Теоретичні основи вибору шляхів підвищення ефективності виробництва

1. Теоретичні основи вибору шляхів підвищення ефективності виробництва

1.1 Підвищення ефективності виробництва методом відновлення устаткування

При середньому рівні зносу ОВФ у промисловості України, що становить понад 55%, зростання обсягів виробництва без відновлення технічної бази виробництва неминуче зупиниться в результаті падіння фактичних потужностей, досягнення критичного рівня, як з погляду економічних границь експлуатації зношеної техніки і застарілих технологій, так і в плані різкого зростання кількості й ваги наслідків аварійних зупинок. До цього треба додати, що на великих підприємствах, особливо важкого та транспортного машинобудування, верстатобудування, електротехнічної галузі, знос фондів досяг 80–90%. Потрібен новий підхід до відновлення ОВФ на основі стандартів і вимог світового ринку. Ситуація погіршується тим, що на даний час в Україні немає єдиного понятійного апарату, який відображає сутність процесів зносу, його відшкодування шляхом відновлення засобів виробництва, й у тому числі основних виробничих фондів (засобів) підприємства (далі – відновлення ОВФ), яке було б закріплене в концепції технічної політики держави. Немає навіть єдиного підходу до визначення тієї частки засобів виробництва, яка багаторазово використовується впродовж одного виробничого циклу. Економіка і податкове законодавство оперує поняттям – «основні фонди (ОФ)», тоді як бухгалтерський облік побудовано на понятті «основні засоби (ОсЗ)», визначені як частка необоротних матеріальних активів. Економічний зміст цих термінів та перелік елементів майже повністю збігається, але на практиці вартість ОВФ і ОсЗ визначається по-різному й у різних цілях, та вони навіть по-іншому структуруються. Що ж стосується безпосередньо відновлення, як процесу відшкодування морального та фізичного зносу, то цьому питанню за останній період майже не було присвячено фундаментальних наукових праць, воно розглядалося лише як напрямок інвестиційної діяльності підприємства [8, 11]. Це призвело до того, що глобальні питання розвитку підприємства знаходять відображення в наукових розробках, тоді як актуальні проблеми методичного плану не вирішуються. Наприклад, є необхідність у врахуванні морального зносу в розрахунках норм амортизації, але ж немає затверджених методичних вказівок, як це робити. У традиційному трактуванні відновлення ОВФ [9, 10, 12, 14] розглядається за укрупненими напрямками, що не мають чітких меж, де автори дотримуються класифікації, яка застосовувалася в загальнодержавних, а інші – в галузевих методичних розробках. Однак в офіційних методичних матеріалах, не дається визначення напрямків відновлення, мова йде тільки про напрямки капіталовкладень, тому класифікації, побудовані на зазначених матеріалах не можуть бути досить повні та не відображають характерних рис процесу, що вимагають визначеної організації робіт.

Існуюча класифікація відновлення не відповідає вимогам ринкової економіки ще й тому, що напрямки відновлення визначалися відповідно до напрямків централізованого державного фінансування (на реконструкцію, технічне переозброєння, розширення, нове будівництво). Оскільки в умовах ринку підприємство формує кошти на відновлення саме, воно ж повинно визначати конкретні об’єкти відновлення, його види, форми, напрямки, що найбільш повно відповідають сучасним вимогам з урахуванням перспектив розвитку і парку обладнання, і технології, і продукції, і ринку.

У плануванні відновлення підприємство може використовувати різні системи показників, які базуються на визначенні потужностей, розрахункові показників виробничого потенціалу, визначенні вікової структури парку та інші, що відповідають конкретній виробничо-фінансовій обстановці і ринковій кон’юнктурі. Найбільш повно зазначені умови можуть бути враховані при використанні показників морального та фізичного зносу. Однак для його застосування в практиці планування відновлення має бути уточнена класифікація морального зносу, розширена система показників з урахуванням умов ринку, розмежовані прояви морального зносу в сфері виробництва засобів виробництва й у сфері їхньої експлуатації, враховані прояви морального зносу стосовно моделі машини, парку машин, окремо узятому об’єктові основних фондів (засобів).

Крім цього, необхідно виділяти і враховувати в єдиній класифікації дві найбільші складові процесу відновлення – у виробництві й експлуатації засобів виробництва, а також враховувати, що відновлення потребують не тільки окремі одиниці обладнання, але і єдині комплекси – виробництва, підприємства, галузі, промисловий комплекс країни в цілому. Сфера виробництва засобів виробництва є основним джерелом виникнення морального зносу другого роду, що виявляється стосовно ОВФ у сфері їхньої експлуатації, – одного з основних факторів, які визначають обсяги, напрямки і форми відновлення, а також методи їхнього планування на всіх рівнях керування. З цього погляду, доцільно використовувати уточнену класифікацію, що відображає сучасні вимоги до планування відновлення в ринковій економіці та специфічні прояви морального зносу в умовах його прискорення (рис. 1.1).

Згідно з цією класифікацією потрібно розглядати окремо модель машини, парк діючого обладнання та діючу одиницю обладнання, тобто конкретну машину. Кожен з цих об’єктів потребує специфічних форм відновлення з притаманними їм методами, засобами реалізації, особливостями фінансування. Так, модель машини – це об’єкт, який підлягає відновленню у сфері виробництва засобів виробництва. Відновлювальні процеси тут стосуються верстатобудівних підприємств. У сфері експлуатації відновлювання моделі може відбуватися лише в напрямку агрегування даної машини (моделі) з іншими моделями або агрегатами задля виконання конкретних завдань конкретного виробництва. При цьому вихідна модель зміниться на модифіковану з урахуванням того, що агрегуватися можуть кілька машин різних моделей одночасно, й далі ця нова модель тиражуватися не буде, або тираж буде маленький й лише для власних потреб. До цього треба додати, що зміна моделі машини може реалізуватися раніше, ніж вона піде в серію. Тоді ці зміни відобразяться у змінах до проекту. Якщо такі зміни є корінними, то мова йде про заміну даної моделі на іншу у її виробництві. Якщо ж ні, то це модернізація вихідної моделі у її виробництві може здійснюватися кілька разів у процесі поступового переходу до принципово нової моделі.

Якщо зміна моделі машини у процесі її виготовлення означає для верстатобудівного підприємства зміну продукції, то заміна діючого обладнання на підприємстві, що його експлуатує, може бути викликана цілою низкою причин. Це може бути високий рівень фізичного зносу, який робить подальшу експлуатацію обладнання неефективною. А, може, причиною є швидке зростання рівня морального зносу другого роду, що випереджає зростання зносу фізичного. Заміна також може бути наслідком переходу підприємства на виготовлення іншої продукції, що потребуватиме й іншої технології. Таке може спричинитися при переході виробництва до іншого типу, наприклад, якщо підприємство переходить до масового виробництва тієї ж продукції або, навпаки, від серійного виробництва переходить на позамовну систему.

Діюча одиниця обладнання є елементом парку діючого обладнання підприємства, окремого виробництва або якоїсь ланки техпроцесу. Парк обладнання – це вже складна технічна система, яка не є механічною сумою окремих машин. Парк обладнання має свою організаційну та виробничу структуру. Кожен окремий елемент (машина) має свої власні характеристики, які у тій чи іншій мірі відповідають рівню парка в цілому, а також потребам конкретного робочого місця. З цього витікає протиріччя, бо рівень парка обладнання якщо і змінюється, то повільно, тоді як потреби конкретного робочого місця можуть змінюватися досить часто та різко в залежності від співвідношення потреб робочого місця та можливостей встановленого на цьому місці обладнання.

Відновлення на підприємстві, в окремому виробництві, на кожній ланці виробничого процесу може бути реалізоване у вигляді реконструкції, технічного переобладнання або розширення виробництва.

Треба зауважити, що на даний момент є розбіжності у визначенні всіх цих понять, а також у переліку ознак віднесення робіт до того чи іншого напрямку відновлення. Дехто каже, що найважливішим критерієм є коефіцієнт відновлення або коефіцієнт приросту виробничих потужностей [27]. Однак досить важко дати обґрунтування конкретних показників, що відділяють, наприклад, реконструкцію від технічного переобладнання. Саме тому різні автори пропонують дуже широкий діапазон значень цих показників, що відрізняються у кілька разів. Тому треба виходити з того, що організаційну форму того чи іншого напрямку відновлення все ж таки визначає ряд характерних особливостей, а саме:

перелік характерних саме для цього напрямку робіт (будівельні, монтажні, механоскладальні, налагоджувальні);

засіб організації виконання робіт (наприклад, передача їх спеціалізованому підрядчику, закупівля готових блоків, власне виготовлення);

масштаб змін та необхідність залагодження окремих питань з місцевою владою;

економічна сутність змін (поступове накопичення, ступінь переходу на більш високий рівень розвитку, інтенсивний або екстенсивний напрямок розвитку);

система обмежень, у яких відбувається процес відновлення (обмеження по території, у часі, у ресурсах, у методах виконання робіт);

необхідність зупинення повністю або частково технологічних процесів основного виробництва.

З урахуванням сказаного вище можемо визначити основні терміни, що характеризують процеси відновлення.

Технічне переобладнання – це напрямок інтенсивного відновлення, що реалізується методами заміни, модернізації та об’єднання окремих машин в комплекси на діючих виробничих площах без довготривалої зупинки основного виробництва, не потребує узгодження із сторонніми організаціями і виконується за єдиним планом.

Реконструкція – це напрямок переважно інтенсивного відновлення, пов’язаний з необхідністю зміни організаційної, виробничої структури, структури управління, що реалізується методами заміни, модернізації, додаткового вводу та об’єднання окремих машин в комплекси як на діючих, так і на знов збудованих виробничих площах у межах периметра діючого підприємства, який дозволяє використати новітні технології по окремих виробництвах і потребує зупинки основного виробництва на період виконання основних обсягів робіт за етапами єдиного плану.

Розширення виробництва – це напрямок переважно екстенсивного розвитку, що передбачає обмежене використання нових технологій на знов збудованих площах як у межах периметру підприємства, так і на нових площах, що потребує згоди органів місцевої влади, і забезпечує виготовлення традиційної продукції у збільшених об’ємах переважно на основі традиційних технологій.

Нове будівництво – це напрямок відновлення таких об’єктів, як фірма, об’єднання підприємств, галузь виробництва, пов’язаний зі зміною їх структури, як інтенсивного, так і екстенсивного характеру розвитку, в залежності від рівня використовуваних технологій та прогресивності продукції, що реалізується шляхом додаткового вводу передової техніки на знов зведених площах, що виділені додатково згідно з планом розвитку регіону, галузі.

Відновлення може відбуватися, як вже було показано, у вигляді заміни, модернізації, додаткового введення обладнання, будівництва, переоснащення обладнання та його об’єднання у комплекси. Слід відзначити, що кожен з цих видів відновлення (рис. 1.2) має свої характерні особливості, які дозволяють виділити підвиди відновлення, кожен з яких потребує окремих методів реалізації.

Так, заміна може бути рівноцінною, а може бути зі зміною показників. Рівноцінна заміна характерна для періодів сталого і довготривалого рівня виробництва продукції, попит на яку не змінюється довше, ніж середній строк служби обладнання, на якому ця продукція виробляється, але ж менше, ніж потрібно на зміну моделей у виробництві цього обладнання. Заміна зі зміною показників відбувається частіше, бо не потребує згаданих вище умов, до того ж дозволяє поступово поліпшувати рівень парку обладнання в цілому. На практиці можлива ситуація, коли на конкретному робочому місці потрібна машина більш застарілої моделі, ніж сучасна. Така заміна теж можлива, бо дозволяє, як правило, економити на енергоносіях.

Підвиди модернізації розрізняються переважно за призначенням. Так, ремонтна модернізація дозволяє ліквідувати навіть залишковий фізичний знос, який не можна ліквідувати за допомогою ремонту. При цьому конструкція, що модернізується, змінюється незначно, але ж дозволяє замінити найбільш ненадійні, фізично зношені вузли на нові.

Технологічна модернізація, як правило, дозволяє знизити енерговитрати, витрати праці, зменшити рівень відходів та браку, що дозволяє підняти технологічний рівень об’єкта до сучасного за умови виконання тих самих операцій, що і раніше, або ж дати можливість обробляти аналогічні деталі більшого типорозмірного ряду. Технологічна модернізація є альтернативою заміні обладнання, до того ж може бути виконана без зупинки виробництва у найкоротші терміни та з меншими витратами.

Модернізація за розширенням функцій передбачає або повну зміну функцій, або розширення діапазону операцій. При цьому підвищуються рівні універсальності обладнання, гнучкості парку в цілому, зростає можливість переналадки обладнання на виготовлення нової продукції. Оскільки при цьому знижується рівень спеціалізації, то цей підвид модернізації доцільно використовувати в одиничному та мілко серійному типі виробництва. Альтернативою цьому підвиду модернізації є розширення рівня кооперації з передачею окремих операцій на інші підприємства у вигляді замовлень або закупівля цілих готових вузлів.

Додаткове введення обладнання доцільне тільки тоді, коли неможливо вирішити проблеми наявним парком машин, тому що, як показала практика, додаткове введення не дозволяє у більшості випадків повністю використати можливості як нової машини, так і того парку, що склався і взаємодіє з новою технікою. Додаткове введення традиційної техніки теж має свої недоліки, тому що, добре вписуючись у технічний рівень існуючого парку, фізично нова традиційна техніка не встигне відробити свою вартість, як вже виникне необхідність замінювати весь парк, або технологічну лінію, або технологію внаслідок морального зносу. Таким чином, додаткове введення як традиційної, так і прогресивної техніки обмежене економічними показниками ефективності їх використання. Найбільш ефективним є додаткове введення традиційної техніки з виготовлення традиційної продукції, зміна якої не прогнозується на довгострокову перспективу, на нових площах.

Такий вид відновлення як переоснащення обладнання дуже близький до його модернізації, однак має специфічні відмінності. Так, наприклад, переоснащення у більшості випадків потребує лише зміни оснастки, інколи робочих органів або ж агрегування додаткових вузлів, таких як перевантажуючі роботи, бункери завантаження, автомати керування процесами. Що ж до модернізації, то вона потребує зміни конструкції самої машини, її несучих елементів, стикуючих вузлів. Переоснащення дозволяє автоматизувати обладнання або змінити функції, які воно виконує, тому можна виділити ці два напрямки в окремі підвиди переоснащення. Зміна функцій (наприклад, переобладнання токарно-гвинторізного станка на горизонтально-свердлильний) може бути виконана з додаванням позиції обробки, наприклад, дві замість одної, без змін основного приводу. Частіше за все таке обладнання переходить з розряду універсального до розряду спеціального. Це пов’язано з тим, що припасування додаткових вузлів звужує діапазон використання машини. Так, наприклад, якщо встановлено завантажувальний бункер та автоматичне фіксування деталі, цей станок без переоснащення вже не можна використовувати для виготовлення іншого типорозміру деталі, бо цього не дозволить конструкція бункера.

Сам термін «відновлення» у сучасному розумінні не однозначний. Відновлення іноді трактується як «…стадія відтворення основних фондів, у ході якої відбувається їхнє відшкодування в натурально-речовій формі» [28]. Якщо прийняти цю точку зору, стає неясно, за рахунок якого ж процесу відбувається розвиток технічної бази, усунення її морального зносу. Тому виходимо з того, що відновлення – не доведення об’єкта до первісного стану, а підняття даного об’єкта на якісно новий рівень, що відповідає ступеню розвитку продуктивних сил суспільства, тобто – відшкодування не тільки фізичного, але й морального зносу. При такому підході доведення об’єкта до стану близького до вихідного (практично ніколи не вдається відшкодувати фізичний знос цілком [2]) логічніше зазначити як підтримку на визначеному, припустимому рівні зношеності. Недостатньо коректним є і формулювання, відповідно до якого відновлення – це «…придбання нового або модернізація діючого обладнання…» [27], оскільки придбане, але не встановлене обладнання – усього лише товар, тоді як перекомпонування вже наявного обладнання може дати нову організацію техпроцесу складної системи машин, тобто матиме місце відновлення, витрати на його проведення і результат. Занадто вузькими є визначення, що трактують відновлення як «…форму технічного переозброєння підприємств…» [13]. У даному підході не врахована різноманітність об’єктів морального зносу і, отже, – відновлення, спрямоване на відшкодування зазначеного зносу. Технічне переозброєння як категорія застосовується тільки до парку машин (галузі, підприємства, народного господарства в цілому), але не до моделі машини або окремого верстата.

Процеси відшкодування зносу ОВФ можуть проводитися у формі підтримки (відбудови) або відновлення. Пропонується дати визначення названим процесам, яке уточнювало б найбільш повне наведених у вітчизняній економічній літературі [9]:

Підтримка (відбудова) ОВФ – це процес відшкодування фізичного зносу шляхом здійснення поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної модернізації обладнання, який частково усуває і моральний знос другого роду, але тільки в рамках, обмежених показниками машини, що модернізується, на початку її експлуатації.

Відновлення ОВФ – процес відшкодування морального зносу другого і третього роду (див. розділ 1.2) в процесі виробництва й експлуатації об’єкта шляхом прогресивної модернізації і нерівноцінної заміни на більш досконале обладнання, під час реалізації яких може відбуватися відшкодування фізичного зносу об’єкта (парку машин, окремої машини або лінії). Уточнення, що пропонується, полягає в тому, що підтримка (відбудова) не повинна включатися у відновлення, оскільки, на відміну від останнього, спрямовано головним чином на відшкодування фізичного зносу.

Відновлення моделі машини, як інтелектуальної власності її виробника, в процесі її виробництва – усунення суспільного морального зносу (комплекту конструкторської і технологічної документації) шляхом внесення удосконалень у документацію, а також внесення змін у технологічну документацію, що забезпечує виробництво машин нової або модернізованої моделі.

Відновлення діючої машини в процесі її експлуатації – усунення суспільного морального зносу обладнання шляхом виконання її модернізації, припасування до складної технічної системи та заміни на більш досконалу техніку, або відшкодування індивідуального (розділ 1.2) морального зносу шляхом модернізації з метою приведення параметрів машини у відповідність до вимог робочого місця, заміни, що проводиться з тією ж метою. Усі ці види, форми та напрямки відновлення знаходяться у взаємозв’язку, який відображено на рис. 1.1 та 1.2.

У даному розділі роботи виходимо з того, що процеси відшкодування зносу ОВФ можуть бути реалізовані у формі підтримки або відновлення. Відповідно до пропонованого нами визначення, підтримка ОВФ – це процес відшкодування фізичного зносу шляхом здійснення поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної модернізації устаткування, що частково усуває і моральний знос другого роду. Відновлення ОВФ – процес відшкодування морального зносу другого і третього роду шляхом прогресивної модернізації та нерівноцінної заміни, тобто заміни на більш прогресивне устаткування, у результаті чого може мати місце усунення і фізичний знос об’єкта.

Похожие работы

Економіко-статистичний аналіз і шляхи підвищення ефективності виробництва соняшника в СООО ім. "Суворова" Луганської області

Скачать

69575

18

0

... з базисним роком збільшився на 76,73%, у тому числі в результаті зростання фізичного обсягу продукції на 17,41% при збільшенні цін реалізації на 50,52%. 8. Шляхи підвищення ефективності виробництва зернових культур В період переходу до ринкової економіки перед аграрним сектором коштує загальнодержавного завдання - розвиток виробництва і підвищення його ефективності, поліпшення соціально- ...

Планування підвищення ефективності виробництва на підприємстві

Скачать

43637

2

0

... і персоналу і відданість працівників фірмі); 3) преміювання працівників з метою матеріального заохочення до праці [14]. 1.2 Значення планування у підвищенні ефективності виробництва на підприємстві Усі системи планування результативності діяльності підприємства взаємопов'язані й реалізуються у певній послідовності. Початковим етапом планування є розробка політики регулювання результативності ...

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Скачать

86556

14

0

... позитивною. Підприємство повинне постійно намагатися знижувати затрати праці, що у свою чергу призведе до зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції Таблиця 2.13. Економічна ефективність виробництва зерна на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області Показники 2004 2005 2006 2006/2004, % Вхідні дані: Кількість реалізованої ...

Шляхи підвищення ефективного використання персоналу

Скачать

108319

8

1

... єво необхідні для успішної роботи на високих посадах і вкрай корисні для керівників низової ланки управління великих підприємств. 1.4 Зарубіжний досвід формування та ефективного використання персоналу Зарубіжна практика доводить, що система управління має бути достатньо жорсткою і здатною здійснювати належний контроль відповідно до ієрархії. Впровадження центрального управління, як правило, ...