основі, не уникнула впливів латино-польської книжності. У братських школах, у Київській академії, створеній у 1632 р., де вчилися діти козацької старшини, духівництва, значне місце відводилося піїтиці, риториці, складанню віршів, музиці. Віршами складалися погребові промови Хмельницькому, Іванові Підкові, народним українським героям XVII ст., які свідчать, з якою пожадливістю в стінах школи ловилося все, що могло цікавити українського патріота в діяльності захисників його Батьківщини й народності.

У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка.

Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень “Ой на горі та женці жнуть” або “Засвистали козаченьки” засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.

Українська героїчна пісня знайомить нас з багатьма безсмертними постатями захисникiв народу України, яка зазнавала постiйних нападiв ворогів.

Зажурилась Україна,

Бо нiчим прожити,

Витоптала орда кiньми

Маленькiї дiти,

Котрi молодiї -

У полон забрато;

Як заняли, то й погнали

До пана, до хана.

Та на захист стають козаки, якi обороняють рiдну землю i волю свого народу; серед них - на почесному мiсцi Богдан Хмельницький, котрому присвячено особливо велику кількість пісень. Він оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що "іде ляхiв сорок тисяч хорошої вроди". Адже за ним "велика потуга" - народ, що довiряє йому:

А я ляхiв не боюся i гадки не маю,

За собою великую потугу я знаю,

Iще й орду за собою веду:

А все, вражi ляхи, на вашу бiду.

Ще дві iсторичнi постаті - Дорошенко та Сагайдачний - герої пiснi "Ой на горі та женці жнуть" (Див. додатки), що змальовує картину козацьких походів початку XVII століття. Коли читаєш цю пісню, переймаєшся гордістю за історичне минуле Батьківщини, за її синiв-героїв, один з яких:

Веде своє вiйсько,

Веде запорiзьке

Хорошенько!

Постать одного iз керiвникiв Коліївщини - Залізняка - оспівана народом у творі "Максим козак Залiзняк". Ця пісня, одна з багатьох, присвячених цьому героєвi, є продовженням народнопоетичної традиції героїчного епосу. У ній образ Залізняка уособлює могутні сили народу, його вільнолюбний характер. Заради визволення свого народу з ярма Максим іде на кривавий двобій i перемагає:

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці

Накидали за годину

Панів повні шанці…

Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, ми переконуємося, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать i легенди ("Як Сірко переміг татар"), i балади ("Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси"), i думи, i пiснi, i навіть казки ("Яйце-райце", "Іван - мужичий син"). Безперечно, всі вони є не лише джерелом iнформацiї про iсторичнi події, а одним із найважливіших джерел історичної та національної самосвiдомостi народу.

Розділ 3. Героїчний епос Дніпропетровщини

На теперішній час відомо про існування восьми Запорозьких Січей, п’ять з яких, і до того ж головних, стояли на території сучасного Нікопольського району Дніпропетровської області, що свідчить про важливу історичну та культурну спадщину нашої області.

Доба козацтва, так би мовити це одна з найбільш яскравих сторінок історії України взагалі і історії нашого краю зокрема. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за свободу совісті, за людські права, козаки, які не знали у себе розколу та єресі й відзначалися високою релігійністю і були водночас далекі від крайньої нетерпимості, козаки, які створили безліч високохудожніх дум та високоморальних і правдивих історичних пісень, що складають вкупі з наспівом цілі балади, цілі поеми почуттів, козаки, які створили багату історичну літературу, свято оберігали всі дороги заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості і вражали сучасників і вражають нині нащадків своєю дивовижною далекоглядністю.

Тому при характеристиці народних дум та історичних пісень Дніпропетровщини ми будемо опиратися саме на історичне становище та історичне минуле нашої славнозвісної області та сусідніх областей.

Для Дніпропетровської області характерними є ті ж пісні що співаються по всій території нашої незалежної України. Зустрічаються, за висловом Колесси, пісні, які хоч і не мають безпосереднього зв’язку з історичними подіями, а проте і виявляють виразні ознаки козацької доби, змальовують козацький побут, козацьких героїв, їх відносин до родини, до милої, до Батьківщини. Значна кількість цих пісень маршово-похідні («Гей, гук, мати, гук», «Віє вітер, віє буйний») або ж позначені епічною широтою («Ой на горі жито», «Ой у полі могила»). Деякі сюжети козацьких пісень мігрували в інші жанри – у споріднені рекрутерські, жовнірські. Зафіксовані вони і серед гаївок: «Їхав козак через міст» виконувалась у веснянковім хороводі з характерною для козаків приспівкою “Гей, гей! У-ха-ха!”.

Найвідомішими козаками, які оспівані в піснях Придніпров’я є Б. Хмельницький та кошовий отаман Запорізької Січі І. Сірко.

В піснях про гетьмана українського козацтва Б. Хмельницького оспівують люди найславетніші його подвиги, оборону території України від нападів турецько-татарських загарбників, та найчастіше в піснях нашого регіону оспівано найвідомішу та най значущішу подію національно-визвольної війни битву під містом Дніпропетровської області Жовтими Водами.

Наставником Б. Хмельницького по праву вважають кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.

Про кошового отамана Запорізької Січі І. Сірка складено багато пісень, легенд, козацьких історичних дум, його подвигами захоплювалися вітчизняні і зарубіжні поети, письменники, історики.

«Ой, як крикне старий орел, що під хмари в’ється,

Гей, загуло Запорожжя та й до Сірка тнеться.

Ой не вітер в полі грає, не орел літає,

Ото ж Сірко з товариством на Січі гуляє.

Старий Сірко перед стягом раду оглядає,

Козаченьків привітає, стиха промовляє:

«Гей, молодці-запорожці, татарва лякає!

Не дрімайте, товариші, бо в руки зхапає,

Збирайтеся докупоньки та сідлайте коні,

Тії коні воронії, що ждуть на припоні!»

Загуділо Запорожжя, як те Чорне море, —

Понеслися козаченьки облавою в поле...»

У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка. Про його незвичайну хоробрість писав німецький історик Еразм Франциск, Мадлен у книзі “Дзеркало Оттоманської імперії”. Саме він надихнув І.Рєпіна на знамениту картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.

В багатьох піснях що співаються на території сучасної Дніпропетровської області багато пісень  присвячено зруйнуванню Запорізької Січі царицею Катериною. (Див. додатки «Зажурилась Україна»)

Серед козацьких пісень характерно на Дніпропетровщині найчастіше виконуються такі пісні, як „Їхав козак через міст”, „Ой три літа, три неділі”, „Ой у полі жито”; серед рекрутських та вояцьких пісень – „Ой у полі верба”, „Чорна рілля ізорана”, „Чорна хмара наступає”, „Ой летіли гуси з далекого краю”; серед емігрантських – „Чорна хмара на Вкраїні”, „Сумно мені, сумно”, „Канадо, Канадо”; серед стрілецьких та повстанських – „Бо війна, війною”, „Прощай дівчино”, „Ой війна, війна”, „Ой там біля лісу”, та ін. Часто уживаними на Дніпропетровщині є танцювальні пісні і споріднені з ними (коломийки, жартівливі та сатиричні пісні). Без них не обходилося ні одне молодіжне або сімейне дозвілля.

Розділ 4. Український пісенний героїзм і сьогодення

Український героїчний епос - незаперечне свідчення багатої культури і блискучої талановитості нашого народу. Час виникнення жанру дум співпадає з одним із найважливіших історичних етапів формування української нації, запеклою боротьбою проти іноземних загарбників. В основі дум - історичні реалії ХV-XVII ст.: страждання українських полонених в татаро-турецькій неволі; героїзація перемог українських козаків-лицарів, що у кривавих битвах з різноманітними ворогами боронили права і незалежність як всього рідного народу, так і окремої людини. Думи не лише демонструють народне бачення історичних подій, а й втілюють моральні принципи та ідеали, які впродовж століть підтримували ідею національної незалежності та особистої гідності. Думи як специфічний жанр українського фольклору є своєрідним символічним кодом національної історії і культури.

В історичній науці тривалий час побутувала думка, що в процесі наукового дослідження лише писемні пам'ятки можуть братися до уваги. Так, глибоко усвідомлюючи своєрідність зображення історичних подій у фольклорних творах, М. І. Костомаров з об'єктивних позицій ученого, історика і фольклориста застерігав від генералізації фольклору як історичного джерела. За останні десятиліття скепсис змінився глибокою повагою і зацікавленістю до інформації, яка є у фольклорних текстах. Коли центр уваги дослідників зосередився на національній історії і культурі, явища народної свідомості (фольклор, мова) як чуттєва реальність набули нового значення. Комплексне вивчення ритуалу, символів, вірувань, фольклору намітило той шлях, по якому пішла історична антропологія. У світлі структурно-символічного аналізу епічні тексти розглядаються як витвори культури і стають джерелом інформації, яка розкриває специфіку світогляду, побуту, історичне минуле, величність героїв та особливості державного і суспільного устрою наших предків, втілену у символічних образах.

Характеризуючи пісенний історизм і сьогодення потрібно, перш за все говорити про важливість історичних пізнань для сучасної держави. Адже зараз проходить активне становлення української національної свідомості, відповідальності та гордості за свою країну.

Пісні та думи як окремий вид джерела історичних знань на сучасному етапі слід вважати головним. Зараз в наш час політичних та суспільних розбіжностей в поглядах на історію нашої держави фольклор залишається єдиним правдивим та достовірним витоком інформації, адже пісні, в залежності від регіону України можуть різнитися лише одним двома словами, та аж ніяк повним змістом.

Для виховання молодого підростаючого покоління саме народна історія має найбільше та особливе значення, саме вона не заплямована будь-якими зовнішніми поглядами. Зараз на нашу думку фольклор українського народу потрібно ввести окремим предметом в середній школі для ознайомлення дітей з тими подіями та героями яких має український народ, адже з роками у підлітків зникає інтерес до вивчення історії власної країни та власного краю, до зацікавленості народними обрядами, піснями, а це не можна вважати позитивним фактором, бо маючи таку тенденцію серед молоді ми мимоволі приведемо нашу країну до загибелі. Недарма народна мудрість наголошує «Не знаючи свого минулого – не можливо творити своє майбутнє». Не дивлячись на зусилля і Президента, і його підлеглих, і інших політичних партій на підняття та становлення історичної свідомості українців ми не маємо на сьогодні досягнутих позитивних результатів.

На превеликий жаль на сьогоднішній час залишаються для нас невідомими ще багато деталей історичних подій, а можливо, і самих подій що, звичайно, не може бути позитивним в вивченні історії України. Та маючи надію та прагнення до їх пізнання ми зможемо насправді побудувати вільну та незалежну державу Україна. Слід розвивати та примножувати історичну спадщину, що дісталась нам від наших предків. І тільки той зможе достовірно її пізнати, хто дійсно в цьому зацікавлений.

Висновки

Світоглядні уявлення українського народу зумовлені насамперед історичними, психологічними, культурними та соціальними обставинами буття наших предків, що й визначило їхню національну своєрідність. Суть цих уявлень полягає в гармонії людини з довкіллям, у поетизації світу та відсутності норм і канонів, які б сковували вільний розвиток особистості, суперечили б принципам гуманізму. Вчені вказують на демократизм, поетичний характер релігійних уявлень українців, світлі, життєрадісні начала, а нерідко й ситуативність, імпровізаційність, особливо в молитвах як основі вільного світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння та ставлення до навколишньої дійсності і утвердження себе в ній.

«Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче і мистецтво — і без якого вони б засохли»,— підкреслював видатний поет і вчений М. Т. Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості». І далі продовжував: «Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду»

Література в свою чергу збагачує фольклор. Народними піснями літературного походження стали «Дивлюся на небо» М. Петренка, «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до «Причинної»), «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови», «Як умру, то поховайте» та багато інших поезій Т. Шевченка, «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського, «Як засяду коло чари» Ю. Федьковича, «Наперед» П. Грабовського, «Вічний революціонер» І. Франка, «Коли поїзд у даль загуркоче» В. Сосюри, «Над Дніпром» П. Тичини, «Гей, ще сонце не зійшло» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, «Рідна мати моя» А. Малишка та ін.

Скарбниця народної творчості безнастанно поповнюється. Щедро користуючись надбаннями попередніх епох, народ ніколи не перестає складати нові пісні про сучасне йому життя. Зрозуміла річ, чимало створених у минулому зразків забувається і безповоротно втрачається, якщо вони не були своєчасно записані. А записування і збирання фольклору розпочалося фактично лише з початку XIX ст..

Скільки прекрасних дум і пісень було збережено і дійшло до нас завдяки самовідданій праці дожовтневих і радянських фольклористів, композиторів, письменників, багатьох ентузіастів-збирачів, зокрема студентів, учнів. Але немало творів лишається і незаписаними, втраченними. Неосяжне море народної поезії, і кожен, хто збирає її неоціненні скарби, робить велику і корисну справу, великий вклад в розвиток нашої славетної історії.

Список використаної літератури

 

1.         Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // К.: Наукова думка, 1966.

2.         Героїчний епос українського народу: Хрестоматія: Навч. посіб. Упоряд. та прим. О.М.Таланчук, Ф.С.Кислого.- К.: Либідь, 1993.

3.         Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях /Худож. В.Лопата.- К.: Веселка, 1993.

4.         Думи: Іст.-героїч. цикл /Упоряд. О.Дея; Ілюстр. худож. В.Лопата.- К.: Дніпро, 1982.- 159 с.:

5.         Думи // Історія української музики: В 6 т. - К., 1989.- Т. 1.- С.44-60

6.         Історичні пісні / Упор. Березовський І., Родіна М., Хоменко В. Нотний матеріал упор. Гуменюк А. - К., 1961.

7.         Колесса Ф. Українська усна словесність. - Львів, 1983р.

8.         Народні думи, пісні, балади /Вступ. ст., упоряд. та прим. В.В.Яременка.- К.: Молодь, 1970.

9.         Плісецький М. Українські народні думи: Сюжет і образи.- К.: Кобза, 1994.- 363 с.

10.      Правдюк О. Крути в літературі і фольклорі: До 75-річчя подвигу Київ. студ. куреня Січових Стрільців // Нар. творчість та етнографія.- 1993.- № 1

11.      Українська поезія. Середина ХVII ст./ Упор. В.Крекотень, М.Сулима.-К., 1992.-С. 13.

12.       Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст.. Левченко О. – Тернопіль, 1991р.

13.      Характеристика дум, їх словесно-музичного стилю, розмаїття тем і сюжетів, творчість визначних виконавців та авторів дум-кобзарів.

14.      Шевчук О. Натхненний гімн вічній красі та стилі української пісні і музики // НТЕ. – 1999. - №1.

Додатки

До додатків ми внесли ті козацькі пісні, чкі ми вважаємо найхарактернішими для доби козаччини на території України і які як найповніше вказують на героїв та ватажків тих часів.

«Ой на горі та й женці жнуть»

Ой на горі та й женці жнуть

Ой на горі та й женці жнуть

А по-під горою, яром-долиною

Козаки йдуть.

Гей, долиною, гей, широкою

Козаки йдуть!

 

Попереду Дорошенко

Попереду Дорошенко

Веде своє військо, Військо Запорозьке

Хорошенько.

Гей, долиною, гей, широкою

Хорошенько!

 

Посередині хорунжий

Посередині хорунжий

Під ним кінь баский бідовий

Сильно дужий.

Гей, долиною, гей, широкою

Сильно дужий!

 

А позаду Сагайдачний

А позаду Сагайдачний

Що проміняв жінку на тютюн та люльку,

Необачний.

Гей, долиною, гей, широкою

Необачний!

 

Гей, вернися, Сагайдачний

Гей, вернися, Сагайдачний

Віддай тютюн-люльку, візьми свою жінку,

Необачний.

Гей, долиною, гей, широкою

Необачний!

 

- Мені з жінкою та не возиться

Мені з жінкою та не возиться

А тютюн та люлька козаку в пригоді

Знадобиться.

Гей, долиною, гей, широкою

Знадобиться!

 

Гей, хто в лісі, озовися

Гей, хто в лісі, озовися

Та й викрешем вогню, та й потягнем люльки -

Не журися.

Гей, долиною, гей, широкою

Не журися!

«Наливаймо, браття, кришталеві чаші»

Наливаймо, браття, кришталеві чаші,

Щоб кулі минали, щоб шаблі не брали

Голівоньки наші!

 

Щоби Україна більше не плакала,

Щоби наша слава, козацькая слава

Повік не пропала!

 

Бо козацька слава кровію полита,

Січена шаблями, рубана мечами

Ще й сльозами вмита.

 

Наливаймо ж, браття, поки є ще сила,

Поки до схід сонця, поки до походу

Сурма не сурмила!

 

В Чорне море кров Дніпром тече
В Чорне море кров Дніпром тече
Там Січ наша, гей-гоп там Січ наша,
Там Січ наша на москаля йде.

Попереду отаман іде.
Під ним коник, гей-гоп під ним коник,
Під ним коник та й сумненько йде.)

Чом же йому веселому буть,
Як степами, гей-гоп долинами,
На Вкраїну москалі ідуть.

Не страшна нам в славнім бою смерть,
Бій приносить, гей-гоп бій приносить,
Бій приносить славу, волю й честь.

 

Гей, гук, мати, гук,

Де козаки п’ють,

І веселая

Та доріженька,

Куди вони ідуть.

 

Та куди ж вони йдуть,

Там бори гудуть,

Поперед себе

Та вражих панів

Облавою пруть.

 

Зібрались вони

Під рясні дуби

Та чекаючи

Та й отамана

На раду собі.

 

Отаман іде,

Як голуб, гуде,

А під білою

Та березою

Головку кладе.

 

“Отамане наш,

Не дбаєш за нас,

Ось і, бач, наше

Та товариство,

Як розгардіяш.

 

Чи не срам тобі

Покидати нас

І по застумах

Та цього лісу

Блукати без нас?

 

Глянь, отамане,

Вже світ настає,

Ой, уже ж наше

Та товариство

Коней сідлає!”

 

“Ой помру ж я, помру,

Не зажив слави,

Бо нема мені

Та долі бути

Батьком над вами”.

 

Зажурилась Україна
Зажурилась Україна
Як мала дитина.
Ніхто і не шанує,
Козачество гине.

Ой ти, грабе, пан Потоцький,
Разпроклятий сину.
Занапастив Литву й Польщу,
Хочеш – й Україну.

Така думка твоя була,
Щоб королем стати,
А ти пішов до цариці
Помочи прохати.

Вража мати Катерина
Не гаразд вчинила:
Степ широкий, край веселий
Та й занапастила.

А де були очерети,
Тепер попахали.
А де були батьки наші –
Вороги забрали.