1.9. Види означень.

 

Існують різні види означень у математиці. Найпошире­ніший з них — означення через рід і видову відмінність.

Означення через рід і вид. При та­кому означенні ми заздалегідь визначаємо клас, який при­пускається вже точно означеним, і з нього виділяємо під­клас, що має дану видову відмінність. Наприклад, арифме­тичною прогресією називається числова послідовність, кожний член якої, починаючи з другого, дорівнює поперед­ньому, складеному з одним і тим самим числом. Найближ­чий рід тут — це поняття «послідовність» (припускається, що поняття «послідовність» точно означене), видова відмінність: «кожний член якої, починаючи з другого, дорів­нює попередньому, складеному з одним і тим самим числом».

Означення поняття характеризується двома основними частинами. Перша частина - визначуване поняття. Це то поняття, що визначається, друга частина — визначальна поняття — ті слова в означенні, що характеризують родову і видову ознаки визначуваного поняття. Наприклад, в означенні арифметичного квадратного кореня «невід'єм­не число, квадрат якого дорівнює а» визначуване поняття буде «арифметичний корінь», визначальне поняття — це слова «невід'ємне число, квадрат якого дорівнює а».

Означення через рід і вид здебільшого зустрічаються у геометрії.

Генетичне означення. Генетичне озна­чення — це означення, яке вказує на походження предме­та, яке охоплюється даним поняттям. У такому означенні вказується спосіб, яким даний предмет утворюється. На­приклад, означення: «Куля — тіло, яке утворюється від обертання півкруга навколо діаметра» є генетичним озна­ченням. В цих означеннях використовується рух або по­будова.

У генетичному означенні також міститься вказівка на найближчий рід і чітко виражається видова відмінність визначуваного предмета від інших предметів даного роду. Наприклад, в означенні циліндричної поверхні: «Поверхня, яка утворюється рухом прямої, що переміщується пара­лельно самій собі і яка перетинає деяку задану плоску криву (направляючу циліндричної поверхні) поняття «поверхня» є родовою ознакою, а всі інші ознаки, що входять у це означення, є видовими ознаками.

Означення —умовні погодження. До таких означень, наприклад, відносять: 1) означення добутку від'­ємних чисел (—а) * (—b) = ab; 2) означення добутку двох дробових чисел:  ; 3) означення степеня з від'­ємним показником: а-n =; 4) означення степеня з нульо­вим показником а0 = 1; 5) означення  = 1 і т. д.

У старих підручниках ці означення фігурували як пра­вила, і тому окремі учні часто плутали їх з теоремами. На­приклад, окремі учні помилково вважали, що висловлення а0 = 1 — це теорема, а не означення. Термін «умовні погодження» є невдалим, і це призводить, до того, що окремі учні помилково вважають, що в математиці можна довільно прийняти будь-які погодження. Слід їм пояснити, що доцільність вибору тих чи інших означень диктується потребами узагальнення і зумовлюється пев­ними математичними принципами, перевіреними практикою в широкому розумінні цього слова.

Важливо, щоб учні старших класів навчились самі роз­биратися в доцільності таких означень і вміли пояснювати, чому саме вибрані ті означення, а не інші.

При введенні такого означення, яке ще не використову­валося, не треба запитувати: «Чи вірне це означення?». Досить запитати, чи доцільно вибрано означення?

Означення через абстракцію. До цього виду означення звертаються тоді, коли означення через рід і вид важко здійснити.

Процес утворення поняття в цьому випадку спирається на абстракцію ототожнювання. Зіставляючи і порівнюючи між собою різні предмети, ми виділяємо їх спільні власти­вості, а серед них— специфічні, відмінні властивості для даного кола предметів, утворюючи відповідні множини, кожний елемент яких розглядається під кутом зору цієї відмінної властивості.

Сукупність встановлених при цьому ознак ми об'єднує­мо загальною назвою, не вказуючи родового поняття (яке зовсім не існує або до моменту означення нового по­няття ще не створене). Таким способом утворюється нове поняття.

Візьмемо, наприклад, поняття «величина». В результаті спостережень і досвіду виявляються такі основні ознаки цього поняття:

1)  які б не були а і b має місце одне і тільки одне з трьох співвідношень: або а = b, або a < b, або b < а;

2)  якщо а < b і b < с, то а < с (транзитивність відно­шень «менше», «більше»);

3)  для будь-яких двох величин а і b існує однозначно визначена величина с = а + b;

4)  а + b = b + а (комутативність додавання);

5)  а + (b + с)=(а+b)+с (асоціативність дода­вання);

6)  а +b >а(монотонність додавання);

7)  якщо а > b, то існує одна і тільки одна величина с, для якої b+с =а (можливість віднімання);

8)  якими б не були величини а і натуральне число n, існує така величина В, що nb = а (можливість ділення);

9)  якими б не були величини а і b, існує таке натураль­не число п, що а < nb. Ця властивість називається аксіо­мою Архімеда;

10)якщо послідовності величин а1< а2< ... < b2< b1
такі, що bn - аn< с для будь-якої величини с при досить
великому номері п, то існує єдина величина х, яка більша за
всі аn і менша за всі bn.

Стимулом для формування поняття «величина» є потреба взагалі порівнювати між собою різні предмети. Раніше (ще в дошкільному періоді) у дітей утворюються відносні по­няття «великий і маленький», «довгий і короткий» і т. д. і поступово виділяється те спільне, що лежить в основі поняття «величина», пізніше — утворюється поняття «до­рівнює», яке спочатку виникає в негативній формі «не більше» і «не менше». Це пояснюється тим, що практично нерівність предметів встановити набагато легше, ніж рів­ність.

Означення через аксіоми. Цей вид озна­чення розкриває зміст поняття непрямим шляхом через систему аксіом, які описують відношення, що зв'язують це поняття з рештою понять даної системи.

За допомогою системи аксіом визначаються найбільш широкі родові поняття геометрії через основні поняття: «точку», «пряму», «площину», «відстань» «належить» та ін. Решта понять визначається за допомогою цих понять.

У алгебрі через систему аксіом визначаються такі ши­рокі поняття, як група, кільце, поле, тіло, структура і т. д.

Усвідомлення учнями аксіоматичних означень можливе лише в старших класах, коли вони матимуть певне уявлен­ня про дедуктивну побудову курсу математики.


Информация о работе «Формування математичних понять в процесі викладання математики в основній школі»
Раздел: Математика
Количество знаков с пробелами: 104386
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 9

Похожие работы

Скачать
59323
2
1

... сприймали готові образи, що їх дає вчитель, а й самі відтворювали геометричні форми в процесі моделювання, креслення, вирізування, малювання. Тому центральне місце у формуванні геометричних понять займає практика самих школярів. Сприймання простору передбачає сприймання відстані, на якій предмети розміщені від нас і один від одного, напряму, в якому вони перебувають, величини та форми предметів. ...

Скачать
111999
3
53

... може бути компетентною або некомпетентною в певних питаннях, тобто мати компетентність (компетентності) у певній галузі діяльності. Саме тому, одним із результатів навчання курсу «Застосування ІКТ у навчальному процесі з математики» вбачається формування в майбутніх вчителів відповідних ключових фахових компетентностей. Зазначене вище наштовхнуло на дослідження компетентностей: внаслідок чого ...

Скачать
198737
17
8

... у фінансовій сфері. Таке означення показує, що ці задачі можуть використовуватися протягом всього учбового процесу. Останнім часом посилився пошук шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання математики за допомогою задач. Введення математичних задач фінансового змісту в шкільний курс ґрунтується на засадах та принципах процесу активізації пізнавальної діяльності учнів. ...

Скачать
77535
1
6

... . В ході нашого дослідження ми також виконали поставлені нами завдання. Вивчення психолого-педагогічних, а також і методичних аспектів використання комп’ютерних ігор у процесі навчання молодших школярів на уроках математики дало змогу проаналізувати шляхи такого використання, на основі чого створити свої. Підбір навчальних ігор для уроків математики в початковій школі дав змогу зробити певні на

0 комментариев


Наверх