Діоксини та біфеніли

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Діоксини та біфеніли

Робота

студентки IV курсу

кафедри аналітичної хімії

Пилипюк Наталії

КИЇВ 2007

Зміст

 

1. Загальні відомості

1.1 Структура

1.2 Фізичні властивості

2. Вплив на організм

3. Поведінка у навколишньому середовищі

4. Джерела надходження

5. Токсичність

6. Методи визначення

6.1 Сучасні методи пробопідготовки

6.2. Методи аналізу

7. Методи детоксикації

8. Висновок

1. Загальні відомості

 

1.1 Структура

 

Діоксином в органічній хімії називають шестичленний цикл, в якому два атоми Карбону зв’язані двома етиленовими містками. В токсикології під терміном "діоксин" розуміють 2,3,7,8-тетрахлордибензо-п-діоксин (2,3,7,8-ТХДД), який є найбільш токсичним представником групи надзвичайно небезпечних ксенобіотиків із числа поліхлорованих поліциклічних сполук, до яких відносяться дибензо-п-діоксини (ПХДД), дибензофурани (ПХДФ) и біфенили (ПХБ).

Рис. 1. Структурні формули найбільш токсичних діоксиноподібних речовин.

Дибензо-n-діоксини відносяться до гетероциклічних полі хлорованих сполук, в структурі яких присутні два ароматичних кільця, зв’язаних між собою двома кисневими містками

Дибензофурани містять один атом кисню

Всього відомо 210 таких сполук, з яких 75 відноситься до полі хлорованим діоксинам, а 135 – до фуранів.

1.2 Фізичні властивості

 

Це безбарвні кристалічні речовини, температура плавлення яких залежить від числа атомів Хлору в структурі. Вони добре розчинні в органічних розчинниках і практично не розчинні у воді (10^-2 – 10^-6мг/ л), причому зі збільшенням числа атомів Хлору розчинність зменшується. Ці сполуки характеризуються високою хімічною стійкістю, навіть при високій температурі. В присутності домішок кислот під впливом сонячного випромінювання, вони порівняно легко втрачають атоми хлору і при цьому стають нетоксичними.

Крім високої ліофільності (здатності розчинятися в органічних розчинниках та утримуватись в жироподібних матрицях), діоксини характеризуються високою адгезією до частинок грунту, золи, донних відкладень, що сприяє їх накопиченню та міграції у вигляді зависей та комплексів з органічними речовинами в поверхневих водах.

2. Вплив на організм

Діоксин – надзвичайно сильна отрута (за рівнем токсичності перевищує кураре і синильну кислоту), оскільки навіть при малих концентраціях вражає практично всі форми живої матерії – від бактерій до теплокровних. Для людини мінімальна токсична доза складає 0,5-1 мкг/кг.

Табл.1. Гранично допустимі концентрації чи рівні деяких токсичних речовин в різноманітних об’єктах.

Речовина	Вода, мг/л	Повітря, мг/м3	Грунт, мг/кг
			рухома форма	загальний вміст
Діоксини (ДЕ)*	5∙10-8	5∙10-10	-	110-8
Бенз(а)пірен	5∙10-6	1∙10-6	-	0,02
Трихлорбифенили	0,001	-	-	0,03
Пентахлорбифенили	0,001	-	-	0,1
ДДТ	0,1	5∙10-4	-	0,1
Гексахлорциклогексан	0,02	0,03	-	0,1
N-нітрозодиметиламін	-	5∙10-5	-	-
1-Нафтиламін	-	0,003	-	-
Ртуть	5∙10-4	3∙10-4	-	2,1
Кадмій	0,001	3∙10-4	3,0	-
Свинець	0,03	3∙10-4	6,0	32

*ДЕ – діоксиновий еквівалент.

Токсичність діоксину для найпростіших організмів, очевидно, зумовлена порушенням функцій металоферментів, з якими він утворює міцні комплекси.

В організмі теплокровних діоксин спочатку потрапляє в жирові тканини, а потім перерозподіляється, накопичуючись переважно у печінці. Його розклад всередині організму незначний: діоксин виводиться в основному незмінним, у вигляді комплексів до цих пір не встановленої природи. Період напіввиведення коливається від кількох десятків днів (миші) до року і більше (примати) і за звичай зростає при повільному потраплянні до організму.

При гострому отруєнні спостерігаються ознаки загальнотоксичної дії діоксину:

ü  втрата апетиту;

ü  фізична і статева слабкість;

ü  хронічна втомлюваність;

ü  депресія;

ü  різка втрата ваги.

У цьому випаду летальний кінець настає за кілька днів, в залежності від дози отрути і швидкості її потрапляння до організму.

У випадку несмертельних доз діоксин викликає важкі специфічні захворювання.

У високочутливих осіб спочатку з’являється ураження шкіри – хлоракне (пошкодження сальних залоз, яке супроводжується дерматитами і утворенням виразок, що довго не загоюються), причому у людей хлоракне може виявлятися знову і знову навіть після багатьох років після одужання. Більш сильне ураження діоксином призводить до порушення обміну порфіринів – важливих складових гемоглобіну і простатичних груп залізовмісних ферментів (цитохромів).

Порфірія – так називається ця хвороба – проявляється в підвищенні фоточутливості шкіри: вона стає крихкою, вкривається численними мікро пухирцями. При хронічному отруєнні розвиваються також різноманітні хвороби, пов’язані з ураженням печінки, імунних систем і центральної нервової системи.

Діоксини потрапляють в організм людини в основному з їжею, водою і повітрям. Причому для цієї отрути не існує так званого "порогу дії": навіть одна молекула здатна спровокувати аномальну клітинну діяльність і викликати ланцюг реакцій, котрі порушують діяльність організму.

Крім того, діоксини поволі вражають на клітини, що відповідають за роботу гормональних систем. Зростає ризик захворювання діабетом, порушується статеве дозрівання; організм втрачає опір інфекціям, зростають алергічні реакції і онкологічні захворювання; виникають ендокринні і гормональні розлади, змінюється вміст статевих гормонів, гормонів щитовидної і підшлункової залози.