Перспективи розвитку ресурсного потенціалу

3. Перспективи розвитку ресурсного потенціалу.

За сучасних умов адаптації всіх господарюючих суб’єктів до ринкової моделі господарювання, особливого значення набувають дослідження і перспективи розвитку галузевої та інституціональної структур де визначальний вплив мають фактори зміни форм власності в процесі приватизації пошук власного місця у ринковому середовищі.

Для визначення перспективних напрямків розвитку лісової промисловості необхідно обгрунтувати напрямки формування сучасного лісопромислового комплексу на основі галузевої та регіональної структури з орієнтацією на задоволення попиту економіки держави та ринку на його продукцію при повному і ефективному використанні власного виробниче-ресурсного потенціалу Досягнення поставленої ме ти можна забезпечити шляхом порівняння світового досвіду з становищем у лісовій галузі України.

Досвід структурної політики у країнах з розвинутою економікою показує, що вона була спрямована на зростання і підвищення ефектив- ності функціонування промислового комплексу, на реалізацію кінцевої мети — забезпечення усталеної конкурентноспроможної національної економіки . Наприклад, на початку 70 х років продукція США була низької якості і низької конкурентоспроможності, через що торгівельний баланс країни був відємним, сталося зниження експорту, а част­ка промислової продукції на світовому ринку скоротилася на третину. Промислова політика США передбачала подолання зазначених нега­тивних явищ.

У Франції формування і реалізація промислової політики здійснювалися через державне втручання та регулювання економіки, прийняття стратегічних рішень та розробку пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Всілякі міжнародні угоди були націлені на захист лісів господарюючим суб’єктам на внутрішньому ринку.

[Джерело 2, с.43]

Наведений фрагментарний аналіз структурних перетворень у розвинутих країнах дає можливість виділити типові елементи промислової політики, які доцільно започаткувати і розширити в Україні . Основні з них :

законодавче прийняття стратегічних, рішень щодо розвитку структурної переорієнтації промисловості, забезпечення контролю за ключовими галузями, внутрішнім ринком та інвестиціями;

використання фінансової підтримки вітчизняного виробництва;

формування зовнішньоекономічної політики у відповідності з національними інтересами, розробка і реалізація інноваційно- інвестиційних проектів;

формування сітки фінансових інститутів господарського спряму­вання ринкового типу;

державна підтримка вітчизняного бізнесу виробництва та рин­ку.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на деревяній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.

У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль Питома вага його галузей у загальному обсягу виробництва товарної продукції України що року становить близько 2,5 %, середньообліковоі чисельності промислово-виробничого персоналу — близько 4 5 % основних виробничих фон дів —2 % ‘ Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які постадійно обєднуються в ланцюг «лісовирощування — заготівля — переробка»

Аналіз стану економіки лісового комплексу а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними підходами : методичним та економічним.

Методичний підхід є необхідним у звязку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництв у минулому коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася природозахисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі Промислова переробка деревини структура випуску продукті в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці а з економічної — засобом виробництва компонентів середовища і регенерую чого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлюваних природних ресурсів а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та невиснажливості.

Користування деревними ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до зменшення загальних обсягів (у 1950 р—166 млн м3 у 1965 р — 14,3 млн, у 1996 р—1 14 млн , у 1997 р—10,4 млн м3) За умов економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р становила 10,4 мли м3 а попит на неї—9,3 млн м3, за прогнозом на 1998 р, при попиті 9,7 млн м3 і пропозиції 10 4 млн м3 має бути забезпечене повне задоволення потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним розбалансуванням обсягів) Звичайно, це веде до нагромадження залишків нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300 тис до 600 тис м3 а це, у свою чергу, впливає на обсяги лісозаготівель.

[Джерело 6, с.15]

Вихід економіки з кризи приведе до зростання попиту на деревину (до 1990 р держава споживала близько 33 млн м3 деревини в умовно круглому лісі при заготівлі 14,3 млн м3), тому наукові дослідження повинні орієнтуватися на пошук внутрішніх резервів на розширення джерел власного виробництва деревини оскільки навіть при існуванні нинішньої структури споживання деревини при досягненні обсягів виробництва продукції з неї на рівні 1990 р і традиційних обсягів лісозаготівель Україні доведеться щороку закуповувати лісоматеріали на суму близько 2 морд дол.

Крім того продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на ЗО—50 % нижчою ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту) використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м2/га (у Чехії — 4 Угорщині — 4 5 Австрії — 4 З Німеччині—4 Польщі—ЗІ) тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16% а в сусідніх країнах—на 75— 100 % більш як ј площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт, продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою ніж у лісів державного підпорядкування.

В Україні не дістали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв.

[Джерело 6, с.16-17]

Динаміка і тенденції промислового виробництва лісового комплексу досліджені за два періоди (1965—1990 рр і 1991 — 1997рр) показують, що за перший період якісні показники є істотно кращими фондоозброєність праці підвищилася більш як у 35 рази що забезпечило зростання її продуктивності, зниження матеріаломісткості продукції (хоча темпи зростання продуктивності праці помітно відставали від темпів зростання фондоозброєності). За аналізований період частка галузей глибокої хіміко-механічної переробки деревини зросла у загальному обсязі товарної продукції з 81 до 87% у вартості основних виробничих фондів—з 767 до 867% ,за чисельністю працюючих—з 636 до 80 4 %.

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу лісозаготівель та інших робіт що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

За 1991—1997 рр через кризу в економіці та спад обсягів виробництва у галузях не вдалося виконати завдання Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів на період до 2015 р щодо будівництва нових підприємств целюлозно-паперового та плитного виробництв.

Досягнута тенденція утримувалася протягом 1998 р і в цілому очікувався приріст обсягів виробництва порівняно з 1997 р на 1—4 % За прогнозами, у перспективному періоді (1999—2005 рр) тенденції стабі­лізації будуть розвинуті, а середньорічні темпи приросту становитимуть близько 7 %.

[Джерело 5, с.13-17]

До основних пріоритетів розвитку галузей належать :

підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;

досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;

розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;

підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;

реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продук­ції;

Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галу­зей можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відо­бражала такі нові сучасні напрями :

орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток про­гресивних видів продукції;

відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;

переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;

розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенси­фікації лісогосподарського виробництва;

докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залу­чення до виробництва макулатури соломи, вторинних волокнистих мате­ріалів, деревних відходів а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.

Основні завдання програми - закріплення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції галузей лісової промисловості.

Реалізація основних пріоритетів розвитку лісових галузей можли­ва при орієнтації на такі принципи господарювання :

підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора на власні ресурси);

розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової деревини);

розширене відтворення лісосировинних ресурсів;

інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;

повну та ефективну переробку сировини;

помякшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої продукції та їх споживанні;

докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської діяльності;

посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень пропонується використати крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності) ряд специфічних — таких, як :

оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;

рівень задоволення попиту на лісоматеріали за рахунок власного виробництва;

частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсязі її переробки;

випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м3 заготовленої деревини;

структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів розвитку лісових галузей і досягнення запропонованих критеріїв можна забезпечити за рахунок таких факторів - користування деревними ресурсами лісу повинне переорієнтуватися на інтенсивну основу, промислова переробка деревних ресурсів має здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації економіки, що дозволить перейти до етапу нарощування обсягів виробництва.

Наведені економічні терміни і поняття спираються як на світовий досвід так і на власну економічну специфіку, історичні, національні та культурні традиції, кон’юнктури ринку і діяння його законів, існуючу структуру виробництва, потенціальні можливості. Варто зазначити, що науково визначені та обгрунтовані концептуальні основи трансформування лісового комплексу і напрями підвищення ефективності його функціонування повинні охоплювати основні цілі структурної політики держави, етапи і пріоритети перебудови лісових галузей з урахуванням достатності джерел фінансування з боку як держави так і окремих господарюючих субектів .

[Джерело 5, с.18-20]

IV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ПО ТЕМІ

Стан справ в якому сьогодні знаходиться лісовий комплекс можна назвати дійсно критичним. Комплекс у сьогоденні стовкнувся з рядом таких проблем – екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів, конкуренція з закордонними виробниками (якість відчизняної продукції у порівнянні із закордоною, показує не на нашу користь), недостача інвестиційних ресурсів, застрарілість техники тощо.

Розвиток ринкових умов господарювання поставив перед працівниками лісу складні завдання в зв’язку з приватизацією державного майна і можливою зміною форм організації виробництва в комплексних лісогосподарських підприємствах.

Основними напрямками розв’язання проблем розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є: вдосконалення форм управління цим комплексом; комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних і завізних); інтенсифікація вітдворення лісів і користування лісом.

При ситуації, що складається в нашій державі (корпоратизації лісопромислових підприємств і державної власності на ліси), визначальним стає вибір форм організації виробництва в комплексних підприємствах, і в тому числі – забезпечення реалізації основних принципів відтворення лісів, користування лісом, ефективної переробки лісосировинних ресурсів.

Сьогодні лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом управляють ті самі відомства з виконанням тих самих функцій, що й раніше. Звичайно, за час своєї діяльності існуючі форми управління мали певні здобутки, але їх структура громіздка, їх функції не сприяють розвиткові самостійності підприємств входять у суперечність з економічними методами управління виробничими процесами, а зовнішьоекономічна діяльність оріентується на експорт продукції, головним чином сировинного напрямку.

З огляду на стан навколишнього средовища, лісового фонду і користування ним, на необхідність комплексної переробки лісосировинних ресурсів, вітчизняний і зарубіжний досвід, на особливості економіки лісового комплексу в умовах ставновлення ринкової моделі господарювання, у правління лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом в Україні доцільно організувати з урахуванням чіткого поділу функцій між структурними формуваннями: Міністерством лісів України, Міністерством промисловості України, Міністерством охорони навколишнього середовища України.

Реалізація запропонованої моделі управління лісовим комлексом можлива за умови розробки концепції господарювання в галузі та пакета нормативних матеріалів, відповідного доопрацювання Лісового Кодексу, а також становлення основних інститутів ринку, які в цілому повинні забезпечити ведення робіт по відтворенню лісів, коритсуваннюлісосировинними ресурсами та їх промисловій переробці на науковій основі. Трансформування існуючої системи може бути і частковим – у порядку експерименту у певних природно-економічних зонах.

Список використаної літератури.

Шаблій О. “Економічна географія” // Львів. Світ. 1994.

Сенякевич І. Економіка галузей лісового комплексу // Кіїв. Знання. 1992.

Маценко Г. Все про ліс. Які вони дерева України. // Магістраль. – 1997. - №42 – 43., спец.випуск

Рущак М. Ліси України : управління, експлуатація, відтворення. // Економіка України. 1995р. №6.

Медведев Ю. Дяченко Я. Проблеми розвитку лісопрмислового комплексу : приорітети, структура, ефективність. // Економіка України 1999. №1

Голуб О. Реструктуризувати лісовий фонд україни. // Економіка України 1998. №11.

Бобко А. За деревиною лісу не бачать. // Віче 1999. - № 2

Я. Дяченко. “Організація управління лісовим комплексом” // Економіка України 1996 № 7

О. Голуб. “Про ліс та його вартість”. // Віче 1997. - № 9

Статистичний щорічник України. 1996 рік. Міністерство статистики України.

Генсірук І. Історія лісництва в Україні // Львів. Світ. 1990

12. Навчальний атлас України.//Київ , НВП “Картографія”, 19