2.4. Байкарська творчість Л.І. Глібова.

Леонід Іванович Глібов (1827-1893) звернувся до жанру байки, навчаючись у Ніжинському ліцеї (1849-1855). Вперше протягом 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» були надруковані 25 творів цього жанру. Із доробком українських байкарів П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Л.Боровиковського він ознайомився ще в Полтавській гімназії (1840-1846), в якій, до речі, викладав той-таки Л.Боровиковський. Пізніше свої байки Л.Глібов опублікував в «Основі», «Черниговском листке». Уже 1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла збірка «Байки», проте так і не побачила свого читача, оскільки після Валуєвського циркуляру книжки українських літераторів вилучали з видавництв і книжкових магазинів. 1872 р. вийшло друге, доповнене 12 байками видання в Чернігові, де мешкав письменник, а 1882 р. – третє. Потому друкувався в галицьких часописах «Дзвінок», «Зоря». Останнім твором, написаним за декілька днів до смерті, також була байка «Огонь і гай», яку занотували зі слів практично сліпого байкаря; вийшла вона 1894 р. з підзаголовком «Передсмертна байка Л.І.Глібова». Сьогодні відомо 107 його байок.

Байкарську творчість Л.Глібова умовно поділяють на два періоди: перший – 50-ті – початок 70-х років (від публікації ранніх байок до виходу другої збірки), другий – з середини 80-х років і до смерті письменника, коли він «узявся до давнього свого діла, поступаючись намовам приятелів, знайшовши собі нового читача серед молодих передплатників галицького дитячого журналу «Дзвінок» [12;948].

Твори першого й другого періодів суттєво відрізняються між собою, зокрема, як зазначав М.Зеров:

«А) своїм ставленням до перетвору, звідки беруть фабулу;

Б) загальним своїм наставленням;

В) в залежності від цього, мірою припущеного в байках ліризму та пісенних форм» [12;948].

Байки першого періоду здебільшого розглядають як переклади творів І.Крилова, до того ж у заголовку деяких публікацій того часу зазначалося: «Из Крылова». Насправді ж більшість із них, хоча й мають в основі фабули байок російського письменника, характеризуються народністю, українським колоритом, національними характерами персонажів. Другий період у цьому плані відрізняється більшою оригінальністю, самобутністю. «Хоча він часто бере загальносвітові теми, не раз оброблені байкарями всього світу, – писав С.Єфремов, – але завжди вміє прибрати їх в оригінальне видання. Не тільки люди, але й звірина у Глібова мають виразно національне обличчя, розроблене й видержане до найменшої рисочки в національно-українських тонах… Байки Глібова – не механічно зроблений переклад чужих творів, а оригінальна творча робота; автор тільки канву бере чужу, але гаптує по ній власні мережанки» [10;413].

Байки Л.Глібова відрізняються від творів І.Крилова особливостями світогляду та поетики, цікавими жанровими знахідками та головне – завданням: «Всю виявлену на той час стильову потугу українського слова спрямувати на поетичне відтворення предметного світу – природи, людового побуту, речей тощо, тваринного існування, покласти особливий акцент на елементарних (близьких до інстинктивних) реакціях, на представленні безпосередності не рефлективного вчинку, на увідчутлення в зображальному життєплині міфологічного начала» [1;56].

Тож байкарський доробок Л.Глібова у першу чергу потрібно оцінювати в контексті української літератури ХІХ ст. М.Бондар розглядає Л.Глібова як поета, який не сприйняв суб’єктивізм та індивідуалізовану самоусвідомленість романтиків, натомість цікавився формами «колективної всезагальності в первинних основах етнічного буття» [1;54].

Одна з характерних ознак байкарського доробку Л.Глібова, яка відрізняє його від попередників, – посилений ліризм. Написані в ліричному ключі байки «Мальований стовп», «Хмара», «Перекотиполе», «Зозуля і Горлиця» та деякі інші з певними застереженнями можна віднести до цього жанру. Ліризмом позначені також картини природи:

Обридла дневі суєта людськая,

Спустився він спочити в темноті,

І нічка тихая, мов чарівниця тая,

Прибралася у зорі золоті…

Що ж то таке між вербами біліє?

То Стовп Мальований стоїть,

Стоїть і журиться, і серце кам’яніє,

І сумно він у степ глядить.

Чи світ не той, чи доля відцуралась?

Все глухо там, нічого не чутно.

Десь над болотцем чайка обізвалась,

Як обзивалася колись давно…

Згадалася йому щасливая година,

Як був він деревом, шумів і зеленів,

Як усміхалася червоная калина

І степ широкий серце веселив [4;180].

У таких творах спостерігається «обезфабулювання», тяжіння до пісенного вірша (строфічної будови), чим письменник, на думку М.Зерова, «ламає канон байки» [12;955]. І ліризм, і «випадання з жанрової форми» посилюються в другому періоді.

Загалом у байках Л.Глібова дослідники вбачають елементи оповідання, пейзажного вірша, медитації тощо, а «в цілому ряді творів наявні виразно міфологічні стрижні» [1;56].

Більшість байок Л.Глібова мають етичні засновки, та зазвичай їх поділяють на декілька тематичних груп:

- зосередження людських вад, негативних рис характеру («Лисиця-жалібниця», «Лебідь, Щука і Рак», «Цуцик» тощо);

- викриття суспільної моралі, таких соціальних вад, як несправедливість суду, кріпацтво, хабарництво, казнокрадство («Щука», «Мірошник», «Вовк та Мишеня», «Пан на всю губу», «Вовк та Ягня»):

І – Вовк Ягнятко задавив…

Нащо йому про теє знати,

Що, може, плаче бідна мати,

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан… йому не слід [4;60].

Можливо, саме через подібні байки цензор відзначив «враждебное отношение к высшему сословию» [17;283]. Та загалом світогляд Л.Глібова характеризувався поміркованістю, а відтак байки – послабленням соціальної сатири. Спосіб, в який автор намагається розв’язати суспільні проблеми, – просвіта, мудрість, чесне, правдиве життя, любов до Батьківщини, служіння громаді, – якраз і становить ще одну групу байок письменника («Дідок і Вітряки», «Билина», «Хмара»):

Як жити до пуття:

Кохайте щиро правдоньку –

І дасть вам Бог одрадоньку

Щасливого життя [4;98].

***

Тепер не пугалом добру навчить,

Нам треба іншого бажать –

Живого слова, правди і просвіти [4;177].

Це дало підстави говорити, що «Глібов-байкар проти всякої далекосяглості громадських програм, проти всякої боротьби діяльної з соціальною несправедливістю» [12;957].

Для розкриття характерів, поведінки персонажів автор використовував прислів’я та приказки: «Помажу, мов медком – // Солодше буде з’їсти», «Дем’ян кладе, а Клим товче» тощо. Подекуди мораль («приказка», як називав Глібов висновок, моральну настанову) байок також подається у формі народних приповідок: «Добренько роби, то добре й буде», «А лізти високо малому не годиться». До зазначених вище особливостей стилю Глібова-байкаря також додамо: докладність, деталізацію оповіді; індивідуалізацію героїв; реалістичність зображення; наявність доброзичливого, мудрого оповідача, який подекуди нагадує казкаря:

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу.

Вам сміх, мені гостинців в’язка…

Чи гарна моя казка? [4;138].

Подібним закінченням автор у деяких байках ніби «заповнює» місце моралі, яка випливає зі змісту твору.

Реалістичні байки Л.Глібова утверджували основи національної свідомості, художній світ його творів поставав «ілюзією, застосуванням порожнечі, чарівливим міражем, розгорнутим на місце нерозв’язної тоскної проблемності. Зворушливе (ба навіть по-своєму героїчне) удавання «непомічання» катастрофізму індивідуального життя, пропозиція жити попри все, радіючи повноті і яскравій предметності світу, – в усьому цьому… виявилася оригінальна екзистенційна позиція митця» [1;61].

Отже, нова українська байка відтворила суспільне життя країни в його становому розшаруванні, окреслила соціальні проблеми, проти яких був спрямований її сатирично-викривальний пафос, звеличила моральність українського селянина, утвердила позастанову цінність людини.

Характерною ознакою жанру став його «послідовний розвиток від алегоризму, прямолінійного класицистичного дидактизму, від «поезії розсудку» до мініатюрної комедії звичаїв, твору етологічного, багатого життєвою конкретикою» [13;118].

Демократизм нової байки, спорідненість із фольклором зумовили популярність цього жанру, а його форма давала можливість швидко реагувати на актуальні проблеми сучасності.


ВИСНОВКИ

На рубежі XVIII-XIX ст. в українській літературі відбувається процес ідентифікації її з новоєвропейським типом словесного мистецтва. Це період бурхливого розвитку літературних жанрів, зокрема гумористичного бурлескного віршування, його домінуюча роль протягом тривалого часу в літературному процесі. В цей час особливого розвитку набула байка, корені якої сягають фольклору й давнього письменства.

Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка.

До цього жанру в першій половині ХІХ ст. зверталися: І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, С.Писаревський, П.Кореницький, П.Білецький-Носенко, О.Бодянський та ін. Проте основу нової української байки, на думку М.Зерова, заклали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, Л.Глібов та Є.Гребінка, оскільки, навіть запозичивши сюжети для своїх творів, вони надали цьому жанру національного колориту, використовували мову, наближену до літературної.

Творчий доробок Петра Петровича Гулака-Артемовського представлений байками-казками, байками-приказками та власне байками. Його байки збагатили українську літературу новими темами, образами та жанровими різновидами. Їм притаманні народність, реалістичність, побутова деталізація, подекуди – риси бурлескного стилю.

Започатковану П.Гулаком-Артемовським байку-приказку розробляв Левко Іванович Боровиковський. У назву його збірки («Байки и прибаютки») винесений жанровий різновид байки, який він розробив і утвердив в українській літературі, – байку-приказку, «прибаютку». Серед джерел цих творів виділяють усну народну творчість, байки І.Красіцького та І.Крилова. Крім того, до форми короткої, езопівської байки в той час зверталися І.Дмитрієв, П.В’яземський, М.Остолопов, з доробком яких письменник, імовірно, був ознайомлений. Особливостями байкарського доробку Л.Боровиковського є лаконізм, дотепність, зв’язок із фольклором, життєвість, відсутність у багатьох творах алегорії, сатири. Письменник утвердив у новій українській літературі байку-приказку, перші зразки якої знаходимо у П.Гулака-Артемовського.

У байкарстві Л.Боровиковський поступився Євгену Павловичу Гребінці. 27 його байок, вміщених у збірці «Малороссийские приказки», здобули високу оцінку вже серед його сучасників П.Куліша та М.Костомарова. В основу його творів покладені відомі сюжети байок, здебільшого байок І.Крилова, й українські народні анекдоти, прислів’я, приказки. Твори Є.Гребінки становлять новий етап у розвитку української байки. У них виявилися такі риси просвітницького реалізму, як насичення соціальним і національно-побутовим змістом, викриття беззаконня й несправедливості, надія на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, національний колорит.

Леонід Іванович Глібов звернувся до жанру байки, навчаючись у Ніжинському ліцеї. Його байкарську творчість умовно поділяють на два періоди: перший – 50-ті – початок 70-х років (від публікації ранніх байок до виходу другої збірки) та другий – з середини 80-х років і до смерті письменника, коли він «узявся до давнього свого діла, поступаючись намовам приятелів, знайшовши собі нового читача серед молодих передплатників галицького дитячого журналу «Дзвінок». Твори першого й другого періодів суттєво відрізняються між собою. Реалістичні байки Л.Глібова утверджували основи національної свідомості, художній світ його творів поставав «ілюзією, застосуванням порожнечі, чарівливим міражем, розгорнутим на місце нерозв’язної тоскної проблемності. Зворушливе удавання «непомічання» катастрофізму індивідуального життя, пропозиція жити попри все, радіючи повноті і яскравій предметності світу, – в усьому цьому виявилася оригінальна екзистенційна позиція митця.

Отже, нова українська байка відтворила суспільне життя країни в його становому розшаруванні, окреслила соціальні проблеми, проти яких був спрямований її сатирично-викривальний пафос, звеличила моральність українського селянина, утвердила позастанову цінність людини.

Демократизм нової байки, спорідненість із фольклором зумовили популярність цього жанру, а його форма давала можливість швидко реагувати на актуальні проблеми сучасності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.         Бондар М. Леонід Глібов: Негативи, позитиви, маски // Слово і час. – 1997. – №4. – С.52-61.

2.         Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967.

3.          Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.

4.         Глібов Л. Вибрані твори. – К., 1989.

5.         Гребінка Є. Байки. – К., 1982.

6.         Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1970.

7.         Деркач Б.А. Байкарська спадщина Левка Боровиковського // Рад. літературознавство. – 1975. – №1. – С.50-63.

8.         Деркач Б.А. П.П. Гулак-Артемовський – байкар // Рад. літературознавство. – 1974. – №2. – С.56-69.

9.         Деркач Б.А. Петро Гулак-Артемовський /Історія української літератури ХІХ століття: У 3 т. / За ред. М.Т. Яценка. – К., 1995. – Т.1.

10.      Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К., 1995.

11.       Задорожна Л. Євген Гребінка: Літературна постать. – К., 2000.

12.       Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М.Сулима; Післям. М.Москаленка. – К., 2002.

13.       Історія української літератури ХІХ століття: У 3 т. / За ред. М.Т.Яценка. – К., 1995. – Т.1.

14.       Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994.

15.       Крекотень В.І. Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. – К., 1965. – С.5-78.

16.       Крижанівський С.А., Ротач П.П. Визначний представник українського романтизму // Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967. – С.5-40.

17.       Сиваченко М., Деко О. Леонід Глібов: Дослідження і матеріали. – К.

18.       Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1984. – Т.41.

19.       Щербина А.О. Жанри сатири і гумору: Нарис. – К.: Дніпро, 1977.


Информация о работе «Байкарі та їх твори в ХІХ ст.»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 47519
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
130256
1
0

... і, доброти, любові до рідного краю, розвитку мовного чуття, збагаченню словника влучними висловами.[30] РОЗДІЛ ІІ Проблемний підхід до вивчення фольклорних жанрів у початковій школі   2.1 Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрів у школі Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні ...

Скачать
84746
1
0

... зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами. Завдяки цілеспрямованому ознайомленню дітей молодшого віку з різними сторонами життя людей вони одержують змогу відкрити для себе важливе й ...

Скачать
166584
4
0

... і і бути спрямованими на зону найближчого розвитку кожного школяра. Ми розробили систему вправ, які можна використовувати на уроках читання в початкових класах для розвитку психічних процесів і кращого засвоєння творів через врахування особливостей сприймання молодших школярів під час аналізу художніх творів. Насамперед, перед проведенням експерименту (використання спеціальних вправ на уроках ...

Скачать
57292
0
0

... Ю. Борєвим, що проводив межу так: «критика, що відкидає і критика, що утверджує свій об’єкт у його сутності – в цьому суть різниці між сатирою і гумором». Розділ 2. Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні Сатирично-гумористичні твори розходяться нині надзвичайно швидко. Веселу книжку люблять всі. Хотілося б вловити в цьому приємний відгомін тих благословенних часів, коли в украї ...

0 комментариев


Наверх