Навигация
Підземні води, річки, озера
23067
знаков
0
таблиц
0
изображений
3. Підземні води, річки, озера
Історія міста тісно пов'язана з річкою Уткою. У писемних згадках XIX ст. про неї пишуть як про безіменну річку, перетяту трьома греблями. Зрозуміло, що йдеться про річку з дещо дивною для української топоніміки назвою Утка, довжина якої біля ЗО км. Бере вона свій початок у лісових хащах і болотах між селами Червоний Цвіт і Романів Шепетівського району, про тікає через село Романіни, перетинає наше місто зі сходу на захід і за метрів 400 на захід від Славути впадає у Горинь. На карті Хутірського лісного масиву 1922 року згадана річка іменується як Кривава. Існує легенда про походження цієї назви, згідно якої під час татаро-монгольської навали у цих лісових хащах сталося побоїще і пролилося стільки людської крові, що вона вимила русло Кривавої. Але є також інше трактування назви: у її витоках вода має червонувате забарвлення, бо тече по ґрунтах з великим вмістом заліза. У 1946—1947 роках про водилися топографічні роботи, уточнювалися карти лісових масивів. Виконував цю роботу військовий топограф на прізвище Уткін, який, скоріше всього, і увіковічив себе у такий спосіб, назвавши річку Уткою. Має ця річка ще назву Богушівка.
Річка Горинь, одна з найбільших притоків Прип'яті, бере свій початок біля села Волиця на Тернопільщині, має загальну довжину 659 км, у межах Хмельницької області — 120 км. С. Д. Бабишин у посібнику "Топоніміка у школі" (на матеріалах Хмель ницької області) так трактує походження назви річки Горинь: "Назва річки Горинь походить від рельєфу місцевості у верхній частині її течії. Беручи початок із Кременецьких гір, річка "грядеть на востоксоушин по горине". Блукаючи між Ямполем і Славутою, вона вимила широку, але неглибоку долину і розмила у багатьох місцях малопотужні неогенові відкладення, залишивши на своєму шляху піски та супіски. Під дією вітрів утворювались піскові наноси, які навкруги Славути мають вигляд барханів, параболічних дюн. Пізніше піскові наноси були закріплені сосновими лісами зі значними домішками дуба та чагарників
4. Ґрунти району, корисні копалини
Ґрунти сформувалися в основному на породах легкого складу під лісовою і трав'яною рослинністю в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод. Це переважно дерново-підзолисті лучні ґрунти. Сучасний рельєф Славутчини є наслідком тривалої геологічної еволюції, і утворився він під впливом різних геологічних чинників. Та частина, де лежить місто, — це вкрита пісками рівнина, що являє собою продовження (по долині річки Горинь) західноукраїнського (волинського) Полісся і відома під назвою Острозької низовини. Характерною особливістю її рельєфу є польодовикові бархани. Зустрічаються вони і в околицях Славути. Через усе Славутське Полісся у напрямку Стригани — Славута — Ташки — Варварівка — Радошівка тягнеться нагромадження кремнію. Береги річки Горинь в околицях міста високі. Наявність в ґрунтах піску, глею, кремнію викликає і пояснює як заболоченість окремих місць вздовж залізничної колії, так і безводність інших.
Клімат краю помірно-континентальний, середньорічна температура +6,6 °С, середньомісячна температура найтеплішого місяця (липня) — +18 °С, найхолоднішого (лютого) —5,6 °С. В окремі роки максимальна температура влітку +38°, взимку —37°.
5. Флора Славутчини
Флора Славутчини налічує близько 1500 видів спорових і насіннєвих рослин, що належать до понад 100 родин та 500 родів. Сучасна рослинність місцевості складається із тайгових, широко листяних, степових та середземноморських елементів, які у різні часи проникали на територію Українського Полісся. Зустрічаються рідкісні ендемічні та реліктові види. Серед хвойних порід перше місце за площею поширення та запасами деревини займає сосна, із листяних порід — насадження дуба і берези. У навколиці — некрополь із 16 курганів типу широких, півкулястих. Року 1928 зареєстровані проф. Гамченком. Два кургани зруйновано (яма скарбошуків), а останні первісної схороности, заросли сосновим лісом. Розм: обв. к. осн. 14—59 метр., вис. 0,27—1,80 метр."
6. Археологічне дослідження місцевості
Літом 1973 року в краї працювала Славутська археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом кандидата історичних наук С. Березанської. Вона вела розкопки старовинного святилища в 5 км на південь від Славути. Про результати досліджень розповіла начальник експедиції у газеті "Трудівник Полісся" від 15 вересня 1973 року: "Ззовні святили ще має курганоподібну, криту лісом, форму діаметром до 20 м. Історичні знахідки, виявлені під час розкопок, відкривають ще одну сторінку стародавньої історії краю. Найбільше тут зустрічається розбитого посуду: сотні фрагментів горшків, мисок, чаш, виліплених руками, без гончарного круга, зі смаком оздоблених візерунками. Постійно зустрічаються кістки свійських та диких тварин. Знайдено багато знарядь праці: серпи, ножі, сокири, зернотерки тощо, виготовлені з каменю. Серед найцінніших знахідок — глиняні пряльця і прикраси з кісток, вудила із заліза, які не залишають сумніву в тому, що місцевому населенню на той час уже було відоме залізо.
Предмети, знайдені при археологічних розкопках, дозволяють скласти досить ясне уявлення про побут і ведення господарства племенами, які жили тут у старовину. Зернотерки, примітивні кам'яні жорна, відбитки зерен на кусках опаленого глиняного посуду свідчать про розвиток землеробства, а велика кількість знайденого посуду — про розвиток гончарства. Заліз ні вудила, кістяні прикраси, очевидно, завезені сюди з інших місць, говорять про торговельні зв'язки з сусідами, ймовірно, більш південнішими племенами.
Пам'ятка, виявлена недалеко від Славути, зацікавила вчених-істориків. Вони довго не могли розкрити таємниці лісних горбів. Лише детальне вивчення їх структури, аналіз речей, знайдених при розкопках, дозволяє висловити деякі припущення. Відомо, що в багатьох слов'янських народів був розповсюджений звичай, згідно якого початок сівби, жнив та інші важливі в житті людей події відзначалися святами. Богам, від яких, на їх думку, залежала доля врожаю, приносили жертви: їжу, знаряддя праці, посуд, прикраси. І все присипали шаром землі. Це повторювалося з року в рік, а віра в святих, в їх могутність передавалась з покоління в покоління."
Похожие работы
... ів; окремо від вулиць на самому початку переліку вміщено список міських урядовців: війта та суддів, присяжних, Андрій Різник, Савка, Яким, Михно. [30, 154]. Таким чином, можна говорити про етапи розвитку міської мережі Заславщини і її відображення в джерелах. У силу впливу зовнішніх чинників, він часто переривався й міста змушені були просто відновлювати свій попередній потенціал. Вже навіть пі ...
0 комментариев