1.2 Рельєф

Після альпійської складчастості Альпи. були сильно знижені й зруйновані; до міоцену вони набули характеру середньовисотних гір. Сучасні висота й характер рельєфу зв'язані головним чином з дуже активними диференційованими вертикальними рухами в міоценовий і неогенантропогеновий час, амплітуда яких у різних районах Альпи оцінюється від 1000 до 5000 м. Ці рухи викликали значне пожвавлення ерозії, переформування річкової мережі, ускладнення морфології хребтів і долин. У плейстоцені найважливішим фактором формування рельєфу з'явилося багаторазове зледеніння, що охоплювало більшу частину Альп. Діяльність потужних льодовикових потоків чергувалася з активною річковою ерозією в міжльодовиків’ях. Найбільший вплив льодовиків випробували високогір'я північної частини Французько-Італійських Альп і Швейцарські Альп, де більша висота сполучалася з рясним зволоженням. У Східни Альпиах вплив льодовиків був меншим, а найпівденніші райони французьких Альп не піддавалися зледенінню. У високогір'ях зледеніння визначило появу різко розчленованих альпійських форм рельєфу із численними цирками й сполученими з ними гострими гребенями хребтів, долин-трогів, із властивим їхнім схилам терасоподібними ділянками, нерідко пропиляними тіснинами висячих бічних долин, до гирлових ділянок яких присвячені водоспади. Долинні льодовики робили колосальну ерозійну роботу, транспортування уламкового матеріалу і його відкладення в передгірній смузі у вигляді гірлянд кінцевих морен. Морени підпружували перепоглиблені льодовиками долини в місцях їхнього виходу з гір на рівнини й сприяли виникненню великих предальпійских озер. Велике значення при формуванні рельєфу мала літологічна неоднорідність: вапнякових районах, що оточують кристалічну зону Альп з льодовиковим рельєфом, властиві хребти з крутими схилами й масиви зі скелястими вершинами башнеподібної форми, різноманітні прояви карсту; районам поширення флішевих і моласових відкладень властиві м'які обриси Гребньовій зони хребтів і більш пологі схили.


РОЗДІЛ 2. КЛІМАТ

На території Європи Альпи виділяються значним атмосферним зволоженням і різкою зміною температури залежно від висоти, експозиції й географічного положення різних районів гір. Спад температури повітря з висотою краще виражено влітку (у середньому на 0,6-0,7 °С на 100м), чим узимку (0,3-0,5 °С на 100м); у зв'язку із цим контрасти зимових температур більше згладжені, чим літніх (див. табл. 2). Річні й місячні температури найбільш високі на південних схилах Приморських Альп. Річна ізотерма °С проходить тут на висоті близько 2000м, липнева ізотерма °С - на висоті. близько 3500м.

Найбільша кількість опадів - у північних Предальпах й у передових хребтах осьової зони гір (1500-2500, місцями до 4000мм у рік). Найменше опадів (500-800 мм у рік) - у внутрігірських долинах й впадинах, у кліматі яких є риси континентальності. Максимум опадів майже повсюдно припадає на літні місяці. З висотою наростає частка твердих опадів (до 80-90% у поясі вище 2000м). Товщина шаруючи снігу в окремих районах досягає 7-8м. Навесні часті сніжні лавини, особливо в районах, що піддаються впливу фенів. Снігова лінія проходить на висоті від 2500 м у більше вологих зовнішніх хребтах Альп до 3200м у менш вологі внутрішні. Площа сучасного заледеніння близько 4140 км2 (приблизно 2 % загальної площі А. ), з яких близько 2690 км2 доводиться на Західні Альпи. Найбільші скупчення льодовиків - у масивах финстераархорн (484 км2), Монте-Роза - Маттерхорн (445 км2), Монблан (277 км2). Високий Тауэрн (537 км2). Найбільший по довжині й площі в Альпах. - Алечский глетчер. Язики деяких долинних льодовиків спускаються до висоти 1400-1100м. Становлячи головний вододіл Західної Європи, Альпи у той же час представляють також важливу кліматичну межу між холоднішою й теплішою частинами помірного клімату. До першої, що характеризується листяними лісами й суцільним килимом трав, лежить від Сходу від Альпької полоси височин із середньою річною температурою що дорівнює 9°С, до другого - зони - Ломбардска й Провансальська низовини із середньою температурою 12°С. Альпійский пояс, розділяє ці дві зони на просторі 5 градусів широти, представляє всі клімати, від помірно-теплого до холодного полярного. При піднятті від підошви до вершини середня температура поступово знижується приблизно на 0,58° С на кожні 100м. Лінія вічного снігу, вище якої сніг не тане в саму жарку пору, відповідає -4° С і лежить у Північні Альпи на висоті 2500 приблизно, у Центральних на 2700, у Південних - 3000м. Середня температура найвищих вершин сягає приблизно -12 до 15° С; клімат їх відповідає приблизно 70° С. Незалежно від місцевих вітрів, що обумовлюються розходженням між горами й долинами, фірном і рослинністю й т.д., в Альпи дмуть північно-східні полярні й південно-західні антиполярні пасати, до яких приєднується також і фен .

Кількість дощів, що випадають в Альпах, перевищує кількість у прилеглих до них рівнинах; збільшуючись у долинах південного схилу, вони зменшується у високих долинах внутрішніх хребтів, напр. в Енгадині й Верхньому Валлісі. У середньому воно становить 1,08, на південному схилі 1,46, у Тессіні навіть 1,7, на північному схилі 0,92м на західному 1,19м, тоді як для Південно-Німецької плоскої височини воно рівняється 0,68, для Енгадіна 0,85 і для низовини р. По 0,98 м. На Півночі панують літні, на Півдні і Заході. осінні дощі. Число дощових днів менше, ніж можна було б очікувати на підставі кількості атмосферних опадів, що випадають, так: Північний-Готтард при 278 похмурих днях у році й кількості води, що випадає, рівному 1,98м, має тільки 107 дощових і сніжних днів, що тоді як примикає із Північна плоска височина при втроє меншій кількості атмосферних опадів має в середньому 120-160 дощових і сніжних днів. Уже на висоті 2300 м на щомісяця доводиться кілька сніжних днів, число яких зростає в міру підняття. Сніг вищих альпійських областей - сухий і дрібнозернистий, при сильному вітрі носиться навколо вершин, утворюючи сильні сніжні хуртовини, названі в Бернському Оберланде гуксетами. У захищених місцях він перетворюється внаслідок перемінного танення й замерзання у фірн, а останній - у глетчерів лід. Маси снігу й льоду, відірвавшись від високо льодовика, стрімко спускаються в долини й утворять так звані лауни, або лавини, що приносять часто велику шкоду жителям. Не менш небезпечно спустошлива дія альпійських потоків. Сильні грози, на південному схилі часто супроводжуються градом, тривалі дощі, обумовлені дією фена, танення снігу й льоду, сильно й швидко збільшують кількість води в гірських потоках; глибокі кам'янисті русла, улітку майже що зовсім висихають, швидко переповняються мутними водами, які із грізним шумом і величезною силою падають у долини, несучи на своєму шляху кам'яні брили, дерева й т.д., спустошуючи поля й ліси й ховаючи все під шаром бруду, щебенів і уламків скель. Як русло, так і самий потік носять у Швейцари назва рунса або рюфа. Внаслідок неощадливого лісового господарства, що значно збезлісило Альпи і, на жаль, що триває й тепер на південному їхньому схилі, число рунс, незважаючи на всі преградительные будівлі, дуже непомітно зменшується; у Швейцарії останнім часом намагаються протидіяти цьому злу, засаджуючи деревами ділянки, що оточують джерела. Неощадливим видаленням захищаючий ґрунт рослинного покриву пояснюється також у більшості випадків зміною рівня води альпійських рік, що висихають у суху пору року й преобертових у спустошливі потоки під час танення снігу або при тривалих осінніх дощах. Дії води долини Альп зобов'язані також небезпекою, представляемою їм сніжними й гірськими обвалами. Механічною й хімічною дією води гірські породи розчиняються, вивітрюються й розмиваються. Цілі шари, позбавлені в такий спосіб їхньої підстави, що підтримувало, можуть у сильно похилих місцях бути наведені в рух; внаслідок проникнення атмосферної води в тріщини у зв'язку з дією температури гірські породи, особливо деякі сланці, доломіти й вапняки, розпушуються й при сприятливих умовах, під час танення снігу, сильних і тривалих дощів і т.д., маси землі відриваються й падають у долини. Якщо це явище відбувається в більших розмірах і одночасно відділяються значні нашарування, то утворяться так звані гірські обвали.

Таблиця 2 Кліматичні показники

Станция Высота над уровнем моря (м) Средняя температура (С) Среднегодовое количество осадков (мм)
наиболее тёплого месяца наиболее холодного месяца
Вена 202 19,3 -1,8 647
Базель 277 19,1 -0,1 829
Берн 572 17,6 -2,3 922
Сентис (Аппенцеллерские А., Швейцария) 2500 5,5 -8,8 2432
Зонблик (Высокий Тауэрн, Австрия) 3106 1,3 -13,6 1760
Лугано 275 21,5 1,3 1760
Ницца 20 23,2 8 857

РОЗДІЛ 3. ВНУТРІШНІ ВОДИ

Альпійський найголовніший гідрографічний вузол Західної Європи. Стікаючі з Альп ріки належать басейнам Північного моря (Рейн із Ааре й ін. припливами), Чорного моря (праві припливи Дунаю - Іллер, Лех, Інн, Энс, верхній плин Драви), Адріатичного моря (Адидже, По з лівими припливами), Лигурийского моря й Ліонскої затоки (Рона з лівими припливами). Ріки характеризуються швидким плином, значної водностью, високим коефіцієнтом стоку (до 70-85% ), дуже правильним коливанням стоку залежно від температур. У живленні рік основне значення мають талі води льодовиків і снігів; менше - дощі. Ріки льодовикового живлення (т.зв. альпійського режиму) мають максимум стоку влітку й дуже низький мінімум в інший час. На ріках зі сніговим живленням максимальна водность доводиться на весну й 1-шу половину літа, а з дощовим - на осінь (у Приморські Альпи також на зиму). Для більшості великих рік характерне сполучення різних джерел живлення й режимів стоку. Основні морфологічні особливості річкових долин: слабка розробленість поздовжнього профілю, наявність великої кількості уступів у руслі з водоспадами, що утворяться на них. Велике енергетичне значення рік. Великий регулюючий вплив на стік рік роблять озера. Найбільш численна група невеликих по площі карових озер високогірної зони. Великі озера приурочені до смуги передгір'їв: Женевське (площа 581 км2, найбільше в Альпах), Тунске, Бріенцське, Фирвальдштетское, Боденське, Лаго-Маджоре, Лугано, Комо, Гарда й ін.

 


Информация о работе «Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи»
Раздел: География
Количество знаков с пробелами: 50922
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 7

Похожие работы

Скачать
105063
0
10

... називаних ригелями, і ванн льодовикового виорювання (мал. 1.8), що зв'язано з різною опірністю гірських порід льодовикової экзарації. Рис. 1.8. Схема трогової долини 1.3 Переносна й акумулятивна діяльність льодовиків Весь різнорідний уламковий матеріал - від тонких глинистих часток до великих валунів і брил, як стерпний льодовиками і своїм рухом, так і відкладений, називають мореною ...

Скачать
76548
0
0

... , що дозволяє Івано-Франківщині забезпечувати себе якісними трудовими ресурсами,  підготовкою яких займаються місцеві заклади вищої і середньої освіти. 2. Природно-рекреаційні ресурси Івано-Франківської області Івано-Франківська область має значні туристичні ресурси для задоволення потреб вітчизняних та іноземних туристів в оздоровленні, відпочинку й пізнанні історії та культури краю. Під ...

Скачать
82250
3
5

... ічна характеристика району дослідження 2.1 Територія (місце знаходження) об’єкта дослідження Об’єктом даного дослідження, як відомо є лісові масиви Корецького лісництва загальною площею 5844 га, що є складовою Рівненського держлісгоспу Рівненського державного лісогосподарського об’єднання. Адміністративно територія об’єкта дослідження розташовується у південно-східній частині Рівненщини. Лі ...

Скачать
72546
1
5

... ізації сільської місцевості країни Південно-Східної Європи істотно відстають від більшості країн інших регіонів Європи.   РОЗДІЛ 6.Характеристика рекреаційно-туристичної галузі   Основні етапи розвитку туризму у Словенії Організований туризм в Словенії виник у XIX столітті, але подорожі до Словенії та з неї існували задовго до цього часу. Вони носили скоріше войовничий та торговий характер, ...

0 комментариев


Наверх