Представництво. Види довіреностей

Міністерство економіки України

Українська Академія Зовнішньої Торгівлі

Контрольна робота

з дисципліни “Основи цивільного права”

(Завдання №4)

Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Ала Іванівна.

Адреса: 04071 м. Київ,

вул. Межигірська 3, кв.27

Київ 2001

П л а н

Глава I Поняття і види представництва

1. Поняття і значення представництва

2. Суб'єкти представництва

3. Повноваження представника. Підстави для виникнення представництва

4.  Види представництва

5.  Представництво в арбітражному суді

Глава II Довіреність

1. Довіреність. Форма довіреністі та її види

2. Посвідчення довіреності

3. Строк довіреності

4. Передоручення

5. Припинення довіреності

Список використаної літератури

Додатки

Глава I

1. Поняття і значення представництва.

ЦК України дає змогу визначити представництво як здійснен­ня однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються ци­вільні права та обов'язки[1].

Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятості) не може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п.

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.).

2. Суб'єкти представництва.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа(Мал. 1).

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права — громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.

Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як пра­вило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, пред­ставниками можуть бути особи, які досягли трудового пов­ноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не супе­речить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні[2].

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника вста­новлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України[3] представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.

3. Повноваження представника.

Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак­том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ­ляють. За ст. 62 ЦК України[4] повноваження можуть грунтува­тися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце так називане мниме представництво, коли учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки невірного оформлення довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії, скасуванням її особою, яку представляють, і т.п.

В усіх випадках неправомірного офомлення угод або інших юридичних дій, які були зроблені одною особою від імені і в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п. . Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з моменту її вчинення[5].

Як свідчить судова та арбітражна практика непоодиноки­ми є випадки, коли представники укладають угоди з переви­щенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повно­важень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза­них з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена пред­ставником юридичної особи або керівником її відокремлено­го підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана не­дійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено уго­ду, знала або повинна була знати про відсутність у представ­ника юридичної особи або керівника її відокремленого під­розділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не зга­дується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: як­що керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково від­сутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної осо­би, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вва­жати укладеною від імені юридичної особи.