Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Волинський державний університет

імені Лесі Українки

Географічний факультет

Кафедра фізичної географії

Пугач Роман Іванович

СОЦІОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Спеціальність 7.070501 – Географія

Робота на здобуття кваліфікації спеціаліста

Науковий керівник:

канд. геогр. наук, доц. Тарасюк Н. А.

ЛУЦЬК - 2002


ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1.Вивчення лісових ландшафтів та зміни лісистості досліджуваної території

Розділ 2. Функціональне значення лісових ландшафтів і чинники їх трансформації

Розділ 3. Сучасний стан лісів Волинської області та їх функціональні особливості

3.1 Лісові ландшафти і їх динаміка

3.2 Функціональне значення лісових ландшафтів

Розділ 4. Шляхи оптимізації використання функціональних можливостей лісових ландшафтів

Висновки

Література

Додатки


ВСТУП

Волинська область – край озер, річок, боліт і лісів. Поєднання цих компонентів з кліматичними особливостями, рельєфом, грунтами зумовлюють існування тут своєрідних геосистем. Лісовий ландшафт – один з основних геосистем цього краю. Хоча за останні сторіччя він все більше і більше поступається іншим типам геосистеми, проте ще зберігає свої позиції щодо значимості і важливості. Без лісу немає Полісся, немає Волині. Це її багатство. Чому? Чи не перебільшення це? В даній роботі ми розглянемо важливість лісових ландшафтів у функціонування всіх геосистем області, всієї її території на основі дослідження функцій лісових ландшафтів. Сформовані природні умови за участю цього типу геосистем без нього зміняться, що призведе до зміни всіх інших природних компонентів.

Об”єктів дослідження є лісові ландшафти Волинської області. Предметом – їх соціофунціональне значення.

Актуальність теми. Важливість лісу у житті і розвитку суспільства помічена давно. Велика частка населення Землі живе поблизу лісів, а то й у самих лісам. Вивчаючи спосіб життя людей протягом історичного періоду і в наш час, можна побачити, що ліс завжди був і є важливим елементом в їх житті. Це і життло, і тепло, і комора харчових і кормових продуктів, і будівельні матеріали, і хімічна сировина, і місце відпочинку, і регулятор клімату, вологи ... Знати всі ці функції лісових ландшафтів дуже важлтво з метою їх раціонального і ефективного використання. Крім того це знання змусить замислитись перш, ніж необдуманно знищувати їх, допоможе використати ці функції там, де вони дуже необхідні.

Метою дослідження є встановлення функціональних типів лісових ландшафтів Волині, їх відповідність реальним умовам території і розвитку суспільства, надання рекомендацій щодо покращення ситуації в області.

Нажаль, часто цінність речей ми усвідомлюємо тільки після їх втрати. Негативні наслідки, до яких призводить зведення лісових площ без відповідного наукового обгрунтування, часто бувають невиправними і болючими. Вирубка великих лісових масивів на західних схилах Карпат призвела до неодноразової катастрофічної повені на р.Тиса. Це трагедія. Яроутворення, зсуви, пилові бурі, засухи – негативні природні явища, боротися з якими можна за допомогою лісонасаджень.

Результатом дослідження є карта функціональних типів лісів Волинської області. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, доповнена таблицями, схемами, діаграмами, картографічним матеріалом.


РОЗДІЛ 1. Вивчення лісових ландшафтів ТА ЗМІНИ ЛІСИСТОСТІ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ

Ліс – один з основних типів рослинності, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав”янистих та інших рослин (мохи, лишайники), включає також тварин і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем. Так Г.Ф.Морозов, російський вчений по лісівничій справі, казав, що ліс – це сукупність не лише рослинних, але і тваринних форм, які існують під владою зовнішнього географічного середовища і у зв’язку з ним.

Насадження – це ділянка лісу ( природного чи штучного ), однорідна по деревостою, чагарниковому ярусу, за ґрунтовим складом і живим ґрунтовим покривом.

Типологія – це наука, що прагне до об’єднання у собі значної частини лісівничих знань ( біологія насаджень, лісовідновлення, продуктивність, технічні якості деревини насаджень та ін. ). Цього погляду на типологію притримуються більшість вчених. Ігнорування типів при лісовідновленні є і не науково, і не практично.

Зародилася типологія в колишньому радянському союзі значно раніше ніж в Західній Європі. Це перші північні типологи – практики і наука Морозова. Для подальшого розвитку науки і втілення її у практику, лісове господарство, необхідно будувати більш життєво і просту класифікацію типів насаджень.

Умови розвитку типологічні ідеї в минулому були не дуже сприятливі через дискусійне її становище, відсутність допомоги відповідних організацій типологічних обслідувань у системі дослідної справи. Цими питаннями займалися такі дослідники: проф. Морозов, проф. Висоцький, Крюденер і інші. Вони намагалися розробити типізацію для окремих регіонів країни. Так, Крюденер виділяв такі типи лісових угрупувань: бори, субори та рамени ( груди ). Алексєєв на основі такого поділу розробив більш детальну класифікацію, в якій він поділяє їх на сухі, свіжі, вогкі та сирі. Крім того він до класифікації Крюденера добавляє ще діброви. Це спрощує класифікацію і робить її доступною.

Одним із головних питань у типологічній роботі є питання про класифікаційні принципи. Погребняк вважає, що необхідно ясно дотримуватись лісівничого масштабу, встановлюючи типологічні одиниці, строго розмежовуючи розуміння “типу “ від “ асоціації “. Одна або декілька лісівничих асоціацій, близькорідних та схожих між собою і відмінних від інших по лісівничих ознаках, дають основу для виділу їх у типологічну одиницю – тип насадження. Алексєєв виділяв такі лісівничі ознаки: швидкість зріджування, ґрунтозахисна здатність, продуктивність, стійкість насадження проти несприятливих природних факторів, відновлення, якість деревини. При типізації слід дотримуватись чіткого розмежування між асоціацією і типом, а також не варто тип розуміти як узагальнення асоціацій.

Морфологічний принцип передбачає надання типам назви, що відповідають найбільш характерним ознакам, і які не вимагають глибоко – аналітичної проробки їх на місці. Проте вивчають і генезис типів, бо між поверхневими ознаками рослинних угрупувань і їх походженнях є завжди цілковита залежність. В основу класифікації покладені морфологічні особливості: глибина верховодки, морфологія ґрунту, рослинне вкриття, склад дерево стану і інші ознаки. Ознакою для виділення типів є також взаємини між складом та бонітетом природних насаджень, рельєфом і типами, які встановлені типологом на основі записаних ним у типових місцях дачі рослинного вкриття, ґрунтових перетинів і таке інше.

Поруч з типологічним описом на місцях слід зупинитися на характеристиці залучнення у різних типах, на впливі випасу худоби, пожежах, різних рубках, кулісах, насінньовиках та лісовідновленнях. Кожний із цих факторів відновлення дає в різних типах різний ефект, іноді різко протилежний. Не менш важливими є подорожній збір матеріалів до характеристики ходу росту насаджень по типах і їх окремих породах, дослідження технічних якостей деревини, які виявляють різницю в залежності від типів, дослідження кореневої системи і т.д.

Для лісівника – практика вивчення типології відкриває перед ним живий ліс і дає змогу самостійно орієнтуватися у багатьох випадках його діяльності, коли треба застосувати той чи інший технічний засіб стосовно до складності біологічної будови насадження. Типолог може дати пораду про те, який тип лісу найраціональніше насаджувати на певні території при лісовідновленні, знаючі значення впливу умов території на певні типи насаджень.

Не менш важливим питанням є геоботанічне районування. Лісогосподарське районування – поділ земель лісового фонду на територіальні одиниці різного рангу, однорідні за лісорослинними умовами, природоохоронними властивостями, лісотипологічною структурою продуктивністю і якісним складом лісів, екологічним та соціальним значенням їх. Основна мета лісогосподарського районування – удосконалення території планування лісового господарства і лісогосподарських заходів з урахуванням багатогранного значення лісових ресурсів, найбільш повного і раціонального їх використання та відтворення. Теоретичні основи лісогосподарського районування закладені в працях О.І.Воєйкова, В.В.Докучаєва, Л.С.Берга, В.І.Вернадського, російського лісовода Г.Ф.Морозова, Г.М.Висоцького, Є.М.Лавренка, П.С.Погребняка та інших. В межах Волинської області ним займалися такі вчені: Г.І.Тафільєв, І.К.Пачоський, П.А.Тутковський, О.В.Фомін. Це початок двадцятого століття. Вже тоді район Правобережного Полісся поділявся на лісову зону та лісостеп. Детальне районування території виконано у 1977 році групою дослідників інституту ботаніки АН УРСР у складі таких дослідників: Ю.Р. Шеляг – Сосонко, Е.М. Брадіс, Т.Л. Андрієнко. Відповідно до цього поділу Волинська область є частиною Східно – Європейської провінції Європейської широколистянолісової області. Поліську підпровінцію займає низовина на півночі та Волинська височина на півдні. Геоботаніки виділяють тут Ковельсько – Сарненський та частину Луцько – Ровенського округу. У складі першого виділяють п’ять геоботанічних районів: Ратнівсько – Любешівський, Зарічнянсько – Висоцько –Сарненський, Ковельсько – Маневицький, Турійський та Цумансько – Костопільський.

Луцько – Ровенський геоботанічний округ лише частково входить до території області. Він включає в себе тут три райони: Сокальсько – Торчинський, Барковицько – Ровенський, Повчансько – Мізоцький. Усі вони займають пересічений рельєф Волинської височини. 19% території становлять природні рослинні угрупування, решта – це сільськогосподарські землі. Лісистість становить 9%. Рослинність тяжіє до вододілів, крутосхилів, ярів.

Тепер розглянемо, сучасний стан лісових ландшафтів та їх динаміку в часі.

Сучасна картина поширення лісових ландшафтів на території України далеко не відповідає тій, яка була ще в доісторичні часи. За допомогою нових методів дослідження у палеогеографії і палеоботаніці, зокрема спорово – пилкового аналізу, встановлено, що в дольодовиковий період співвідношення між лісом і степом на території України встановилась за рахунок поширення степу на ліс. Взагалі в цей час ліси вкривали великі площі не тільки сучасного Полісся, а й Лісостепу і навіть Степу. Після останнього зледеніння ліси просувались поступово на південь і під час кліматичного “ оптимуму “ досягли приблизно сучасних природних меж.

Протягом четвертинного періоду межі Полісся, Лісостепу, Степу України кілька разів змінювались. Змінювався і природний склад лісів.

У ранньому голоцені переважали сосна і береза, які росли на піщаних масивах. В другу третину періоду на кращих грунтах до сосни приєдналися дуб і в’яз. У Лісостепу зростали Берегово – соснові ліси з невеликою домішкою дуба, в’яза, ліщини, які чергувалися зі степовими ділянками. У Карпатах були поширені соснові ліси, в яких також росли береза, смерека, вільха, в’яз, бук. В гірському Криму – сосна.

Наприкінці середнього голоцену через пом’якшення клімату стали поширюватися широколистяні ліси. На Поліссі крім сосни значне місце займали дуб, вільха. У Лісостепу збільшилась площа мішаних дубових лісів з домішками в’яза, липи і інших порід, помітно зменшилась питома вага соснових лісів. У Карпатах стали домінувати широколистяні ліси: смерекові, дубові і інші. Сосна лишилася лише на крутих схилах гір та бідних грунтах. В гірському Криму в цей час переважали дубові і грабові ліси.

У пізньому голоцені на Поліссі широколистяно – соснові ліси зберегли свою площу, але на зволожених місцях переважали ліси з вологолюбних порід. У Лісостепу ліси за складом були подібні до сучасних. Значне поширення набули дубово – грабові ліси з березою, ясеном, кленом. Степ набув сучасного вигляду, і лише по долинах рік, по ярах і балках соснові ліси язиками сягали далеко вглиб Степу. Проте, слід зауважити, що все ж таки лісів там було значно більше ніж тепер. Соснові ліси з березою, дубом, ліщиною, бузиною спускалися місцями аж до гирла Дніпра. В Карпатах в цей час головними породами стали бук і ялиця; в Криму – бук, а також дуб і граб.

В останній фазі пізнього голоцену зміни рослинного світу обумовлювались не лише природними факторами, а й впливом господарської діяльності людини.

Вивчення лісів цього часу проводилося із застосуванням комплексу методів: картографічного, ґрунтового, історичного аналізу. Використовували також карти сімнадцятого, дев’ятнадцятого, двадцятого століть, літописи, повідомлення іноземних авторів, актові матеріали і опис лісів у дванадцятому – сімнадцятому століттях, археологічні матеріали. Цим займалися такі вчені, як Талієв В.І., Висоцький Г.Н., Цвєтков М.О., Мільков Ф.М., Комаров Н.Ф., Марков К.К., Семенова – Тянь – Шанська А.М. і інші. Було встановлено, що ліси росли на дерново – підзолистих, сірих лісових грунтах, опідзолених чорноземах, опідзолених оглеєних грунтах на лесі і глинах та частково на деградованих, типових і звичайних чорноземах. В умовах Карпат лісовими грунтами слід вважати буроземно – підзолисті, дернові опідзолені і бурі гірсько – лісові. На залежність між розподілом грунтів та рослинності в степовій зоні, а також на деякі природні умови, що змінюють рослинність, вказав Танфільєв Г.І.

В першому тисячолітті н.е. ліси були по всій Україні крім Степу. Безлісими були лише болота, сипкі піщані грунти і круті схили гір. Вся територія Полісся на захід від Дніпра до Західного Бугу була вкрита лісами переважно хвойного складу. Листяні ж площі були незначні.

Значні лісові масиви в зоні Лісостепу покривали Правобережжя, а на Лівобережжі ліси чергувалися з широкими степовими ділянками. Основними породами були листяні. Лісостеп – це центр землеробської культури, тому ліси тут в значній мірі вирубані. Подільське Побужжя і Хмельниччина були вкриті високопродуктивними листяними лісами з переважанням дуба. Тут також зростали граб, ясен, в’яз, берест, на заході – явір, бук. На бідних грунтах річкових терас росла сосна. Між Дніпром і Доном були суцільні масиви лісу, південною межею яких була р. Самара. Взагалі на Лівобережжі лісова рослинність була поширена переважно лише в долинах рік. Це Псел, Хорол, Ворскла, Супой, Трубіж.

В Степу в цей час ліси були лише по ярах і балках, рідше окремими масивами. У породному складі байрачних лісів Дніпропетровщини переважали дуб, ясен, інколи був берест, клен і інші породи. За допомогою досліджень встановлено, що ліси росли навіть в гирлі Дніпра на Олешківських пісках; це в основному соснові ліси. Дніпровські острови теж вкриті були дубовими лісами. У десятому столітті значні площі лісу були на Перекопському перешийку.

В Карпатах зростали ліси із бука, дуба, смереки, ялиці, а в Кримських горах – суцільні лісові масиви з дуба, бука, Кримської сосни.

За перше тисячоліття дуже скоротилися площі, зайнятті лісом. Як свідчать карти Г. Боплана, В. Кордта, архівні матеріали, в сімнадцятому столітті на Лівобережжі лісів було значно менше ніж на Правобережжі. М.О. Цвєтков відзначає, що в вісімнадцятому столітті найбільші площі лісів на Лівобережжі були на берегах Орелі і Самари. Це в основному дубові ліси з домішками береста, ясена, клена, липи, а також на піщаних грунтах вздовж Самари росла сосна. Були ліси і на узбережжі Азовського моря .

На Правобережжі лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі, і навіть на межі зі степом стояли великі і глухі лісові масиви: Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс, - де росли дуб, граб, клен, берест, липа, ясен, осика, береза, дикі яблуня, груша, черешня. На Дніпровських островах Таволжаному і Хортиця були дубові ліси. Про це свідчать карти Боплана. Там же й зазначено, що всі балки, байраки Степу, території вздовж річок Самари, Орелі, Вовчої, Інгулу, Інгульця, Південного Бугу були вкриті лісами.

В шістнадцятому, сімнадцятому та вісімнадцятому столітті інтенсивно розвивалася торгівля, росли міста, розвивалося мануфактурне виробництво, відбувався експорт лісу на Захід. Це викликало значне скорочення лісових масивів, зокрема на Волині, в Галичині, де знаходилися сплавні шляхи Віслянської водної системи. У вісімнадцятому – на початку дев’ятнадцятого століття хижацька рубка лісів Прикарпаття спричинила зменшення площ букових, дубових, ялицево – смерекових лісів. Крім того у шістнадцятому і сімнадцятому століттях ліси Карпат, Правобережного, західного лісостепу і прилеглих до нього районів широколистяних лісів Полісся розкорчовувалися під орні землі, а з вісімнадцятого століття це поширилося і на Лівобережжя.

Хоча за останні тисячу років природні умови майже не змінилися, господарська діяльність людини спричинила скорочення лісових площ у 2-3 рази.

В дев’ятнадцятому столітті на місці колишніх великих лісових масивів лишились невеликі їх площі, особливо в Лісостепу. На Поліссі переважали хвойні, але були і дубові, березові ліси, вільшаники, осичники, іноді зустрічалися явір, черешня, на південному заході – липа, в’яз, клен гостролистий, берест. Часто зустрічались вербняки та осокорняки.

Лісистість Лісостепу зменшилась порівняно з першим тисячоліттям н. е. у 4 – 4,5 рази; ¾ площі лісів займали листяні породи, 25% - хвойні. В листяних лісах переважав дуб ( 50% ), а також були поширені бук, граб, ясен. Найвища лісистість була на заході, а саме у верхній частині басейну Південного Бугу та у Придніпров’ї.

В Степу ліси росли в заплавах, балках на піщаних річкових терасах і були представленні сосновими, дубовими деревостанами з домішками ясена, береста, липи, а на Правобережжі – грабові ліси. На півночі майже всі балки у верхів`ях були вкриті старими високопродуктивними лісами із дуба, ясена, клена гостролистого, береста, липи, осики з підліском з ліщини, свидини, клена татарського. На півдні області лісів майже не було. З середини девятнадцятого століття до початку двадцятого століття північна частина Херсонщини через сухий клімат втратила багато лісових площ.

За даними М.О. Цвєткова, лісистість України з кінця вісімнадцятого століття по 1914 рік зменшилася в 1,6 рази. Найбільш різко вона скоротилася в Полтавській, Харківській, Чернігівській та Київській губерніях.

В дев’ятнадцятому столітті для цукробурякової промисловості використовувалось деревне паливо, для чого вирубувались дубові, соснові ліси Полісся і Лісостепу, а в Карпатах – букові ліси. Лишилися і поновлювалися граб, клен, липа, береза, осика. На Україні з`явилось сотні тисяч га необліснених пустирів і малоцінних насаджень. В Карпатах це викликало поширення вітровалів через послаблення деревостанів у лісах, де переважала смерека. Несвоєчасна розробка вітровалів привела до поширення короїдів, які завдали шкоди дубовим і буковим лісам. Ця і інші причини зумовили зменшення площ цих лісів за останні сто років на 25%. На Поліссі створювались соснові монокультури, які згодом повсюдно виявились враженими кореневою губкою. За роки радянської влади проводилось лісонасадження та лісове господарство на науковій основі, що зменшили низку цих проблем. Тепер в державних лісах 50% вритих лісом земель – це штучні насадження. За даними наукових публікацій [ ], лісистість України становить 15,6% з переважанням в Карпатах ( 40,5% ) і на Поліссі ( 26,1% ). Ще в 1977 році вона становила 12,9% . а в 1987 році –14,2% з таким розподілом: на Поліссі- 26,1%, в Лісостепу- 12,2%, у Степу- 3,8%, в Карпатах- 40,5%, в Кримських горах- 32%.


РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ І ЧИННИКИ ЇХ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Лісові ландшафти – геосистеми, складові географічної оболонки. Геосистеми як компоненти природи виконують певні природні функції, забезпечуючи цим самим стабільність у функціонуванні географічної оболонки. Людина використовує ці функції для задоволення власних потреб, і, якщо це робиться при дотриманні певних умов, то цей баланс не порушується. Тому виникло поняття “функцій ландшафту” (О.А.Мінц, В.С.Преображенський, 1970; П.Еліам, 1983; Е.Німман, 1977; А.Балалікас, 1977), зокрема лісового. Під ним розуміють суспільно важливу мету, якої суспільство досягає за рахунок геосмстеми або за її участю ( В.П.Преображенський та ін. , 1988 ).

Функції геосистем постійно розширюються за рахунок потреб суспільства.

Різні вчені по-різному визначають функціональні типи геосистем. Е.Німман (1977 ) розрізняє 4 типи функцій: виробничі ( задоволення промислового та сільськогосподарського виробництва енергетичними та речовинними ресурсами ); анропоекологічні (зумовлюють здоров”я людини ); етичні та естетичні; “ландескультурні” (не досить чітко визначена група функцій, що включає вилучення відходів, самоочищення геосистеми і т. п. ); В.С.Преображенський (1980) виділяє такі функції: ресурсно-відновлювальну; середовище-відновлювальну; ресурсозберігаючу або ресурсовмісну; інформаційну ( надання матеріалів для наукових досліджень, виховання тощо ); естетичну; функцію простору для господарської діяльності. В.І.Тимчинський та П.Г.Тищенко ( 1981 ) виділяють 12 функціональьних типів геосистем: заповідні, мисливсько-промислові, лісогосподарські, рекреаційні, лучно-пасовищні, землеробські, водогосподарські, селитебні, шляхово-транспортні, промислові, гірсько-промислові, не використовувані.

Коли геосистема виконує кілька функцій то виділяють проміжні типи, наприклад, заповідно-рекреаційні.функціональні типи поділяються на підтипи, наприклад, лісогосподарські – на: експлуатаційні, захисні, резервні тощо. Для деяких підтипів виділяють функціональні види геосистеми. Наприклад, для захисного лісогосподарсько підтипу: ґрунтозахисні, водозахисні, санітарні тощо.

Г.О.Бачинський подає схему функціонального значення лісових ландшафтів, де поєднуються природні функції з антропогенними.

Використовуючи функції геосистем, в нашому випадку лісового ландшафту, людина впливає на них і змінює, вносить в них свої елементи, втручається в їх розвиток і функціонування. Тому ці геосистеми не можна назвати чисто природними, а, можливо, навіть більше антропогенними – соціоекосистемами.

Серед чинників, які впливають на зміну лісових ландшафтів, виділяють природні і антропогенні. Природні поділяють ні звичайні і стихійні. Звичайні природні чинники – це фітоісторичні, флорогенетичні, хорологічні, біологічні, екстремальні екологічні, ценотичні. До стихійних відносять екстремальні кліматичні умови, природні пірог енні,

 Волинська область розміщена в межах Східно – Європейської платформі на схилі Волино – Подільської плити протерозойського віку. На південному заході виділяється Львівський палеозойський прогин. Область пересічена системою глибинних розломів субмеридіонального напрямку. Територія зазнає повільного підняття на сході на 7,5 мм в рік, на заході дещо з меншою інтенсивністю. Таке переважання додатних рухів в напрямку стоку зумовлює заболочення в центральній і західній частині, тобто у верхів’ї Прип’яті.

Територія за геологічний період неодноразово покривалася морем, що зумовило чергування морських і континентальних осадових відкладів, які представлені породами від верхньопротерозойського до четвертинного віку. Внаслідок припинення осадконагромадження в умовах континентального клімату в пермі, тріасі та юрі породи цих періодів відсутні. Більшість відкладі верхньої крейди ( карбонатні, кремнієвмісні породи ) в багатьох місцях виходять на поверхню і визначають рельєф. Четвертинні малопотужні відклади представленні всіма типами антропогенних континентальних відкладів. Вони змінюються з півночі на південь від супіщано – суглинистих утворень, моренних, елювіальних з водно – льодовиковими пісками до елювіально – делювіальних лесів і лесовидних суглинків. Моренні нижньо – і середньочетвертинні відклади в центральній частині утворюють дуги, пагорби і вали Волинського моренного пасма. На Поліссі широко представлені водно – льодовикові форми рельєфу: ками, ози, зандри. Серед сучасних відкладів найбільш поширені озерні, річкові та еолові: торф, болотні залізні руди, русловий і заплавний алювій, еолові піски [ ]. Є кам’яне вугілля, яке добувається у Львівсько – Волинському басейні, торф на Поліссі, де є понад 240 родовищ, звідки його постачають для паливної промисловості, сапропель, який використовується для удобрення. Він добувається в поліських озерах. Також є газ ( Локачинське родовище ), мідь, фосфорити, карбонатні породи, які є скрізь і добувається з мінімальною шкодою навколишньому середовищу, цементна і інша будівельна сировина. Видобування і розробка корисних копалин впливають на зміну площі лісів через територіальне співпадання, екологічний вплив при процесі вилучення їх з природи через залучення деревини в добувну промисловість в ролі палива і допоміжних чи будівельних матеріалів.

Територія Волинської області в межах переважно рівнинна з незначним нахилом на північ. Поліська частина – акумулятивна низовина, південна лісостепова частина – Волинська лесова височина. Середні висоти становлять 195 м, максимальна – 292 м ( на півдні ), мінімальна – 139 м ( на північному сході ). На півночі області поширені кінцево – моренні горби, флювіо – гляціальні ози, конуси виносу валунів і суглинків. Також є неглибокі слабо виражені в рельєфі заболочені річкові долини, які є сприятливими по природним умовам для зростання лісів з вільхи, верби і інших вологолюбних порід. Місцями є западини. Денудаційні припідняті вододіли представлені мергелями і крейдою. Еолові форми простягнулися вздовж річок у вигляді піщаних горбів і пасм. В долині Прип’яті, в межиріччях Стоходу, Стиру, Турії і Західного Бугу поширені рівнинні торфовища з пониззями, зайнятими водою. В лісостеповій частині переважають денудаційні рівнини, розчленовані припідняті лесові рівнини, де багато провалів, просадочних та рухомих еолових форм рельєфу, заболочення.

Волинська область знаходиться в помірному кліматичному поясі, в зоні мішаних лісів та лісостепу ( південна частина ). Клімат помірний, вологий, з м’якою зимою, значним атмосферним зволоженням. Велика хмарність дещо зменшує постування прямої сонячної радіації. Достатнє зволоження, часті зимові відлиги, зумовлені впливом атлантичних повітряних мас, активною циклонічною діяльністю, також є одним із важливих факторів поширення вологолюбних порід. Швидкість вітру становить 2,4 – 4,9 м/с з максимумом взимку і мінімумом влітку, а також зменшується з півдня на північ. Протягом року переважає західний переніс повітря, хоча велику частку у вітряному режимі області складають південно – східні і вітри інших напрямків. Вітряна погода сприяє транспірації, що при достатньому зволоженні позитивно випливає на рослини, зокрема ліс з точки зору активного вологообміну з навколишнім середовищем.

 Радіаційний баланс області сприятливий для зростання як морозостійких, так і сухостійних видів рослинності. Середня температура січня становить – 4,2 - - 5,1оС, липня - + 18,3 оС. Вегетаційний період триває 190 днів з кінця квітня до початку листопада. Пізні заморозки інколи бувають до третьої декади травня, ранні – з другої декади вересня. Інколи це згубно впливає на молоді деревні породи, а також чагарниково – трав’яну рослинність.

Середня кількість опадів становить 536 – 600 мм з максимальною їх кількістю в липні, мінімальною – взимку і на початку весни. Потужність снігового покриву сягає 5 – 10 см, іноді 20 см . Вона достатня для збереження кореневищ і трав’яної рослинності в зими із сильними морозами, особливо тоді, коли сніговий покрив триває всю зиму. Це також є позитивним з точки зору достатнього зволоження грунту в лісах весною, коли атмосферна кількість опадів є малою. Постійний сніговий покрив зберігається з кінця грудня до кінця лютого, інколи до початку квітня. Відносна вологість повітря становить приблизно 79 % з максимумом взимку, що викликає часті тумани, особливо при проходженні теплих атмосферних фронтів, циклонів чи заходження на територію атлантичного повітря. В морозні зими з таким характером атмосферної циркуляції на гілках дерев утворюється льодовий покрив, що часто спричиняє їх обламування. Це ж саме буває і при надмірному накопиченні снігу на них.

В області в літній період часті грози, які найбільш інтенсивні в червні – серпні, хоча в окремі роки вони бувають і в жовтні, а також і в кінці квітня. Кількість днів з грозами становить 28 – 32 в рік з переважанням на Поліссі. Град випадає рідко, але майже кожен рік з частотою 1,3 - 2,4 дні в рік. Бувають ожеледі, хутровини, інколи пилові бурі. Для Волині характерне явище смерчів, які хоча і рідко проходять по території, проте завдають значної шкоди як лісам, так і в загалі населенню і народному господарстві області. Прикладом служить шквал в червні в 1997 році, який за досить короткий час звалив величезні площі цінних лісових насаджень, в основному в межах Камінь – Каширського держлісгоспу та міжгосподарського лісгоспу.

 Область багата на внутрішні води, які зосереджені в річках, озерах, ставках, водосховищах, болотах, а також значна їх частина представлена у вигляді підземних вод, які є важливим джерелом водопостачання області, особливо її поліської частини. Приблизно 90 % території охоплює водна система Прип’яті. В області є понад 200 озер, 10 водосховищ, до 400 ставків, які разом займають площу більше 5,0 тис. га. . Крім того побудована густа сітка осушуваних каналів на півночі області. Все це дещо роздрібнює територію на окремі осередки, лісові масиви і робить їх менш доступними, хоча значна заболоченість минулого та й в деяких північних районах і зараз також затруднює використання лісових ресурсів, впливає на їх ріст і розвиток, відновлення.

На Волині характерний розвиток дернового і підзолистого процесів, зокрема на Поліссі, в заболочених пониженнях – торфо - і глеєутворюючого. Переважають дерново–підзолисті і болотні грунти, хоча є і чорноземи , дернові, сірі й лучні грунти. Зростання тут дубово -соснових лісів, піщаний механічний склад гірських порід сприяє протіканню процесу опідзолення, що підсилюється значним зволоженням. Цей процес особливо інтенсивний під ялиновими лісами, де майже відсутній трав`янисто – моховий покрив. Це зменшує родючість грунтів. Дерново-підзолисті грунти в основному поширені на Поліссі. В зниженнях, де рівень ґрунтових вод високий, а тренованість слабка, поширені дерново-підзолисті глеєві, піщані і супіщані грунти. Оглеєння відбувається при застої води у вологі періоди року і є позитивним процесом для піщаних грунтів, негативним для піщаних і суглинистих грунтів. Ясно -, світло – і темно - сірі опідзолені грунти поширені в Лісостепу і є більш родючими. Вони утворюються на лесовидних, карбонатних суглинках під мішаними і широколистяними лісами. Чорноземи представлені на вододілах і пологих південних схилах Волинської височини. Вони розорені через велику родючість, тому й лісистість тут мала. Лучні грунти поширені на сході в долинах рік і зайняті сіножатями і пасовищами. Дернові грунти зосереджені в основному на Поліссі, на півдні якого переважають більш родючі дерново – карбонатні. На підвищених піщаних терасах Полісся через вітрову ерозію гумусу і трав`яного покриву майже нема, тому доцільно їх заліснювати. В пониженнях Полісся – болотні, торфово – болотні і торфові грунти, які є родючими при правильному їх використанні.

Отже, лісові масиви займають переважно слабо родючі дерново – підзолисті грунти Полісся, які слабо придатні для сільського господарства.

В межах Волинської області виділяють фізико – географічну провінцію Полісся і Західну Українську лісостепову провінцію. Волинське

Полісся – алювіальна низовина на крейдяних відкладах, з льодовиковими формами рельєфу. Заболоченість на півночі становить до 40 % . Більше 45% території зайнято сосново – дубовими, сосновими, грабово – сосновими, грабово – дубовими, березовими та чорно вільховими лісами.

Мале Полісся знаходиться між Волинської і Подільською височинами. Тут поширені пасовища і сіножаті на луках, болотах і алювіальних рівнинах.

Волинське лісостепове Опілля або Волинська височина має горбистий рельєф з родючими грунтами на лесових відкладах. Розвинені ерозійні і карстові процеси, чому сприяє зменшення площ судібров. Лісистість тут становить 20 % . На заході ліси представлені грабовими дібровами, грабово – буковими лісами. В центральній частині Опісля лісистість зменшується через використання родючих малогумусних опідзолених чорноземів. На сході на слабохвилястій і малорозчленованій рівнині поширені дубово - соснові і дубово – грабові ліси, в минулому з чергуванням луків.

На формування лісових ландшафтів Волинської області впливає ряд факторів як природних, так і антропогенних, як сучасних, так і минулих. Основним природним чинником формування і зміни лісів області в минулому був клімат, перш за все багаторазові четвертинні зледеніння. Під час Дніпровського зледеніння вся територія була вкрита льодовиком, лише в рефугіумах Волинської височини збереглася рослинність, яка згодом поширювалася на північ. Зеров Д.К. ( 1950 р.) вважає, що на півночі України під час останнього зледеніння панувала лісостепова рослинність, де були гаї з сосни, берези, у зволожених місцях верби. Він випускає вплив на формування рослинних угрупувань Московського і опосередковано Валдайського зледеніння. Поступово степові ландшафти на вододілах почали витісняти сосна і береза. В середньому голоцені потепління призвело до утворення мішаних лісів, зокрема сосново – широколистяні з дубом, липою, ліщиною, формування вільшаників. В середньому голоцені появились також смерекові угрупування острівного характеру через наявність низовин і обводненість території, що перешкоджало суцільній її міграції. Підвищення вологості у пізньому голоцені викликало появу бука, ялиці ( Артюшенко, 1957 р. ), й зменшення площ смерекових угрупувань, зменшення ролі граба в ліса.

Сучасний клімат також відіграє немалу роль у формуванні, розвитку та зміні лісових ландшафтів Волинської області, хоча не основну. Велике значення мають фактори зволоження, рельєфу, ґрунтового та літологічного складу території. В раритетних фітоценозах значну участь беруть гідрофітні угрупування, але на них дуже впливає антропогенний фактор, тоді як на суходільні – фітоісторичні та екологічні. На підвищеній західній частині присутні рідкісні екологічні угрупування з сосни та ксерофітів у приземних ярусах ( напр., соснові бори ялівцево – лишайникові ) і антропогенно – рідкісні угрупування ( соснові бори левкобрієві, саротамнусові ). На півдні через поширення крейди - полідомінантні по деревному ярусу угрупування, багаті на флористичний склад фітоценозу. Історичні і мікрокліматичні, грунтові умови зумовили острівне поширення ялинових лісів за межами ареалу свого суцільного поширення. Достатнє зволоження в пониженнях зумовило їх приуроченість саме до цих мікро - форм рельєфу. Рідкісними є низькоберезові угрупування на болотах, грабово – дубові лісові угрупування тіньового типу; скельнодубові веснівково – різнотравні ліси; грабово – яворові вільшини; соснові бори хамедафно – багнові. Екологічно рідкісними також є соснові бори колючоплавонові й ялівцево – лишайникові, вплив на формування і поширення яких здійснює переважно фактор рельєфу й ґрунтовий покрив. В багатьох місцях поширення ялини в даних природно – кліматичних умовах є екстремальним, тому вона поступово витісняється іншими, більш пристосованими до даних умов породами в зони її екологічного оптимуму, де вона здатна конкурувати з іншими видами, зокрема сосною та вільхою. Тому для збереження сосново – вільхово – ялинових фітоценозів необхідно перш за все зберігати природні умови їх зростання, зокрема великої обводненості території їх поширення.

За весь історичний час існування географічної оболонки, а зокрема лісових ландшафтів, постійно відчувався негативний вплив на них і збоку людини, її ростучої діяльності, у різних його формах:

-  агрикультурній – обезліснення і розорювання схилів, яке призводить до яро утворення та ерозії грунтів;

-  сельбищна, урбаністична, беллоїдна ( зв”язана з військовими діями);

-   лісоексплуатаційна – використання лісових ресурсів, яке довгий час було одностороннім, нераціональним, екстенсивним, без достатнього відновлення і догляду за лісами;

-  техногенна – вплив на лісові ландшафти різних форм господарської діяльності людини, особливо в період розвитку НТП ( це стосується і видобутку корисних копалин, і будівництва доріг, і т. п. );

-  геохімічна – вплив продуктів функціонування підприємств, транспорту на екологічний стан лісових ландшафтів;

-  геофізична – вплив теплового, радіоактивного, пилового та інших видів фізичного забруднення.

 Такі форми впливу тягнуть за собою ряд наслідків: девамстація лісових ландшафтів, біологічне і біоценотичне збіднення, генетичне збіднення органічного світу, зниження потенціальної регенеративної здатності природних екосистем і екологічної стабільності окремих біомів, порушення біогеохімічних функцій живої речовини і біогеохімічних циклів у природі.

Прослідкуємо цей вплив на лісові ландшафти за весь перід існування людства.

Археологія говорить, що територія Волинської області була заселена ще приблизно п’ятнадцять тисяч років тому в пізньому палеоліті. Це були мисливські племена. В неоліті ( 4 тис.р. до н.е ) на півдні області жили племена, які займалися землеробством, скотарством, мисливством. З часом вони витіснялися іншими. У сьомому – десятому століттях на Волині склалися ранні феодальні відносини, що сприяло заселенню та освоєнню нових територій, виникнення нових міст: Володимир, Червень, пізніше Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль. Поселення в основному розміщувались вздовж рік. Інтенсивне освоєння території почалося ще в дев’ятому – десятому століттях, ще за часів Київської Русі, але особливо великий вплив був на початку сімнадцятого – вісімнадцятому століттях через осушення. Ланцевич С. (1931р.) вказує, що досить інтенсивне осушення території почалося з вісімнадцятого століття. Зниження рівня води змінило породний склад лісів, хоча і сприяло росту з дубово – соснових угрупувань. Екстенсивне осушення здійснювалось і наприкінці дев’ятнадцятого століття під керівництвом Б.М. Жилінського та в тридцятих роках двадцятого століття ( роботи Польського Бюро меліорації Полісся ). Посилене осушення здійснювалось в 1960 - 1976 роках привело до зменшення ролі в лісах болотної і гігрофільної рослинності.

У сімнадцятому – вісімнадцятому століттях густота поселенських елементів становила 5 населених пунктів на 100 км2, а в лісостеповій частині і більше, що зумовлено меншою заболоченістю та лісистістю. В період капіталізму Волинська губернія була відсталим аграрним краєм, де сільське населення становило 92,6 % всього населення. На початку двадцятого століття густота поселенських елементів становила 6 одиниць на 100 км.2. По території було розкидано багато хуторів. Після Першої світової війни децентралізація поселень ще більше посилилась. В радянський час штучно була зменшена кількість поселень – більше ніж у два рази, порівняно з 1921 роком, і проводилось укрупнення населених пунктів. В післявоєнний період вирубками нівелювалась різноманітність породного складу лісових угрупуваннях. Лише не великими масивами (Берестяно – Цуманські ліси, Маневицька дача ) збереглися полі домінантні лісові угрупування з участю дуба та сосни в головному ярусі, наявністю рідкісних неморальних видів у трав`яному покриві. Рідкісними стали угрупування з участю явора і дуба скельного. Все це свідчить про те, що людина здатна вплинути не лише на розміри лісових площ, але й на їх породний склад, не насаджуючи нових видів, а опосередковано, впливаючи на природне відновлення через господарську діяльність.

В двадцятому столітті приріст населення незначний через дві світові війни, міграції. Це з однієї сторони позитивно вплинуло на лісові ландшафти через меншу заселеність території. В шістдесяті роки чисельність населення зростала через освоєння Львівсько – Волинського кам’яновугільного басейну. З 1994 року приріст населення є відємний через підвищення смертоності і зниження народжуваності. На 1997 рік в області проживало 1071,8 тис. чол., а густота населення змінювалася по районах від 24,5 до 55,3 чол./км2. Найбільша вона в південних районах, де незначна залісненість території і велика її розораність; найменша в центральних і в північних районах через велику лісистість і заболоченість території.

Першою формою виробництва на Волині, яка відіграє дуже важливу роль в народногосподарському комплексі, і яка особливо впливає на зміну площ лісів, є сільське господарство, зокрема рослинництво. Воно займає приблизно 688 тис.га земель. Найбільші їх площі зайняті зерновими в центральних, південних і в південно – західних районах, цукровими буряками в південних і центральних районах, льону – довгунця в центральній і західній частині області. Такий розподіл пов’язаний перш за все з грунтово – кліматичними умовами. Малородючі дерново – підзолисті грунти півночі області зайняті під лісовими площами, родючіші освоєні сільським господарством.

Кормовою базою тваринництва, зокрема розведення великої рогатої худоби, є як сільське господарство, так природні пасовища, в ролі яких часто виступають лісові угіддя. Це порушує структурність грунту погіршує його повітряно – водний режим, а також лісова рослинність зазнає механічних пошкоджень з боку тварин, особливо молоді насадження та трав`янисто – чагарниковий покрив. На півночі та заході, тобто в зоні поширення лісів, тваринництво розвинуте слабше, що позитивно впливає на збереження лісів.

Волинська область індустріально слабо розвинута, і це сприяє розвитку тут лісового господарства. Промисловість представлена машинобудуванням, хімічною, добувною, легкою, харчовою галузями, промисловістю будівельних матеріалів та лісовою. В основному вони розміщені у великих містах центральних та південних районів, а також невеликі підприємства в районних центрах. Лише кар’єри добування корисних копалин невеликими ареалами розкидані по території області. Тому можна сказати, що вплив промисловості на лісові угіддя є невеликим. Добування кам’яного вугілля зменшило витрати деревини на паливо, проте ліс став використовуватись для будування шахт.

Лісохімія і деревообробка розвивалась ще на початку дев’ятнадцятого століття. Ще у 1899 році у Волинській губернії налічувалось 88 заводів і підприємств по переробці лісової сировини. Таке інтенсивне використання лісу зумовило скорочення його площі із 42 % у 1850 році до 25,5 % у 1870 році. А в 1884 році лісистість становила лише 23,4%. Лісовідновлення відставало, але на початку двадцятого століття лісистість збільшилась до 31 %. З 60-х рр. Комплексні підприємства по вирощуванню, заготівлі, обробці та переробці лісової сировини, вдосконалило контроль за його використанням. Ведення лісового господарства та охорону лісів державного значення здійснюють 14 лісгоспів Волинського державного лісогосподарського об’єднання “Волиньліс” 11 міжгосподарських лісгоспів, деякі сільськогосподарські підприємства. У Володимирі – Волинському, Ковельському, Камінь – Каширському, Ківецівському, Ратнівському, Швацькому лісгоспах нараховується приблизно 250 га лісонасіннєвих плантацій, проте цього не вистачає для повного відновлення лісових ландшафтів. Тому планується створити додаткові на площі 70 га у Володимир – Волинському та Ківецівському лісгоспах. У більшості лісгоспах розміри посадки перевищують обсяги рубок, що свідчить про позитивний баланс лісовідновлення. Найбільше заготовляється деревини в Уманському, Ківецівському та Маневицькому лісгоспах. Щорічно заготовляється 300 тис. м3 деревини, але цей показник меншає через нестачу стиглих лісів. Окрім деревини ліс дає щороку у великій розмірах березового соку, грибів, ягід, плодів, лікарської та технічної сировини, м’яса диких тварин.

 Через осушення хвойні породи втрачають енергію росту. На суходолах осушення мало вплинуло на видовий склад і поширення лісових угрупувань, проте антропогенний вплив позначився на поведінці дуба скельного, явора, ялини, які зростають біля меж свого суцільного поширення. В лісах де поширений граб, поновлення основних порід треба регулювати, бо граб затруднює їх поновлення.

Вплив людини на лісові ландшафти зумовив поширення певних лісових угрупувань. Так, в лісах під впливом лісових пожеж формуються сосняки мучницеві. Впровадження в лісові культури саротамнуса віничкового в ролі супутнього чагарника зумовило виникнення нового угрупування сосняків саротамнусових.

Внаслідок стихії 23.06.97 р. в лісових масивах області виникли вітровали та буреломи на площі 26 тис. га.із загальною кубомасою біля


Информация о работе «Соціофункціональний аналіз лісових ландшафтів Волинської області»
Раздел: Ботаника и сельское хозяйство
Количество знаков с пробелами: 111709
Количество таблиц: 23
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх