5.  Лікувальнва фізична культура при травмах спинного мозку

 

Травми спинного мозку звичайно виникають при ушкодженнях хребетного стовпа (переломах, пораненнях) і проявляються складним симптомокомплексом рухових, чуттєвих і трофічних порушень.

При травмі спинного мозку можуть розминутися паралічі, характер яких залежить від локалізації ураження. При виникненні осередку ураження у шийному відділі розвивається в’ялий параліч верхніх кінцівок і спастичний – нижніх; при локалізації його в грудному відділі – спастичний параліч нижніх кінцівок, а при ураженні поперекового стовщення і «кінського хвоста» – в’ялий параліч нижніх кінцівок.

При паралічах, що розвиваються у зв’язку з ураженням спинного мозку, різко зменшуються потік подразнень, що надходять у ЦНС із периферії. У хворих відзначаються загальмованість, в’ялість, байдуже ставлення до оточення, вгасання, умовно-рефлекторних зв’язків.

При травмах спинного мозку, крім осередкової симптоматики, спостерігаються порушення діяльності інших органів та систем: втрата слуху, зору, порушення мовлення, а також функцій внутрішніх органів (дихання, кровообігу, сечовипускання, дефекації та ін.). Усе це утруднює проведення реабілітаційних заходів.

При порушеннях рухової діяльності, зумовлених ушкодженнями спинного мозку, заняття ЛФК доцільно починати якомога раніше, коли хворий ще знаходиться на постільному режимі.

Положення хворого в ліжку залежить від характеру травми і методів застосовуваного лікування. При компресійному переломі хребта з ушкодженням спинного мозку хворий лежить на ви тяжінні, при інших травмах і після операції – нерідко на боці або на спині.

Відповідно до положення добираються вправи. У заняття включають загальнорозвиваючі та спеціальні вправи. Спочатку переважають перші. До них належать найпростіші рухи кінцівками, функції яких не порушені. Їх виконують спільно з ритмічним диханням. Чергують із цими вправами пасивні рухи кінцівками, що знаходяться в стані паралічу чи парезу. Усі ці вправи поліпшують трофіку тканин, запобігають виникненню контрактур і спричиняють потоки аферентних імпульсів. У перервах між заняттями необхідно стежити за правильним положенням кінцівок, використовуючи шухляду або валик, встановлений у ножному кінці ліжка для упору стоп, знімну лонгету.

Після того як хворий адаптується до навантаження, у заняття включають загальнорозвиваючі вправи з вольовим напруженням, легким опором або обтяженням. Доцільно використовувати вправи на посилання імпульсів одночасно з виконанням пасивних рухів або без них. Хворий повинен систематично, самостійно й багаторазово виконувати протягом дня різноманітні ідеомоторні вправи: вони стимулюють відновлення порушеної іннервації.

Зі збільшенням обсягу сили і рухів зменшується допомога методиста, використовуються звичайні вихідні положення, зростає кількість повторень.

Спеціальні вправи для паретичної кінцівки потрібно постійно чергувати із вправами для другої кінцівки.

При зниженому м’язовому тонусі пасивні рухи виконують з обмеженою амплітудою, щоб не викликати появи розхитаності в суглобах; максимально використовують вправи для підвищення тонусу м'язів.

При спастичних паралічах і парезах пасивні рухи виконують повільно, плавно, активні – без значних зусиль, тому що при цьому збільшується спастичність. Систематично використовують вправи в активному розслабленні м'язів. На заняттях широко застосовують вправи для зміцнення м'язів, тулуба і формування м’язового корсета: прогинання у грудній частині хребта в положенні лежачи на спині з опорою на лікті, півповороти тулуба, вправи у вихідному положенні лежачи на животі та ін.

Найбільш характерні вправи, виконувані у вихідному положенні лежачи на животі:

·  підведення голови і плечей, прогинаючись у грудному і поперековому відділах хребта, з опорою на передпліччя;

·  так само – з опорою на кисті рук;

·  так само – у вихідному положенні лежачи, руки на пояс, руки до плечей, руки за голову;

·  руки витягнуті назад, пальці зчеплені за спиною; підведення голови, прогинаючись у грудному відділі хребта;

·  почергове піднімання ніг угору з опорою на передпліччя.

Найбільш типові вправи. Виконувані в упорі стоячи на колінах:

·  прогинання і вигинання хребта;

·  почергове витягування рук вгору;

·  почергове витягування ніг назад-вгору;

·  одночасне витягування різнойменних руки і ноги;

·  «переступання» на ліжку руками вправо і вліво;

·  повзання по ліжку вперед і назад.

У більш пізній термін починається підготовка хворого до вставання і ходьби. З цією метою виконують вправи:

·  у вихідному положенні стоячи на підлозі з опорою руками на спинку ліжка: сісти на п’яти і повернутися у вихідне положення;

·  у вихідному положенні стоячи на підлозі з опорою руками на спинку ліжка: ходьба на місці;

·  ходьба з опорою на спинки ліжка;

·  ходьба милицями.

Тренуватися у ходьбі можна з допомогою спеціальних ходунків або «брусів». Пересування нерідко утруднюється через порушення суглобово-м’язового відчуття. Ходьба стає невпевненою, некоординованою, втрачається стійкість. Для компенсації цього дефекту існують спеціальні завдання, що потребують постійного здорового контролю: ходьба по візерунках килима, по намальованих на підлозі слідах тощо. Під впливом таких вправ відсутні сигнали від рухового аналізатора частково заміщується зоровими і тактильними відчуттями, хода стає більш упевненою.

Якщо хворий може самостійно пересуватися відділенням, його переводять на вільний режим. Заняття проводять у кабінеті ЛФК. Якщо можливість самостійно пересуватися не відновлюється, пацієнта забезпечують ортопедичними апаратами і під час занять навчають користуватися ними. При стійких порушеннях функцій мета занять – вироблення компенсацій для пристосування хворого до пересування і самообслуговування.


Информация о работе «Лікувальна фізкультура при травмах і захворюваннях нервової системи»
Раздел: Физкультура и спорт
Количество знаков с пробелами: 101493
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
32656
0
1

... 'я і фізичної тренованості хворого, тoму широке розповсюдження отримали у всіх санаторіях заняття лікувальною фізкультурою і дозована ходьба [9, 17].   Глава 2. Механізми лікувальної дії фізичних вправ при артритах ЛФК залишається одним з найбільш важливих методів медичної реабілітації, який знаходить широке застосування при артритах з багатьма вираженими клінічними синдромами [27]. ЛФК пі ...

Скачать
29996
0
0

... ефір для наркозу, закис азоту). Засоби для неінгаляційного наркозу; альтезин, гексенал, тіопентал – натрій, кетамін, натрію оксибутират, предіон, пропанідид. 3. Лікувальна фізкультура при операціях на органах грудної порожнини   ЛФК при операціях на легенях Передопераційний період. Задачі ЛФК: зменшення гнійної інтоксикації, покращення функції серцево-судинної системи і зовнішнього дихання, ...

Скачать
46936
10
0

... ічно на м'язах спини, сідницях, грудній клітці, кінцівках. Рублення проводять у подовжньому і поперечному напрямках. Розділ 3. Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування масажу як засобу фізичної реабілітації при бронхо-легеневих патологіях Масаж грудної клітки у виді поглажування, розтирання і разминання збільшує глибину і ритм подиху. Це можна зв'язати з моторно-вісцеральними і шкірно- ...

Скачать
25163
0
0

... і передається також зміни активності ферментів, що прискорюють жировий обмін та згоряння жиру в організмі, а також особливості нейроендокринної системи та певна спрямованість білкового та вуглеводного обміну речовин. Значну роль генетичного фактору у виникненні ожиріння підтверджують результати дослідження, проведеного у Лавальському університеті Квебеку. Там досліджувалися молоді дорослі чолов ...

0 комментариев


Наверх