3. Система законодавства України

3.1 Структура та загальна характеристика законодавства України

Законодавство складається із великої кількості актів, прийнятих державними органами в різні історичні періоди. Час від часу виникає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і доповнень, здійснення систематизації.

Законодавства має свою структуру – спосіб зв’язку між її елементами. Система законодавства України має кілька структурних «зрізів», виокремлення кожного з яких має у своїй основі той чи інший критерій. Саме в залежності від цих критеріїв розрізняють функціональну, горизонтальну, ієрархічну структури.

В залежності від функціонального призначення нормативно-правового матеріалу можна виокремити:

– головні правові акти, що виконують ключову функцію носія певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові нормативно-правові акти в своїй першо-початковій редакції, наприклад, основи законодавства, кодекси;

– допоміжні нормативно-правові акти, що вносять часткові зміни в головні (чинні) нормативно-правові акти. За своєю формою вони являють собою найрізноманітніші акти, від одиночних, що вносять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення акта в певній редакції;

– нормативно-правові акти, які припиняють юридичну силу окремих нормативних положень або їх структурних частин – статей, приписів, абзаців тощо. Особливістю цього виду актів вчені визначають те, що вони містять тільки припис про визнання недіючими тих чи інших нормативно-правових актів або їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вчені-правознавці вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства України:

Нормативно-правовий припис; Нормативно-правовий акт; Інститут законодавства;

Галузь законодавства.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, що визначається місцем право установчого органу в державному апараті, вирізняють вертикальну структуру вітчизняного законодавства. Відповідно до Конституції в Україні вертикальна структура має такі складові:

1) Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим. Головне місце в вертикальній системі законодавства України посідає Конституція України і закони, що встановлюють головні засади правового регулювання. Такі закони називають конституційними. Конституція має найвищу юридичну силу і є першоосновою усієї системи нашого законодавства.

2) Кодекси – це кодифіковані закони всередині законодавства. Український професор юридичних наук. М.В. Цвік каже, що головне призначення кодексів – забезпечення на основі науково-обґрунтованих принципів комплексного, всебічного і цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального розвитку суспільства. Кодифіковані закони направлені на те, щоб надати формальної визначеності нормам певної галузі права. Вони є активним центром регулювання суспільних відносин.

Відповідно до традицій систематизації законодавства України, кодекс складається з двох частин: Частина І. Загальна частина; Частина ІІ. Особлива частина.

Кожна з частин поділяється на розділи, розділи, при необхідності, на глави, які складаються з окремих статей.

3) Нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються згідно і у відповідності з Конституцією України.

4) Підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади – постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції Міністерств, Державних комітетів України.

5) Акти органів виконавчої влади на місцях.

6) Акти місцевих органів самоврядування по здійсненню функцій, делегованих їм державними органами.

Перелік структури вітчизняного законодавства є невичерпним. Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази Президента, Декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів

України.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України і Конституції України. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору. «Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів (стаття 9), оскільки ратифікуючи той чи інший договір Верховна Рада України збагачує національне законодавство». З іншого боку – український законодавець має намагатися привести вітчизняне законодавство у відповідність з міжнародним правом. Це теж сприяє подальшому розвитку законодавства України. Треба зазначити, що Конституція України передбачає ратифікувати міжнародні договори, які не суперечать їй. Щодо інших, навіть важливих для нашої держави, то їх укладення можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону. Конституцію слід розглядати і як організаційну, координуючу основу не лише подальшого розвитку законодавства, а й здійснення державно-правової реформи, адже мають вдосконалюватися як законодавча нормативно-правова система, так і ряд державних інститутів.

Головною ознакою, що характеризує систему законодавства в нашому суспільстві, виступає її поділ усередині ієрархічної структури законодавства – в залежності від юридичної сили, усі нормативно-правові акти можна поділити на два види – закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Як зазначають вчені-правознавці – всі три структури (функціональна, ієрархічна і горизонтальна) забезпечують юридичну єдність, внутрішню узгодженість та цілісність законодавства.

Одним з пріоритетних напрямів правової реформи та вдосконалення правової системи України на нинішньому етапі є питання систематизації законодавства. У вітчизняній практиці законодавчої діяльності консолідація не мала істотного впливу на формування системи законодавства, незважаючи на те, що укрупнення та об'єднання правового матеріалу, що є суттю цього процесу, в цілому є позитивними факторами з точки зору уникнення колізій у законодавчому регулюванні та зручності користування законами. Потенціал консолідації не був використаний у повній мірі при побудові сучасної системи законодавства України. Більше того, не всі наукові джерела виділяють її як окрему форму систематизації, забуваючи про неї. Проте вході законодавчої діяльності Верховної Ради відбувалися процеси, які дуже близькі за своєю природою до консолідації. Йдеться про прийняття законів «у пакеті». Приймаючи закони «в пакеті», законодавець ніби підкреслює, що вони регулюють одне і те ж коло відносин і відокремлені один від одного, не принесуть очікуваного результату. Подібне прийняття законів «в пакеті» є різновидом консолідації.

При виданні нових законодавчих актів далеко не завжди дотримуються вимоги законодавчої техніки. Українське законодавство не завжди встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи вступає у протиріччя з раніше прийнятими правовими актами.

Такі ж недоліки зустрічаються і в законодавчих актах, прийнятих за останні роки у зв'язку з потребами прискореного правового регулювання на запити суспільства, їх недосконалість із точки зору законодавчої техніки негативно відображається на практиці. Д. Керімов справедливо зауважує, що недотримання вимог законодавчої техніки в процесі законотворчості полягає у наступному: при виданні нових актів не скасовуються або не змінюються чинні; скасовуються або змінюються раніше видані акти без точного і вичерпного їх обліку; зміни у чинні нормативні акти вносяться ненормативними актами; зміна актів відбувається без одночасного затвердження нової редакції відповідних розділів або статей; одноосібними розпорядженнями дія тих чи інших нормативних актів поширюється на не передбачені цими актами суспільні відносини; новий акт не повністю регулює відповідне питання, у зв'язку з чим ряд попередніх актів, що стосуються цього ж питання, неможливо повністю скасувати; акти викладаються незрозумілою, неточною мовою. Звичайно, що ці недоліки не характеризують законотворчість у цілому, цей чи інший прорахунок зустрічається в окремих випадках, але і він приносить велику шкоду чинному законодавству. Здійснення приватизації, поява різних форм власності та утворення численних товариств визначили нову фазу розвитку суспільства, що потребує не лише відповідного правового закріплення, а й змін як в системі законодавства, так і в системі права України.

До основних тенденцій розвитку сучасного законодавства слід віднести сферу приватної власності, обумовленість ринковими відносинами, необхідність закріплення демократичних прав і свобод громадян, гармонізацію системи законодав-ства-України-з-міжнародним-правом-та-забезпечення-загальної систематизації законодавства. Іншими словами, іде процес створення нової нормативно-правової бази української держави. В її системі на сьогодні ще діє чимало застарілих або тих, що втратили юридичну силу, норм чи нормативних актів, які вимагають серйозної юридичної експертизи.

Важливим засобом здійснення систематизації є її техніко-інформаційне забезпечення. Його актуальність особливо очевидна зараз, коли в результаті постійних змін законодавства надзвичайно зростає цінність правової інформації, оперативного її доведення до суб'єктів права. Забезпечення правовою інформацією є одним із важливих шляхів систематизації законодавства. Стрімке оновлення законодавчої бази держави висуває на перший план вирішення важливого завдання – формування в Україні єдиного інформаційно-правового простору, що забезпечує правову інформованість всіх структур суспільства і кожного громадянина окремо.

Таким чином, в умовах активного реформування законодавства України необхідне його чітке упорядкування, приведення до системи та узгодження нормативного масиву. Реалізація цих завдань буде сприяти підвищенню ефективності законодавства та всебічному регулюванню сучасних суспільних процесів.


Информация о работе «Cистема законодавства і систематизація нормативно-правових актів»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 47743
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
269318
0
0

... розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів. - Модернізація туристичної та рекреаційної сфери 73. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — ...

0 комментариев


Наверх