ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Наконечна Оксана Василівна

УДК 792.2.02:316.4.066 (043.3)

ДЕТЕРМІНАНТИ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

В КОНТЕКСТІ ТЕАТРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 26.00.01 – теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Харків –2008


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

 

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Овчиннікова Альбіна Петрівна, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, професор кафедри культурології

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Мартинюк Тетяна Володимирівна, Мелітопольський державний педагогічний університет, завідувач кафедри музичного виховання і хореографії;

кандидат мистецтвознавства, доцент Спрінсян Василь Георгійович, Одеський національний політехнічний університет, доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності.

Захист відбудеться „ 19 ” червня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 у Харківській державній академії культури: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.

Автореферат розісланий „ 16 “ травня  2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В. Потрашков


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За роки державності України сформувалося і зміцніло вітчизняне мистецтвознавство, про потужний потенціал якого свідчать різноаспектні наукові розробки з теорії і історії культури, театрального мистецтва, режисури тощо, збільшення обсягу теоретичного та емпіричного матеріалу, що ґрунтується на національних підвалинах. Одним із підходів удосконалення національної культури і мистецтва є вирішення проблеми аналізу сценічної образності, яка майже не була предметом дослідження вітчизняних вчених, і лише протягом останніх років з’явилися перші дослідження, пов’язані з обґрунтуванням необхідності нового підходу до аналізу сценічної образності, що знайшло своє відображення в працях Ю. Бобошка, Ю. Давидова, О. Клековкіна, Н. Корнієнко, М. Левченка, В. Пацунова та ін. Отже, в мистецтвознавстві назріла необхідність значного переосмислення проблеми аналізу сценічної образності, застосування для її вивчення найсучасніших методів дослідження. В сучасному українському мистецтвознавстві існує потреба створення концепції наукового аналізу сценічної образності за певними критеріями, яка б носила не тільки прикладний, але і узагальнюючий характер, набувши якостей системи. Принаймні, необхідно окреслити виміри дослідження цієї проблеми, визначивши теоретичну, методологічну базу та узгодивши термінологію.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова та є складовою теми кафедри культурології ОНУ ім. І.І. Мечникова „Філософсько-методологічні дослідження гуманітарного знання” (наказ ОНУ ім. І.І. Мечникова № 855-18 від 18 травня 2001 р.).

Мета дослідження – створення узагальненої концепції аналізу сценічної образності в театральній культурі.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення завдань:

- дослідити генезу детермінант художнього образу шляхом аналізу історичних джерел та праць науковців з теорії та історії культури;

- визначити сучасні тенденції та перспективи визначення детермінант художнього образу;

- упорядкувати наукову термінологію, пов’язану з проблемою аналізу художнього образу в театральній культурі;

- застосувати системний підхід для аналізу художньої образності;

- розглянути психологічні аспекти художньої образності в театральній культурі;

- з’ясувати чинники, що є детермінантами художнього образу в театральній культурі і створити систему критеріїв аналізу сценічної образності;

- обґрунтувати способи фіксації та аналізу чинників-детермінант художнього образу в театральній культурі;

- вивести критерії, за якими сценічне створіння може вважатися сценічним образом;

- довести універсальність чинників-детермінант художнього образу в театральній культурі.

Об’єкт дослідження – художній образ в театральній культурі.

Предмет дослідження – детермінанти створення і втілення художнього образу в театральній культурі.

Методи дослідження: абстрагування (для дослідження окремих детермінант художнього образу, відокремлених з їх цілісного комплексу); аналітико-синтетичний (для формулювання цілісного погляду на сучасний стан проблеми аналізу художнього образу, для розгляду різних категорій образності; для дослідження визначених особливостей з метою створення єдиної цілісної системи детермінант художнього образу в теорії і історії культури); аналогії (для образного пояснення напрямків дослідження); генетичний (для виведення визначень); експлікації (для уточнення певних понять з неозначеним складом); індуктивний (для узагальнення результатів дослідження першоджерел, для виведення узагальнюючих положень); історичний (у дослідженні ґенези художнього образу в теорії і історії культури), класифікації (для об’єднання властивостей художнього образу в певні групи детермінант за їх функціями); комплексного аналізу (для застосування даних суміжних галузей гуманітарних наук); моделювання (для побудови моделей певних об’єктів і процесів для з’ясування їх функцій, структури та субстрату); порівняльно-зіставний (для зіставлення різних визначень з метою уточнення термінології; для визначення типових особливостей детермінант художнього образу); синергетичного аналізу (для здійснення системного підходу в театральній ейдології); систематизації та узагальнення (при теоретичному опануванні проблеми аналізу художнього образу); феноменологічної дедукції (для обґрунтування обмежень предмету дослідження); формалізації (для створення схем, використання символів, умовних позначень).

Теоретичні основи дисертаційного дослідження закладені в працях фахівців з теорії, історії культури, мистецтвознавства: В. Василька, М. Кагана, В. Комісаржевського, Л. Курбаса, В. Немировича-Данченка, К. Станіславського, Г. Товстоногова, М. Чехова та ін. Ґрунтовність опанування теми обумовлена використанням праць сучасних мистецтвознавців А. Баканурського, А. Бурова, В. Горпенка, А. Григоряна, Т. Знамеровської, О. Клековкіна, Н. Корнієнко, А. Михайлової, Г. Місюн, А. Овчиннікової, П. Паві, В. Пацунова, Н. Рождественської, В. Фіалка, О. Шила; філософів І. Добронравової, Т. Новаченко, І. Пригожина, С. Ситька, І. Стенгерс, А. Уйомова, А. Цофнаса; психологів Г. Айзенка, Г. Вільсона, А. Лазурського, У. Шелдона, М. Щокіна, Г. Юнга; досвіду роботи сучасних театральних режисерів А. Бабенко, Д. Богомазова, Р. Віктюка, Г. Волчек, А. Жолдака, О. Ліпцина, Ю. Одинокого, що відображає теоретичний та практичний підхід до досліджуваної проблеми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні тези про існування детермінант художнього образу в театральній культурі. У цьому зв’язку дисертантом вперше:

- обґрунтована теоретична та методологічна база нового напрямку дослідження мистецтвознавства – театральної ейдології – для здійснення наукового аналізу категорії художнього образу в театральній культурі;

- упорядковані психологічні категорії аналізу художнього образу в театральній культурі;

- обґрунтовані параметри аналізу об’єктивних детермінант художньої образності і способи констатування наявності суб’єктивних детермінант (індикатів);

- визначені критерії можливості аналізу художнього образу в театральній культурі – „критерії допуску”;

- систематизована функціональна структура художнього образу в театральній культурі;

- запропонована універсальна схема наукового аналізу художнього образу в контексті театральної культури;

- уточнена термінологія багатьох театрознавчих понять, що раніше не відокремлювалися або використовувалися як тотожні: „сценічний образ”, „роль”, „характер”, „діюча особа”, „персонаж” тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в галузі культурології для осмислення процесу створення і втілення художнього образу в театральній культурі. Отримані результати можна застосовувати в навчальному процесі для читання навчальних дисциплін „Історія театру”, „Культурологія”, „Основи акторської майстерності”, „Режисура”, „Історія режисури”, „Сценічне мовлення”, спрямованих на професійну підготовку акторів, читців та режисерів. Результати дисертаційного дослідження використовуються автором у навчальному процесі зі студентами ОНУ ім. І.І.Мечникова.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені у формі наукових доповідей і виступів на конференціях, серед яких: V Міжнародна науково-практична конференція „Наука і освіта – 2002” (Дніпропетровськ-Житомир –Чернівці); Друга всеукраїнська науково-практична конференція „Україна наукова – 2002” (Дніпропетровськ-Полтава-Черкаси); науково–практичний семінар „Молодіжний театр як форма розвитку професійної компетенції майбутніх митців” (Луганськ-2004); Перша Міжнародна науково-практична конференція „Науковий потенціал світу-2004” (Дніпропетровськ); Третя Міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень-2004” (Дніпропетровськ); науково-практична конференція „Перспективні розробки науки і техніки – 2004” (Дніпропетровськ); ІV Міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень-2005” (Дніпропетровськ), Інтернаціональна науково-практична конференція „The Science: Theory and practice – 2005”. (Прага – Бєлгород – Дніпропетровськ).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 17 публікаціях, одна з яких – монографія, 8 – статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 7 – тези виступів на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (221 позиція). Загальний обсяг тексту дисертації 208 сторінок (основна частина 173 сторінки).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, визначаються його мета і завдання, висвітлюються в цілому його об’єкт і предмет, характеризуються наукова новизна і методологічні передумови.

У першому розділі „Тенденції та перспективи аналізу художнього образу в контексті театральної культури” визначається ступінь вивченості проблеми художнього образу в культурі, обґрунтовується методологічна база дослідження, простежуються сучасні перспективи аналізу художнього образу.

У підрозділі 1.1. „Методологічні основи дослідження детермінант художнього образу” переглядаються під новим кутом зору теоретичні положення щодо проблеми аналізу художнього образу. Визначаються детермінанти створення і втілення художнього образу в контексті театральної культури. Детермінантами вважаються фактори, що безпосередньо впливають, і, як наслідок, відбиваються на процесі створення, втілення і сприйняття художнього образу, що обумовлюють цей процес, і за якими його можна досліджувати.

У підрозділі 1.2. „Генеза детермінант художнього образу в театральній культурі” обгрунтовується теза про те, що будь-яке мистецтво можна назвати „образним мисленням”, тому шлях історії дослідження проблеми художнього образу міститься не тільки в історії самого мистецтва, а й в роботах прикладного значення в галузі мистецтвознавства, теорії та історії культури. Розглянуто дослідження проблеми художньої образності в працях вітчизняних і зарубіжних науковців, як-от: В. Асмуса, Г. Бояджиєва, О. Бурова, І. Виноградова, П. Єршова, Ю. Кренке, Д. Попова, С. Бейлі, П. Паві, Е. Суріо, В. Проппа тощо.

Підрозділ 1.3. „Сучасні тенденції та перспективи аналізу художньої образності” присвячений аналізу художніх образів в сучасній театральній культурі. Ця проблема вирішується тільки театральною критикою, яка обмежується виконанням двох функцій: спрямовуючої (орієнтування глядача на певні думки щодо вистави) та промоутерської (здійснення своєрідної реклами чи агітації). Для цього використовується переважно дескриптивний метод, внаслідок чого наявні наступні особливості: „синдром приписування” (суб’єктивне викладення власних думок критика), „синдром вампіризму” (некритичне запозичення їх у режисера); „синдром залежності” (залежність критики від факторів, що не піддаються формалізації).

В дисертації пропонується введення нового напрямку в мистецтвознавстві, названого „театральна ейдологія” (від грецьк. eidos – образ). Театральна ейдологія досліджує закономірності створення і втілення сценічного образу, враховує об’єктивні і констатує суб’єктивні детермінанти образності. Завдяки цьому забезпечується зворотній зв’язок між акторами і глядачами та театральними фахівцями. Пропонуються такі обмеження: аналізувати не процес, а результат; не посилатися на особистість актора чи режисера; враховувати „квантовий ефект”. Це означає, що об’єкт дослідження – сценічний образ – вступає із суб’єктом – дослідником в багатозначні стосунки, внаслідок чого образ сприйнятий не дорівнює образу втіленому, а образ проаналізований – образу сприйнятому. ”Квантовий ефект” притаманний всім типам нематеріальних систем, до яких належить і система сценічної образності. Доводиться правомірність використання такого підходу за принципами об’єктивності, потрібності, неототожнення та неповноти істини.

Другий розділ „Проблема аналізу художньої образності в театральній культурі” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто художній образ як предмет дослідження театральної ейдології.

У підрозділі 2.1 „Синтетична природа поняття образу” уточнюється термінологія театральної ейдології. Визначені і розмежовані поняття, що раніше не відокремлювалися або використовувалися як тотожні: „сценічний образ”, „герой (діюча особа)”, „персонаж”, „роль”. Застосовано поняття „явища вуалізації”, внаслідок якого при аналізі художнього образу в театральній культурі завжди залишиться „надсмисловий залишок”, обумовлений специфічністю природи сценічного мистецтва.

Показано, що художній образ не можна трактувати як відображення якогось одиничного уривку життя. Унікальність сценічного мистецтва в тому, що на час перебування в образі істинною сутністю актора-творця стає не його фізичне тіло і психіка, а упредметнена в них ідея образу (зовнішня форма образу). Змістовна цілісність образу доповнюється художньою (внутрішньою) формою образу через композицію, знакову структуру, установку на втілення авторського задуму, а змістовність образу залежить від зображуваної ним дійсності. Матеріал, форма і зміст – це всезагальні характеристики художнього образу, завдяки яким можливе його теоретичне дослідження. Художній образ розглянуто з точки зору театральної семіотики, де знак є своєрідною моделлю образу. В зв’язку з цим виділені образ – іконічний знак, образ – індекс та образ – символ.

Розглянута функціональна структура сценічного образу з точки зору створення, втілення і сприйняття. Актор, що створює образ, виводить на рівень свідомості структурну цілісність, відбиту ним неусвідомлено, щоб мати змогу розкласти її на структурні елементи і синтезувати сценічний образ. А глядач під час сприйняття переломлює образ через індивідуальні особливості психіки, трансформуючи його в іншу цілісність. Ця відмінність показана в дисертації у вигляді схеми.

У підрозділі 2.2 „Системний підхід в театральній ейдології” розглянуто сценічний образ як систему, якій властиві концепт, структура та субстрат. Системний метод є універсальним для дослідження будь-якого явища людської реальності, тобто тих її проявів, які є підсистемами більш широких систем, а отже, і сценічної образності. Художній образ задовольняє виділеним вимогам системності: він є комплексом взаємопов’язаних елементів (цілісність), створює особливу єдність із середовищем (залежить від нього і впливає), є елементом системи як вищого, так і нижчого порядку, здатний до розвитку в залежності від зовнішніх (костюм, бутафорія, музика, декорації) і внутрішніх факторів (роль, режисер, час та мета вистави).

В дисертації визначені атрибутивні параметри та реляційна структура системи художнього образу за параметричною теорією систем. Були задіяні засоби теорії інформації, оскільки доведено, що образ є видом художньої інформації з притаманними йому певними характерними особливостями: переважно аксіологічним змістом, суб’єктивністю відношення; двошаровою психологічною будовою (раціональним та емоційним рівнями).

У підрозділі 2.3 „Психологічні категорії театральної ейдології” обумовлена правомірність використання психологічної термінології в рамках мистецтвознавства. Окреслене коло базових понять психології, необхідних для застосування в мистецтвознавстві. З цією метою розглянуто функціонально-динамічну структуру особистості з такими її складовими, як характер, темперамент, інтелект та конституція. Виділені підструктури особистості, що відповідають критеріям співвідношення біологічного і соціального, вродженого і надбаного, процесуального і змістового, в кожній підструктурі виділені власні компоненти. Досліджене також сполучення типового і індивідуального в особистості, їх залежність від рушійної сили параметрів індивідуальності – потреб особистості. Ці психологічні категорії розкриті через призму театральної ейдології.

Третій розділ „Система аналізу художнього образу в театральній культурі” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються параметри художнього образу, розділені на два шари: об’єктивний (параметри, які можна досліджувати за ступенем та особливостями проявлення) і суб’єктивний (параметри, які не можна виміряти, а тільки констатувати наявність чи відсутність). Синтез цих шарів утворює універсальну систему детермінант сценічного образу.

У підрозділі 3.1 „Об’єктивні детермінанти театральної ейдології” розглянуті різні виміри об’єктивних детермінант художнього образу: жанровий та параметричний.

З позицій театральної ейдології жанр розглядається в різних площинах існування. Тематична площина забезпечує перетворювальну функцію жанру, площина пізнавальної місткості – гносеологічну, площина оцінювання – аксиологічну, а знакова площина – семіотичну функцію. Виділені п’ять рівнів співвідношення одиничного і загального в знакових моделях театрального мистецтва. Кожному жанровому аспекту властиві певні формальні і змістовні ознаки, особливості персонажів, способи перевтілення актора, передбачувана глядацька реакція, відношення глядача до героя, особливості елементів сценічної дії: завдання, оцінки, спілкування та інших.

В дисертації виділені параметри театральної ейдології. Серед них розрізняються ті, які безпосередньо впливають на створення і втілення художнього образу, можуть відокремлюватися в процесі сприйняття, але є нематеріальними явищами (внутрішні параметри). Також визначені аудиальні та візуальні параметри, що втілюються в матеріалі художнього образу (зовнішні).

Підрозділ 3.2 „Суб’єктивні детермінанти театральної ейдології” характеризує залежність сценічного образу від його творця і матеріалу. У зв’язку з цим розглянуто стильовий вимір театральної ейдології та чинники, що опосередковано впливають на сценічну образність.

Стиль в широкому значенні є суб’єктивним поглядом на уявну реальність, який включає до себе тріумвірат – стиль драматурга, режисера та актора. Стиль драматурга є найзагальнішою суб’єктивною ейдологічною детермінантою, що характеризує відбиток на образності світовідчуття і художнього мислення драматурга. Стиль режисера – спосіб координації особливостей, притаманних елементам форми. Стиль актора – сукупність особливостей втілення в художньому образі ідейно-емоційно-естетичного змісту, спосіб формування образу в матеріалі – свідомості і тілі людини-актора.

Визначені індикати сценічної образності – ті властивості, які найважче з усіх піддаються фіксації, формулюванню і аналізу. Сценічна чарівливість забезпечує легкість захоплення максимальної повноти сприйняття глядача. Сценічна заразливість характеризує здатність актора передавати глядачам переживання персонажа внаслідок трансформації потреби бути на сцені. Сценічна художність забезпечує дотримання вимоги красоти витвору. Більш адекватно можна зафіксувати її відсутність – позахудожність. Умовна позахудожність можлива на сцені за умов дотримання вимог доцільності і продуктивності, коли подробиці передають і не заслоняють сутність образу, закладену в надзавданні і наскрізній дії. Безумовна позахудожність – це речі, процеси і явища, які не є суттєвими для сценічної дії. Позахудожність не руйнує образності, а перешкоджає її адекватному сприйняттю.

У підрозділі 3.3 „Критерії можливості ейдологічного аналізу в театральній культурі” наведені принципи відділення сценічних образів від тих сценічних створень, що не відповідають цьому статусу – „критерії допуску”.

Першою чарункою такого відділення є здатність сценічного створення викликати враження – емоційний відгук глядача. Воно залежить від відповідності теми та ідеї образу архетипам та від відносного об’єктивного фактору сприйняття. Визначається враження глядацькою реакцією, напрямком і особливостями „спіралі спілкування” акторів з глядачами.

Другою чарункою відділення є відповідність сценічного створення критерію правди, який складається з двох шарів: правди матеріалу образу (відповідності ейдологічній логіці автора) та сценічної правди (професіональної вимоги до акторської діяльності).

Третя чарунка – критерій вигаду – показує індивідуальну „надбудову” актора над „базисом” правди матеріалу образу. Він опредметнюється в необхідній і достатній кількості деталей. В рамках цього критерію автором розмежовані поняття сценічної фантазії, сценічної уяви і вигаду (результат процесу сценічної уяви).


ВИСНОВКИ

1. Дослідження стану вивченості проблеми аналізу художнього образу в історичних джерелах дозволив виділити чинники сценічної образності: творець образів, втілювачі, домінуючий зміст образів, принципи їх створення, засоби втілення. Масив наукових праць, пов’язаних з даною проблемою, розподіляється бінарно: в бік дослідження процесу мислення та в бік прикладного висвітлення питання в театральному мистецтві. В такій ситуації неможливо уявити специфіку образності саме в театральному мистецтві. Отже, проблема аналізу художньої образності в театральній культурі в рамках існуючих наукових категорій потребує уточнення і подальшого дослідження.

2. Нині аналіз сценічної образності здійснюється майже виключно в рамках театральної критики, в функції якої не входить забезпечення науковості і повноти дослідження. Тому пропонується ввести новий напрямок дослідження в мистецтвознавстві – театральну ейдологію (від грецьк. Eidos – образ), предметом якої є сценічна образність, а об’єктом – закономірності створення і втілення художнього образу в театральній культурі. Обгрунтовані теоретичні та методологічні положення цього напрямку дослідження.

3. В рамках театральної ейдології розмежовані й дані визначення суміжних понять: „персонаж”, „ роль”, „герой”, „діюча особа” – персонаж за формою є конкретним втіленням образу в формі ролі, а за функцією – психологічною сутністю, що забезпечує ідентифікацію актора з образом у свідомості глядача; роль за формою – це сукупність тексту і гри одного і того самого актора, а за функцією – модель опредметненого художнього процесу, носій і передавач художньої інформації; герой (діюча особа) – індивідуалізована частка, яка є носієм проявлення дії в п’єсі, що забезпечує смисловий і емоційний компонент образу.

4. В межах системного підходу та методів теорії інформації розглянуто художній образ як надскладну систему, що самоорганізується і складається з взаємообумовлених і взаємодіючих між собою і з іншими системами підсистем, якій властива суперструктура інтегрального типу. Виявлені чотири види діяльності, необхідні для появи художньої образності, і відповідні їм елементи структури образу: гносеологічна діяльність – тема ролі, аксиологічна діяльність – ідея ролі, перетворювальна діяльність – форма ролі, і комунікаційна діяльність – спосіб існування актора на сцені.

5. Психологічні категорії театральної ейдології реалізуються у визначенні психологічних компонентів, необхідних актору для створення і втілення художнього образу, а саме: особливостей особистості - відносно стабільної структури характеру, темпераменту, інтелекту і конституції людини, яка визначає його індивідуальні прояви в навколишньому світі; параметрів індивідуальності – потреб особистості; особливостей діяльнісного прояву особистості. Внутрішні психологічні параметри втілюються в зовнішній характеристиці образу.

6. Система аналізу художнього образу в театральній культурі складається з двох шарів – об’єктивних та суб’єктивних детермінант. В кожному шарі виділяються два виміри: перший характеризує погляд на сценічну реальність, а другий характеризує параметри образності. Параметричний вимір об’єктивних детермінант складається з двох напрямків: акторських та сценічних детермінант. Акторські детермінанти поділяються на внутрішні (до них належать елементи ядра образу - тема, ідея, надзавдання - та сценічна дія) і зовнішні (аудиальні – мова, дихання та візуальні - спосіб існування актора на сцені, мізансцена тіла, пантоміміка (сценічний рух, жест, поза), міміка, грим та костюм). До сценічних детермінант належать зовнішня атмосфера, декорації, сценічні ефекти (світлові, музичні та технічні), бутафорія та мізансцена. Суб’єктивні параметри образності, щодо яких можна констатувати лише їх наявність чи відсутність (індикати), складаються з сценічної чарівливості, сценічної заразливості та художності (легше зафіксувати позахудожність – умовну та безумовну).

7. Зовнішні акторські та сценічні параметри аналізуються за методологічними вимогами ДДП (достотності, доцільності, продуктивності); триплановості (перший план – вимога закладена в драматургічному матеріалі, другий план – вимога обумовлена логікою образу, третій план – вимога народжена індивідуальним трактуванням); ейдологічних кіл (вони показують ступінь індивідуалізації того чи іншого параметру) в ейдологічних моментах вистави – в моментах, що несуть найбільше образне навантаження.

8. Сценічне створіння має право вважатися художнім образом лише за відповідності всім трьом „критеріям допуску” – критерію враження, правди (сценічної та матеріалу образу) та критерію вигаду.

9. Доведена універсальність запропонованого автором напрямку дослідження художнього образу, адже визначені детермінанти художнього образу в театральній культурі не є винайденими автором, вони лише упорядковані в рамках універсальної системи ейдологічного аналізу, яка дозволяє розглядати художні образи в театральній культурі в будь-яких їх проявах, формах та рівнях існування.


СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

 

1. Жорник О. Танець як спосіб існування актора на сцені / О. В. Жорник // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. ст. – Вип. V. – Мелітополь : „Сана”, 2001. – С. 96-103.

2. Жорник О. Сравнительный анализ специфики театральной и педагогической деятельности / О. В. Жорник // Сборник научных трудов кафедры культурологии и искусствознания Одесского национального политехнического университета. – Вып. 5. – Одеса : ЧП „Фридман А. С. ”, 2002. – С. 43-49.

3. Наконечна О. Стилістичні детермінанти створення і втілення сценічного образу в прадавні часи / О. В. Наконечна // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. ст. – Вип. VІ. – Мелітополь : „Сана”, 2002. – С. 89-93.

4. Наконечна О. Роль музики в сценічному синтезі / О. В. Наконечна // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. ст. – Вип. VІІ. – Мелітополь : „Сана”, 2002. – С. 44 -50.

5. Наконечна О. Порівняльний аналіз специфіки театральної та педагогічної діяльності / О. В. Наконечна // Теоретичні та практичні питання культурології : зб. наук. ст. – Вип. VІІІ. – Мелітополь : „Сана”, 2002. – С. 99-105.

6. Наконечна О. Функціонально-динамічна структура особистості з точки зору психології створення і втілення сценічного образу / О. В. Наконечна // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта – 2002”. – Том 1 : Педагогіка, психологія, філологія. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2002. – С. 44-45.

7. Наконечная (Жорник) О. Психологические истоки индивидуальности при создании и воплощении сценического образа / О. В. Наконечная (Жорник) // Матеріали Другої всеукраїнської науково-практичної конференції „Україна наукова „2002”. – Том 9. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 20-21.


Информация о работе «Детермінанти художнього образу в контексті театральної культури»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 35536
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
117278
0
0

... , що має величезне виховне значення у розбудові нації.   ВИСНОВКИ   Дипломна робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної науки обрядознавства, проблему феномену весілля в духовній культурі українців. На основі вивчення та аналізу низки літературних джерел із зазначеної проблеми та спостережень за шкільної практикою, власного досвіду, ми прийшли до наступних висновків і узагальнень. ...

Скачать
150124
0
0

... концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля. Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження. Основні теоретичні концепції або парадигми: 1.  циклічна концепція (або концепція циклічних ...

Скачать
176058
0
0

... характерні для прямого мовлення, трохи рідше зустрічаються в невласно-прямій і невластиві чисто авторському мовленню, якщо вона не скомбінована з невласно-прямим мовленням [21,c.37-39]. 4. ДО ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ УМОВ КОМУНІКАТИВНОГО ВЖИВАННЯ Відіграючи важливу роль у житті суспільства, переклад здавна приваблював до себе увагу літературознавців, психологів, етнографів і лінгвістів. Різні, ...

Скачать
424186
2
0

... . – 158 с. 331. Эрн В.Ф. Г.С.Сковорода: Жизнь и ученье. – М.: «Товаричество тип. Мамонтова», 1913. – 242 с. 332. Эрн В.Ф. Сочинения. – М.: Правда, 1991. – 576 с. 333. Юркевич П. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с. 334. Ярема Я. Українська духовність в її історично – культурних виявах. – Львів, 1937. 335. Ярмусь С. Духовність ...

0 комментариев


Наверх