ВСТУП

 

Актуальність теми. Важливим кроком для розбудови України як правової держави стає вдосконалення законодавчої бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій, а також встановлені гарантії реалізації й захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією. Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом[1].

Кримінальний процес — це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства[2].

Тема є актуальною, оскільки учасники кримінального судочинства повинні забезпечити об’єктивний, неупереджений судовий розгляд, а тому чітко знати про належне їм право відводу, підстави і порядок його вирішення. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності - суттєвого обмеження її прав та свобод.

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей правового регулювання інституту відводу в цілому, так і окремих його видів та проведені аналізу.

Досягнення мети вимагає вирішення ряду завдань:

2.  визначити основний понятійний апарат інституту відводу;

3.  дослідити підстави та порядок відводу судді;

4.  дослідити правила відводу інших учасників процесу, а саме:

-  проаналізувати підстави і порядок відводу дізнавача, слідчого та прокурора;

-  проаналізувати підстави відводу представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача;

-  проаналізувати підстави відводу перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання.

Об’єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства, які регулюють інститут відводу.

Предметом дослідження є відводи: поняття та види відводу у кримінальному судочинстві.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані наступні методи: діалектичний, аналізу та синтезу, формально-догматичний, системно-структурний. Діалектичний метод використано при визначенні причин виникнення інституту відводу. Використання методу аналізу та синтезу дозволило визначити підстави для відводу учасників кримінального процесу. За допомогою формально-догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного законодавства. Системно-структурний метод дав змогу розділити відводи за видами, а також розглянути структуру відводів.

Теоретичну основу дослідження становлять нормативно правові акти, підручники, навчальні посібники, що стосуються теми «Відводи: поняття і види у кримінальному судочинстві».

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у курсовій роботі теоретичні висновки і рекомендації, розвивають наукові засади кримінально-процесуального законодавства та сприяють вдосконаленню практики застосування процесуальних норм. Матеріали та результати курсової роботи можуть бути використані при підготовці фахівців-юристів.

Структура даної роботи відповідає меті й основним завданням. Вона складається зі вступу, трьох розділів (Розділ 1. Інститут відводу в кримінальному судочинстві України; Розділ 2. Підстави та порядок відводу судді; Розділ 3. Відвід інших учасників процесу), які поділяються на підрозділи (3.1. Відвід дізнавача, слідчого та прокурора; 3.2. Відвід представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; 3.3. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання), висновків і списку використаних джерел.

У вступі зазначається актуальність даної теми, її мета, завдання, предмет, об’єкт теми, методи дослідження, практичне значення цього дослідження. Перший розділ «Інститут відводу в кримінальному судочинстві України» дає інформацію про необхідність відводу учасників процесу, суть поняття відводу, основні джерела, які регулюють дане поняття. У другому розділі « Підстави та порядок відводу судді» описується правове регулювання питання відводу судді, порядок його вирішення. Третій розділ «Відвід інших учасників процесу» розкриває підстави й порядок відводу дізнавача, слідчого, прокурора, представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, перекладача, експерта, спеціаліста та секретаря судового засідання. У висновках викладено найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані у ході написання даної курсової роботи, а також дана відповідь на завдання, що поставленні у вступі роботи.


РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУТ ВІДВОДУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

відвід кримінальне судочинство

Кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права та законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Злочин, який є предметом дослідження у кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не можуть спостерігати досліджувану ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів[3].

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується низкою процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи заінтересованих у результаті справи осіб (ст. ст. 54-63 КПК) та про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти досудового або судового слідства винесених по справі рішень (ст. ст. 246, 281, 368 КПК). Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадовою особою всіх обставин справи. Провадження у справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального спрямування.

Посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснювати процес судочинства, не повинні викликати ніяких сумнівів в неупередженості щодо кінцевого результату справи. Слідчий, прокурор, суддя та інші учасники кримінального процесу, якщо вони особисто або їх родичі, безпосередньо або побічно, зацікавлені в результаті справи, не можуть брати участь у розслідуванні або розгляді кримінальної справи і підлягають відводу (глава 4 КПК України).

Об'єктивність сприяє достовірності знання як необхідній умові перетворення його у факт, тоді як необ'єктивність, упереджене ставлення до обвинувачуваного або інших учасників процесу сприяють прийняттю необґрунтованих рішень, що не відображають дійсного стану речей[4].

Відвід у судочинстві - усунення чи самоусунення деяких учасників кримінального процесу від участі у розгляді справ за наявності сумніву в їхній неупередженості. З приводу відводу мотивована заява подається до суду, який приймає рішення. Рішення про відвід приймають судді цього суду простою більшістю голосів[5].

Метою застосування інституту відводу є:

1)  належне виконання завдань кримінального судочинства: охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний[6];

2)  забезпечення всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи;

3)  винесення законного обґрунтованого і справедливого рішення по кримінальній справі[7].

Клопотання про відвід судді (прокурора, секретаря судового засідання, перекладача, експерта, спеціаліста, захисника, представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача) розглядаються в порядку, встановленому главою 4 КПК України. При цьому з метою забезпечення правильного вирішення питання про відведення зазначених осіб суди, керуючись ч. 2 ст. 271 КПК України, ретельно обговорюють у судовому засіданні кожне таке клопотання, надавши особі, якій заявлено відвід, можливість публічно викласти свої пояснення і вислухати думки інших учасників судового процесу.

Висновки до Розділу 1

Отже, з метою забезпечення всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи закон виключає можливість участі у процесі судді, прокурора, слідчого та інших учасників процесу, якщо вони особисто, прямо або побічно зацікавлені у результатах справи, тобто є сумніви у їх неупередженості.

За наявності обставин, що виключають її участь у справі, особа повинна заявити самовідвід. За цих же обставин інші учасники процесу мають право заявити їй відвід.

За загальним правилом відвід або самовідвід можуть бути заявлені як у письмовій формі, у вигляді окремого документа, так і в усній — заява заноситься до протоколів слідчої дії або судового засідання. До прийняття рішення щодо заявленого відводу чи самовідводу відповідні суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності продовжують виконувати свої функції. Факт подання такої заяви не зупиняє проведення слідчих чи інших процесуальних дій.


РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ВІДВОДУ СУДДІ

Суддя — учасник кримінального процесу, на якого покладено здійснення правосуддя в Україні по кримінальних справах на основі норм кримінально-процесуального кодексу.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та іншими законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. При здійсненні правосуддя судді зобов'язані дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків. Однією з гарантій відправлення правосуддя незалежним і неупередженим судом є інститут відводу судді від участі в розгляді конкретної кримінальної справи. Ця норма встановлена в законодавстві у першу чергу в публічних інтересах, а не в інтересах осіб, що беруть участь у справі. Такі особи можуть бути зацікавленими, щоб до складу суду входили упереджені судді, бо підсудному бажано бути виправданим, незважаючи на його винність, а обвинувачу чи цивільному позивачу бажане винесення обвинувального вироку, навіть якщо винність підсудного викликає сумнів. Публічність даного інституту необхідна тому, що відсутність довіри суспільства до судді підриває сприйняття справедливості рішень суду, знижує силу кримінальної репресії[8].

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи та підлягає відводу:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

2-2) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 КПК;

3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 16-2 «Автоматизована система документообігу суду» КПК.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою[9].

В силу особистого ставлення судді до обставин кримінальної справи, коли суддя або народний засідатель беруть участь у справі як сторона, діє правило, згідно з яким ніхто не може бути суддею у власній справі — чи то потерпілий, цивільний відповідач чи цивільний позивач. Важко також очікувати неупередженість від судді чи народного засідателя, коли хто-небудь із учасників процесу є їхніми родичами або родичами слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача, обвинуваченого; чинний кримінально-процесуальний закон виходить із того, що чіткий розподіл основних функцій у процесі (обвинувачення, захист і вирішення справи по суті) є гарантією всебічності, повноти і об'єктивності дослідження обставин справи. Тому вимога щодо недопущення суміщення в особі одного суб'єкта різних процесуальних ролей є принциповою. Інакше це приводило б до послаблення суддівської неупередженості[10].

Отже, якщо суддя або народний засідатель брали участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, дізнавач, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільний позивач або цивільний відповідач, то це є безумовною підставою для їх відводу у справі; свідок є незамінним, оскільки його показання обумовлюються подією, яка є предметом розслідування чи судового розгляду. Незамінність свідка означає, що відповідний доказовий факт може встановлюватися лише тією особою, яка його сприймала своїми органами відчуття. Навіть у тих випадках, коли свідку відомі які-небудь обставини із слів іншої особи, то і такий свідок є незамінним: слідчий і суд можуть порівнювати його показання з іншими доказами. Одначе перевірка достовірності повідомлених даних буде більш ефективною, якщо ці дані повідомляються особою, яка сама сприймала обставини, що цікавлять слідство і суд. Не може бути замінений свідок і в тому випадку, коли одну і ту ж обставину сприймало декілька осіб, оскільки у суду і слідства більше можливостей для ретельної і всесторонньої її перевірки. Тому якщо виникає альтернатива викликати особу для допиту як свідка чи бути її суддею, то вибирається перше. Дана особа також не може залучатися до справи як обвинувач, захисник, експерт, представник цивільного позивач.

Для суддівської неупередженості важливо, щоб суддя приступав до розгляду справи без заздалегідь сформованого погляду на неї. Суддя, у якого уже є сформований погляд на справу чи який уже висловлював свою думку на стадії досудового розслідування, не може бути неупередженим. Його внутрішнє переконання повинно формуватися на основі досліджених доказів тільки у судовому розгляді. У ході судового розгляду суддя і народні засідателі зобов'язані утримуватися від висловлення будь-яких оцінок і висновків по суті справи до видалення в нарадчу кімнату[11].

Особа, заінтересована в результатах розгляду справи — на користь чи шкоду обвинуваченого, — стає стороною у справі, тому таких осіб не слід допускати до розгляду кримінальної справи. Заінтересованість у справі особисто судді може мати місце в силу тяжби з підсудним чи з його близькими родичами, а також з тими, хто має більш віддалені родинні зв'язки.

Перелік обставин, які виключають участь судді чи народного засідателя в розгляді справи, не є вичерпним. Це можуть бути дружні чи неприязні відносини судді чи народного засідателя з особами, що беруть участь у справі, ворожнеча, заздрість. До числа інших відносяться обставини, які прямо чи опосередковано можуть впливати на хід і результати судового розгляду справи, наявність відносин підлеглості чи старшинства по службі та інше[12].

Особиста заінтересованість судді в результатах розгляду справи визначається в кожному конкретному випадку обставинами справи.

Участь у складі одного і того ж суду осіб, що є родичами між собою, також перешкоджає всесторонньому, повному та об'єктивному розслідуванню і вирішенню кримінальної справи.

До складу суду не можуть входити особи, не вибрані в установленому законом порядку, а також судді (народні засідателі), строк повноваження яких збіг.

У статті 55 КПК перелічені підстави, які виключають участь судді при повторному розгляді справи.

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в перегляді цієї справи за нововиявленими обставинами та перегляді справи Верховним Судом України[13]. Дана стаття є однією з важливих гарантій неупередженості і об'єктивності суддів у розгляді кримінальної справи. Закон виходить з того, що суддя, який раніше брав участь у розгляді певної кримінальної справи, уже має свою думку щодо її оцінки, тому при повторному розгляді справи з його участю він буде пов'язаний з попереднім рішенням. Це ставить під сумнів можливість об'єктивної і неупередженої перевірки тим же суддею того ж рішення або винесення з його участю законного і обґрунтованого рішення після скасування раніше винесеного. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи в складі вищестоящої судової інстанції, що перевіряє законність і обґрунтованість вироку, інших актів, винесених з його участю, обумовлюється положенням про функціональний контроль у сфері кримінального судочинства, згідно з яким не можна здійснювати нагляд за своїми власними рішеннями чи виконувати власні вказівки[14].

При наявності однієї з обставин, передбачених статтями 54 і 55 КПК, суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, потерпілим та його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками (ч. 1 ст. 56 КПК), а також законним представником неповнолітнього підсудного (ст. 261, ч. 2 ст. 441 КПК), засудженим і виправданим (ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 394, ст. 400 КПК)[15]. При заявлені самовідводу суддя повинен вказати конкретні підстави, які свідчать про особисту (пряму чи опосередковану) заінтересованість у результатах розгляду справи. Головуючий зобов'язаний в підготовчій частині судового засідання оголосити склад суду, роз'яснити учасникам процесу право відводу і запитати, чи заявляють вони відвід проти будь-кого із складу суду (ст.287 КПК). Заяви про самовідвід чи відвід повинні бути подані до початку судового слідства, з тим щоб не ускладнювати процес у справі. Якщо відвід заявлений після початку судового слідства, то суд зобов'язаний виявити, коли учаснику судового розгляду стали відомі обставини, передбачені в ст.54, і які причини заяви відводу в порядку винятку. У заяві про відвід повинна міститися вказівка на підстави, які зумовлюють його можливість. Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов'язує необхідність усунення судді чи народного засідателя від участі в розгляді справи. Безпідставні і немотивовані відводи не приймаються до уваги. Якщо обставини, вказані в ст.54, 55, мали місце, але при розгляді справи судом не було заявлено ні самовідводів, ні відводів, то рішення у справі вважаються винесеними незаконним складом суду і підлягають скасуванню[16].

Порядок вирішення заявленого відводу регулюється ст. 57 КПК. У разі заявлення відводу судді або народному засідателю суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку учасників судового розгляду. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 55 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд вирішує питання про передачу справи до іншого суду в порядку. У разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем[17].

Відвід, заявлений двом суддям або всьому складу суду, розглядається й вирішується всім складом суду в тій послідовності, яку встановлює сам суд. У нарадчій кімнаті виноситься ухвала. У разі відводу або самовідводу судді чи народного засідателя, вони замінюються іншим суддею чи народним засідателем. Розгляд справи у разі заміни судді або народного засідателя згідно з вимогами ст.258 КПК повинен розпочинатись з початку. Проте, коли в справі викликається запасний народний засідатель, який перебуває в залі з початку судового засідання, розгляд справи може продовжуватися. Якщо із складу суду вибуває головуючий, розгляд справи відкладається[18].

Висновки до Розділу 2

Гарантією об'єктивності розгляду кримінальної справи є відсутність особистої прямої чи опосередкованої заінтересованості судді, народного засідателя у вирішенні справи, а також відсутність інших обставин, що викликають сумнів у їх об'єктивності. За наявності таких обставин судді підлягають відведенню. Пояснення судді з приводу заявленого відводу, обговорення відводу в залі судового засідання сприяють з'ясуванню питання про те, чи дійсно є обставини, які виключають участь судді у розгляді справи, і прийняттю рішення щодо заявленого відводу.


РОЗДІЛ 3. ВІДВІД ІНШИХ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ

Відвід передбачено в кримінальному, процесі стосовно його учасників, якщо хтось із них особисто (прямо чи побічно) зацікавлений у справі, але не є підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим.


Информация о работе «Правове регулювання інституту відводу в ході кримінального судочинства»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 62728
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
179399
0
0

... мір примусу. Досвід Франції можна використати для організації судового контролю за досудовим слідством України. 3.2. Вдосконалення прокурорського нагляду як гарантії забезпечення прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства Кримінально-процесуальний Кодекс України наділяє прокурора владно-розпорядчими кримінально-процесуальними повноваженнями. Так, відповідно ...

Скачать
352354
0
0

... має найбільш питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). ...

Скачать
162185
0
0

... заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян. ВИСНОВКИ Магістерська робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного кримінального процесу України – роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення. Поняття «шкода» та «збитки» ...

Скачать
129181
0
0

... має у кримінальній справі законного особистого інтересу, виконує допоміжну (епізодичні) роль, однак без якого фактично немислима жодна кримінальна справа. Свідок як суб'єкт кримінального процесу, має чітко визначений кримінально-процесуальний статус, відповідно наділений рядом процесуальних обов'язків та визначеними процесуальними правами, однак є потреба на законодавчому рівні чітко визначити ...

0 комментариев


Наверх