Содержание

 

Вступ 3

1. Адміністративне правопорушення 4

2. Склад адміністративного правопорушення 9

3. Адміністративна відповідальність 16

Висновок 22

Список використаної літератури 23


Вступ

 

Ключове місце у правовому забезпеченні адміністра­тивної реформи посідає адміністративне право — найваж­ливіша фундаментальна галузь правової системи України. Воно базується на положеннях Конституції України, зако­нодавчих актах Верховної Ради, актах Президента та Уряду країни, актах центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і тісно пов'язано з теоретичними поло­женнями таких суміжних юридичних дисциплін, як теорія держави і права, конституційне (державне) право, цивіль­не право, кримінальне право, кримінальний процес, кри­мінологія, трудове право та інших.

Адміністративне право органічно пов'язано з виконав­чою владою та державним управлінням. Воно виступає обов'язковим інструментом, за допомогою якого здійснюється реалізація державної виконавчої влади у формі дер­жавного управління. Його норми є правовою основою по­будови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми — апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права вста­новлюються державно-владні управлінські правовідноси­ни та закріплюються права і обов'язки громадян, а також інших суб'єктів, що не мають владних повноважень, у від­ношеннях з представниками держави; встановлюються ор­ганізаційні та правові засади функціонування всієї систе­ми державної адміністрації; здійснюється розподіл повно­важень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, мето­ди, форми державно-управлінської діяльності.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ме­тою адміністративно-правового регулювання є встанов­лення і регламентація таких взаємовідносин громадян, якими кожній людині має бути гарантовано реальне до­держання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і сво­бод у випадках їх порушення.

В адміністративному праві традиційно виділяють дві частини — Загальну та Особливу.

Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, якими закріплюються основні принципи держав­ного управління, регулюється правове положення його суб'єктів, визначаються методи та форми виконавчо-роз­порядчої діяльності, встановлюється адміністративна від­повідальність, регламентуються процесуально-процедурні питання у сфері державного управління.

Особлива частина адміністративного права об'єднує норми, якими закріплюються правові основи виконавчо-розпорядчої діяльності держави в адміністративно-полі­тичній сфері, в сферах економіки і соціально-культурного будівництва, підприємництва, міжгалузевого управління, а також забезпечення законності в державному управлінні.

Зміст Загальної та Особливої частин адміністративного права взаємозалежні і складають єдине ціле.


1. Адміністративне правопорушення

 

Поняття адміністративного правопорушення. Пра­вопорушення, як це випливає з самого терміна, є пору­шенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, за­кону. Скоїти правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дій­сності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розме­жовувати кримінальні правопорушення (злочини), адмі­ністративні правопорушення, порушення цивільного, тру­дового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в то­му, що воно здійснюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкрет­ної галузі права, характеризується точно визначеними ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й ад­міністративне право, більше того, тільки адміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких закріпле­не поняття відповідного правопорушення. У Криміналь­ному кодексі України це ст- 7 "Поняття злочину", в Ко­дексі України про адміністративні правопорушення — ст. 9 "Поняття адміністративного правопорушення".

У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій літературі.Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сут­ність, а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопо­рушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відпо­відальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття нині діючого Кодексу (прийнято 7 грудня 1984 р., введено в дію 1 черв­ня 1985 р.) законодавство України визначення адміністра­тивного правопорушення не містило. У рамках колишньо­го СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульоване в Осно­вах законодавства СРСР і союзних республік про адмініст­ративні правопорушення, що були прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного пра­вопорушення було тільки в науковій літературі.

Так, правила користування засобами морського транс­порту досить великі і містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу здійснювати чи не здійснювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих пра­вил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного пра­вопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посяга­ють на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управ­ління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'я­зане з питанням його громадської безпеки.

На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "гро­мадське небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універ­сальною властивістю усіх адміністративних правопору­шень (проступків), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони "посягають на ...", тобто завдають збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому по­рядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративні правопорушення не належать до діянь громадське небез­печних, не так багато, як для того, щоб зробити протилеж­ні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеці­алістів у галузі адміністративного, кримінального, цивіль­ного права, теорії права, кримінології підстав для одно­значного висновку не дає. Отже, з даного питання в юри­дичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущість не є громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протип­равний вчинок не є громадське небезпечним і не може розглядатися як злочин.

Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від.адміністративних правопорушень тим, що зло­чини — діяння суспільне шкідливі, а адміністративні пра­вопорушення — діяння лише шкодочинні.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як діянь, що являють собою певну суспільну небезпеку (А. Трайнін, А. Сахаров, М. Шаргородський, А. Піонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й ад­міністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певної міри суспільне не­безпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це оз­нака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небез­пеки. Адміністративним (та іншим) правопорушенням во­на властива "меншою", "невеликою", "невисокою", "не­значною" мірою і не досягає того рівня, з якого почина­ється застосування заходів кримінальної репресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обгрун­тований висновок, що поняття суспільне небезпечного ді­яння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють дану точку зору дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діян­ня на одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому — як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Так, у 1956 році оцібула встановлена адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хулі­ганські вчинки протягом року здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази, винний щоразу при­тягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 році за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 року була встановлена кримінальна відповідальність за по­вторне дрібне хуліганство. У 1997 році кримінальну відпо­відальність за дрібне хуліганство відмінили.

Нині, як і в 1956—1960 роках, дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративні санкції.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 році суспільне небезпечним діянням стало третє дрібне хулі­ганство, в 1966 році — уже друге, а до 1977 року це право­порушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальної значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінилася суттєво.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, ви­раженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

Тому мав рацію М. Шаргородський, коли ще в 1968 ро­ці писав, що між різними категоріями правопорушень об'єк­тивно існує лише кількісна відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінність надає законодавець1.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого пра­вопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим відзна­чає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїх сукупності та поши­ренні вони, без сумніву, набувають суспільне небезпечно­го характеру1.

Додати до цього можна тільки таке. Встановлюючи адміністративну відповідальність за ті чи інші діяння, за­конодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і не­обхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхідності боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми сус­пільної небезпеки адміністративних правопорушень, мож­на констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і суспільної небезпеки. Тому виникає необхідність з'ясувати співвідношення таких понять, як "шкодочинність" і "суспільна небезпека".

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних проступків) полягає саме в тому, що во­ни завдають шкоди правопорядку, громадським і особис­тим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопору­шень не існує. Не може бути правопорушень суспільне "корисних" або суспільне "безпечних". Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем зав­даної шкоди, тобто ступенем шкодочинності, й саме тому різні за ступенем суспільної небезпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину і дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопору­шень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному кон­кретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину — до адміністративної, — іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Принципові основи розв'язання проблеми відмежуван­ня адміністративних правопорушень від злочинів містять­ся в ст. 9 КпАП і ст. 7 КК України.

Отже найголовнішим критерієм розмежування адмі­ністративних правопорушень є ступінь суспільної небезпе­ки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відно­сить одні діяння до проступків, інші — до злочинів, і включає їх склад до відповідних кодексів.

Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.

Злочин — це діяння, яке передбачене кримінальним за­коном. Адміністративний проступок — діяння, передбаче­не нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад ад­міністративних проступків — як законами, так і підзаконними актами. Так, Положення про обласну. Київську, Севастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995 р.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (по­рушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громад­ських місцях) КпАП України.

Це друга характерна ознака.

Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які заз­нає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.

За скоєння адміністративних правопорушень передба­чені адміністративні стягнення. Ст. 24 КпАП до них відно­сить: 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосеред­нім об'єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єк­том правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адмі­ністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені пока­рання. До них ст. 23 КК, зокрема, відносить: позбавлення волі, заслання, вислання, штраф тощо, а ст. 24 КК вста­новлює виняткову міру покарання — смертну кару.

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мі­рою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.

Згідно зі ст. 22 КК, покарання — це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досяг­нення виправної і превентивної мети покарання. Пока­рання тягне за собою судимість.

Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримі­нальні справи розглядають тільки суди, і лише суд визна­чає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КлАП надає понад ЗО суб'єктам (статті 218—244).

П'ята характерна ознака полягає в пріоритеті кримі­нальної відповідальності.

Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочи­ном, і адміністративним проступком. У ч. 2 ст. 9 КлАП чітко встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, як­що ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відпо­відальності.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування зло­чину й адміністративного проступку неможливо. Тому за­конодавець установлює пріоритет кримінальної відпові­дальності: якщо діяння містить ознаки й злочину, й про­ступку, воно визнається злочином, а винний притягаєтья до більш суворої відповідальності. Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідаль­ності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримі­нальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накла­дене раніше за те саме діяння, повинне бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання.

Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будуть кваліфікуватися як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежу­вання складів проступків і злочинів, забезпечити правиль­не застосування санкцій, законодавець закріплює у скла­дах конкретні ознаки.

Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) кваліфікується як злочин, якщо діяння вчинене повторно, після притяг­нення винного до адміністративної відповідальності (ст. 85 КпАП);

Порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 158 КК), якщо таке діяння призвело до тяжких наслідків. Як­що таких наслідків немає, то діяння розцінюється як адмі­ністративне правопорушення (ст. 105 КпАП);

Порушення правил охорони ліній зв'язку і пошкоджен­ня лінійних і кабельних споруд зв'язку є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 147 КлАП. Якщо ж ці дії спричинили переривання зв'язку, то вони розціню­ються як злочин (ст. 2051 КК);

Потрава посівів і пошкодження насаджень, скоєні нав­мисно, які завдали значної шкоди, — діяння, що тягне за собою кримінальне покарання (ст. 159 КК), а скоєні не­навмисно — адміністративне покарання (ст. 104 КпАП);

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 215 КК) відрізняється від ад­міністративне караного (статті 123, 124, 125, 128) такою ознакою, як завдання потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або суттєвих матеріальних збитків;

Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопору­шення та іншими ознаками.

Значна подібність виявляється між адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями. Їх розслідування, застосу­вання санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі вико­навчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпе­ки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує дану обставину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних ста­тутів, за адміністративні правопорушення несуть дисцип­лінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними у такому.

По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняття адміністратив­ного правопорушення, описані конкретні їх склади, вста­новлена підвідомчість, детально регламентуються процесу­альні питання.

По-друге, суб'єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу — керівник цього колективу,

Суб'єктом адміністративного правопорушення є грома­дянин або посадова особа, у якого немає стійких організа­ційних зв'язків із суб'єктами контролю і примусу.

По-третє, дисциплінарний проступок складається з по­рушення тих зв'язків, що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому ко­лективі. Тому дисциплінарна провина — завжди порушен­ня наявної в організації дисципліни.

Адміністративне ж правопорушення полягає в пору­шенні загальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того, де вони працюють і яку ви­конують роботу. Правда, у ряді випадків трудові й адмі­ністративно-правові обов'язки можуть збігатися. Це стосу­ється водіїв, робітників торгівлі тощо. У таких випадках скоєні ними порушення є одночасно дисциплінарними і адміністративними.

По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції до винного застосовуються керівником того колективу, чле­ном якого є правопорушник (директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), або вищестоящим начальником. За адміністративні правопорушення стяг­нення накладаються суб'єктом функціональної влади.



Информация о работе «Адміністративна відповідальність»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 73998
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
149808
0
0

... населених пунктів, забезпечення в них чистоти і порядку, правила торгівлі на ринках, а також правила забезпечення тиші в громадських місцях, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено відповідно ст.ст.152, 159 і 182 КпАП (ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") Викликає заперечення доцільність надання таких повноважень сільським та селищним радам. До того ...

Скачать
245992
2
2

... видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Таким чином, за порушення податкового законодавства діючим законодавством України передбачена кримінальна, фінансова та адміністративна відповідальність. Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер ...

Скачать
55992
0
0

... першої статті 92 Конституції України передбачено лише чотири види юридичної відповідальності: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну, і за своїми ознаками відповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства є адміністративною. Також, аналізуючи закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб за правопорушення у сфері податкових правові ...

Скачать
21324
0
0

... винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного (міського) суду - незалежно від розміру шкоди (ст.40 КпАП). Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення застосовується спеціально уповноваженими державними органами (їх посадовими особами). Ці органи (посадови особи) є суб’єктами виконавчої влади, реалізуючи яку ...

0 комментариев


Наверх