2. Коротка характеристика умислу

 

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний)[3].

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:

1)  усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

2)  передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

3)  бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів. Їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання[4]..

Інтелектуальна ознака прямого умислу включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака прямого умислу полягає в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння включає:

а) усвідомлення фактичного характеру вчиненого діяння;

б) усвідомлення його шкідливості для охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин (конкретних інтересів суспільства).

Очевидно, що, не усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, особа не може усвідомлювати і його суспільно небезпечний характер. Так, при вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно (фактична сторона діяння), а також усвідомлює, що цим вона порушує право власності потерпілого (соціальний зміст діяння).

Закон обмежує інтелектуальну ознаку усвідомленням лише суспільної небезпечності, діяння і не вимагає усвідомлення винним його протиправності. Кримінальне право грунтується на конституційному принципі, згідно з яким незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності[5]. Слід зазначити, що усвідомлення протиправності діяння у багатьох випадках може обумовлюватись очевидною небезпечністю діяння. Це, насамперед, стосується умисних злочинів, які є досить поширеними і є кримінально караними у більшості країн світу (убивства, викрадення, зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень тощо).

Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків означає передбачення винним тих шкідливих змін, які настануть у суспільних відносинах при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння.

Передбачення при прямому умислі включає усвідомлення як можливості, так і неминучості настання відповідних злочинних наслідків.

Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного виключаються будь-які обставини, у зв'язку з якими бажані наслідки можуть не настати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними ознаками об'єктивної сторони яких є настання певних суспільно

небезпечних наслідків і наявність причинового зв'язку між діяннями особи й наслідками, що настали. Отже, при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки, але й у загальних рисах - розвиток причинового зв'язку між діянням і злочинним наслідком. Слід зазначити, що особі ставиться у вину настання не будь-яких шкідливих наслідків, а лише тих, які є ознаками об'єктивної сторони відповідного складу злочину (наприклад, при вбивстві - смерть потерпілого).

У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Вольова ознака прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Це бажання передбачає цілеспрямовану діяльність винного. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання[6]..

Інтелектуальна ознака непрямого умислу як і прямого включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Отже, виходячи із законодавчого визначення прямого й непрямого умислу, можна зробити висновок, що обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому умислі ті ж самі, що й при прямому умислі (вони співпадають). Тому суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Особливість вольової ознаки непрямого умислу полягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

При свідомому допущенні характерні для непрямого умислу злочинні наслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну або незлочинну мету.

В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може проявлятися у безпідставному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного обгрунтування.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що у цьому випадку намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо).

Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афективний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про кримінальну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом'якшуючих обставинах (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках – утворює привілейований склад злочину (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного злочинного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків). Так при заподіянні проникаючого поранення черевної порожнини потерпілому винний в однаковій мірі передбачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими. Це може мати місце при посяганні на життя й здоров'я потерпілого такими знаряддями й засобами, застосування яких може привести до різних наслідків. Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні наслідки - від смерті до легкого тілесного ушкодження. Відповідальність у таких випадках настає за шкоду, яка фактично заподіяна.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.

 


Информация о работе «Складна форма вини»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 48638
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
77019
0
0

... досягається поперед усього встановленням законодавчого визначення необережності. Між тим, на думку автора в цьому плані на сьогоднішній день все ж таки існує певна неузгодженість. По-перше, оскільки необережність є однією з форм вини відомих українському кримінальному праву, її визначення повинно узгоджуватись з загальним визначенням вини та визначенням умислу. Між тим повної узгодженості немає. ...

Скачать
25517
0
0

... елемента можуть або виключати намір, зберігаючи у відповідних ситуаціях необережність, або усувати провину остаточно. 3.  Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини У кримінально-правовій доктрині Німеччини злочинним діянням визнається протиправне, винне, відповідне ознакам складу діяння і поведінка, що знаходиться під загрозою ...

Скачать
50448
0
0

... 1 в отд. 1 говорится об "умышленных посягательствах на жизнь", а в отд. 2 - о "неумышленных посягательствах на жизнь" и т.д. Для того чтобы понять, что представляет собой умысел как форма вины в действующем уголовно законодательстве, необходимо, прежде всего, более детально определить понятие и содержание такого явления в уголовном праве как «вина». В теории уголовного права существует понятие - ...

Скачать
44883
0
0

... особини до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, вираз у формі умислу або необережності. Що стосується країн Франції та Німеччини, то згідно законадательства цих країн поняття вини у кримінальному праві відсутня. Відповідно до українського законодавства вина проявляється у формі умислу і необережності. У Французькому кримінальному законодавстві можна відді ...

0 комментариев


Наверх