Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

3.1 Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

По деяких істотних особливостях геологічної структури і рельєфу, грунтово-кліматичних умов і рослинності, а також режиму рік Болгарія має багато загального із сусідніми Румунією і Югославією: зручні для землеробства рівнинні і горбкуваті простори з родючими, переважно чорноземними, ґрунтами чергуються з горами, у значній мірі покритими лісами і лугами.

Біля 80% території країни лежить на висоті нижче 500 м над рівнем моря, тобто в межах пояса, що в умовах Болгарії найбільш зручний для землеробства, третина зайнята горами, причому 13% території лежить вище 1000 м. У загальному для рельєфу характерне зниження з заходу на схід і широтне простягання найбільш великих хребтів.

У центрі країни простирається в широтному напрямку гірська система Стара-Планина (Балкани). На заході їхня висота досягає 1500—2000 м, а на сході знижується до 600—800 м. Гори поділяють територію Болгарії на двох частин: північну і південну. Північну Болгарію в основному займає майже безлісна і сильно розорана Дунайська горбкувата рівнина, що охоплює більш % території країни. Південна — переважно гористий край, у який уклинюється велика Верхнефракийська низовина. Стара-Планина, хоча і є серйозним природним рубежем, не створює особливо великих утруднень для зв'язків між північними і південними районами країни.

Між положистими південними схилами Средна-Гори і порівняно крутими північними схилами Родопских гір простирається найбільша низовина Болгарії — Верхньофракійська. Це типова область опускання зі слабким ухилом до південно-сходу, куди стікають ріки басейну р. Мариці, що беруть початок з гір, що облямовують низовину з трьох сторін.

Слабко порізане чорноморське узбережжя Болгарії довжиною 378 км здебільшого положисте, із прекрасними піщаними пляжами шириною до 100 і більш метрів. Але місцями береги круто обриваються до моря. Такі стрімчасті береги є на півночі (де вони утворені вапняками Добруджанского плато) і південніше — там, де до моря підходять відроги Східної Стара-Планини; на деяких ділянках узбережжя утворилися висунуті в море високі миси (Калиакра, Эмине). На берегах Бургаського і Варненського заток виникли головні морські порти країни.

3.2.  Корисні копалини Болгарії

Болгарія має у своєму розпорядженні значні запаси поліметалевих руд, а також бурих вугіль невисокої теплотворності (особливо лігнітів) при невеликих, незручних для розробки запасах кам'яного вугілля. У цілому країна бідніше енергетичними ресурсами, чим Румунія або Югославія. Тому вона змушена робити особливий упор на розробку низькоякісних лігнітів (промислові запаси близько 4 млрд. т). Близько запасів зосереджено у Восточно-Марицкому пліоценовому басейні (до північного сходу від Димитровграда). Другий по запасах лігнітів басейн розташований у северної частині Софійської улоговини. Більш якісне буре вугілля в невеликій кількості утримується в нижньотретичних відкладеннях Бобов-Долского і Перникского басейнів. Недавно на північному сході, у Добруджі, виявлені запаси кам'яного вугілля високої якості, але вони залягають на великій глибині (1,5—2 км).

Основні родовища рудних копалин Болгарії зосереджені на півдні країни. По запасах свинцево-цинкових руд, сконцентрованих здебільшого на сході й у центрі Родопских гір, Болгарія поряд з Югославією і Польщею займає видне місце в Європі. Значні і запаси мідних руд, особливо у відрогах Средна-Гори і Стара-Планини. По змісту міді ці руди небагаті, однак можуть розроблятися відкритим способом. Основні запаси залізної руди (близько 250 млн. т) зосереджені в комплексному, але бідному змістом заліза (близько 30%) Кремиковском родовищі в Софії; крім заліза воно містить високий відсоток марганцю і бариту, а також свинець, що ускладнює використання руди в металургійному процесі. На півночі, уздовж Дунаю (у Видина, Оряхово), виявлені великі запаси гіпсу, а східніше Русе — каоліну. Важливе значення для розвитку хімічної промисловості має єдине в країні, але велике родовище кам'яної солі в міста Провадия, на захід від Варни.

3.3 Водні та агро-кліматичні ресурси Болгарії

Болгарія розташована в зоні помірного континентального клімату і частково в зоні, перехідної до середземноморському клімату (крайній південь).

Великий вплив на клімат країни роблять вітри західного напрямку. Унаслідок цього зм'якшуючий вплив Чорного моря, особливо узимку, поширюється лише на вузьку (20—40 км) прибережну смугу. Нерідко дують і північно-східні вітри, що наносять у деякі роки великий збиток сільському господарству. Узимку вони сдувають сніговий покрив, оголюючи озимі посіви, а улітку висушують ґрунт. Настання посухи в найважливіших сільськогосподарських районах іноді зв'язано і із сухими, гарячими південно-західними вітрами. Болгарія — сама південна з європейських країн, що перетинає нульова січнева ізотерма, а в зниженнях на крайньому півдні вона підвищується до + 2—3°. Середня температура самого теплого місяця — липня в знижених районах країни + 23—25°. У горах чітко простежується вертикальна кліматична поясність. Осінні заморозки настають звичайно наприкінці жовтня, а останнього весняні продовжуються до початку квітня.

У середньому за рік на території Болгарії випадає близько 650 мм опадів, але тут спостерігаються великі порайонні розходження, обумовлені насамперед особливостями рельєфу. У високогірних районах випадає 1000—1200 мм опадів, а подекуди і більш, а на Дунайській рівнині і Верхнефракийской низовини— не більш 500—600 мм. Сезонний розподіл опадів на більшій території країни сприятливо для багатьох культур: навесні випадає близько 24% їхньої річної кількості, улітку — 34, восени — 22, а узимку — 20%. У південних периферійних районах максимум опадів зрушать на початок зими.

Близько 30% території Болгарії зайнято лісом. Велика частина деревної рослинності складається із листвянихголовним чином бука і дуба; хвойні ліси (сосна, ялина, ялиця) зосереджені на схилах Рила-Родопского масиву. Запаси ділової деревини невеликі і можуть лише частково задовольняти зрослі потреби народного господарства. Промислове значення має лише 15% площі лісових масивів, інше — переважно непродуктивні молодняки або лісу водоохоронного і противоерозійного значення.

Величезні водні ресурси Дунаю марнотрат служи п. базою для зрошення більшої частини Дунайської рівнини. Однак правий болгарський берег Дунаю на великому протязі високий, і воду необхідно піднімати за допомогою насосних станцій на висоту до 100 м і більш. Це вимагає багато електроенергії, для виробництва якої можна використовувати енергетичні ресурси самого Дунаю.

Ріки, що беруть початок у Стара-Планине й особливо в Рила-Родопському масиві, також можливо використовувати для вироблення дешевої енергії. Гідроенергоресурси Болгарії можуть служити джерелом для виробництва близько 10 млрд. квт-ч електроенергії, у тому числі 7,5 — на внутрішніх ріках і 2,5 млрд. квт-ч —на Дунаєві. Великі порайонні розходження в ступені забезпечення водними ресурсами. Більш значні водні ресурси в гористій південно-західній частині країни, а в східних районах їх бракує. Звідси необхідність перекидання частини вод з одного річкового басейну в іншій.

РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ

З загального числа жителів Болгарії — 11 млн. чоловік (1999 р.) — основну частину населення складають болгари. Крім них у Болгарії живуть турки, цигани, вірмени і деякі інші народності.

Болгарська мова відноситься до групи південнослав’янских. Болгарські говори розпадаються на дві основні діалектні групи: східну і західну. Східні говори поширені приблизно на % площі країни, західні — на В₃. Літературна мова сформувалася в XIX в. на основі східних говорів, але в XX в. відзначається відомий вплив на нього і західних, у зоні яких розташована, зокрема, Софія.

Для сучасної Болгарії характерний порівняно низький рівень природного приросту населення. Він складає приблизно 6—7 чоловік на 1000 жителів (50—60 тис. чоловік у рік), що близько до середньоєвропейського. Зниження природного приросту, незважаючи на загальне зменшення смертності, зв'язано з падінням народжуваності. Особливо знизилася народжуваність у сільській місцевості, де відбулося істотне «старіння» населення. Тільки з 1975 по 2002 р. частка молодих контингентів працездатного населення (від 16 до 35 років), зайнятих у сільському господарстві, скоротилася з 55 до 25%. У результаті приріст населення в болгарських селах тепер значно нижче, ніж у містах: у середині 90-х років він складав у селах менш 1 чоловік на 1000 жителів, а в містах — II—12 чоловік. Виключення складають розташовані на півдні Родопський і Пиринський краю, де природний приріст населення в селах усе ще значний.

Середня щільність населення Болгарії — 85 чоловік на 1 кв. км. Вище вона (100—120 чоловік на 1 кв. км) на Верхнєфракійській низовині, Дунайській рівнині, а також у деяких міжгірних улоговинах (Софійської, Перникській). Набагато рідше населені гірські райони, де щільність населення нижче 30 чоловік на I кв. км.

Із індустріалізацією тісно зв'язаний швидкий процес урбанізації, про що свідчить збільшення за післявоєнний період частки міських жителів у населенні країни в 2,5 рази (з 24% у 1945 р. до 60% у 1979 р.). За цей період число жителів у збільшилося на 2 млн. чоловік, причому міста «поглинули» не тільки весь цей приріст, але і ще стільки ж людей із сільської місцевості. Звідси велике зниження щільності сільського населення в країні (за винятком Родопського краю). Цей процес позначився на розміщенні населення: привів до міграції частини населення з деяких північних аграрних районів і з гірських районів півдня в індустріально більш розвиті райони.

Великих міст у Болгарії порівняно небагато; у 1978 р. з 214 міст тільки 10 мали більш 100 тис. жителів. Усі ці міста — головні господарські і культурні центри округів. За роки народної влади в країні з'явилося багато нових міст — «а місці великих сіл, залізничних станцій, у зв'язку з будівлею підприємств гірничодобувної промисловості (Рудозем, Лика, Біб-Діл і ін.), промислових комбінатів (Дмитровград, Девня) і створенням курортів (Велинград, Хисаря й ін.).

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ