Гаптування і вишивка
Народний одяг
Художнє деревообробництво та плетіння з природних матеріалів
Художня кераміка і скло
Писанкарство. Витинанки та іграшки
Осередки народного мистецтва та митці ХХ ст
Типологія та художні особливості мистецтва Галичини
Дослідження особливостей декоративного мистецтва Галичини ХІХ-ХХ ст
Дослідження розвитку сучасного народного декоративного прикладного мистецтва Галичини
Навигация
Художня кераміка і скло
Декоративно-прикладне мистецтво Галичини
164064
знака
2
таблицы
3
изображения
1.1.5 Художня кераміка і скло
Художня кераміка. Освоєння людиною глини – першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення місткостей (посуду) та магічно-ритуальних фігурок – припадав на епоху палеоліту. Гончарне виробництво первісних культур виходило переважно з практичних потреб. І лише згодом, внаслідок удосконалення технології, черепок став тоншим, урізноманітнюється форма, звертається увага на зовнішнє оздоблення.
Вже в епоху неоліту гончарні вироби, передусім ритуального призначення, набувають художньої виразності, а заняття гончарством дедалі набирає творчого характеру.
На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стильових відмін. Перший має прості одноманітні форми горщиків і мисок, розписаних прямолінійно-геометричними мотивами у вигляді горизонтально-лінійних, ялинково-діагональних та інших мотивів, вкритих наколками або відтисками гребінця. Другий відзначається різноманітністю типів і форм посуду, декорованою червоною, білою або чорною фарбами, переважно спіральними і меандровими мотивами [46].
Майстри ранньослов’янської кераміки (середина І тис.) користувалися ручним гончарним кругом, що давало їм змогу виготовити тонкостінні вироби урізноманітнених форм, рясно оздоблені рельєфом і штампиковими візерунками у вигляді кружалець, ромбів, трикутників, дужок тощо.
Бурхливий розвиток кружальної кераміки у III–VI ст. змінюється її занепадом у VII–IX ст. З незрозумілих причин майстри перестають користуватися гончарним кругом, задовільняючись кухонним посудом, виготовленим стрічково-ліпною технікою. Дехто зі вчених пов’язує занепад гончарства з виникненням деревообробного токарства і витісненням гончарних виробів зручним дерев’яним столовим посудом [34].
З другої половини X ст. керамічний посуд і глиняні плитки покривають кольоровою прозорою поливою. У наступних століттях виробництво поливаної кераміки збільшується. Виникає поліхромний розпис глухими поливами (емалями) мисок, чаш тощо.
У XV–XVI ст. із застосуванням свинцевої поливи зеленого й жовтого кольорів усе частіше з’являється посуд з різноколірним черепком та поліхромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували і лише згодом нею поливали частину або повністю весь виріб.
На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Кам’янці-Подільському, Летичеві, Смотричі та ін. Бубнівська кераміка, опріч чітких рослинних візерунків, мала ліплені фігурки тварин і пташок на покришках дзбанків, ринок тощо [51].
Провідними осередками гончарства на Західній Україні були Львів, Потелич, Яворів, Коломия, Пістинь, Ужгород, Мукачево та ін. У найменшому серед них – Яворові – 1765 р. 25 гончарів виготовляли господарський і святковий посуд, оздоблений розписом. У Коломиї гончарний цех створений 1661 р. Крім посуду тут виробляли свічники і кахлі, прикрашені фляндрівкою і ріжкуванням [29].
Серед подільських гончарів особливої шани заслуговують Андрій Гончар (1828–1933) з Бубнівка, який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного мальованого посуду технікою ріжкування; Петро Лукашенко і Павло Самолович з Бару – за оздоблення мисок тематичними фігурними композиціями; Петро Білоок, Микола Небесний і Роман Червоняк зі Смотрича – за оригінальний розпис на основі фляндрівки; Яків Бацуца (1854–1932) з Адамівка, який своїм неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками та ін., прославився на всеросійських і міжнародних виставках [36].
Крім посуду в цей період на Україні значного поширення набуло кахлярство. З середини XIX ст. кахлеві печі все частіше можна зустріти у хатах міщан і селян середнього достатку. Виробництво кахлів стало масовим. Майже всі знамениті гончарі XIX ст. були водночас і прекрасними кахлярами.
У XIX ст. кахлі розписували орнаментальними, переважно рослинно-квітковими та декоративними (зображення птахів, тварин, людей, будівель, тощо) малюнками.
Таким чином, у другій половині XIX ст., незважаючи на зростаючу конкуренцію з боку промислового виробництва посуду та інших предметів, гончарство на Україні досягло чи не найбільшого розповсюдження, технологічної досконалості й високого художнього рівня творів [14].
Художнє скло. Джерела виникнення склоробництва сягають чотирьохтисячолітньої давності. Первісне скло у гарячому стані й за допомогою простих інструментів піддавалося ліпці, розкачуванню на платівки, штампуванню кам’яними штампами тощо. Воно спочатку не було прозорим.
Склоробництво на українських землях започатковане у III–IV ст. і, мабуть, не без впливу східних та західноєвропейських традицій у цій галузі.
Ранній період склярства Київської Русі припадає на X ст. У цей час основною продукцією були прикраси: браслети, намисто та персні, їх виготовляли засобами ліплення, витягування, розкачування з пластичного свинцево-силікатного скла, яке поволі тужавіло. Технологічне опанування матеріалу йшло від найпростішої скляної пасти до провареного в горщиках напівпрозорого, забарвленого, а згодом прозорого скла.
Другий період склярства (XI–XII ст.) – це запровадження техніки видування виробів із свинцево-калійного скла. Склоробне ремесло інтенсивно розвивалось у містах і містечках, спеціалізувалося на виготовленні мозаїчної смальти, віконного скла, посуду та жіночих прикрас. Щораз більшого значення набувала основна естетична якість скла – чистота й прозорість.
Третій період (XIII ст.) відомий зародженням мануфактурного виробництва посуду із безсвинцевого скла.
У XVI–XVII ст. виробництво скла на Україні вдосконалилося, зокрема, збільшилася місткість посуду, тонкішими стали його стінки, урізноманітнюється форма й оздоблення. Так, місткості для рідин (пляшки, слоїки і т. ін.) походили від первісно видутої кулястої або циліндричної порожнини з більш-менш витягнутою і доліпленою у гарячому стані шийкою. Далі з кулястої форми при сплющенні з двох боків діставали ще один тип посуду – плесканку. Циліндрична пляшка, внаслідок сплющення з чотирьох боків, перетворилася у чотиригранну форму штофа – найпоширеніший тип скляного посуду, зручний для транспортування. Мабуть, під впливом бароко штоф набув ускладненої восьмигранної форми.
Колористичну гаму українського скла створювали як освітлені, так і відповідно забарвлені маси, зокрема, так звані кольори білої і зеленої води, золотисто-жовтий і жовто-зелений, різноманітні фіолетові й коричневі відтінки аж до чорного.
На західноукраїнських землях задокументована діяльність гут (1550–1570 рр.) в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на поч. XVII ст. – у Підгірці на Львівщині.
Під впливом знаменитого чеського кришталю у другій половині XVIII ст. започаткували виробництво напівкришталю і кришталю на Україні. Однак тут воно не зазнало ні технологічної досконалості, ні широти асортименту, ні обсягів випуску продукції, властивих славетним склоробним мануфактурам Західної Європи.
Якщо кришталь майже не прижився на українському ґрунті, то гутне скло у XVIII ст. стало самобутнім національним явищем завдяки засвоєнню певних локальних традицій народного мистецтва.
Українські майстри гутництва внесли до світової спадщини художньої культури унікальну типологічну групу скляних виробів – фігурний посуд для зберігання рідини (XVIII–XIX ст.). Скляні місткості зовнішніми обрисами нагадували ведмедів, баранів, коней, качок тощо. Пластичні образи тварин мали узагальнений і гротескний характер. Його джерела, мабуть, сягають ранньослов’янських культів тварин і птахів, котрі забезпечували людям добробут, захищали житло від нещастя. Найпоширенішим типом фігурного посуду була пляшка-ведмедик традиційної форми: порожнистий масивний тулуб, а двома лапами охоплює голову. Це надає його постаті кумедного вигляду. Пляшка-ведмедик не тільки святковий посуд, а й атрибут весільного столу, що пов’язувалося з магічними повір’ями приносити молодим щастя і добробут.
Стародавній український, фігурний посуд не має аналогій. У венеціанському і німецькому склі фігурки тварин створені переважно на декоративних засадах, що іноді зводило їх утилітарність майже нанівець. В українських пляшках-фігурках насамперед має значення ужиткова роль [4].
У першій половині XIX ст. склоробні художні промисли на Україні поступово занепали. Припинили діяльність дрібні осередки склярства. Вони не могли конкурувати з напівмеханізованими підприємствами. Великі гути змушені переходити на виробництво простого, одноманітного посуду. Поліхромні розписи замінюються монохромними, їх виконували в основному білою фарбою. У другій половині століття скляна промисловість остаточно витіснила ручне склоробництво.
Відродження художнього скла, зокрема, національних традицій гутництва, почалося лише в повоєнний період. На склозаводах відкривалися творчі лабораторії, формувалися групи талановитих майстрів і професійних художників-склярів, які експериментують із технологією скла, відновлюють забуті прийоми, розробляють нові зразки виробів тощо [45, 89].
Похожие работы
... 15. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація//Матеріали доетнографії та антропології. 1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81. 16. Кравчук Л. Т. Вишивка // Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969. С. 62. 17. Добрянська І. О„ Симоненко І. Ф, Типи та колорит західноукраїнської вишивки//Народна творчість та етнографія. 1959. № 2. С. 80. 18. ...
... іб і навчити цьому виду творчої роботи учнів, йому потрібно самому володіти основами конкретного ремесла, зокрема – художньої кераміки. ІІ. 2 Методика проведення занять ліплення з глини Виготовлення глиняних іграшок – це особлива галузь керамічної справи. Практика свідчить, що учні молодших класів люблять ліпити, їм дуже цікавий процес створення в об’ємі власного задуму. Але саме головне, ...
... західноукраїнських землях музичне мистецтво представляли композитори М. Вербицький, В. Матюк, А. Вахнянин, на Північній Буковині - І. Воробкевич та ін Образотворче мистецтво. Серед образотворчих видів мистецтва важливе місце займала архітектура. Хоча міста і в другій половині XIX ст. продовжували забудовуватись хаотично й різностильове, але в них з'являлися й споруди значної архітектурної цінност ...
... дають просторове вирішення пейзажу: злегка виявляють світлотінню його перспективні плани або виконують увесь малюнок в тоні. Розділ ІІ. Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі 2.1 Вікові особливості та здібності молодших школярів Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх ...
0 комментариев