Зовнішня торгівля в 1960-і роки

1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки

Розміри зовнішньої торгівлі колоній Північного Калімантану були набагато менше, ніж Малайї. Зовнішньоторговельний оборот Сабаха був на початку 60-х років менше 500 млн. малайських доларів, а в Сараваці - трохи більше 800 млн. малайських доларів, при цьому в останньому значна частина його припадала на вартість реекспорту нафти.

Вузька сировинна світогосподарська спеціалізація Малайї і Північного Калімантану знайшла своє відображення у структурі їх експорту. Більше 25 всієї вартості експорту Малайї в 1962 р. припадало на каучук і понад 75 - на олово. У Сабаху більше 1 / 3 експорту (у вартісному вираженні) становив вивезення деревини, а в Сараваці близько 2 / 3 експорту падало на нафтопродукти та каучук.

Одночасно зі зростанням експорту рослинного і мінерального сировини зростала залежність від імпорту продовольства, особливо зерна, і промислових товарів не тільки виробничого призначення, але і предметів широкого споживання. На початку 60-х років Малайя за рахунок власного виробництва могла задовольнити тільки половину своїх потреб у рисі. Сабах і Саравак, більше забезпечені власним продовольством, також не могли обходитися без імпорту рису та інших зернових продуктів.

Особливості історичного розвитку господарства Малайї і територій Північного Калімантану в колоніальний період зумовили специфіку їх зовнішньоторговельних відносин, що характеризуються, зокрема, крайньої обмеженістю їх зв'язків один з одним, незважаючи на географічну близькість. На початку 60-х років імпорт Малайї з Сабаха і Саравака (разом) не перевищував 0,1% усього її імпорту, а експорт на Північний Калімантан був менше 0,5% вартості всього малайського експорту. Настільки ж незначними були торгово-економічні зв'язки між Сабахом і Сараваком. За офіційними даними (не враховує невелику торгівлю між жителями, які проживають у прикордонних районах обох територій), товарообіг між Сабахом і Сараваком в 1962 р. дорівнював лише 1% т всього зовнішньоторговельного обороту Сабаха і 0,5% зовнішньоторговельного обороту Саравака.

Як Малайська Федерація, так і території Північного Калімантану в період, що безпосередньо передував їх об'єднання у Федерацію Малайзія, залишалися заповідним полем діяльності іноземного, особливо англійської, капіталу, особливі права якої були гарантовані політичною залежністю Малайї і Північного Калімантану від Великобританії. Іноземний капітал контролював усі сфери їх господарської діяльності, при цьому його безпосередню участь концентрувалося в галузях експортного виробництва. У тих випадках, коли іноземний капітал безпосередньо не брав участь у виробництві, він впливав на розміри і характер розвитку останнього шляхом участі у збуті продукції.

Головну роль у виробництві, зовнішньої торгівлі та кредитно-фінансовій системі Малайї і Північного Калімантану грали британські монополії.

На початку 60-х років англійської капіталу належало понад 80% загальної площі всіх іноземних плантацій Малайї, в тому числі 87% їх площі під каучуконосом, 64%-під олійної пальмою, 88% - під кокосовою пальмою і більше 95% - під іншими культурами . Іноземні підприємства володіли 67% загальної площі всіх плантацій Малайї. У руках британських підприємців і компаній знаходилося більше 60% видобутку олов'яної руди і вся виплавка олова.

У господарстві Малайї, Сабаха і Саравака, особливо в сільськогосподарському виробництві, провідну роль грали такі англійські монополії, як «Гаррісонс енд Кросфілд», «Гутрі», «Боустед-Баттері», «PEA - Камбербах», «Т. Барлоу »,« Сайм Дербі », гумотехнічних концерн" Данлоп "і англо-голландська« Юніле-вір ». Великі монополії з інших країн були представлені французької «Сокфін» та датської «Іст-Ейші-етик компані», У 1960 р. 17 англійських монополій контролювали в Малайї 264 плантаційні компанії з 466 плантаціями.

У видобутку олов'яної руди провідною монополією була англійська корпорація «Лондон тин», а у виплавці олова - «Консолидейтед тин смелтерз». У кредитно-фінансовій сфері Малайї і Північного Калімантану головну роль грали англійські банки.

Безмежна експлуатація природних і людських ресурсів Малайї і Північного Калімантану забезпечувала іноземному капіталу отримання високих прибутків, які в основному вивозилися за кордон. Вивіз великих фінансових коштів за кордон знекровлює економіку Малайї, Сабаха і Саравака і був великою перешкодою на шляху їх подальшого розвитку.

1.4 Основні риси соціально-економічної моделі

Динамізм, характерний для економіки Малайзії протягом 70-х і особливо 80-90-х рр.., Багато в чому базувався на довгостроковій державній політиці підтримки стабільного розвитку аграрної сфери і випереджаючого зростання орієнтованої на експорт промисловості.

В основі цієї політики лежить мобілізація внутрішніх джерел фінансування: у середині 90-х рр.. норма заощаджень виросла до 37%, а норма капіталовкладень - до 39%, тоді як у 60-і рр.. вони становили відповідно 28 і 14%, при цьому спостерігався відтік капіталу за кордон. У той же час уряд активно залучає іноземні капіталовкладення: частка іноземних прямих інвестицій в основний капітал досягає 26% (найвищий показник серед країн Південно-Східної Азії, не рахуючи Сінгапуру).

Аграрний сектор економіки одержує підтримку за допомогою субсидування закупівель сільськогосподарської продукції, централізованого регулювання цін, надання субсидій на придбання машин та добрив. У результаті в 90-і рр.. забезпечувався стійке зростання виробництва продовольства і сировини для промисловості.

Сучасна промислова політика Малайзії багато в чому визначається також регулюючою роллю держави, хоча масштаби державного регулювання поступово знижуються. Незважаючи на те, що ставлення бюджетних видатків до ВВП скоротилося з 58% в 1981 р. до 25% в 1996 р., уряд продовжує підтримувати пріоритетні сектори економіки (насамперед електроніку) шляхом надання пільгових кредитів і прямого бюджетного фінансування розвитку інфраструктури. Обробна промисловість розвивається випереджаючими темпами і відповідно зростає її роль в економіці: частка машинобудування у ВВП збільшилася (у 1996 рр.. До 36%).

Однак підтримка вітчизняного бізнесу та державного сектора не має на увазі створення "тепличних" умов за рахунок імпортних обмежень, що зберігає здорове конкурентне середовище. У цьому полягає відмінність Малайзії від багатьох країн, що розвиваються. Крім того, в Малайзії розвиток державного сектора виконувало цільову завдання - перерозподіл економічного потенціалу між різними етнічними групами на користь корінного населення. У міру того, як держпідприємства починали успішно функціонувати, вони передавалися в користування малайським бізнесменам.

Збільшення економічного потенціалу дозволило пом'якшити гостроту багатьох соціальних проблем. Частка населення, що проживає за межею бідності, знизилася з початку 70-х до середини 90-х рр.. у містах - з 22 до 4,5%, на селі - з 45 до 22%.