3.10 Церковна реформа Петра Могили

У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з – поміж ченців і духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори.

Перешкодою у реорганізації церкви було право магнатів втручатися у справи церкви в межах їхніх володінь. Крім того, із розвитком братств в Україні посилився вплив мирян на церковні справи, часто братства підпорядковували собі духовенство. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала владу духовенства.

Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах. Важливою подією стала поява твору «Православне сповідання віри», написаного настоятелем Києво-Печерського монастиря Ісайєю Трохимовичем за активної участі Петра Могили. Твір, у якому викладалися основи православної віри, було схвалено константинопольським патріархом та затверджено собором східних патріархів у Яссах. Перекладене багатьма мовами, «Православне сповідання віри» поширювалося не лише в православних країнах, а й серед католиків і протестантів. Сам Петро Могила був автором двох надзвичайно важливих церковних книжок – «Служебника» й «Требника».

«Служебник» собором 1629 р. був проголошений як обов’язковий для кожного священика. У ньому подавалися уточнені повні тексти Богослужб – уранішніх, обідніх (літургій), вечірніх.

«Требник» вийшов друком у Лаврській друкарні 1646 р. Він містив докладний опис і порядок здійснення найрізноманітніших Богослужб (треб), таких як вінчання, хрещення, похорон, освячення нової хати, молебні з приводу неврожаю, хвороб, подорожей, початку навчання тощо.

Петро Могила зібрав навколо себе освічене духовенство, яке взяло у свої руки церковні справи, усунувши становище, за якого освічені братчики вирішували різні релігійні питання. Свою роль у врятуванні православної церкви у найбільш скрутні для неї часи братства виконали. Нові часи вимагали консолідації церкви.

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко переоцінити. Недарма час, протягом якого Могила був митрополитом, називають Могилянською добою. За визначні заслуги перед Українською православною церквою 12 грудня 1996 р. Петро Могила був канонізований – визнаний Святим.


1.11 Розвиток культури (друга половина XIV – перша половина XVII ст.)

Освіта. Іноземний гніт аж ніяк не сприяв розвитку культури в Україні. Після Кревської унії відбулася зміна політичної орієнтації частини правлячих кіл Литви, які пішли на зближення з католицькою Польщею. За цих умов почалося поступове витіснення польською культурою і католицькою церквою православної церкви і староруської культури з державної сфери і суспільного життя.

Разом з тим, на українських землях продовжувався розвиток освіти. Початкові школи існували у великих містах, при великих церквах та монастирях. А також у маєтках деяких магнатів. Відомо, що такі школи існували на Волині ще в ХІІІ ст., у Києві – у ХІV ст. Дітей в школі вчили читати й писати та церковному співу. Як підручники використовувалися «Часослов» і «Псалтир».

Багато української молоді навчалося у Київському університеті. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну. Зі свого боку українська культура збагачувала польську. Вихідці із України навчалися також в інших університетах Європи. Так, у списках Падуанського університету (Італія) XVII ст. було понад 2 тис. українців. Деякі залишалися там працювати. Зокрема, Юрій Котермак із Дрогобича (Юрій Дрогобич) закінчив Краківський і Болонський університети. Став доктором філософії. А згодом медицини. У 1481 р. він був обраний ректором Болонського університету. Створював наукові праці з астрономії. У 1483 р. в Римі вийшла друком його книга «Прогностик» – про розташування небесних тіл. У ній зокрема, висловлювалася думка про можливість передбачення погоди на основі спостережень за небесними світилами.

Першим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька Академія, заснована близько 1576-1580 рр. У маєтку князя Костянтина-Василя Острозького на Волині. Першим ректором академії був український шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький.

Працювали в академії випускники європейських університетів. Відомі культурні діячі Іван Федоров, Андрій Римша , Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Іван Вишенський, ієромонах Кіпріан. В Острозі викладалися «сім вільних наук»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Провідне місце в програмі навчання посідало вивчення трьох мов: слов’янської, грецької та латини. Острозька академія, як і всі школи того часу, мали переважно гуманітарну спрямованість. З академією пов’язані імена багатьох політичних та релігійних діячів, серед яких були Петро Сагайдачний, Іов Борецький, Мітелій Смотрицький. Зі смертю К.Острозького (1608 р.) академія поступово почала занепадати.

Культурному піднесенню України наприкінці XVI-на початку XVII ст, зокрема розвитку освіти, сприяли братства.

За структурою братства нагадували міські ремісничі цехи, мали власні структури, у яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували братства на членські внески братчиків і пожертвування. Братства організовували друкарні, де видавали церковні книги, засновували школи, у яких навчання велося українською мовою. Особливо відомими були Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське братство (1615 р.), Луцьке Чеснохрестське братство (1617 р.).

На початку XVII ст. братські православні школи Львова, Києва, Луцька взяли на себе роль національно-культурних просвітницьких закладів. Перша братська школа була відкрита у Львові в 1585 р. У 1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Городецький. Викладання предметів у школах велося рідною мовою, а двері шкіл були відчинені для всіх бажаючих, незалежно від походження або соціального становища. На базі Київської братської школи Києво-Печерського монастиря виникла Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянська академія. У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила заснував при лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською колегією (з 1701 р. – Київська академія). Ця школа, зберігаючи національні традиції, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Викладання велося латинською мовою. Курс навчання тривав 12 років. В академії було вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчання складали «сім вільних наук», які поділялися на «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадріум» (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії, як і скрізь у Західній Європі, викладалися латиною. Проте дбали тут і про належне знання української мови. Нею писалися літературні твори і наукові трактати, вірші, літописи тощо.

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України і всього православного світу.

Книгодрукування. Значну роль у культурному житті України відіграло зародження наприкінці XV ст. друкарства. Перші богослужебні книги («Часослов», «Псалтир» та ін.), які були надруковані кирилицею східнослов’янською мовою, вийшли у 1491 р. в Краківській типографії майстра Швайпольта Філя. Це було початком друкування слов’янських книг кириличним шрифтом. Першодруки українських книг церковнослов’янською мовою поширювалися на українських землях.

У наступні роки друкарська справа стала розповсюджуватися на українських землях. Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать. Що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.

1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 р.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов’янською мовою.

З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.) та «Граматика словенська» (1596 р.) «Адельфотес» – греко-слов’янська граматика, складена у львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український вчений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» – першого українського друкованого словника, де церковнослов’янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Болгарії та Сербії.

Важливим осередком національної культури на Наддніпрянщині на початку XVII ст. стала Києво-Печерська лавра, її архімандрит Є. Плетенецький заснував друкарню і видав у 1616-1624 рр. кілька значних творів, до яких написав передмови. Головним друкарем у Лаврі був Памбо Беринда, який вніс значний вклад у розвиток науки і мистецтва. Він підготував перший друкований український словник. Став одним із зачинателів шкільної драми.

Література. У XIV-першій половині XVI ст. на українських землях зберігалася давня традиція літописання. Найвизначнішими тогочасними літописними творами були «короткий Київський літопис» XIV-XV ст. і так звані «західно руські» літописи. У цих літописах значне місце присвячено боротьбі українського народу проти турецької навали, описуються героїчні дії князя К.Острозького у цій боротьбі.

Серед церковно-літературних творів найбільш поширеними були: послання, «слова», житія святих тощо. Видатною літературною пам’яткою був «Києво-Печерський патерик». Поряд із житіями ченців і розповідями на релігійні теми в ньому міститься чимало фактів з тогочасного суспільного життя, побуту ченців тощо.

Поряд з церковною розвивається і світська література. У відомому збірнику «Ізмарагд» вміщено близько ста «слів» переважно на морально-побутові теми, про книжну мудрість, про повагу до вчителів, про доброчинність і гріхи, про багатих і бідних тощо.

Наприкінці XVI – першій половині XVII ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мелетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диавола-миродержца» та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції.

У 1621 р. митрополит Іов Борецький від імені «народу російського» склав трактат «Протестація», суть якого полягала в наступному: український та білоруський народи мають право на свою церкву та віру; не можна насильно насаджувати унію, переслідувати та пригнічувати православних у Речі Посполитій. «Протестація» є пам’ятником полемічної літератури і мала велике значення для визвольного руху українського народу.

До сьогодні збереглося близько 200 пам’яток полемічної літератури, які відтворюють заклик до збереження унікальної національної і культурної спадщини українства.

Архітектура і живопис кінця XIV-першої половини XVII ст. значною мірою продовжували традиції мистецтва попередньої епохи. Разом з тим запроваджуються й нові елементи. Виникають замки цілком побудовані з каменю або цегли, підсилені мурованими вежами, бійницями для обстрілу підступів до стін. Подібне оборонно-замкове будівництво було зумовлене неспокійним часом боротьби з Ордою. В образотворче мистецтво у цей період активно проникають народні мотиви. До кращих зразків тогочасного малярства відносяться сюжети композиції «Різдва-Христового» й «Успіння Богородиці», стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.) та ін.

Найхарактернішою особливістю малярства XIV-XVI ст. був розпис іконостасів. Митці малювали переважно на липових дошках, дбаючи про виразність картин, їх простоту та ідейний зміст. Центрами живопису були Києво-Печерська лавра, а також міста Львів, Перемишль та інші.

Плідно працювали в Україні художники-графіки. Які майстерно оформляли книги графічними мініатюрами.

Розвиток народної творчості українців відбувався на основі давньоруських фольклорних традицій. Народною мовою творилися прислів’я приказки, казки тощо. Незважаючи на переслідуванні з боку церкви, зберігалися народні обряди: колядування, щедрування, свято Купала та ін.

У XV ст. зароджується епічна поезія українського народу – історичні пісні та думи. Виконували їх народні співці-кобзарі. Виникнення дум пов’язане із зародженням козацтва та етнічною давньоруською традицією. Одна з найважливіших і найстаріших – дума про козака Голоту. Кобзарі виконували думи у супроводі гри на кобзі-бандурі або лірі. Підносяться хорова музики і танцювальні жанри (гопак, козачок тощо).


Информация о работе «Українські землі у складі Литви і Польщі (середина XIV – перша половина XVII ст.)»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 115573
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
43445
0
0

... і військові кампанії, але і постійно втручалися у внутрішні справи, проте гетьманська адміністрація, суди, фінанси, армія, соціально-економічна політика — все це створювалося, здійснювалося і підтримувалося самими українцями. Таким чином, значення Гетьманщини як історичного прецеденту українського самоврядування справді важке переоцінити — аж до початку XX в., коли питання про самовизначення укра ...

Скачать
149301
0
0

... земель. Литовська держава не змогла утриматися не тільки на Чорному морі, а й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники в боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, які строго перейшли під протекцію Оттоманської Порти. У Литовський період (друга половина 14 століття) мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебратися якомога далі віднебезпеки. ...

Скачать
36236
1
0

... ї служби. Першим гетьманом реєстровців польський король призначив шляхтича Я. Бадовського. Отже, низове і городове козацтво виникають в часи, коли українські землі входили до складу Великого князівства Литовського, і виникають з волі населення, а реєстрове створене вже польською владою для своїх потреб. В кінці XVI – на початку XVII ст. чисельність козацтва становила: городового – біля 100 тис. сі ...

Скачать
36652
0
0

... ів. Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Вона має велике значення як свідчення того, що українська політична думка розвивалася в руслі передових західноєвропейських політичних традицій. Конституція містить низку демократичних і прогресивних ідей: обмеження влади гетьмана, представницьке управління, поділ державної влади, ...

0 комментариев


Наверх