Стандартний ефект міграції

1. Стандартний ефект міграції.

На даному графіку:

S_US – крива пропозиції праці в США до міграції;

S_US+r – крива пропозиції праці в США після міграції (плюс імміграція).

D_US – крива попиту на працю в США.

S_M – крива пропозиції праці в Мексиці до міграції;

S_M+r – крива пропозиції праці в Мексиці після міграції (плюс еміграція).

D_М – крива попиту на працю в Мексиці.

До міграції, зарплата в США становила 4,5 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зросла) знизилася до 4 доларів за годину.

До міграції, зарплата в Мексиці становила 1,25 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зменшилась) зросла до 1,6 доларів.

Наслідки для США:

1) збільшується доход підприємців, які виграють від збільшення пропозиції робочої сили тому, що зменшується заробітна плата (a+b);

2) місцеві робітники програють область а тому, що зменшується зарплата з 4,5 доларів до 4 доларів.

В цілому, США виграють від імміграції (a+b-a = b) тому, що виграш підприємців більше, ніж збитки американських робітників.

Наслідки для Мексики (без врахуванні зміни стану емігрантів):

1) підприємці програють від еміграції робітників до США тому, що збільшилась зарплата для тих робітників, які залишились у Мексиці (c+d):

2) місцеві робітники, що залишились, виграють від еміграції, оскільки зарплата зросла (c).

Країна ж в цілому внаслідок еміграції програє, тому що збитки підприємців більший, ніж прибутки робітників (c-c-d=-d).

2. Наслідки для державних фінансів.

Для Мексики:

1) зменшення податкових надходжень (робітники за кордоном не платять податки в країні проживання);

2) зменшення державних витрат на емігрантів у вигляді державних благ та послуг;

3) грошові перекази з країни імміграції до країни еміграції².

Для США:

1) збільшення податкових надходжень (за рахунок податків, утриманих із іммірантів);

2) збільшення соціальних дотацій;

3) отримання висококваліфікованих спеціалістів.

Основні центри міграції робочої сили.

Основним центром імміграції є США, Канада та Австралія. До цих країн емігрують з країн Латинської Америки, Карибського басейну, Індії, СНД, з країн Західної Європи. Кожен рік кількість іммігрантів до цих країн зростає на 900 тис. чоловік (із них 700 тис. легально).

Другим центром міграції робочої сили є країни Західної Європи. Сюди в основному їдуть робітники з країн Південної Європи та країн Африки. В 1996 році кількість іммігрантів, що в’їхали до цих країн, становила 186 тис. чоловік.

Третім центром є Близький Схід, а точніше країни, що видобувають нафту. В цьому регіоні переважає внутрішньорегіональна міграція із сусідніх країн).

Четвертим центром є нові індустріальні країни. Сюди іммігрують робітники із сусідніх країн та Мексики.

1 Всяке перебування в країні терміном до 1 року відноситься до туризму.

2 В таких малих країнах, як Ємен, Лесото, така стаття надходжень коштів в країну є дуже важливою, і становить до 50% ВНП.

Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3

Міжнародна міграція робочої сили.

1. Поняття міграції робочої сили.

2. Економічний ефект міграції робочої сили.

3. Основні напрямки міграції робочої сили.

Міграція робочої сили – це виїзд або в’їзд робочої сили з однієї країни в іншу строком понад 1 рік¹.

Міграція робочої сили розділяється на 3 види.

Імміграція – це в’їзд працездатного населення в країну.

Еміграція – це виїзд працездатного населення до інших країн.

Рееміграція – повернення іммігрантів до місця постійного проживання.

За останні роки кількість населення, що перебували за межами країни становила 20 млн. чоловік в рік. Кількість іноземних робітників у США досягає 7 млн. чоловік, в Західній Європі – 6,5 млн.

У Франції 25% будівельників та 1/3 робітників машинобудівної галузі – іноземці, у Швеції 40% будівельників також є іноземцями.

Мотиви міграції:

1) політичні;

2) релігійні;

3) економічна причина (на думку економістів ця причина є головною);

4) природні катаклізми чи війни.

Наслідки міграції.

(1)

Візьмемо 2 країни. Лінії S1 та S2 показують нам вартісний обсяг витрат на зарплату за умов повної зайнятості.

Припустимо, що міграція робочої сили між країнами заборонена. Кількість праці, які має в своєму розпорядженні країна 1 дорівнює LA, а другої країни L1A.

Вартість продукції, яка виробляється в країні 1 до початку міграції дорівнює a+b+c+d+e+f, в тому числі доход власників праці дорівнює a+f, а власників інших факторів виробництва – b+c+d+e. Заробітна плата в першій країні дорівнює LC.

Вартість продукції, яка виробляється в країні 2 до початку міграції дорівнює i+j+k, в тому числі доход власників праці дорівнює j+k, доход власників інших факторів виробництва – i. Заробітна плата в другій країні до міграції робочої сили дорівнює L1F

Різниця у зарплаті між країнами сприяє розвиткові міграції між країнами. Якщо всі перепони на шляху руху робочої сили із країни в країну будуть зняті, то частина робітників (в кількості AB) із першої країни поїдуть до країни 2.

Після міграції вартісний обсяг виробництва країни 1 становить a+b+c+d+e+f+h, в тому числі доход власників виробництва становить a+b+d+e+h. Доходи власників інших факторів виробництва зменшились і дорівнюють c. Заробітна плата збільшилась і складає LD.

Вартісний обсяг виробництва другої країни, який виробляється за допомогою власних робітників та іммігрантів дорівнює i+j+k+g+h+e+f. Заробітна плата знизилась до рівня L1E. Зменшився доход власників робочої сили і становить k+h, в той час, як збільшився доход власників інших факторів виробництва до рівня i+j+g.

В першій країні власники надлишкового фактору виграють від міграції робочої сили, а власники дефіцитних факторів виробництва терплять збитки. В другій країні все відбувається навпаки: власники надлишкових факторів програють від міграції робочої сили, а власники дефіцитного фактору виробництва (робоча сила) виграють.

Ефекти міграції можна поділити на 3 групи:

1) стандартні, відносно статичні ефекти на ринок праці як країни імміграції, так і країни еміграції;

2) наслідки для державних фінансів;

3) побічні ефекти (соціальні та інші проблеми).

Стандартний ефект.

Візьмемо для прикладу США та Мексику.

S_US – крива пропозиції праці в США до міграції;

S_US+r – крива пропозиції праці в США після міграції (плюс імміграція).

D_US – крива попиту на працю в США.

S_M – крива пропозиції праці в Мексиці до міграції;

S_M+r – крива пропозиції праці в Мексиці після міграції (плюс еміграція).

D_М – крива попиту на працю в Мексиці.

До міграції, зарплата в США становила 4,5 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зросла) знизилася до 4 доларів за годину.

До міграції, зарплата в Мексиці становила 1,25 доларів за годину, а після міграції (попит не змінився, а пропозиція зменшилась) зросла до 1,6 доларів.

Наслідки для США:

1) збільшується доход підприємців, які виграють від збільшення пропозиції робочої сили тому, що зменшується заробітна плата (a+b);

2) місцеві робітники програють область а тому, що зменшується зарплата з 4,5 доларів до 4 доларів.

В цілому, США виграють від імміграції (a+b-a = b) тому, що виграш підприємців більше, ніж збитки американських робітників.

Наслідки для Мексики (без врахуванні зміни стану емігрантів):

1) підприємці програють від еміграції робітників до США тому, що збільшилась зарплата для тих робітників, які залишились у Мексиці (c+d):

2) місцеві робітники, що залишились, виграють від еміграції, оскільки зарплата зросла (c).

Країна ж в цілому внаслідок еміграції програє, тому що збитки підприємців більший, ніж прибутки робітників (c-c-d=-d).

Наслідки для державних фінансів.

Для Мексики:

1) зменшення податкових надходжень (робітники за кордоном не платять податки в країні проживання);

2) зменшення державних витрат на емігрантів у вигляді державних благ та послуг;

3) грошові перекази з країни імміграції до країни еміграції².

Для США:

1) збільшення податкових надходжень (за рахунок податків, утриманих із іммірантів);

2) збільшення соціальних дотацій;

3) отримання висококваліфікованих спеціалістів.

Основні центри міграції робочої сили.

Основним центром імміграції є США, Канада та Австралія. До цих країн емігрують з країн Латинської Америки, Карибського басейну, Індії, СНД, з країн Західної Європи. Кожен рік кількість іммігрантів до цих країн зростає на 900 тис. чоловік (із них 700 тис. легально).

Другим центром міграції робочої сили є країни Західної Європи. Сюди в основному їдуть робітники з країн Південної Європи та країн Африки. В 1996 році кількість іммігрантів, що в’їхали до цих країн, становила 186 тис. чоловік.

Третім центром є Близький Схід, а точніше країни, що видобувають нафту. В цьому регіоні переважає внутрішньорегіональна міграція із сусідніх країн).

Четвертим центром є нові індустріальні країни. Сюди іммігрують робітники із сусідніх країн та Мексики.

1 Всяке перебування в країні терміном до 1 року відноситься до туризму.

2 В таких малих країнах, як Ємен, Лесото, така стаття надходжень коштів в країну є дуже важливою, і становить до 50% ВНП.

Міжнародні Економічні Відносини - 2 2. Міжнародна економічна інтеграція.

29 березня 2000 р.

Міжнародна економічна інтеграція.

1. Основні концепції регіональної економічної інтеграції.

2. Передумови, цілі та типи інтеграційних угрупувань.

3. Статичний та динамічний ефекти МЕІ.

4. Розвиток інтеграційних процесів на сучасному етапі (для самостійної роботи): інтеграція в Західній Європі, Африці, Північній Америці, Південній та Центральній Азії, інших регіонах світу.

Литература.

1. Шишков. Теории экономической интеграции. М.: 1978.

2. Зуева. Новые концепции экономической интеграции. МЭиМО 1995, №11, стр. 94-107.

3. Шишков. НАФТА: истоки, надежды, перспективы. МЭиМО 1994, №11, стр. 123-136.

4. Мальцева, Семенов. Экономическая интеграция в Азиатско-Тихоокеанском регионе. МЭиМО 1995, №9.

5. Евро: две стороны одной монеты.

6. Мишель Пибро. Медждународные экономические и валютно-финансовые отношения.

Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів. Це процес, який приймає форму міждержавних угод і регульований міждержавними органами.

Концепції регіональної економії інтеграції з’явилися в 50-х роках, коли процеси РЕІ набули значного розвитку.

1) Концепція ринкової школи інтеграції.

Ця концепція базується на принципі свободи торгівлі та невтручання держави в економіку. Ця концепція використовує принцип того, що ринок – це найкращий регулятор економіки. Для представників цієї концепції ідеали інтеграції – це вільна конкуренція та вільні дії ринкових сил.

Повна інтеграція за даною концпцією – це однакові умови руху товарів та факторів виробництва.

У 1953 році французький економіст Арон писав, що дві національні економіки вважаються найбільш інтегрованими якщо угода між резидентами двох країн ідентична угоді між резидентами однієї країни.

На думку представників цієї концепції, втручання держави в економіку веде до дезінтеграції країн. Повна інтеграція досягається шляхом відміни втручання держави в економіку. Однією із головних ознак такої інтеграції – це наявність золотого стандарту та повна конвертованість валют, що забезпечує єдність ринку, ціни та розрахунків між резидентами як однієї країни, так і двох та більше країн.

2) Ринкова інституціональна школа інтеграції.

Представники цієї школи – це відомий економіст Велаз (?), та Даніель Джон.

Ця концепції вперше започаткувала подвійний підхід до визначення РЕІ. Її вони розглядають з одного боку, як процес, а з іншого – як відношення. Як процес, економічна інтеграція включає заходи, метою яких є ліквідація дискримінації між господарськими одиницями. Інтеграцію як відношення можна подати у вигляді відсутності тієї чи іншої форми дискримінації іноземних партнерів.

Сутність економічної інтеграції з точки зору цієї концепції полягає у встановленні міжнаціональних правил економічної діяльності, які ведуть до розвитку економічних зв’язків між країнами. Таким чином можна сказати, що ця концепція стоїть посередині між класичним підходом про саморегуляцію ринку та кейнсіанськими поглядами про абсолютну необхідність його регулювання з боку держави.

3) Структурна концепція РЕІ.

З’явилася в 60-х роках, коли розвивалася західноєвропейська економічна інтеграція.

На думку її представників вільний рух товарів та факторів виробництва веде до нерівномірності економічного розвитку окремих регіонів країн. Основний представник – Альфред Маршал (“Основи політичної економії”). Він писав, що інтеграція в розумінні як відсутність дискримінації у міжнародній торгівлі та руху факторів виробництва – це ще не інтеграція; справжня інтеграція – це інтеграція національних економік, а не лише тільки ринків.

На думку представників цієї концепції, економічна інтеграція можлива тільки на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних економік. Маршал писав, що повне завершення інтеграції – це так званий простір солідарності, тобто так звана цілковита сітка економічних зв’язків між економіками, які раніше були відокремленими.

Представники цієї концепції розглядаються інтеграцію як глибокі структурні перетворення в економіці країн, в результаті яких має з’явитися якісний синергізм¹.

4) Дирижистська² школа інтеграції.

Представники цієї школи – це такі економісти як Купер, Джон Кіндер, Алекс Філіп. Цю концепцію можна віднести до неокейнсіанського підходу до МЕІ. Представники цієї школи недовіряють ринковому механізму в процесі розвитку інтеграційних процесів.

Ця концепція базується на державному регулюванні економічних процесів, їх гаслом є “керованій економіці немає альтернативи”. Ця школа розглядає інтеграцію як ліквідацію дискримінації між економічними агентами країн, і координацію спільної економічної політики досить широких масштабів, для забезпечення здійснення основних економічних напрямків розвитку країни.

Ця концепція вважає, що для повної інтеграції необхідний не тільки вільний рух товарів та факторів виробництва, а й координація макроекономічної політики держав, яка повинна пом’якшити нерівномірність економічного розвитку країн. Кожна країна-член інтеграційного об’єднання повинна відмовитись від самостійного проведення зовнішньоекономічної політики і передати ці функції наднаціональним інститутам.

2. Передумови, цілі та типи інтеграційних угрупувань. Передумови економічної інтеграції:

1. Близькість рівнів економічного розвитку країн і близькість ступенів ринкової зрілості країн. Країни, які бажають створити інтеграційну організацію, повинні мати однаковий рівень економічного розвитку.

2. Географічна близькість країн, що інтегруються, наявність спільних кордонів та економічних зв’язків, що склалися історично.

3. Спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами.

4. Демонстраційний ефект. В економіках країн, які входять до певного інтеграційного об’єднання, мають відбуватися позитивні зрушення, і якщо це так, то країни, що не входять до цього об’єднання, починають бачити вигоду від вступу в це об’єднання.

5. Ефект доміно. Коли декілька країн зробили інтеграційне групування, то економічні зв’язки цих країн з зовнішнім світом скорочуються, що створює імпульс для таких країн зовнішнього світу входити в це інтеграційне групування.

Цілі інтеграційного групування.

1. Інтеграція дає можливість країні в цілому і окремим суб’єктам господарської діяльності, отримати доступ до більшого ринку, ніж до інтеграції.

2. Використання переваг ефекту масштабу.

3. Створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища.

4. Вирішення завдань торгівельної політики.

5. Сприяння структурній перебудові економіки.

Типи інтеграційних об’єднань.

Деякі економісти вважають, що існує 5 чи 6 типів інтеграційних об’єднань.

1. Преференційна торгова угода. Передбачає встановлення у взаємній торгівлі нижчих імпортних тарифів та інших бар’єрів, ніж у відносинах з третіми країнами. У цьому випадку кожна країна самостійно виробляє та проводить зовнішньоекономічну політику по відношенню до третіх країн, але відносини з партнерами з цього блоку базуються на преференційних засадах.

2. Зона вільної торгівлі. Цей тип економічного угрупування характеризується відсутністю різного роду бар’єрів на шляху взаємної торгівлі, але водночас кожна країна виробляє та проводить самостійну зовнішньоекономічну політику відносно третіх країн. (НАФТА, ЕАВТ (у 1995 році увійшла в склад ЄС), Балтійська зона вільної торгівлі, АСЕАН, Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (з’явилася у 1990 році, в складі: Чехія, Угорщина, Польща та Словакія).

3. Митний союз. Члени усувають перешкоди на шляху вільної торгівлі між собою та проводять узгоджену митну політику по відношенню до інших країн. Митний союз існував в країнах Західної Європи (до 1986 року), Арабський спільний ринок.

4. Спільний ринок – це митний союз + вільний рух факторів виробництва.

5. Повний економічний союз – члени країни цього союзу повністю уніфікують свою економічну політику. Першим таким економічним союзом став союз між Бельгією та Люксембургом (створений у 1921 році).

6. Політичний союз – економічний союз + узгоджена політика на міжнародній арені.

Д.З.: Наявність спільних органів (політичних та економічних) на різних етапах (видах) економічної інтеграції.

1 СИНЕРГИЯ - большая эффективность образовавшейся в результате интеграции страны по сравнению с ее отдельными частями до объединения, что есть целью любой интеграции.

2 ДИРИЖИЗМ - политика активного государственного регулирования в послевоенной Франции. Основой Д. стал созданный в 1944-1945 гг. в результате национализации некоторых банков и ряда отраслей промышленности значительный государственный сектор. Теоретическим обоснованием Д. стали идеи известного французского экономиста Ф.Перру, в частности, разработка принципов индикативного (рекомендательного) государственного планирования, принцип избирательной государственной экономической политики, концепция «привилегированных точек» (отраслей, корпораций) поддержки.

Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3

Статичні да динамічні ефекти економічної інтеграції.

Ці ефекти розглядаються теорією митного союзу, яка була розроблена канадським економістом Вайнером у 30-х – 40-х роках.

Згідно з цією теорією в процесі економічної інтеграції проявляються 2 типа ефектів: статичні та динамічні.

Статичні ефекти – це економічні наслідки, що проявляються раптово після створення митного союзу як його безпосередній результат.

Динамічні ефекти – це економічні наслідки, що проявляються на пізніх стадіях функціонування митного союзу (в довгостроковому плані).

До статичних ефектів належать: ефект створення торгівлі та ефект відхилення торгівлі.

Ефект створення торгівлі - це переорієнтація споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела поставки товару на більш ефективне зовнішнє джерело, що стала можливою в результаті ліквідації імпортного мита в рамках митного союзу.

(1) t – ымпотне мито,

Dd (domestic demand) – внутрішній попит.

По горизонтальній осі ми відкладаємо кількість товару, по вертикальній – його ціну.

Розглянемо цей ефект на приладі умовної країни. Пипустимо, що країна не мала ніяких торговельних відносин з іншою країною, рівноважна ціна встановилася в точцы Е на рівні Pd. При цьому ціна на даний товар в іншій країні становить P1. Країна 2 вводить певні імпортні обмеження (мито), тому ціна її зростає до рівня прямої P2.

Лінія S1 – це пропозиція товару першої країни в другу країну без урахування імпортного мита. Лінія Sii – це пропозиція товару з країни 1 в країну 2 без урахування імпортного мита.

За умов існування тарифу в другій країні, внутрішнє виробництво в цій країні характеризується точкою Q2 і дорівнює OQ2. Ринкова рівновага в другій країні досягається в точці F, тобто товар споживається в обсязі OQ3. Як видно, це перевищує обсяг власного виробництва, тому нестача буде імпортуватися з країни 1.

За умов існування імпортного мита існують такі ефекти:

1) Ефект перерозподілу (сегмент а) – показує прибуток національних виробників в результаті збільшення національного виробництва з урахуванням митного тарифу.

2) Ефект захисту (трикутник b) – це негативний ефект митного тарифу тому, що споживачі споживають національний товар, виробництво якого менш ефективне, ніж виробництво цього товару в першій країні.

3) Ефект доходу (сегмент с) – прибуток держави від використання митного тарифу.

4) Ефект споживання (сегмент d) – негативний ефект, який показує збитки споживачів в другій країні, пов’язані з тим, що в результаті введення митного тарифу зменшується кількість імпорту і збільшується ціна імпортного товару.

Припустимо, що обидві країни вирішили створити митний союз і ліквідувати митні тарифи у взаємній торгівлі. Внутрішня ціна в першій країні буде дорівнювати внутрішній ціні в другій країні. Рівновага в другій країні характеризується точкою G, рівень внурішніх цін дорівнює P1.

Отже, внаслідок створення митного союзу, зменшується рівень внутрішнього виробництва в країні 2 (до рівня OQ1), споживання товару характеризується точкою G і дорівнює OQ4, імпорт дорівнює Q1Q4.

Таким чином, зменшилось виробництво, збільшилось споживання і імпорт товару.

Ефект перерозподілу носить нейтральний характер тому, що прибутки виробників товарів, що конкурують з імпортними, перерозподіляються споживачам.

В результаті створення митного союзу чистий статичний ефект – це сегменти b+d.

Сегмент b показує, що в результаті створення митного союзу імпортується товар, виробництво якого біль ефективно, ніж національного виробництва. Цей ефект має позитивне значення тому, що в результаті ліквідування імпортного мита: збільшився імпорт товару, виробництво якого більш ефективно, знизилась внутрішня ціна.

Ефект споживання (сегмент d) показує нам прибуток, який отримають споживачі другої країни в результаті створення митного союзу за рахунок зменшення ціни на товар і збільшення споживання.

Ефект відхилення торгівлі.

Припустимо, що друга країна вирішила створити митний союз з третьою країною. Після його створення, внутрішня ціна в другій країні зменшилась, але не настільки, як при створенні митного союзу лише з першою країною.

За нових умов рівновага досягається в точці L, обсяг внутрішнього виробництва становить 0Q2, імпорт з другої до третьої країни становить Q2Q5.

Ефект перерозподілу (а’) зникає, оскільки в результаті створення митного союзу зменшилося неефективне внутрішнє виробництво, що йде на користь національних споижвачів.

Ефект доходу (с’ і с) зникає тому, що держава не отримує гроші за існування тарифів. Сегмент с’ перерозподіляється на користь споживачів, а сегмент с – це прямі збитки країни від створення митного союзу з третьою країною. Причина цього збитку є переорієнтація в рамках митного союзу на відносно менш ефективні джерела постачання товару, ніж це могло б статися, якщо б перша країна встановила митний союз з другою країною.

Ефект збільшення торгівлі показує переорієнтацію місцевих споживачів на закупку товару з більш ефективного неінтеграційного джерела поставки товару на менш ефективні внутрішньоінтеграційні джерела, яка відбулася в результаті створення митного союзу.

Ефект збільшення торгівлі – це позитивний ефект, а ефект відхилення торгівлі – негативний. Якщо б’+д’ (ефект збільшення торгівлі) більший ніж ц (ефект відхилення торгівлі), то ми скажемо, що країна має позитивний ефект.

Д.З теорія другого кращого.

Міжнародні Економічні Відносини - 2 3. Міжнародні науково-технічні зв’язки.

12 квітня 2000 р.

Міжнародні науково-технічні зв’язки.

1. Особливості міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями на сучасному етапі.

2. Модель технічного прогресу Джона Хікса.

3. Механізм міжнародної передачі технологій.

Література.

1. Герчикова Международное коммерческое дело. М.: 1997.

2. Мировая экономика. Под ред. Булатова. М.: 2000.

3. Филипенко. МЕВ, т.2

4. Киреев. Международная экономика. Т. 1.

1. Особливості міжнародної торгівлі науково-технічними знаннями на сучасному етапі.

Обмін науково-технічними знаннями може відбуватися як на комерційній, так і і на некомерційній основі (виставки, семінари, конференції).

Торгівля науково-технічними знаннями – це надання на комерційній основі іноземному контрагенту, результатів науково-технічної діяльності, які мають не тільки наукову, але і практичну цінність. На практиці такі операції отримали назву “міжнародний обмін технологіями”.

Технологія – це наукові методи досягнення практичних цілей.

Виділяють три групи технологій:

технологія товарів,

технологія виробництва і

технологія управління.

Носіями технологія являються:

1) товари – у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

2) фактори виробництва:

капітал є носієм технології у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталомісткими товарами,

робоча сила є носієм технології у випадку міграції висококваліфікованих спеціалістів,

земля є носієм технології у випадку міжнародної торгівлі ресурсами, для розробки яких використовуються нові технологічні досягнення).

Науково-технічні зв’язки (НТЗв) – це сукупність взаємовідносин науково-технічного, виробничого, валютно-фінансового та правового характеру. В основі цих взаємовідносин знаходиться обмін результатами наукових досліджень, технологічних розробок, найсучаснішого технологічного досвіду тощо.

Сучасним НТЗв характерні такі властивості:

1) Об’єктивний характер міжнародного обміну науково-технічними знаннями (НТЗ).

2) Їх розвиток основується на поглибленні міжнародного поділу праці. В умовах НТР¹ різні компанії все більше спеціалізуються на певних галузях науки і техніки. Крім того, НТР змушує корпорації об’єднувати свої зусилля для досягнення поставленої мети, оскільки великі витрати на НДДКР можуть собі дозволити лише великі корпорації. Частка витрат на НДДКР у загальному обсягу продаж становить 3-5%.

Лідером на ринку наукомісткої продукції є США (40% від загального об’єму даного сектору світового ринку).

3) Зростання внутрішньокорпоративного обміну технологіями. В основному цей процес відбувається на некомерційній основі. В світі більше 20% товарів виробляються з використанням технологій, переданих саме таким чином. Із всіх ліцензійних платежів в світі 60% приходиться на внутрішньокорпоративні розрахунки, а в США цей показник досягає 80%.

4) Активна участь у міжнародній передачі технології невеликих та середніх фірм (в основному це фірми в формі венчурних підприємств зі штатом до 1 тис. людей). Перевагою таких фірм є їх вузька спеціалізація, їх наукові розробки обмежені вузьким колом технічних проблем. В середини 90-х років в США існувало 1,% млн. венчурних підприємств і лише 1% із них займалися науковими розробками і дослідженнями.

Питома вага цих підприємств у загальних витратах на НДДКР в США становить 4%.

5) Зосередження міжнародного науково-технічного обміну у рамках промислово-розвинутих країн. На країни, що розвиваються припадає лише 10% цього обміну.

2. Модель технічного прогресу Джона Хікса.

Ця модель розглядає вплив технологічного прогресу на розвиток МТ. Основне припущення, яке використовується у моделі – постійність відносних цін на фактори виробництва.

Припускається, що товари виробляються за допомогою двох факторів: праці і капіталу. Розглядається три види технічного прогресу: нейтральний, працезберігаючий, капіталозберігаючий.

1) Нейтральний технічний прогрес – це прогрес, який базується на технології, яка забезпечує одночасно підвищення продуктивності обох факторів виробництва. В результаті нейтрального технічного прогресу кількість праці та капіталу, яка необхідна для виробництва одиниці товару, зменшується. В той же час відносна кількість капіталу і відносна кількість праці не змінюються.

В точках А₁ і А₂ абсолютна кількість капіталу та праці, необхідні для виробництва товару, зменшилися, а відносна кількість факторів виробництва, а значить і їх ціна, не змінюються.

2) Працезберігаючий технічний прогрес – це прогрес, який базується на технології, яка забезпечує підвищення продуктивності капіталу у меншій мірі, ніж продуктивності праці. В результаті цього прогресу відносна кількість капіталу, який необхідно витратити на виробництво одиниці товару, збільшується, а відносна кількість праці – зменшується. Все це відбувається за умови незмінності цін на фактори: . Капітал заміщує працю.

3) Капіталозберігаючий технічний прогрес – це прогрес, який базується на технології, що забезпечує підвищення продуктивності праці у відносно меншій мірі, ніж продуктивності капіталу. В результаті такого прогресу кількість праці, необхідна для виробництва товару, по відношенню до капіталу, збільшується, а відношення капіталу до праці – зменшується. Все це відбувається за умови незмінності цін на фактори виробництва . Праця замінює капітал.

Вплив НТП на міжнародну торгівлю залежить від того, як він впливає на виробництво (пропозицію) товару і на його споживання (попит).

Зростання виробництва на основі НТП може мати нейтральний, позитивний та негативний вплив на МТ.

Нейтральний вплив зростання виробництва на МТ має місце у випадку, коли МТ збільшується пропорційно з ростом виробництва.

Позитивний вплив – це більш швидке зростання МТ, ніж обсягів виробництва. Він має місце, коли при постійних відносних цінах виробництво експортних товарів росте швидше, ніж виробництво товарів, що конкурують з імпортом.

Негативний вплив – зростання МТ відстає від зростання обсягів виробництва. Має місце, коли при постійних цінах виробництво товарів, які заміщують імпорт росте швидше, ніж виробництво експортних товарів.

Вплив споживання на МТ можна також розділити на нейтральний, позитивний і негативний.

Нейтральний вплив має місце у випадку, коли МТ збільшується пропорційно з ростом споживання.

Позитивний вплив – це більш швидке зростання МТ, ніж обсягів споживання. Він має місце, коли споживання імпортних товарів росте швидше, ніж споживання експортних товарів.

Негативний вплив – зростання МТ відстає від зростання обсягів споживання. Має місце, коли споживання імпортних товарів відстає від споживання експортних товарів.

Якщо в результаті НТП збільшується і виробництво і споживання, то це спричиняє нейтральний, позитивний, або негативний вплив на МТ. Якщо і виробництво і споживання мають нейтральний вплив на МТ, то їх спільних вплив також буде нейтральним, і МТ збільшуватиметься пропорційно із збільшенням виробництва.

Якщо і виробництво і споживання мають позитивний вплив на МТ, то їх спільних вплив також буде позитивний, і МТ збільшуватиметься більш високими темпами, ніж збільшення виробництва.

Якщо і виробництво і споживання мають негативний вплив на МТ, то їх спільних вплив також буде негативним, і МТ збільшуватиметься менш високими темпами, ніж збільшення виробництва, або може навіть розпочати скорочуватись.

В інших випадках все залежить від того, в якій пропорції з’єднаються впливи різних типів виробництва та споживання.

3. Механізм міжнародної передачі технологій.

Розглянути самостійно:

1) Форми передачі технологій: патентні угоди, ліцензійні угоди, передача ноу-хау та інжиніринг.

2) Види ліцензій:

патентна та безпатентна ліцензія;

невиключна, виключна, повна ліцензія

3) Ліцензійні платежі:

роялті;

паушальні платежі;

участь в прибутку;

участь у власності компанії.

1 НТР – науково-технічна революція.

Copyright © by Заблоцька Р.О. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 4 із 4

Міжнародні Економічні Відносини - 2 3. Валютні курси і валютні системи.

19 квітня 2000 р.

Лектор: Зоряна Орестівна, докторант кафедри МЕВ.

Розділ: Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини.

Валютні відносини і валютні системи.

1. Основні риси валютних відносин і валютної системи.

2. Валютні курси. Їх значення у валютно-фінансовому механізмі. Котирування валют.

3. Вплив обмінних валютних курсів на сукупний попит і пропозицію.

4. Міжнародна торгівля золотом і ринки золота.

Основні елементи валютних відносин з’явилися в античному світі у вигляді вексельної і міняльної справи. Наступним кроком є середньовічні т.зв. “вексельні ярмарки” (в Леоні та Антверпені), де проводилися розрахунки з допомогою переказних векселів (тратта). Так було започатковано функціонування міжнародних валютних відносин

Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері.

Валюта – це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні документи , що виражені в іноземній валюті і застосовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародні валютні відносини опосередковують міжнародні економічні відносини, які відносяться до сфери т.зв. матеріального виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Учасниками валютних відносин є: держави, міжнародні організації, юридичні і фізичні особи.

Правовою основою для виникнення, зміни чи припинення валютних відносин є міждержавні, внутрідержавні та міжнародні угоди.

Розрізняють такі рівні валютної системи:

1) національна;

2) світова;

3) регіональна або міжнародна валютна система.

Національна валютна система – це органічна частина системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни, яке встановлює механізм взаємодії національних і “світових” грошей, спосіб їх конвертованості, котирування та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін.

Світова валютна система – це функціональна форма організації валютних відносин на рівні міжнародних зв’язків. Розвиток їх регулюється відповідними міжнародними угодами. Використання забезпечується створеними на колективній основі міжнародними валютно-фінансовими банківськими установами та організаціями.

Регіональна (або міжнародна) валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи була створена ще в 1972 році ЄВС (ЕКЮ), з 1 листопада 1993 р. – ЄС (з 1999 року – євро), валютна система країн-членів РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги – з 1963 по 1990 рік – переказний рубль).

Самостійно – резервна валюта, переваги країни від того, що її валюта є резервною, вимоги до цієї держави.

Ступінь конвертованості валюти.

За конвертованістю валюти діляться на:

1) повністю і частково конвертовановаті;

2) зовнішні і внутрішні.

Повна конвертованість:

1) по поточних операціях:

для резидентів;

для нерезидентів;

2) пов’язана з рухом капіталів і кредитів

для резидентів;

для нерезидентів;

внутрішня

конвертованість

зовнішня конвертованість

Конвертованість внутрішня – це вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів, та вільні платежі її за кордоном.

Конвертованість зовнішня – вільне нагромадження даної валюти на рахунках нерезидентів, юридичних і фізичних осіб іншої країни, переказ її за кордон чи конвертація в іншу валюту.

Етапи розвитку світової валютної системи.

Світова валютна система пройшла 4 етапи.

1) Перша світова валютна система стихійно сформувалася до кінця 19 століття на базі золотого монометалізму в формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році. Вона признала золото єдиною формою світових грошей.

Золотий стандарт поділявся на золотомонетний, золотозливковий та золотодевізний (золотовалютний). Країни, які дотримувалися золотого стандарту повинні були забезпечити жорстке співвідношення між наявним запасом золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота (експорт-імпорт). Ця система мала істотні обмеження: була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою, залежала від рівня видобутку золота. Найбільшою вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики.

2) В 1922 році скликається Генуезька валютна конференція. Суть її зводиться до того, що паралельно із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе валюти провідних країн світу. Першими такими країнами були США та Англії (після Великої депресії).

Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 2 із 2

Міжнародні Економічні Відносини - 2 3. Валютні курси і валютні системи.

17 травня 2000 р.

До контрольної роботи

1. Міжнародна інтеграція (+питання для самост. опрацювання).

2. Міжнародні науково-технічні зв’язки.

3. Міжнародні валютно-кредитні відносини:

міжнародна валютна система;

елементи міжнародної валютної системи та їх характеристика;

золотий стандарт, його основні принципи, регулювання;

криза золотого стандарту;

Бреттон-Вудська валютна система: принципи та характеристика;

МВФ та його кредити;

Ямайська валютна система;

Європейська валютна система (з 1979 року): ЄВС (етапи, критерії конвергенції),