Вплив морального і фізичного зносу на ефективність виробництва

1.2 Вплив морального і фізичного зносу на ефективність виробництва

Класифікація морального зносу мало змінилася і не відрізняється від класичної, але ж у такому вигляді вона майже непридатна для практичного використання. Як показує практика, не завжди обладнання застарілої моделі потребує заміни, якщо фізичний його знос не досяг критичного рівня. Це обумовлено умовами експлуатації обладнання на конкретному робочому місці, де більш прогресивна машина з високими показниками кількості продукції, що обробляється, може виявитися недовантаженою, або споживати занадто багато енергії, або бути занадто складною в ремонті та обслуговуванні.

На рис. 1.3 представлена укрупнена схема диференціації морального зносу за родом, видом і рівнем. Як випливає з наведеної схеми, треба доповнити загальноприйняту класифікацію поділу морального зносу на перший і другий рід новою класифікаційною одиницею – моральним зносом третього роду, механізм виникнення якого буде розглянуте нижче. У цій же класифікації розглядається диференціація морального зносу 2-го роду на суспільний та індивідуальний, а 3-го роду – на той, що відшкодовується, і той, що не відшкодовується. Класифікація враховує рівень зносу і його основні напрямки.

Виходячи зі сказаного, пропонуються такі визначення:

Суспільний моральний знос другого роду – це втрата вартості об’єкта (моделі, парку, машини) у результаті появи більш досконалого об’єкта аналогічного призначення, обумовлена шляхом продажу зазначеного об’єкта в умовах немонополізованого ринку засобів виробництва.

Індивідуальний моральний знос – втрата споживчої вартості об’єкта для його власника в результаті невідповідності можливостей конкретної машини до вимог конкретного робочого місця. Цей вид зносу може бути усунутий шляхом заміни об’єкта обладнанням, що більш повно відповідають вимогам конкретної виробничої ситуації на даному робочому місці; шляхом модернізації об’єкта у відповідному напрямку або переміщення об’єкта на робоче місце, вимогам якого він задовольняє. Якщо заміна з переміщенням об’єкта нездійсненна, то він може бути реалізований за ринковою ціною з урахуванням суспільного морального і фізичного зносу (рис. 1.3).

Для того, щоб у єдиній класифікації морального зносу враховувати вплив ринку, треба доповнити загальновідому класифікацію, виділивши в ній
моральний знос 3-го роду щодо засобів виробництва, у т.ч. до основних фондів діючих виробничих підприємств.

Пропонується вважати моральним зносом 3-го роду втрату вартості засобів виробництва (у т.ч. моделей машин як таких, усього парку випущених машин цієї моделі, а також тих, що знаходяться в експлуатації, тобто є основними фондами машин цієї моделі), зайнятих виготовленням визначеної продукції внаслідок повного або часткового (звуження ринку) зникнення суспільної потреби в цій продукції. Характерним прикладом морального зносу 3-го роду можна вважати повну втрату вартості спеціального обладнання, призначеного для масового виготовлення радіоламп в електронній промисловості, у зв’язку з переходом на виробництво напівпровідникових приладів, що прийшли на зміну вакуумній техніці, і виготовлених за вузькоспеціалізованими технологіями (наприклад, планарні технології). У даний час ринок вакуумних електронних приладів звузився настільки, що не вимагає їхнього масового виробництва. Таким чином, усе спеціальне високопродуктивне обладнання, призначене для випуску вакуумної техніки, утратило свою вартість до рівня ліквідаційної. Характерною рисою морального зносу 3-го роду є те, що він по-різному виявляється стосовно спеціального й універсального обладнання. Універсальне обладнання, у силу своєї гнучкості, може у визначених рамках перенастроюватися на виробництво іншої продукції, що користується попитом. Такий перехід пов’язаний з додатковими витратами. Крім того, виробництво нової продукції може виявитися набагато менш рентабельним, тому ринкова вартість даного обладнання знизиться, тобто буде мати місце реальна часткова втрата вартості.

У зв’язку з вищесказаним, заходи відновлення, спрямовані на відшкодування морального зносу 3-го роду, повинні носити довгостроковий характер і реалізовувати у вигляді великомасштабних заходів реконструкції та технічного переозброєння. Ясно, що заходи щодо усунення морального зносу 3-го роду, повинні плануватися на далеку перспективу з урахуванням потенціалу розвитку продукції, що випускається

Розглянемо докладніше диференціацію морального зносу 2-го роду, як найбільш вагомого фактора, що вимагає врахування в плануванні відновлення, на суспільний та індивідуальний. Такого підходу дотримуються й інші автори [17].

Виділення суспільного й індивідуального морального зносу необхідно в процесі планування, тому що дозволяє оцінити стан парку в цілому і необхідність його технічного переозброєння, реконструкції, розширення з урахуванням рівня індивідуального морального зносу кожної конкретної одиниці обладнання. Суспільний знос визначає техніко-економічний рівень виробництва на підприємстві в цілому, індивідуальний – ступінь відповідності показників машини до мінливих умова виробництва на конкретному робочому місці. Якщо при оцінці рівня суспільного морального зносу парку машин у цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівня виробництва, тобто усуненні суспільного морального зносу другого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєння або нового будівництва, то усунення індивідуального морального зносу конкретних об’єктів варто відкласти до завершення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуальний знос об’єктів може змінитися. Така зміна призведе до зміни черговості виконання заходів відновлення конкретних об’єктів.

Як випливає з визначення, капітальний і поточний ремонт не може поліпшити основні фонди, а тільки їхній стан. Жоден вид ремонту, на відміну від заміни, не може цілком усунути фізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковий знос ОВФ. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в останній редакції Закону України «Про оподаткування прибутку» ігнорується це найважливіше положення і спотворюється як облік, так і планування розвитку технічної бази. П. 8.7 зазначеного Закону говорить: «поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння й інше поліпшення основних фондів», тобто в даному пункті ремонт трактується як поліпшення основних фондів. У зв’язку з цим, витрати на ремонт у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів за станом на початок звітного періоду будуть віднесені на збільшення балансової вартості ОВФ. Тут має місце очевидне протиріччя. Ніякий ремонт не може підвищити реальну ринкову вартість об’єкта до величини її первісної вартості, а тим більше перевищити її. Отже, балансова вартість буде все більше відхилятися від реальної ринкової і, у кінцевому рахунку, втратить зв’язок з фактичним станом ОВФ. Більш того, таке значне зростання витрат на ремонт може знизити ринкову вартість об’єкта до рівня нижче ліквідаційної. Це говорить про те, що об’єкт, який потребує таких витрат на ліквідацію морального і фізичного зносу, не потрібний нікому, він втратив свою споживчу вартість. Очевидно, це і є вартісна границя, що визначає термін корисного використання об’єкта. Необхідно відзначити, що термін «термін корисного використання» неодноразово застосовується стандартами бухгалтерського обліку, однак немає його досить чіткого визначення. Визначення, приведене в стандартах, не дозволяє побудувати методику його розрахунку. Так, наприклад, якщо підприємство придбало устаткування для виконання конкретного замовлення, після чого це устаткування буде продано, орієнтуватися на «очікуваний обсяг випущеної на цьому устаткуванні продукції» очевидно не можна, тому що розрахована на такій основі норма амортизації неприйнятна.

Орієнтації на «очікуваний період часу» – неясно, які ж фактори повинні бути враховані при розрахунку даного показника. Він не може цілком відповідати поняттю «нормативний термін служби устаткування» уже хоча б тому, що немає відповідних галузевих міністерств, які б займалися розрахунком і затвердженням даного показника. Старі нормативи поступово втрачають свою актуальність з появою нових видів і типів устаткування, що не відповідає вимогам застарілої класифікації. Підприємства-виробники зараз вкрай рідко вказують у паспортних даних устаткування показники, що відображають його довговічність. Немає методик визначення терміну корисного використання з урахуванням умов експлуатації устаткування, включаючи рівень кваліфікації працівників; не відпрацьовані методи обліку рівня морального зносу техніки; не встановлений точний характер зв’язку змінності роботи устаткування з тривалістю терміну корисного використання, тим більше з урахуванням впливу морального зносу, що може наступити раніш за фізичний. На рис. 1.5 приведено схему, яка відображає зв’язок суспільного зносу обладнання через ринковий механізм з виникненням індивідуального зносу обладнання підприємства в конкретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактувати суспільний знос як втрату ринкової вартості об’єкта, а індивідуальний – як втрату корисності його для власника у процесі виробництва.

При виборі методу визначення терміну корисного використання можна керуватися даними заводу-виробника, отриманими шляхом проведення іспитів. Однак такий метод орієнтований, у першу чергу, на облік рівня фізичного зносу. Крім того, ремонт як спосіб усунення фізичного зносу не обмежений технічними можливостями і може продовжуватися нескінченно шляхом заміни послідовно усіх вузлів і деталей. Очевидно, що межа, за якою проведення чергового ремонту недоцільне, може бути тільки економічною [2]. Якщо врахувати, що моральний знос техніки може наступити пізніше або раніше такої межі, то він може або відбитися на термінах корисного використання, або ні. На жаль, не обґрунтована теоретично методика визначення рівня морального зносу і співвіднесення його з термінами служби устаткування.

Передчасна заміна призведе до втрати вкладеного в засоби виробництва суспільної праці, зволікання буде означати втрату можливих економічних результатів від усунення морального зносу.

Найбільш повно такий підхід відображений у методиці, запропонованої
Р.З. Акбердіним [2], де економічна доцільність заміни застарілої техніки сучасною обґрунтована з урахуванням ефективності капітального ремонту і подальшої експлуатації зношеного устаткування:

, (1.1)

де – окупність додаткових капітальних вкладень на заміну морально зношеного устаткування сучасним за рахунок річної економії від впровадження нової техніки з урахуванням плати за основні фонди, рік;

– капітальні витрати на заміну зношеної техніки;

– коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу експлуатації старої й нової моделей устаткування;

– коефіцієнт, що враховує співвідношення продуктивності старої моделі устаткування в i-м циклі його експлуатації і нової моделі;

– залишкова вартість зношеної техніки, грн;

– кошторисна вартість чергового i-го капітального ремонту, грн.;

– ліквідаційна вартість зношеного устаткування, грн.;

– різниця експлуатаційних витрат з урахуванням зміни продуктивності й фізичної довговічності нового та зношеного обладнання, грн.;

– плата за основні виробничі фонди;

– тривалість ремонтного циклу експлуатації діючого устаткування після чергового капітального ремонту, роки.

По розглянутій формулі заміна морально застарілої техніки ефективна в тому випадку, якщо додаткові капітальні вкладення на впровадження сучасного устаткування окупаються протягом ремонтного циклу експлуатації діючої техніки після чергового капітального ремонту. При цьому величина річного економічного ефекту від заміни морально застарілої техніки сучасною визначається в такий спосіб:

, (1.2)

де – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень на впровадження нової техніки; = 0,15 – при нормативному терміні окупності капітальних витрат на впровадження нової техніки в машинобудуванні 6,7 року.

Із строками корисного використання ОВФ безпосередньо зв’язані норми амортизації. Помилки при визначенні строків корисного використання призводять до постійного процесу порушення процесів амортизації, бо майже завжди є об’єкти, що переамортизуються або виводяться з експлуатації через повний фізичний знос недоамортизованими. Для компенсації цих недоліків підприємства мають право робити уцінку або дооцінку ОВФ, але ж це додаткова робота, до того ж підприємство у цьому випадку взагалі встановлює вартість, що амортизується на власний розсуд. Обладнання, що вже кілька разів амортизовано, знов дооцінюється, експлуатується за всіма межами розумного терміну використання, ремонтується з такими витратами, що давно вже можна було провести заміну, і амортизується тепер вже у збиток бюджету.

Відповідно до визначення, амортизація являє собою процес відшкодування зносу ОВФ (у першу чергу фізичного) [17, 21, 25]. З цієї причини при розробці методичного забезпечення відновлення логічно було б указати на те, що підтримка устаткування, яка здійснюється у формі ремонту, ремонтної модернізації, рівноцінної заміни, повинна фінансуватися, головним чином, за рахунок амортизаційних відрахувань. Але ж тоді треба вертатись до нарахування амортизації на ремонт та повне відновлення нарізно.

На інші цілі, у т.ч. відновлення, ці засоби можуть витрачатися тільки в тому випадку, якщо по ходу усунення морального зносу буде відшкодований і фізичний. Однак на практиці мають місце такі відхилення:

норми амортизації не відбивають правдивих масштабів зносу;

усунення морального зносу ключових об’єктів технічної бази може виявитися важливішим за підтримку рівня парку в цілому на визначеному етапі розвитку підприємства (тимчасово);

відволікання накопичених сум амортизації іноді є життєво важливою необхідністю, наприклад, на тимчасове поповнення оборотних коштів у критичний період, виконання штрафних санкцій, щоб уникнути пені та ін.;

у новій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [57] уведено 10-ти відсоткове (від балансової вартості ОВФ) обмеження, за межами якого витрати на ремонт, модернізацію, заміну основних фондів повинні бути віднесені на збільшення вартості ОВФ. У результаті такого обмеження, а також віднесення за рахунок прибутку витрат на сировину і матеріали, не витрачені за звітний період, виникає ситуація, при якій навіть збиток не гарантує, що не буде прибутку до оподатковування. Таке становище приводить до перекручувань у механізмі фінансування відновлення, але підприємство змушене керуватися чинним законодавством. Приведені вище відхилення неминучі в практиці господарської діяльності підприємства, але вони не повинні докорінно змінювати загальної спрямованості відновлення.

Результати дослідження об’єкту та предмету роботи, що наведені вище, дають змогу встановити, які само науково-практичні завдання потребують у цьому аспекті як найшвидшого розв’язання.

По-перше, навіть з переліку робіт, які вийшли останнім часом і присвячені проблемам відновлення ОВФ, можна побачити, що немає єдиної сучасної теоретичної бази відновлення, бо публікації з цієї тематики відсутні. З цього витікає, що при розробці законів, стандартів та інших документів, які регулюють інвестиційні процеси в Україні, окремі групи розробників орієнтуються на різні теоретичні підвалини, користуються різною термінологією, що не забезпечує зв’язку цих документів в єдиний пакет. Таким чином, є необхідність розробки загальної концепції регулювання відновлення в перехідному періоді.

По-друге, у зв’язку з тим, що велика кількість верстатобудівних підприємств України більш не виробляє профільної продукції, а якщо виробляє, то малими серіями, що призводить до подорожчання обладнання і зниження його якості, держава припинила регулювання пропорцій виробництва засобів виробництва, навіть у формі держзамовлень або рекомендацій. Споживачі закуповують обладнання за межами України без будь-якої системи, що ускладнює формування інфраструктури з його обслуговування та ремонту. З цього випливає необхідність формування єдиної технічної політики держави, у руслі якої була б можливість координувати взаємодії виробників, постачальників та споживачів засобів виробництва.

По-третє, така координація може бути найбільш ефективною, коли держава має дійсного стратегічного партнера, дружню державу, з якою може бути налагоджено науковий, технічний, фінансовий обмін з метою швидкого підйому промислового виробництва на основі співробітництва. Нестабільність у виборі стратегічного партнера обов’язково знизить темпи розвитку країни, бо потребує залагодження цілого комплексу складних питань на перспективу.

Перелік термінових завдань, які потребують вирішення, можна доповнити необхідністю розробки єдиного комплексного підходу, що базується на оцінці об’єктивних економічних закономірностей при розробці пакета законів, які регулюють процеси відновлення. Треба узгодити підзаконні акти, стандарти, методичні розробки та рекомендації з діючими законами. Таке погодження знов-таки потребує поглиблення теоретичної бази, визначення рівня та характеру морального, фізичного зносу, використання цих показників в розрахунках строків корисного використання об’єктів та груп ОВФ. Необхідно організувати відповідну роботу на підприємствах, треба ввести до обов’язків співробітників функціональних підрозділів вирішення конкретних задач з відновлення парка обладнання підприємства. Всі ці задачі розглядаються більш конкретно в наступному підрозділі роботи.

Похожие работы

Економіко-статистичний аналіз і шляхи підвищення ефективності виробництва соняшника в СООО ім. "Суворова" Луганської області

Скачать

69575

18

0

... з базисним роком збільшився на 76,73%, у тому числі в результаті зростання фізичного обсягу продукції на 17,41% при збільшенні цін реалізації на 50,52%. 8. Шляхи підвищення ефективності виробництва зернових культур В період переходу до ринкової економіки перед аграрним сектором коштує загальнодержавного завдання - розвиток виробництва і підвищення його ефективності, поліпшення соціально- ...

Планування підвищення ефективності виробництва на підприємстві

Скачать

43637

2

0

... і персоналу і відданість працівників фірмі); 3) преміювання працівників з метою матеріального заохочення до праці [14]. 1.2 Значення планування у підвищенні ефективності виробництва на підприємстві Усі системи планування результативності діяльності підприємства взаємопов'язані й реалізуються у певній послідовності. Початковим етапом планування є розробка політики регулювання результативності ...

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Скачать

86556

14

0

... позитивною. Підприємство повинне постійно намагатися знижувати затрати праці, що у свою чергу призведе до зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції Таблиця 2.13. Економічна ефективність виробництва зерна на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області Показники 2004 2005 2006 2006/2004, % Вхідні дані: Кількість реалізованої ...

Шляхи підвищення ефективного використання персоналу

Скачать

108319

8

1

... єво необхідні для успішної роботи на високих посадах і вкрай корисні для керівників низової ланки управління великих підприємств. 1.4 Зарубіжний досвід формування та ефективного використання персоналу Зарубіжна практика доводить, що система управління має бути достатньо жорсткою і здатною здійснювати належний контроль відповідно до ієрархії. Впровадження центрального управління, як правило, ...