Квітня 1847 р, Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня вирушив до Києва

4 квітня 1847 р, Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня вирушив до Києва.

Поки поет мандрував по Україні, над його головою й головами інших членів товариств збирались чорні, зловісні хмари . ще 28 лютого студент-провакатор О. Петров з’явився до помічника куратора Київської шкільної округи М. Юзефовича й зробив йому донос про існування в університеті таємного поетичного товариства. Донос пішов по інстанціях аж до Миколи І включно. Почалися арешти. Першими в Петербурзі арештували Гулака, у Києві Костомарова, посяду, Марковича, андалузького, тулуба, у Полтаві-Білозерського й Навроцького, у Варшаві Куліша, 22 березня ІІІ відділ царської канцелярії наказав доставити всіх заарештованих до Петербурга.

Археологічна комісія заднім числом звільнила Шевченка з числа своїх співробітників. Нічого, не знаючи про всі події , поет поспішав до Києва на весілля Костомарова 5 квітня 1847 р. При в’їзді в Київ на правому березі Дніпра Шевченка заарештували. Тут на нього чекав Київський губернатор І. Фундуклей. Поет ступив на берег святково одягнутий. Губернатор іронічно запитав його.

6 квітня Фундуклей повідомив ІІІ відділ про арешт художника Шевченка, перелічивши, що в нього забрали під час арешту, зокрема, про “рукописну книжку з малоросійськими власного його творення віршами, в яких багато підбурливого й злочинного змісту...” (“три літа”). Того ж дня Шевченко в супроводі квартального наглядача й жандарма поштовим трактом через Білорусь відправили до Петербурга. У Броварах поет зустрівся з матір’ю Костомарова і його нареченою А. Неагельською, які також їхали до Петербурга. Із сльозами в очах Шевченко сказав: “Оце ж бідна Миколина мати, а це, мабуть, його молодесенька. Стр 161 ой лихо ой лихо тяжке горенько матерям і дівчині. 17 квітня поета привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі ІІІ відділу.

Справу Кирило-Мифодіїського товариства розглядав не суд, а ІІІ відділ. Кирилло-Мифодіївці поводились по різному. Найбільш мужньо тримались Т. Шевченко й М. Гулак. Поет не визнавав себе членом товариства, але відверто говорив про причини, які його спонукали писати революційні вірші. Писар ІІІ відділу так записав відповідь Шевченка:”Бувши ще в Петербурзі , я чув скрізь зухвальства й осуд государю й уряду. Повернувшись до Малоросії, я почув ще більш й гірше між молодими й між статечними людьми; я побачив злидні й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами –шляхтичами, і все це робилось й робиться іменем господарства й уряду...”

Жандарми лишилися невдоволені відповідями Шевченка, але й після очної ставки з Ю. Андрузьким поет нічого не визнав . можливо цей день одбився пізніше в сні Шевченка; “Немовби рубеліт... у своєму затишку кабінеті перед палаючим каміном марно навертав мене на шлях істинний , погрожував тортурами і кінець кінцем плюнув і назвав нелюдом..

Після закінчення слідства начальник ІІІ відділу граф орлом склав доповідь про “Украйно-славянское общество” (так вони назвали товариство). Шевченко в доповіді виділили окремо: “... вірші його подвійно шкідливі й небезпечні... за обурливий дух і зухвалість, що виходить за всякі межі, йог слід визнати одним із най важливіших злочинцем”. У розділі “Решение дела” йшов присуд стр 162 Художника Шевченка , за складання обурливих вищою мірою зухвалих віршів, як обдарованою міцною статурою, призначити рядовим в Оренбурзі окремий корпус із правом вислуги, доручивши начальство мати як найстрогіший нагляд, щоб від нього ні, в якому разі не могли виходити обурливі й пасквільні твори”

Микола І затвердив вирок у цілому , але проти прізвища Шевченко дописав “Під найсуворішій нагляд із забороною писати й малювати”

Окремим пунктом у доповіді Орлова записано про заборону видавати й поширювати твори Шевченка, Костомарова й Куліша.

30 травня царську конфірмацію оголошено ув’язненим . Того ж дня ІІІ відділ передав Шевченка в розпорядження військового міністерства.

Непохитність і незламність Шевченка, виявлені ним під час слідства, позначилися й на його віршах , написаних у казематі ІІІ відділу. Писати він почав 17 квітня, із першого ж дня ув’язнення , хоч і розумів , що це знову може лють жандармів. Вірші записані дрібнім почерком на аркуші тонкого поштового паперу. Аркуш цей нині зберігається у фонді номер один в інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка . Його складено вчетверо й трохи затерто . Шевченко, очевидно вивіз цей аркуш із каземату на заслання, тут згодом переписав у першу завальну книжку , а ще пізніше , після заслання , у більшу книжку під назвою “У казематі”, додавши посвяти ну. Стр 163

Народнопісенних характер мала й поезія “Ой три шляхи широкі...”. Аналогічних народних джерел ми не знаємо.

Другою поезію в цикл записано “За байраком байрак”. В ній звичайна для українських романтиків і для раннього Шевченка історична тема - із могили встає козак і згадує минуле, але як по новому вона розроблена! Від ідеалізації минулого, гетьманщині не лишилось й сліду:

Як запродав гетьман у ярмо християн нас послав поганяти. По своїй землі свою кров розлили  і зарізали брата

Вірш “Мені однаково” навіяний роздумами про те, що буде з поетом найближчим часом. Він передбачає, що його чекає заслання “У снігу на чужині”. Перед нами постає на весь зріст велич як людини, що живе самовіддано любов’ю до народу й байдуже до своєї особисто, долі, слави. Поет не певен чи дійдуть його полум’яні рядки до народу, чи чи скаже батько синові; “За Вкраїну його замучили колись”. Шевченко боліє серцем за майбутнє поневільною народу;

Та неоднаково мені як Україну злії люди присплять лукаві і вогні окраденою збудять

Альтруїстичні почуття поета виявлені у вірші “Н. Костомарову”. Болючі роздуми позначились в поезії “У неволі тяжко”. У хвилину рефлексії йому здається надто дрібною справа Кирило-Мефодіївського товариства , за яку він , й власне й був заарештований стр 165

Почалася муштра і життя у смердючий казармі. Проте поруч із гнітючою солдатчиною на засланні були в поета і світлі промені. І в орську знайшлися добрі, гуманні люди. Це перш за все комендант фортеці генерал-майор Д. Ісаєв, куратор трилінійних “киргизів”, родом з Чернігівщині, лікар із фаху М. Олександрійський, який згодом інформував Шевченка про революцію 1848 р. У Франції, група засланців поляків: О. Фішер, Б. Колесінський, І. Завадський, С. Крулікевич. Сюди можна зарахувати стр 168 й офіцера поляка М. Московського. Засланці поляки були плотськими революціонерами, але як гуманні, освічені люди робили все для полегшення долі українського поета. Так, О. Фідер, який навчав дітей коменданта, ввів Шевченка в коло знайомих, постійних відвідувачах Ісаєва. Поету було дозволено жити не в казармі, а в помешканні писаря П. Лаврентієва. Шевченка відвідував Михайло Лазаревський, брат Федора, куратор трилінійних “киргизів” у Троїцьку, який у службових бував в Орську.

Вважаючи, що йому не заборонено листуватися, поет відновив листування зі своїми друзями А. Лизогубом і В. Репніною, подаючи зворотну адресу Федора Лазаревського. Він просив надсилати йому книжки й незабаром одержав твори Шекспіра двох томах, Лермонтова два томи І “Евгений Онегин” Пушкіна. В листі до І. Фудкулея Шевченко просив повернути його речі, де була скринька з фарбами, пензлями, олівцями й паперами йому надіслав Лизогуб. Якимось чином повернувся до Шевченка два альбома з його малюнками.

Дещо погіршало становища поета після смерті Ісаєва – Шевченка знову повели в Казарми, посилили муштру. У Вірші “А. О. Казачовському” він писав:

Благаю бога щоб смеркало бо на позорище ведуть Старого дурня муштрувати

І в цих важких умовах заслання, солдатчини поет не тільки вижити, але й творити для народу, в чому бачив основну миту життя. Революційна незламність, а завидки й оптимізм – найхарактерніші риси вдачі Шевченка, що давали йому змогу додати всі труднощі і в надзвичайно складних умовах творити, писати малювати. Стр 169

Шевченко одразу відкинув думку. Пізніше в щоденнику поет записав, що навіть у дитинстві його не вабили солдати, як інших дітей. І хоч майор Машков намагався вишколити Шевченка, але марно “..бравий солдат – писав він у щоденику,- здавався мені менше за осла схожим на людину, через що я навіть думки боявся бути схожим на бравого солдата”

Провідною рисою невільницької музи Шевченка є нескореність, революційна непохитність. Ми не знаємо кому саме визначено непохотлевість, але в ній виявлена вірність поета своїм переконанням: “Караюсь мучусь.., але не каюсь”

Оскільки коло остережень Шевченка в підневільних умовах було дещо звуженим, у його творчості того періоду чимало місця посідає автобіографічна лірика (Мені тринадцяти минало) “А. О. Казачовському” та ін. Завдяки широким соціальним узагальненням це одна з художникова усієї поетової лірики.

Розпочавши свою невільницькому поезію сучасними темами, роздумуючи над долею поневоленого народу, Шевченко не міг не звернутись до історичної теми, бо коріння поневолення народних мас були в минулому. Історичні роздуми маємо в поезіях: “Сон” ( Гори мої високі) “Іржавець” ,”Чернець”, “Хустина”. Для всіх творів поета на історичні теми характерне гостро сучасне звучання. Скрізь ми відчуваємо людину середині XIX віку , яка дивиться на зад , а в перед , у майбутнє. Разом із тим Шевченко ніде й ніколи не модернізує, не осучаснює історії. Він не належав до тих письменників, які, за висловом Пушкіна, перебираються в минулу епоху “із важким запасом хатніх звичок, передсудів, щоденних вражень”. Тоді не було історії України з вісвітленням провідної ролі народних мас, а їх, визвольною боротьбою. Шевченко змушений, був сам, як мислитель , розбиратись у минулому нашого народу й оцінювати події з позицій сучасника. Він бачив усе зло не тільки в іноземних поневолювачах, а й у своїх “Вітчизняних” визискувачах:

Мій краю прекрасний розкішний багатий!Хто тебе мучив? Якби розказати. Про якого-небудь магната Історію правду , то перелякати Саме б пекло можна. А данта старого Полупанком нашим можна здивувать

Скрізь і завжди виявляється патріотизм Шевченка:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що Поклену святого бога  За неї душу погублю!

Стр 173

У березні 1848 р. до Оренбурга прибув капітан-лейтенант флоту Олексій Бутаков, відомий мореплавець і географ. Його призначено начальником експедиції для дослідження й опису берегів Аральського моря. До нього звернулись друзі Шевченка з проханням узяти в експедицію і поета . Бутаков як гуманна людина, не зважаючи на царську заборону малювати, дав згоду включити Шевченка до складу експедиції саме як художника, дуже йому потрібного, бо фотографія в Росії була мало поширена. Командир корпусу, йдучи на зустріч із проханням Бутакова, 5 травня видав наказ перевести Шевченка в 2-ю роту 4-ого батальйону. Саме ця рота мала йти з Бутаковим.

На початку травня було закінчено спорядження

двох шхун“Константин” і “Николай” – і досить численного складу експедиції. 8 травня вийшов загін під командою штабс – капітана

К. Герна , 10 травня. До складу флотської команди Бутакова зараховано й Шевченка. До поета співчутливо ставились й офіцери експедиції О. Макєєв та К. Поспєлов. Стр 174

Олексій Макшеєв, відомий учений мандрівник, учасник підпільного демократичного гуртка М. Петрашевського, закінчив академію Генерального штабу призначили до складу експедиції. На підставі своїх записів під час експедиції він відав потім книжку “Путешествия по киргизским степям і Туркестанскому краю”, в якій є чимало згадок про Шевченка.

Співчутливо ставився до поета перший помічник Бутакова, командир шхуни “Николай”, прапорщик корпусу флотських штурманів Ксилофон Поспєлов.

Сам Шевченко шлях експедиції описав у повісті “Близнець”, але тут не слід забувати, що це художній твір, і автор мав цілковите право на певну міру художньої фантазії.

Так, за одними спогадами відомо, що почав похід Шевченко як звичайний солдат. Тоді була велика спека поет знепритомнів, і лікар уклав його в похідний візок

За спогадами О. Макшеєва,він познайомився з Шевченком на першому переході й запропонував йому місце у своїй “джоломійці”. Під час плавання на Шхуні “Константин” вони жили в одній офіцерській кают-компанії, а під час зимівлі в одній землянці.

Одним із перших малюнків Шевченка в поході була акварель “Пожежа в степу”. Змалював він і окремі населені пункти: “Форт Кара-Бутак” ,“Укріплення Іргизкала” та ін.

Умови переходу були надзвичайно важкі: спека, недостача води. Пізніше в повісті “Близнеці” Шевченко писав: “До криниць зоставалось ще верстов десять, та ці десять здались мені в десятеро довшими. Спека була нестерпна. Стр 175

Умови експедиції були надзвичайно важкі , особливо погано було з харчуванням. За спогадами О. Макєєва, чорні сухарі зеленіли від цвілі , масло таке солоне, що його неможливо було їсти, солонина зіпсувалася. Проте весь екіпаж тримався мужньо, виконуючи завдання , поставлені перед експедицією.

23 вересня шхуна “Константин” повернулась до гирла Сардар’ї, і незабаром її поставили на зимову стоянку в затоці острова Косорал ( нині з’єднався з суходолом). Поет виїжджав до Ра’їма , де одержав листи від А. Лизогуба і М. Олександрійського. В листі останнього в дещо завуальованій формі йшлося про революцію 1848 р. У Франції.

Умови зимівлі на косарі теж були не легкі. Учасники експедиції зимували нашвидкоруч збудованому бараку, а зима була сувора, голодна. Ходили на полювання й цим дещо поліпшували своє харчування. Шевченко полювати не любив, але одного разу взяв у ньому участь і намалював убитого тигра, який завдавав багато шкоди місцевому населені.

Тепер у Шевченка було трохи більше вільного часу. Він знайомився з життям і побутом місцевого Казанського населення, намалював картини “Казахська стоянка на косарі”,”Казахи біля вогню”,”Казах у юрті” “Казах на коні” та ін.

 Стр 178

Крім багатьох портретів і малюнків , Шевченко писав і вірші. Четверту захалявну книжечку він почав в Оренбурзі, намалювавши на чистій сторінці чорним олівцем”1850” і трохи нижче червоним олівцем “4” . заспівом була поезія”Лечу в неволі дні і ночі”, де є такі рядки:

І четвертий рік минає Тихенько поневолі, І четверту начинаю Книжечку в неволі Мережати....

Він завжди жив одними дуками й болями із своїм поневоленим, уярмленим народом. Тому майже в кожному ліричному вірші проривається його трагічний настрій , зокрема, й цьому заспіві:

Кров’ю та сльозами, Моє горе на чужині, Бо горе словами Не розкажеш нікому Ніколи, кіколи, Нігде на світі! Нема слов В далекій неволі !стр 182

Лірика поета, як і раніше, сповнена великого соціального змісту. Особливу увагу має автобіографічна лірика. Вона не носила вузько інтимного характеру – скрізь були широкі узагальнення, типізація важливих суспільних явищ. Поезія “N. N.” (Мені тринадцяти минало) була одною з перших. Згодом при переписуванні в “Більшу книжку” Шевченко не переніс її, можливо, через кінцівку, в якій проявились рефлексії, жаль, чому він не залишився в юнацькі роки на селі (“Умер би, орючи на ниві”). Поезія “А. О. Козачковському” за жанром є ліричне послання давньому знайомому й другові, своєрідною сповіддю. Сама назва дописана олівцем пізніше. Спогади про дитячі, шкільні роки переплітаються з роздумами про віршування. З іронією писав він про поетичні. При переписуванні до “Більшої книжки” Шевченко скоротив і значно переробив ці роздуми у зв’язку із згадкою про сина Козачковського, хоч певна іронія лишилася й тут:

Щоб не довелося, брате І йому каратись як я тепер у неволі караюсь брате

Зрештою, як і завжди, поет переборював сумні настрої, висловлював сподівання на волю.

Поезія “І виріс я на чужині” побудована на споминах про відвідини Кирилівки; ці спомини викликали патріотичні почуття поета, глибокий жаль і біль, що гинуть “У ярмах лицарські сині”. У рядках “аж страх погано погано у тім хорошому селі” виявилась критичного реалізму Шевченка, широта соціальних узагальнень , різкий протест проти кріпосництва. Бєлінський, підкреслюючи широту узагальнень у ліриці великих поетів, зокрема, Лермонтова, писав: “Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне – про людськість, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство”. Так само й натурі Шевченка лежало все, чим жив народ. Тому, вказував він, страх погано людям не в одній Кирилівці: cтр 183

Однією з найзначніших політичний поезій часів заслання є поема, відома під традиційною назвою “Царі”. В ній подані сатиричні образи напівлегендарного царя Давида, його сина та Київського князя Володимира. Завершується поема сатиричним епілогом із широким політичним узагальненням:

Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських

Невільницька поезія Шевченка засвідчувала його революційну незламність , вірність принципам реалізму , народності, дальше зростання поетичної майстерності.

Як свідчать документи, командир Оренбурзького корпусу

 В. Обручов мав намір відрядити Шевченка у складі експедиції на півострів Мангишлак із метою розшукати в горах поклади кам’яного вугілля. Та незабаром характер цього “відрядження” змінився...

22 квітня 1850 р. Прапорщик Ісаєв подав донос командирові корпусу , що Шевченко ходить у цивільному і живе на квартирі , а не в казармі. В. Обручов про це добре знав , але повинен був реагувати на донос, що міг дійти до столиці, до самого царя. Він дав наказ заарештувати Шевченка й зробити в нього обшук. Наказ зумисне було давно в присутності горна, який, звичайно , встиг попередити Лазаревського, а той Шевченка. Частину паперів, зокрема, листів, довелося спалити, захалявні книжечки й деякі малюнки забрав Герм і згодом повернув поетові.

Проте заховати або знищити все не було змоги. Під час обшуку забрали частину листів С. Левицького, А. Лизогуба, М. Олександрійського, альбоми з віршами та з малюнками , малярське приладдя , книжки Шекспіра , Лермонтова, Пушкіна тощо.

Шевченка ув’язнили на гауптвахті, а 27 квітня Обручов наказав повернути його в 5-ий батальйон. 12 травня поета звільнили з гауптвахти й відправили до орська з наказом установити за ним найсуворіший нагляд. Командиром бота льону був той самий Мєшков , який раніше особливою чуйністю не визначався. В наказі сказано, що крім батального й ротного командирів, за Шевченком повинні стежити благонадійні унтер-офіцер та єфрейтор. Однак і в Орську знайшлись добрі люди. Зі спогадів відомо, що він там зустрівся зі своїм давнім другом П. Лаврентієвим, познайомився із засланням у солдати петрашевцем О. Ханиковим.

Слідство проводилось паралельно в Оренбурзі і в Петербурзі (ІІІ відділ). При розгляді паперів Шевченка в Оренбурзі особливу увагу привернув лист С. Левицького з Петербурга, в якому сповіщалось про настрої української інтелігенції, прихильників Шевченка, зокрема згадувався Микола Головко, магістр математичних наук , походженням із Харкова: “...от де правдива душа, і як зійдемося , то перерве слово його об вас. Стр 189

Про листи знайдені в Шевченка, командир корпусу Обручов наділяв рапорт військовому міністрові Чернишову. Цей доповів Миколі І, який наказав заарештувати “рядового” Шевченка , виявити винних, які дозволили йому листуватись й малювати, зокрема, командира 5-ого лінійного батальйону та інших ближчих начальників. Після закінчення слідства перевести Шевченка в інший окремий батальйон. Міністр передав царський наказ до ІІІ відділу та до Оренбурга.

ІІІ відділ наказав заарештувати Левицького й Головка.

 Червня було заарештовано Левицького. Головко ж не дивився –вистрілив у жандармського полковника й сам застрелився. Проте жодної таємної організації жандарми не розкрили, незабаром Левицького випустили. Начальник ІІІ відділу Орлов доповів 23 червня цареві, щоб він “продолжал прежний образ мислей или писал бы и рисовал на кого-небудь пасквиль”. Микола І, вислухавши доповідь, сказав, що в порушенні вироку 1847 р. Більше винне начальство Шевченка, а не він сам.

А тим часом 24 червня поета в Орську заарештували знову й посадили на гауптвахту. Для дослідувань сюди прибув підполковник Чигир. 1 липня він склав запитання , на які Шевченко дав докладні відповіді. При цьому виявилось, що він свого часу не приймав присяги, і від нього тепер прийняли.

Коли стали наслідки розслідування в Петербурзі, військове міністерство давало розпорядження перевести Шевченка в один із найвіддаленіших батальйонів під найсуворіший нагляд. 5 вересня командир корпусу Обручов наказав звільнити його з-під арешту й перевести в одну з рот 1-ого лінійного батальйону, розташованого стр 190 у Новопетроському укріпленні, під наглядом благонадійного унтер-офіцера, та щоб він міг прибути в укріплення до кінця навігації на Каспійському морі.

Сувору догану було оголошено командирові 5-ого батальйону майору Мєшкову та капітан-лейтенантові Бутакову (Останньому за те , що Шевченко ходив у цивільному).

За зв’язки з поетом Ф. Лазаревського не підвищили по службі, а В. Репніна одержала листа від Орлова з повелінням порвати зв’язки із Шевченком і не втручатись у справи Малоросії.

8 жовтня поет був уже в Уральському, де познайомився із засланим петрашевцим О. Плещеєвим , деякий час вони листувалися, а після заслання Плещеєв переклав російською мовою декілька поезій Шевченка. Познайомився поет також із польським засланцем М. Ятовтом , який у своїх спогадах писав про Шевченка: “Незалежна Україна була його мрією, революція – прагненням можна сказати , що він дивиться на світ крізь червоні окуляри”.

Щоб устигнути виїхати до кінця навігації, Шевченка з Уральська видра пили не етапом, а на перекладних. 13 жовтня поет був уже в порту Гур’єв, звідти на поштовому човні через Каспійське море прибув 17 жовтня до Новопетровського укріплення. Засноване воно було лише 15 років тому на мисі Тюб-Караган Мангишлацького півострова на високій горі, приблизно за дві версти за узбережжя . Мангишлак у ті часи був малозаселеною пустелею. Нині це великий промисловий край . Нині це великий промисловий край. Новопетровське укріплення стало нині містом Форт-Шевченко,а за п*ядесят кілометрів од нього виріс цілком новий великий промисловий центр області місто Шевченко.Стр 191

У ті часи кріплення складалось з казарм, кількох будинків і церкви.

Шевченка зарахували до четвертої роти 1-ого батальйону, дві роти якого були в Уральську й дві в Новопетровську. Командиром роти був штабс-копітан Потапов. Оскільки за наказом командира корпусу за Шевченком встановлено тепер особливий нагляд,а ротний командир зобов'язаний був секретно повідомляти про “непокірність” або щось

“недозволене”,Потапов особливо суворо ставився до засланого поета. Почалася щодень муштра й різного виду роботи.

Проте й тут траплялися великі світлі промені. Доброю людиною виявився комендант укріплення підполковник Антон Петрович Маєвський. Він дозволив Шевченкові листуватися, взяти участь в офіцерському гуртку. Стр 192

Дружина Маєвського померла, жив він з двома дітьми , і природно, зблизився із Шевченком, який навіть навчав його дітей грамоти, незважаючи на сувору заборону, поет почав і малювати. Про це він згадує в листах, а Лизогубові навіть посилає один із малюнків, назвавши його “шматком матері”шматком.

Маєвський вів Шевченка до складу геологічної експедиції у гори Кара Тау, що відбувалась влітку 1851 року, і знову як художника . на чолі експедиції стояв гірничний інженер штабс-капітан Антипов, який не завжди рівно ставився до засланого.

Знову почалась виснажлива й образлива муштра. Важко було Шевченкові, але добрі люди і тут як могли полегшували його життя. Головна роль у цьому належала вже згаданому Маєвському. Чуло поставився до Шевченка й гарнізонний лікар С. Никольський. Завдяки йому поета не посилали на важкі роботи. Стр 193 У казармі Шевченко спав не на нарах, а мав окреме ліжко. Згодом Нікольський став “скарбником” поета-в нього зберігалися гроші, одержані від друзів за малюнки.

Офіційного дозволу малювати Шевченко не мав. Маєвський звернувся був до вищого начальства з проханням дозволити поетові малювати іконостас у церкві , але йому відмовили. І все-таки Шевченко малював і навіть пересилав твори своїм друзям для продажу під назвою “шматків матері”

Близьким другом Шевченка був рядовий Андрій Оберменко, його земляк із Звенигородщени. Пізніше поет записав “...я полюбив його за те, що він протягом двадцятирічного солдатського прошлого, мерзеного життя не опошлив і не принизив своєї національної і людської гідності. Він залишився вірним у своїх відношеннях своїй чудовій національності... Якщо траплялися стр 194 світлі хвилини в моєму темному багаторічному ув’язнені, то цими солодкими хвилинами в зобов’язаний йому, моєму простому благородному другові Андрію Обеременику”

1852 р. Потапов одержав інше призначення, а командиром роти став капітан Є. Косарєв. У порівняні з Потаповим він був не таким запопадливим служакою і згодом навіть написав спогади про поета, правда, дещо перебільшивши свої заслуги перед засланням.

Кожен, хто відвідував Новопетровське укріплення , вважав за свій обов’язок познайомитись і порозмовляти із Шевченком.

Дуже теплими були зустріч й розмови з молодим ученим – природознавцем, кандидатом Московського університету , а через час професором Ярославського ліцею Андріаном Пилиповичем Головачовим, який 1 жовтня 1852 р. Розповів Шевченкові про всі літературно-мистецькі новини.

Шевченко відновив листування зі своїми друзями. Так, 8 червня 1851 р. він написав листа до Одеси колишньому стр 195  польському засланцеві Аркадію Венгжиновському, із яким познайомився в Оренбурзі. зв'язки з Репніною, яка знову почала клопотатись про поета.

Налагодилось листування з його давнім другом артистом співаком, солістом Петербурзької опери Семеном Гулаком-Артемовським, який допомагав поетові матеріально. Це саме слід сказати і про лікаря Андрія Козачковського , Федора Лазаревського і Йосипа Бодянського . В кінці 1852 р. помер комендант укріплення Маєвський, а новопризначений комендант майор Іраклій Усков не міг прибути , бо вже припинилася навігація . Листи до Шевченка находили на ім’я Маєвського. Після його смерті ніхто не наважувався їх розкривати. У квітні 1853 р. прибув новий комендант, який хотів листи ці повернути , і Шевченко ледве впросив його розкрити ті листи і передати йому.

Усков зовні був дуже суворим, але насправді - це добра, гуманна людина. Незабаром Шевченко познайомився з його дружиною, полюбив їхнього хлопчика Митю, дуже пережив його смерть. У листі до Казачковського в кінці червня 1853 р. Шевченко написав: “Я полюбив це прекрасне дитя, а воно, бідне, так прив’язалось до мене, що, бувало , і в сні кликало до себе лисого дядю. Я тепер зовсім лисий і сивий. І що ж? Воно, бідолашне, захворіло довго мучилось і померло. Мені жаль мого маленького друга, я сумую, я іноді приношу квіти на його дуже раню могилу і плачу” Шевченко був автором скульптурного пам’ятника на могилі хлопчика.

Так само полюбив поет згодом і доньку Ускових Наташеньку, яка народилася в укріплені і пізніше написала спогади про нього.

Усков дозволяв Шевченкові листуватися , а пізніше й писати. Стр 196 . поет став бувати в Ускових удома. Разом вони захопилися новою для тих часів справою – фотографією.

Шевченко досить вільно малював , інколи виготовляв копії своїх малярських робіт. Після експедиції 1851 р. склалася думка, що йому дозволено малювати, але на справді, це було не так. Коли Усков у січні 1854 р. подав начальству рапорт з проханням дозволити Шевченкові намалювати образ для місцевої церкві,йому відмовили. Чимало уваги віддавав художник скульптурі. Річ у тім , що займатися скульптурою Шевченкові ніхто ніколи не забороняв. Тому в багатьох листах і спогадах є чимало згадок про його скульптурні роботи. На жаль, жодна з них не збереглася.

Складніша справа з російськими повістями. Коли саме відновив Шевченко літературну діяльність –невідомо. Перший начерк – план повісті “Из ничего почти барин”- записано в альбомі 1846-1850 рр. Його забрали в поета під час арешту 1847 р., потім повернули. В альбомі чимало малюнків часів Аральської експедиції. Удруге його забрали під час арешту 1850 р. І вже не повернули. Судячи з почерку, план повісті написано в перші роки заслання. План цей не був здійснений і не використаний у жодній повістей.

Перша відома на повість Шевченка російською мовою “Наймичка” має фіктивну дату “25 февраля 1844”. Робив це Шевченко на випадок обшуку і виявлення рукопису – він міг пояснити , що написав її ще до заслання. Справді ж 25 лютого в Переяславі Шевченка не було. 19 лютого повернувшись з України, він був уже в Москві. Деякі згадки про археологічні пам'ятки могли з’явитися тільки після жовтня 1845 р. Згаданий у повісті Густинський монастир відновлено тільки 15 травня 1844 р. В повісті відбилися думки, які могли з’явитися в автора тільки в часи заслання. Стр 197

У повісті “Наймичка” Шевченко використав фабулу однойменної поеми 1845 р. Можливо, і цей вибір пов’язаний з фіктивною датою повісті -, мовляв, написав у ті роки , що й поему

Пишучи прозові твори, Шевченко не змінив своїх поглядів. Стр 198

Чим далі розширює коло знайомих Шевченка. Його найближчим другом був капітан, артилерист М. Мостовський, поляк, учасник національно-визвольного повстання 1830 р. стр 199

1855 року помер Микола І. Шевченко сподівався на певне полегшення своєї долі. Унаслідок клопотань поетових друзів генерал Г. Фрейман ще в 1854 р. Порушив справу про надання Шевченкові чину унтер-офіцера. Але не тоді, ні пізніше, у зв’язку з маніфестом нового царя Олександра ІІ, це клопотання задоволене не було.

І все таки незважаючи ні, на що , Шевченко писав нові твори. Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції. Стр 202

Шевченко володів цим мистецтвом, але в той час не наважився дати повість до друку.

Через кілька днів після закінчення “Музиканта” 24 січня 1855 р., письменник почав нову повість “Несчастный” і закінчив її дуже швидко – 20 лютого. Пояснюється це тим , що твір писався під свіжим враженням. В листі до Бр. Залеського 9 жовтня 1854 року Шевченко повідомляв: “Цього літа прибуло сюди кілька конфірмованих; та краще було б не бачити мені їх ніколи. Пустота, страшенна!” Назва повісті – іронічна. Солдат називали “нещасними” вкрай розбещених дворянсько-поміщінських синків, яких батьки видавали в солдати за різні кримінальні злочини. Таким є головний герой твору Іполитушка Хлюпін, взятий у солдати на прохання рідної матері. Шевченко нещодавно викривав кріпосництво, яке розбещувало людей . Мати Іполитушки знущається не тільки з кріпаків, але й з учителя, нерідних дітей. Свого сина – злодія й розпусника – вона змушена віддати в солдати. Зважаючи на гострий викривальний характер повісті, Шевченко також не робив спроби його надрукувати.

15 березня 1855 р. Письменник почав нову повість “Капитанщина”, закінчивши її десь на початку червня того ж року. І цей твір має оригінальний зміст. Провідна думка – викриття розбещеності царського офіцерства. Стр 203

Між 10 червня і 20 липня 1855 р. написано повість “Близнецы”. Провідною думкою твір близький до попередньої повісті. Близнят підкидає мати-покритка після виїзду з Переяслава кавалерійського полку, а сама кінчає життя самогубством.

Між 25 січня і 4 жовтня 1856 р. Написано автобіографічну повість “Художник”.

На заслані Шевченко почав повсть “Матрос, или Старая погудка на новий лад “, а пізніше названу “Прогулка с удовольствием и без морали”, а закінчив після повернення із заслання.

Була ще написана “Повість о безродном Петрусе”, але до нас вона не дійшла.

Доля повістей Шевченка склалася дуже важко. Усі спроби надрукувати “Княгиню” і “Варнака”, а пізніше й першу частину “Матроса” кінчилися невдачею. Стр 204

В останні місяці заслання Шевченко звертається до складних тем з античної літератури: “Нарціс та німфа Ехо”, “Помираючий гладіатор”, “Телемак на острові Каліпсо”, “Робінзон Крузо” з античної історії: “Мілон Кротонський”, “Діоген”, із міфології. Стр 205

Шевченко покладав великі сподівання на маніфест нового царя Олександра ІІ при вступі на престол, але амністію було оголошено тільки декабристам і петрашевцям. 22 квітня 1856 р.

Поетові друзі клопотались про нього.

Марні виявились сподівання Шевченка й на другий коронаційний маніфест 26.VI.1856 р. 1 травня звільнили рядового Шевченка. Стр 207

7 квітня 1857 р. Був особливо радісним для поета днем. Він одержав листа від М. Лазаревського з повідомленням про майбутнє звільнення, листа й гроші від свого друга Я. Кухаренка. В цей день Шевченко знову писати вірші.

Коли 21 липня прийшов наказ про звільнення Шевченка, комендант спочатку не дав дозволу на виїзд через Астрахань, хоча й не знав змісту довідки ІІІ відділу. Але потім, очевидно, поступився перед чиїмось проханням і виписав білет на проїзд до Петербурга через Астрахань.