4.1 Короп рамчастий (дзеркальний)
Є найбільш продуктивним і витривалим щодо умов існування серед усіх малолускатих форм. Це одна із українських порід. яка була створена групою рибоводів під керівництвом О. І. Куземи протягом 1922-1953 рр. шляхом природного схрещування і природного відбору у неспускних ставах Антонівського держрибзаповідника Хмельницької області.
Луска рамчастого коропа дзеркального типу, як правило, розміщується у вигляді рамки вздовж спини, біля голови і плавців. Середня частина тіла зовсім без луски, або ж зустрічаються поодинокі великі лусочки біля хвоста. Особливість екстер’єру цього коропа – укорочене тіло і високоспинність, лінія спини круто підіймається вверх, а черевна вигнута вниз, що надає йому овальної форми.
Шкіра над боковою лінією темно-попеляста, а під боковою жовта.
Природовипробовуванням доведено, що український рамчастий короп більш ефективно використовує штучні корми.
Високоспинність цього коропа поєднується із скороспілістю. За темпом росту він не поступається українському лускатому коропу. Вихід цьоголіток із вирощувальних ставів становить 65%.
4.2 Короп лускатий
За розміщенням і розміром луски нагадує сазана, але світлішого забарвлення. У нього більш витягнутий тулуб, товща спина і відносно менша голова ніж у рамчастого коропа.
Український рамчастий короп має високу пошукову здатність і швидко росте в нагулі. Порівняно з рамчастим коропом він краще пристосований до великих водоймищ, особливо при екстенсивному господарюванні.
Природовипробовуванням установлено, що український лускатий короп порівняно з дзеркальним галиційським на другому році життя інтенсивніше росте (на 17%), має вищий вихід з нагулу (на 24%), краще використовує природну кормову базу і забезпечує вищу продуктивність при екстенсивному господарювання (на 46%).
Статеві ознаки плідників чітко виражені. Самці одного віку з самками мають меншу вагу тіла, весною у них з’являється шлюбне вбрання. При легкому натисканні на черевце виділяються молока. У самок більш розвинуте черевце, яке перед нерестом стає м’яким і еластичним.
Плодючість лускатого коропа дорівнює в середньому 111 тисячам 6-7-денної молоді, окремі самки дають до 300 тисяч і більше. Вихід цьоголітків із вирощувальних ставів становить 65-70%.
Максимальна маса виловленого коропа у водосховищі Ульяновського РО УТМР сягала 24 кг (2004 р.).
4.3 Карась сріблястий
Широко розповсюджений на всій території України. Його екологічна ніша – непроточні та слабопроточні водойми. Цінується за ніжне, смачне м’ясо. Забарвлення тіла сріблясто-жовтувате. В деяких водоймах може бути схожим на золотого карася, від якого його можна відрізнити за будовою плавального міхура: - у золотого карася він овальний, у сріблястого – конусоподібний; та за кількістю зябрових тичинок на першій зябровій дужці, їх у нього не менше 39, тоді як у золотого карася не більше 37. Тому у сріблястого карася кормовий планктон займає в живленні значно більшу частину, ніж у золотого. Сріблястий карась відрізняється від золотого швидшим темпом росту.
Сріблястий карась має своєрідну біологічну особливість: окремі його популяції можуть майже повністю складатись з одних самок – ікру запліднюють інші коропові риби.
За сприятливих умов у великих за площею водоймах, добре росте і може досягати довжини 50 см і маси 2,5 кг. Дволітки важать звичайно 150-200 г, а при годівлі штучними кормами – до 300 г і більше. В перенасичених сріблястим карасем водоймах формується його тугоросла форма. Нерест відбувається в травні червні за температури води 14-20°С і вище. Загальна плодючість залежить від маси плідників і звичайно коливається в межах 100-150 тис. ікринок.
У сучасному ставовому рибництві, зорієнтованому найчастіше на вирощування коропа та рослиноїдних риб, сріблястого карася вважають смітною рибою. Проте для певних категорій водойм з погіршеним кисневим режимом даний вид може бути основним об’єктом вирощування.
Певний інтерес пов’язаний також з вирощуванням обох видів карася у вигляді живого корму для цінних видів хижих риб та як додаткових об’єктів у водоймах багаторічного регулювання. Дорослі карасі є добрим матеріалом для заготівлі гіпофізів, необхідних для заводського методу відтворення риби.
В Ульяновському водосховищі максимальна маса виловленого карася сягала 1,3 кг (2005 р.).
4.4 Плітка та краснопірка
Цінність плітки та краснопірки для рибних господарств полягає в тому, що їх доцільно використовувати як кормову рибу для хижих риб.
Екологічна ніша – річки, озера, водосховища та інші внутрішні водойми. Статевої зрілості досягає на третьому році життя. Плодючість – 100 тис. ікринок і більше. Нерест за температури води 10-15°С. Ікру відкладає на залиту лучну водну рослинність.
Росте повільно, в ставах з достатньою природною кормовою базою трохи швидше, ніж в озерах та річках. Цьоголітки звичайно досягають 3-5 г, дволітки 30-40г, трилітки 100-130г.
Краснопірка характерна яскравим забарвленням, особливо у нерестовий період. Нагадує плітку, але відрізняється від неї верхнім розміщенням ротової щілини, сильно зміщеним до хвостової частини спинним плавцем та добре помітним кілем позаду черевних плавців.
Як кормовий об’єкт для хижих риб має ряд переваг перед пліткою. Плодючість її вища ніж у плітки і звичайно становить 100-230 тис. ікринок, нерест порційний і триває з червня до липня, що дає можливість мати у водоймі молодь різних розмірів. Крім того, краснопірка, що звичайно дозріває як і плітка у трилітному віці, відрізняється від останньої кращим ростом та більшою часткою у раціоні рослинної їжі, що практично виключає її конкуренцію з коропом та іншими бентосоїдними рибами.
Статевозрілих самців плітки і краснопірки навесні легко відрізнити від самок за шлюбним вбранням, так званим «перлистим» висипом у вигляді дрібних жорстких горбочків на тілі риби.
0 комментариев