Передумови виникнення грецької філософії

1.1 Передумови виникнення грецької філософії

Біля джерел формування наївно-стихійної філософії у Стародавній Греції стояла Мілетська школа, засновником якої був Фалес (640-562 pp. до н.е.) [12, c. 318]. Вперше про нього як філософа згадує Арістотель, доходячи висновку, що Фалес є одним із перших, хто, зайнявшись філософією, вважав началом усіх речей конкретно-чуттєве, безпосередньо дане. Цим началом у нього є вода. З одного боку, Фалес, розуміючи воду як начало, наївно примушує плавати на ній Землю, а з іншого боку, це не просто вода, а вода розумна, божа.

Bода Фалеса не з ряду фізико-хімічних елементів, не та, що ми п’ємо (це лише один з її станів). Це першооснова – рідка сутність, з якої витікає все суще і у яку все повертається, але яка сама залишається незмінною попри всі перетворення. Фалесова вода співставлялась з божественним началом. «Найстарше з усіх речей, – говорив філософ, – Бог, бо він не народжений». Саме тому він – основа всього. Коли Фалес стверджував, що «все сповнене богів», він, можливо, підкреслював, що все насичене першопочатком [28, c. 329].

Незважаючи на величезне значення, яке він має, про нього мало відомо.

Будучи купцем, він використовував торгові поїздки з метою розширення наукових відомостей і знання, які він придбав у Фінікії та Єгипті - переніс до Греції

Він був гідроінженером, прославилися своїми роботами, різностороннім ученим і мислителем, винахідником астрономічних приладів. Як учений він широко прославився в Греції, зробивши вдалий прогноз сонячного затемнення, що спостерігалося в Греції в 585 р. до н.е. [15, c. 116] Для цього пророкування Фалес використовував почерпнуті ним у Єгипті астрономічні відомості, висхідні до спостережень та узагальнень вавилонської науки.

Для Фалеса світ повний Богів. І ці Боги є душі тіл у вигляді джерел їхнього саморозвитку. Вирішення проблеми пізнання Фалес також ґрунтує на принципі єдиного начала, яким він вважає воду. Всі знання він зводить до єдиної основи. І цією основою є мудрий пошук і добрий вибір [15, c. 99].

Фалес також входив до числа знаменитих семи мудреців, чиї вислови дійшли до наших днів. Йому приписують такі:

Старший за всіх речей – Бог, бо він не народжений.

Прекрасніше за все – космос, бо він – творіння Бога.

Найбільше – простір, бо він вміщає всіх.

Мудріше за все – час, бо він виявляє все.

Швидше за все – думка, бо вона біжить без зупинки.

Найсильніше – необхідність, бо вона долає всіх [17, c. 115].

Фалес вважав, що Космос – один (єдиний). Вода і все, що з неї відбулося, не є мертвими, а одушевлений; Космос одушевлений і повний божественних сил. Душа, як активна сила і носій розумності, причетна божественному (строю речей). Природа, як жива, так і нежива, має рушійним началом (душею).

Твори Фалеса не збереглися; свідчень його сучасників також не існує, тобто невідомо, чи писав він щось взагалі. Можливо, Фалес не писав нічого, і все відоме про вчення Фалеса відбувається з вторинних джерел (у першу чергу з робіт Аристотеля, Діоген Лаертський). Якщо допустити, що Фалес писав, то вже Арістотель не мав списків його робіт.

Найбільш послідовно традиція приписує Фалеса два твори. Перший, («Про поворотах сонця і рівнодення», свід. Діоген Лаертський); його зміст відомо тільки в передачі більш пізніх авторів, причому часто без вказівки джерела. Друге, «Судоводна (морська) астрономія»; авторство Фалеса у написанні цієї книги ставилося під сумнів самими древніми греками. (Можливо, це лише данина традиції, за якою вважається, що Фалес перший в античному світі став займатися астрономією на справді науковій основі.) Взагалі за традицією, повне зібрання його творів становило всього 200 віршів (написаних, як властиво того часу, гекзаметром) [9, c. 332].

Важливо, що зустрічається у різних коментаторів: Фалес представляє душу у вигляді тонкої ефірної речовини. За зауваженням Плутарха: «Після нього Анахарсіс зауважив: Чудово вважає Фалес, що в усіх найважливіших і найбільших частинах космосу є душа, а тому і не варто дивуватися тому, що промислом бога здійснюються прекрасні справи».

1.2 Космологічний натуралізм мілетської філософської школи давньої Еллади

Антична філософія в цілому – це грандіозна спроба побудувати раціоналізовану картину світу, з позиції розуму вирішити світоглядні питання. В різноманітних формах давньогрецької філософії існують у зародку всі більш пізні типи світоглядів.

Сила давньогрецьких філософів полягає в тому, що вони плідно сприймали наукові дані афро-азійських надбань та активно переробляли їх на дедуктивну науку. На цій основі й стало можливим виникнення античної філософії як раціоналізованого світогляду, який шукає субстанційну основу світо створення.

Для античних мислителів світ є важливим, гармонійно впорядкованим, предметно-речовим цілим – Космосом (у пер. з грец. – спочатку «порядок», а потім (світо порядок). Проблема виникнення Космосу тлумачиться як проблема архе – вихідна, стійка, сутнісна, автономна першооснова, з якої породжується предметна багатоманітність [1, с. 256].

Філософія, яка виникла в Елладі як світогляд промислово-торговельного класу, тобто людей, у яких з’являється вільний час для розмислу, формується і розвивається на фоні виникнення товарно-грошових, речових відносин, міської культури, переходу від авторитарних аристократичних до тиранічних, а через них і до демократичних форм державного устрою, пробудження особистості й особистої ініціативи.

Специфічною рисою античної філософії є відповідність філософського способу мислення філософському способові життя. Тим більше, що своєрідність тієї чи іншої системи пов’язується з особистістю творця. У жодній іншій науці цей персоналістський момент не грає такої ролі: філософія у цьому відношенні схожа на мистецтво.

Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI-V ст. до н. е. [8, c. 184]. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.

Таким чином можна сказати що, філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників. Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних — все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії [4, c. 214].