Зміст

Вступ…………………….………………………………………………………..2

Розділ 1. Огляд літератури .

1.1.Комплексна терапія гнійно-запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів………………………………………………………….……………3

1.2.Ультрафіолетове опромінення в комлексному лікуванні гнійно-запальних процесів додатків матки …………………………………………….……………….9

 Розділ 2.Матеріали та методи дослідження.

 2.1.Клінічна характеристика хворих на запальні захворювання додатків матки………………………………………………………………………………….17

 2.2.Методи дослідження ……………………………………...………………21

 Розділ 3.Результати власних досліджень та їх обговорення.

 3.1.Результати лікування гострих та загострення хронічних запальних процесів додатків матти…………………………………….………………………23

 3.2.Результати дослідження реактивності організму у хворих з гнійно-запальними процесами додатків матки…………………………………………….27

 Висновки. …………………………………………...…………………………30

 

Список літератури…………………………………………………………….31


ВСТУП.

Сьогодні, коли широко розповсюджена полівалентна алергія, а проблема імунодифіцитних станів ( як наслідок перенесення стресів ) все частіше стає перед лікарями, тому приходиться шукати засоби немедикаментозного впливу на хворий організм людини. Седед таких методів перевага надається таким засобам і формам лікування, котрі найбільш природні до організму і дають мінімум побічних дій. До цих засобів можна віднести лікування опроміненою кров’ю , а саме кров’ю самого хворого.

З моменту народження і все своє життя людина знаходиться під впливом сонячних променів . Цілющі дії їх на організм була відома ще в Давньому Єгипті , Греції і Римі.По опису Геродота ,там будувалися солярії для використання сонця з лікувальною метою ( гeліотерапія ). Гіпократом були описані лікувальні властивості променів Сонця.

В ХІХ ст. вперше були систематизовані теоретичні знання і практичний досвід використання світла.Вперша лікувальна установа для геліотерапії була відкрита в Швейцаріїї 1885 році.Тоді почалися дослідження по вивченню теоретичних аспектів біологічної дії сонячного світла на організм.

Одним з найширших використань УФО є загар людини, особливо влітку , коли під пвливом УФО відбуваються накопичення пігменту в шкірі зі зміною її забарвлення.При правельному , дозованому загарі стимулюються різні фізіологічні процеси ,що сприяють профілактиці ряду захворювань.

Запальні процеси внутрішніх жіночих статевих органів займають" одне з основних місць серед гінекологічних захворювань (Я. П. Сольский та Л. І. Іванюта, 1975; В. Й. Бодяжина, 1990; Я. П. Сольский та співавт. 1996; 8. К.. ІоЬпкоп сі. а1., 1991). Питома вага цього виду паталогії серед хворих, що звертаються в жіночу консультацію за медичною допомогою, коливається в межах 50—83% (Г. К. Степанковська, 1996; Л. В. Тимошенко та співавт. 1996; Р. М. Ооіакїеіп, 1984). Ускладнення проблеми гнійно-запальних захворювань зумовлено у переважній більшості випадків низькою ефективністю лікування, розвитком антибіотико-резистентних штамів мікроорганізмів і зниженням імунобіологічної резистентності організму в результаті дії зовнішніх факторів, не дивлячись на застосування нових антибактиріальних засобів і препаратів, покликаних активізувати захисні сили організму (Я. П. Сольський, Л. І. Іванюта, 1975; К. К. Кудайбернов, 1984; Г. М. Савелева, Л. В. Антонова, 1987). Вказані обставини можуть бути причиною частих рецидивів запального процесу В результаті формуються стійкі зміни, які в свою чергу ведуть до розвитку передракових станів, больового .синдрому, погіршення самопочуття хворих, та їх працездатності, виникнення непліддя (Л. І. Іванюта, 1996; Б. М. Венцков-ський та співавт., 1996).. Останнє для України сьогодні стає справж­ньою соціально-демографічною проблемою. Цим і зумовлена необхідність провадження нових методів пато­генетичної терапії запальних захворювань, а також організації заходів по реабілітації репродуктивного здоров'я. Необхідно зазначити, що традиційні методи лікування запальних процесів внутрішніх жіночих статевих органів з використанням лише антибіотиків на сучасному етапі себе не виправдовують. Останнім часом при лікуванні вказаної патології стали застосовувати методи загального впливу на осередок запалення з використанням фізичних засобів.

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури.

1.1 Комплексна терапія гінекологічних запальних процесів.

Поліетіологічність захворювання, різноманітність його клі­нічних проявів, а також форм і варіантів протікання визначили різ­ні методичні і тактичні підходи лікування хворих з гострим запаль­ним процесом внутрішніх статевих органів жінки. Комплекс консерва­тивних заходів, що застосовується в повсякденній практиці, включає в себе: зняття больового синдрому, проведення протизапальної тера­пії, усунення інтоксикації, корекцію порушень гемодинаміки і де­сенсибілізуючу, загальнозміцнюючу та розсмоктуючу терапію. Адек­ватне знеболення займає важливе місце в комплексній терапії. Щоб зняти біль використовують різні анальгетики. Проте виразніший знеболюючий ефект досягають застосовуючи анальгетики і антигістамінні препарати - дімедрол, супрастін, діпразін (піпольфен) та ін.

Продовжується постійний пошук нових антисептиків, які знищу­вали б інфекцію й водночас не впливали негативно на здорові ткани­ни. В цьому аспекті, для лікування гнійних ран та запальних інфільтратів м'яких тканин було запропоновано вживати антисептик-дімексид, який має бактерицидну та протизапальну дію (М.В.Даниленко й співавт., 1980; М.П.Черенько й співавт., 1984). Викликає теж цікавість використання антибактеріальних препаратів, які володіють бактерицидною дією. Мова тут йде про створення й застосування пре­паратів сульфаніламідного ряду. Їх особливість в порівнянні з анти­септиками полягає в можливості угамовувати інфекцій при пероральному прийомі або уведенні в кровоносне русло. На сьогодні ці препа­рати займають значне місце в арсеналі засобів боротьби з інфекцією (М.Д.Машковський,1982; С.М.Курбангалеев й співавт.,1977; G.Jackion et аl., 1980, 1981). Проте слід наголосити, що в гнійному осередку завжди є некротичні тканини, які гальмують процес одужання, підтримуючи запалення й в значній мірі блокують мікрофлору від дії антибактеріальних препаратів. Це схиляє ряд авторів до думки, що визначальною є радикальна операція, а антибактеріальна терапія відіграє лише другорядну роль ( G.Jackion еt аl., 1980). В останні роки були запропоновані хіміопрепарати, які володіють антибактеріальною активністю з широким спектром дії, як на грампозитивну так і на грамнегативну мікрофлору, на грибки, дріжджі та віруси - це водні розчини йодофорів: йодінол, комбінація розчинів йоду з тіосульфатом натрію, йодопірон (Й.Мадамінов й співавт.,1986).

Ще на початку 40-х років для лікування запальних захворювань почали вживати антибіотики. Слід зазначити, що в перші роки свого використання вони були досить ефективними при лікуванні гострих гнійних захворювань. Це спричинилось до великого оптимізму щодо можливостей профілактики й лікування гнійної інфекції. Проте сучас­ні дані насторожують, так як з них випливай, що при використанні антибіотиків досить часто допускаються серйозні помилки, в резуль­таті яких антимікробна терапія у 25-30% хворих завдає більше шкоди аніж користі (Л.Д.Татаренко й співавт.,1981; S.Кerubaum,1983; J.S. Solomkin, І987).

В останні роки ефективність використання антибіотиків при лікуванні запальних процесів значно знизилась в зв'язку зі зростом антибіотикорезистентних штамів бактерій. Ряд бактерій, які ще в недалекому минулому відносились до сапрофітів, сьогодні твердо ввійшли до числа збудників гнійних захворювань і з серйозною проб­лемою для хіміотерапії (О.П.Тарасенко й співавт.,1983; М.І.Литкин і співавт.,1986; Т.Вееm,1983). Зниження ефективності антибіотикотерапії при гнійно-запальних процесах пояснюється селекцією стафілококів стійких до антибактеріальних препаратів, агресивністю госпітальної інфекції, безконтрольністю застосування антибактеріальних препара­тів внаслідок алергізації (Л.Д.Татаренко й співавт., 1981; N.J. Cruz еt аl., 1984).

Значна частина авторів з метою підвищення ефективності антибіотиків широко використовують їхні комбінацій з іншими хіміо­препаратами, що підсилає антибактеріальну дію антибіотиків. До них відносяться сульфаніламіди та антисептики нітрофуранового та фуразолідонового ряду - фуразолідон, солафур, фурадонін (Я.П.Сольський й співавт., 1975; В.І.Юхтин й співавт., 1987; А.Е.Франчук, 1984). Інші, для підвищення чутливості мікрофлори до антибіотиків, реко­мендують сполучати їх один з одним або застосовувати в поєднанні з протеолітичними ферментами, які одночасно дають некролітичну дію, володіють протизапальним ефектом і пролонгують їхню дію (СЛ.Навашин й співавт., 1979,1982; N.S. Роlk еt аl.1983).

Таким чином, застосування антибіотиків, антисептиків, фер­ментів та інших лікувальних засобів поки, що не розв'язали проблеми лікування гнійних захворювань, хоча певний прогрес спостерігається,

В комплексній терапії запального процесу необхідно проводити активну дезінтоксикаційну терапію з метою нейтралізації токсичних речовин, зниження їх концентрації й швидкого виведення з організму. Високі дезінтоксикаційні якості мають гемодез (6% розчин полівінілпіролідону) і полідез (розчин низькомолекулярного полівінілу). Дезінтоксикаційними властивостями в значній мірі володіють і такі розчини як ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера-Локка та 5% розчин глюкози. Для підсилення дезінтоксикаційної дії інфузійну терапію доцільно сполучати з форсованим діурезом протягом 2-4 днів. Н.Т.Терехов і В.В.Бичков (1980) успішно застосовували реоглюман, який виявив позитивний вплив на мікроциркуляцію та володіє чітким діуретичним ефектом. Вплив на мікроциркуляційне русло за рахунок нормалізації реологічних властивостей крові сприяє оптимізації функціональної активності печінки та нирок, ризик ураження яких при гострому запальному процесі жіночих статевих органів надто високий.

Багато гінекологів широко використовували пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви або пункцій гнійних тубооваріальних запальних утворень з наступним уведенням антибіотиків. Проте дуже швидко прийшло розчарування, коли переконались, що пов­не одужання наступає рідко. Утворюються великі, щільні та болючі інфільтрати, які важко піддається зворотньому розвитку через при­сутність гнійних осередків, які підтримують запальний процес. Але деякі клініцисти й до тепер притримуються подібного підходу при лікуванні хворих із запальними процесами. О.Т.Михайленко і Г.Н.Бублик-Дорняк (1979) пропонують проводити пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви на ранніх етапах захворювання - до початку ексудації (фаза гіперемії). Це на їх думку дозволяє попе­редити утворення спайок та зменшити тривалість перебування хворого в стаціонарі. Одночасно в черевну порожнину пропонується уводити лікувальні суміші: антибіотики з хлорфіліптом або хімотрипсином. При серозному ексудаті лікувальні пункції рекомендують проводити двічі на тиждень (всього 2-3 пункції), при гнійному - через день (4-10 пункцій).

З'явились повідомлення про лікування тазових абсцесів шляхом пункції та аспірації гною за допомогою лапароскопа. Цінність лапароскопічного дослідження при гострих запаленнях жіночих статевих органів підвищується у зв'язку з можливістю виконати прицільне дренування черевної порожнини, а також здійснити внутрішньочеревну перфузію та інфузію різних лікувальних розчинів (В.С.Савельев й співавт.. 1979).

В комплексі загально прийнятих заходів, для попередження гнійно-запальних захворювань після пологів та кесаревого розтину, застосовується метод аспіраційно-промивного дренування матки, Обгрунтування методу: профілактика висхідної інфекції, покращення інволюції матки в післяопераційному та післяпологовому періоді. Суть методики: в порожнину матки, ближче до дна, вводиться Т- або 0-образна хлорвінілова трубка з багатьма отворами. Другий кінець трубки виводиться через канал шийки матки в піхву. Після чого з допомогою дренажної трубки двічі на день зрошується порожнина мат­ки 0,5% розчином діоксидина, етонія, 0,2% декаметоксина. Постійна присутність дренажної трубки протягом 5-6 днів в порожнині матки сприяє швидкому її скороченню і зворотному розвитку. Після цього трубку видаляють з порожнини матки.

За даними деяких авторів (О.К.Погоди й співавт., 1991) вста­новлено, що при запально-гнійних захворюваннях додатків матки спостерігається різке зниження імунітету, тобто зменшення абсолют­ної та відносної кількості Т- і В-лімфоцитів. Використання лише антибіотикотерапії веде до значного пригнічення імунологічних реакцій і тим самим сприяє розвитку гнійних ускладнень. Для корекції вторинного імунодефіциту використовують неспецифічну імуностимулюючу терапій (дека ріс, лізоцим, нуклеїнат натрій та інші). Деякі автори (Й.Ю.Франчу, 1987) для підвищення неспецифічної реактивності організму хворих пропонують вживати при лікуванні нативну плазму та антиретикулярну цитостатичну сироватку (ЙЦС). На фоні запального процесу геніталій (Л.І.Іванюта з співавт., 1987) спостерігається зниження гормональної функції яєчників, а саме продукції естрогенів. Тому патогенетично обгрунтованим з включення в лікувальний комплекс невеликих доз естрогенів, а також стероїдів типу преднізолону (К.Kolmorgen еt аl.,1989). Це й окрім того буде профілактикою майбутніх спайок. Відомо, що у формуванні адаптаційно-захисних механізмів, відповідальних за процес одужання, відіграє велику роль симпато-адреналова система (CAC). Особливості клі­нічного перебігу даного захворювання вказують на наявність функ­ціональних порушень периферичного та центрального відділів вегета­тивної нервової системи. Тому, деякі автори вважають доцільним використання в комплексі лікувальних засобів нейротропних препара­тів (л-ДОПА, етимізолу). З цією ж метою Н.Й. Жаркіним (1984) запро­поновано один з методів лікування - іглорефлексотерапія, в основі якого лежить імпульсна дія спрямована на ЦНС через шкірні точки акупунктури. При запальному процесі з наявністю спайкових з'єднань хорошим методом з вібраційний масаж. Він відокремлює роз­виток сполучної тканини у патологічному осередку, розрихлює спайки, зменшує конгестивні явища в малому тазу. М.І. Кузін та Б.М. Костюченок (1981) відзначають, що важливу роль при успішному лікуванні гнійного процесу відіграють методи, які значно підвищують концент­рацію антибактеріальних препаратів в осередку запалення.

Грунтуючись на проведеному вище аналізі можна стверджувати, що особливе значення впливу на осередок запалення набувають фізич­ні методи дії. Повідомлень щодо лікування запальних та гнійних процесів за допомогою фізичних методів небагато та вони заслуго­вують на увагу у зв'язку з істотними перевагами, які випливають з їх етіопатогенетичного обгрунтування.

1.2 Ультрафіолетове опромінення в комплексному лікуванні запально-гнійних процесів.

Значний вклад у вивчення біологічно і дії ультрафіолетового опромінення (УФО) внесли R.Huldichiniky (1919), W.Kollath (1927), які показали, що ультрафіолетові (9Ф) промені здатні проникати че­рез верхній шар шкіри і поглинатись кров'ю, В 1927 році W.Kollath, R.Suhrman вперше описали криві поглинання УФ променів кров'ю та встановили, що еритроцити поглинають їх в 200 разів сильніше аніж сироватка. C.Elliit і A.Weli продемонстрували бактерицидну дію УФ-променів, що послужило поштовхом до їх застосування з лікувальною метою. На основі проведених досліджень, Н.Ко11аі:.п,К.$ипгтап (1927) встановили вплив світлових хвиль різної довжини на біооб'єкт і прийшли до висновку щодо доцільності їх застосування для лікування та профілактики.

Відомо чотири варіанти опромінення аутокрові :

1. Опромінення відкритим способом в чашці Петрі.

2. Ізольоване випромінення в закритому кварцовому посуді.

3. Проточний метод опромінення у процесі витікання через кварцову кювету.

4. Проточна система з використанням перистальтичного насосу з забором крові в ізольований об’єм.

Використовуючи ультрафіолетове опромінення крові D.Kulenkampf (1936) отримав позитивні результати при лікуванні алергічних зах­ворювань та судинної патології. 9 1937-1938 роках H.Burgaharolt таким методом лікував хворих з гнійними захворюваннями.9 1940 році E.Knott. в "Американському товаристві лікарів" продемонстрував свій апарат і зробив доповідь про техніку УФО крові. Добрі клінічні результати застосування УФО крові при різних захворюваннях спричинились до створення різноманітних модифікацій апаратів для опромінення крові (S.Wieiner, 1973; Л.В. Потапов й співавт.,1977; І.І.Кондратьев,1981; В.В.Крашутский,1991).

У нас експериментальне та клінічне дослідження УФО крові вперше провели у 1937 році Й.Філатов і Т.Касумов. Вони встановили, що морфологічний склад крові, резистентність еритроцитів та швид­кість їх зсідання при цьому не змінюються. Отримали позитивні результати при лікуванні різних видів анемій.

Про позитивний вплив методи при лікуванні ряду гінекологічних захворювань зазначають И.И.Бенедиктов (1981), Г.Г.Волков (1981), П.Р.Зенков (1981), В.Р.Попов й співавт.( 1991).

Стимуляція клітинного і гуморального імунітету є одним з механізмів лікувальної дії АУФОК (Дуткевич І.Г. і ін. 1986) .Значну активацію розеткоутворення Т-і В-лімфоцитів виявили (Поташов Л.В. і Чемінова Р.В.- 1980 р.)

У дії АУФОК на організм людини можна умовно виділити три фази :

1.Первинні фотоефекти на клітинно-молекулярному рівні .


Информация о работе «Ультрофіолетове опромінення аутокрові у лікуванні гнійно-запальних процесів додатків матки»
Раздел: Медицина, здоровье
Количество знаков с пробелами: 49099
Количество таблиц: 11
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх