Поверхневі та глибокі м'язи грудей їх кровопостачання та іннервація
Аорта висхідна частина, дуга аорти її гілки, сонні артерії та підключичні артерії її гілки і зони кровопостачання
Спинний мозок, топографія, форма, зовнішня будова
Черепні нерви, кількість, склад, ядра, гілки, ділянки іннервації
Симпатична частина автономної нервової системи. Симпатичні центри, стовбури сплетення. Особливості впливу на функції організму
Автономні рефлекси
Переважають нервові механізми регуляції
Навигация
Автономні рефлекси
Анатомія і фізіологія
81262
знака
0
таблиц
6
изображений
1. Автономні рефлекси
Вісцеро-вісцеральний рефлекс
Вісцеро-вісцеральний рефлекс включає шляхи, в яких збудження виникає і закінчується у внутрішніх органах. В цьому випадку рефлекторні дуги можуть бути різного рівня. Одні замикаються в інтрамуральних гангліях і забезпечуються метасимпатичною іннервацією, інші - в пара- і превертебральних симпатичних вузлах, нарешті, треті мають спинальний і вищий рівень замикання.
При вісцеро-вісцеральному рефлексі внутрішній орган може відповідати двояко: або гальмуванням, або посиленням функцій.
До таких рефлексів належить класичний рефлекс Гольця: механічне роздратування брижі викликає уповільнення частоти сердечних скорочень. Іншим прикладом служить роздратування рецепторів травного тракту, що супроводиться ослабінням тонусу м'язів, що звужують зіницю. Роздратування каротидною або аортальною рефлексогенних зон спричиняє за собою зміну інтенсивності дихання, рівня кров'яного тиску, частоти сердечних скорочень.
Аксон-рефлекс
Різновидом вісцеро-вісцерального рефлексу є аксон-рефлекс. Це поняття охоплює рефлекторні процеси, що здійснюються по розгалуженнях аксона без участі тіла нервової клітини. Збудження виникає в одній гілці аксона, потім переходить на іншу і по ній прямує до виконавського органу, викликаючи відповідну реакцію. Є і інше пояснення виникненню аксон-рефлексу. Експериментально доведено, що при збудженні безпосередньо рецепторів з рецепторних мембран виділяються біологічно активні речовини типа АТФ і всіляких пептидів, що володіють вазодилататорною дією, які викликають відповідний ефект.
Поняття аксон-рефлексу використовується досить широко. Ним, наприклад, пояснюють механізм виникнення судинної реакції при роздратуванні шкірних больових рецепторів. Аксон-рефлекс удається відтворити навіть після видалення спинного мозку, а також дегенерації симпатичних волокон, що іннервують судинну стінку досліджуваної області.
Вісцеро-соматичний рефлекс
Вісцеро-соматичний рефлекс також виникає при роздратуванні внутрішніх органів і на додаток до вісцелярних викликає появу соматичних реакцій. Вони виражаються, наприклад, в зміні поточній активності, скороченні або розслабленні скелетних м'язів.
Прикладом такої реакції може служити гальмування загальної рухової активності організму при роздратуванні чутливих закінчень синокаротидної зони, а також скорочення м'язів черевної стінки або сіпання кінцівок при роздратуванні рецепторів травного тракту.
Вісцеро-сенсорний рефлекс
Вісцеросенсорний рефлекс здійснюється по тих же дорогах, що і висцеро-соматический, але для його виклику необхідна тривала і сильна дія. Реакція виникає не лише у внутрішніх органах, соматичній м'язовій системі, але на додаток до цього змінюється і соматична чутливість. Зона підвищеного сприйняття зазвичай обмежується ділянкою шкіри, иннервируемым сегментом, до якого поступають імпульси від дратованого вісцелярного органу.
Механізм цього явища заснований на тому, що вісцелярні і шкірні чутливі волокна конвергірують на одних і тих же нейронах спинно-таламічного дороги, в проміжних структурах відбувається втрата специфічності інформації, внаслідок чого ядерні структури центральної нервової системи і кора великого мозку пов'язують виникаюче збудження з роздратуванням певної області шкірної поверхні.
Вісцеро-дермальний рефлекс
Серед рефлексів вісцеро-сенсорного типу особливе значення надається вісцеро-дермальному рефлексу, при якому роздратування внутрішніх органів супроводиться зміною потовиділення, електричного опору (електропровідності) шкіри, зміною шкірній чутливості.
Унаслідок сегментарної організації автономної і соматичної іннервації на обмежених ділянках поверхні тіла, топографія яких різна залежно від того, який орган дратується, при захворюванні внутрішніх органів виникає підвищення тактильної і больової чутливості певних областей шкіри.
Соматовісцеральний рефлекс
Соматовісцеральний рефлекс виявляється тим, що при роздратуванні деяких областей поверхні тіла виникають судинні реакції і зміни функцій певних вісцелярних органів. Як приклад можна привести рефлекс Ашнера - уповільнення пульсу на 4-8 ударів в 1 хв. і зниження артеріального тиску при натисканні на очні яблука.
2. Механізм вдиху. Тиск плевральної порожнини, його зміни при вдиханні
Для того щоб газообмін здійснювався нормально, повітря в легенях має постійно відновлюватися. Це відбувається завдяки дихальним рухам - вдиху і видиху, що постійно і ритмічно змінюють один одного. Під час вдиху і видиху об'єм легенів то збільшується, то зменшується. Легені не мають власних м'язів, тому дихальні рухи відбуваються за допомогою міжреберних м'язів і діафрагми. Оскільки тиск у плевральній порожнині менший, ніж тиск у легенях, легені повторюють форму грудної порожнини, що змінюється внаслідок рухів діафрагми.
У спокійному стані людина робить 16-20 дихальних рухів за хвилину. В альвеоли атмосферне повітря надходить завдяки вдиху, а виходить з них із зміненим складом за допомогою видиху.
Під час глибокого вдиху водночас скорочуються міжреберні м'язи, діафрагма, а також деякі м'язи грудної клітки і плечового поясу, що піднімають ребра вище, ніж за спокійного вдиху. Під час глибокого видиху розслаблюються зовнішні міжреберні м'язи і діафрагма, скорочуються міжреберні м'язи, крім того, скорочуються м'язи черевної стінки. Завдяки цьому діафрагма ще більше випинається в бік грудної порожнини, об'єм якої зменшується.
Залежно від переважаючої участі в дихальних рухах міжреберних м'язів або діафрагми розрізняють відповідно грудний і черевний типи дихання.
Процес дихання відбувається мимовільно. Це забезпечується завдяки нервовій і гуморальній регуляції дихання. За нервову регуляцію дихальних рухів відповідальний дихальний центр, розміщений у довгастому мозкові.
Гуморальна регуляція дихальних рухів тісно поєднана з нервовою. Вона спричинюється впливом певних хімічних речовин крові. Оскільки нервові клітини дихального центру чутливі до вуглекислого газу, який є в крові, вони й регулюють частоту та глибину дихальних рухів, що сприяє вирівнюванню його концентрації. На уроках фізкультури ви виконували певні фізичні вправи і спостерігали, що частота й глибина дихання збільшуються. Це відбувається тому, що під час фізичних навантажень посилюється робота скелетних м'язів, а це прискорює процеси окиснення в їхніх клітинах, а відповідно й збільшення вуглекислого газу в крові. Кров з надлишком вуглекислого газу надходить до дихального центру і спричинює його збудження, яке передається до дихальних м'язів. Людина починає дихати глибше, і це зумовлює виведення надлишку вуглекислого газу.
Одним з параметрів дихання є його глибина, що визначається об'ємом вдихуваного і видихуваного повітря. У спокійному стані до легенів під час вдиху надходить близько 0,5 л повітря і стільки ж виходить назовні під час видиху - це дихальний об'єм повітря. Після спокійного вдиху за максимального зусилля можна вдихнути ще близько 1,5 л повітря - це додатковий об'єм повітря, а при найглибшому видиху можна видихнути ще 1,5 л - це резервний об'єм повітря. Якщо скласти ці показники, то отримаємо життєву ємність легенів (ЖЄЛ). Отже, ЖЄЛ становить дихальний об'єм (0,5 л) + додатковий об'єм (1,5 л) + резервний об'єм (1,5 л) = 3,5 л. ЖЄЛ залежить від статі, фізичної тренованості. Її показники коливаються від 3,5 л до 4,8 л у чоловіків і від 3,0 л до 3,5 л у жінок. У фізично тренованих осіб життєва ємність легенів може досягати 6,0-7,0 л. Однак і після найглибшого видиху в легенях залишається ще 1000-1200 см3 повітря. Це залишковий об'єм повітря.
3. Травний канал, його функції, секреції, моторика, всмоктування
Система травлення забезпечує фізичну та хімічну обробку їжі та всмоктування отриманих продуктів у внутрішньому середовищі. Процес травлення відбувається послідовно в таких відділах: ротова порожнина, шлунок та кишківник.
Після потрапляння їжі в організм, вона підлягає:
1. Механічній обробці, перемішуванню та подрібненню (за рахунок жування);
2. Хімічній обробці, яка полягає в тому, що під дією ферментів, що виробляються залозами, білки розчеплюються до пептидів, а пептиди до амінокислот, жири розчеплюються до жирних кислот та гліцерину, вуглеводи до моноцукридів.
3. Фізико-хімічній обробці – білки під дією шлункової HCl змінюють свою структуру, що сприяє їх травленню.
4. Всмоктуванню епітелієм травного канала – транспорт продуктів розкладу їжу з травного канала в кров та лімфу.
5. Виведення неперетравлених решток з організму.
Травлення в ротовій порожнині.
Ротова порожнина – початковий відділ травної системи, виконує такі функції:
1. Механічна обробка їжі – подрібнення, перемішування.
2. Зволоження їжі слиною.
3. Хімічна обробка їжі відбувається за участю ферментів слини.
4. Знезараження – знищення мікроорганізмів лізоцимом слини.
5. Аналіз смакових якостей речовин смаковим аналізатором, на підставі аналізу формуються емоції відповідно до складу їжі (солодощі Ù задоволення, лайно Ù огида) й приймається рішення щодо продовження чи припинення її споживання;
6. Рефлекторне надходження інформації від рецепторів, які розміщуються в даній ділянці до інших органів системи травлення, що буде змінювати їх секреторну та моторну активність – це підготовка органів до перетравлення їжі з вже встановленим складом (багата на білок чи жири), що забезпечує більш ефективне травленя.
7. Всмоктування деяких низькомолекулярних речовин – це використовується для введення деякий лікарських препаратів – валідол.
8. Формування харчової грудки – порція їжі, що готова до ковтання.
Складно-рефлекторна (“цефалічна”) фаза регуляції шлункової секреції.
За головними механізмами регуляції шлункову секрецію поділяють на декілька фаз:
І фаза – складно рефлекторна. Секреція в цій фазі пов’язана з реалізацією умовних рефлексів (на вигляд, запах їжі, думка про якусь смакоту). Другий механізм – безумовні рефлекси, що виникають при подразненні їжею рецепторів ротової порожнини Ù блукаючий нерв Ù вплив на головні та G-клітини.
Особливості секреції в першій фазі (вивчають ці особливості при постановці досліду “уявного годування”):
1. Короткий латентний період (5-8 хвилин). Після початку досліду перша крапля соку з свища з’явиться через 5-8 хвилин. Цей період короткий тому, що секреція викликана нервовими механізмами регуляції.
2. Кількість соку невелика – 20% від всього об’єму, який виділяється під час їди.
3. Склад соку – в соці багато ферментів тому, що блукаючий нерв передає інформацію до головних клітин шлунка. Багато ферментів Ù швидке переварювання білків їжі.
4. Тривалість секреції невелика – 1-1,5 години тому, що нервові механізми регуляції.
Нейро-гуморальна (“шлункова і кишкова”) фаза регуляції шлункової секреції. Ентеральні стимулятори і інґібітори шлункової секреції.
ІІ фаза – нейрогуморальна. В цій фазі секреція пов’язана з реалізацією нервових та гуморальних механізмів регуляції. Нервові – це рефлекси. Гуморальні – шлунково-кишкові гормони (гастроінтестинальні гормони).
Реалізується цей механізм таким чином: при розтягненні шлунку подразнюються чутливі волокна блукаючого нерва, ця інформація надходить в довгастий мозок, і парасимпатичними волокнами блукаючого нерва назад до шлунку, стимулюючи секрецію – ваго-вагальний рефлекс; в нервовій регуляції також беруть участь інтрамуральні нервові сплетення.
Хімічна стимуляція секреції здійснюється посередництвом гастрину, що виділяється G-клітинами. Гастрин з током крові надходить до парієтальних клітин – стимулює виділення соку з високою концентрацією соляної кислоти. Основні стимулятори секреції гастрину – продукти переварювання білків – пептиди, олігопептиди, амінокислоти – особливо триптофан і фенілаланін, а також кальцій, магній, алклголь та кофеїн.
При надходженні хімусу до дванадцятипалої кишки, здійснюється дуоденогастральний рефлекс – продукти гідролізу поживних речовин, соляна кислота, а також розтягнення дванадцятипалої кишки хімусом викликають підвищення секреції тканинних гормонів – секретину S-клітинами, котрий гальмує шлункову секрецію, і холецистокініну-панкреозиміну І-клітинами, що має подібну дію.
Стимулятори шлункової секреції:
- ацетилхолін;
- гастрин;
- гістамін;
- бомбезин;
- інсулін;
Блокатори шлункової секреції:
- вагогастрон (виділяється вагусними закінченнями);
- секретин;
- глюкагон - a-клітини pancreas;
- вазоактивний інтестинальний пептид – ВІП – метасимпатична нервова система;
- гастроінгібуючий пептид – ГІП – D-клітини кишково-шлункового тракту;
- нейротензин – N-клітини тонкого кишківника;
- соматостатин - d-клітини pancreas;
- вазопрасин, окситицин;
- простагландини;
- катехоламіни.
Фази регуляції секреторної функції підшлункової залози.
В регуляції секреції підшлункової залози виділяють 2 фази:
Перша фаза – складнорефлекторна (цефалічна).
Секреція підшлункового соку під час цієї фази пов’язана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції, тобто умовних рефлексів (вигляд, запах їжі) і з реалізацією безумовних рефлексів (подразнення їжею рецепторів ротової порожнини).
Для цієї фази характерні такі показники:
1.Короткий латентний період (1-2хв.);
2.Об’єм соку невеликий (20% від загального об’єму соку, який виділяється при їді);
3.Сік містить багато ферментів і має високу перетравлюючу силу;
4.Невелика тривалість секреції (1-2год.);
Похожие работы
... і пещерні тіла, які при наповненні їх кров`ю утворюють бугри або цибулини. Від наповнення кров`ю цибулин основа головки набухає, що перешкоджає витяганню статевого органу із піхви самки. Від цієї анатомічної особливості слідує те, що собаки не можуть іноді розійтися відразу ж після статевого акта - відбувається склещування. Тому у собак статевий акт називають в`язкою. Передня частина статевого ...
... і тварин і людини до навчання. Ось чому штучне підвищення рівня активації поліпшує здатність до засвоєння но вої інформації. РОЗДІЛ 4. СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 4.1 Умовні рефлекси людини У людини можна виробити найрізноманітніші умовні рефлекси на базі різних безумовнорефлекторних реакцій: слино видільні, серцево-судинні, дихальні, шкірно-гальванічні, ...
... значення систематичної м'язової діяльності уже в середині XIX ст., до кінця століття на фізіологію м'язової діяльності увага майже не зверталась. Перший підручник з фізіології фізичних вправ "Физиология физического упражнения" був написаний в 1889 р. Фернандом Ла Гранжем. Беручи до уваги невелику кількість досліджень угалузі фізичних навантажень в той період, дуже цікаво ознайомитися з тим, як ...
... і відмінності цих тварин. В європейських країнах праці з анатомії цього періоду поступалися подібним працям давності та арабів. Цей період скоріше був періодом зворотного еволюційного розвитку анатомії. Можна виділити працю короля Сицилії та Єрусалима Фрідеріка ІІ "Про соколине мисливство" (1274), у якій вперше описано деталі анатомії птахів. У ветеринарних трактатах Моруса і Марко (1316) та ...
0 комментариев