Забруднення атмосфери

1.1 Забруднення атмосфери

 

У багатьох регіонах України склалася несприятлива, а в деяких місцях - критична еколого-економічна ситуація, яку проілюстровано мовою цифр (за даними статистичних збірників «Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України» та «Еколого-географічні дослідження території України станом на 1998 р.». В Україні налічувалося 351,7 тис. організованих джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу; 31% промислових та інших об'єктів не мали санітарно-захисних зон, розміри яких відповідали б нормативам. Кількість шкідливих речовин, що викидаються стаціонарними джерелами забруднення у 1998р. становила 18723,9 тис. т, а пересувними засобами - 1884,5тис.т». Найбільше атмосферних забруднень припадає на індустріальне розвинуті області: Донецьку, Дніпропетровську (відповідно 10,9% і 8,1%), Луганську (5,4%), Харківську (7,8%), Одеську (5,5%), Полтавську (5,6%), Запорізьку (2,8%), які в сукупності здійснюють 48,3% атмосферних викидів:

Малюнок 1– Забруднення атмосферного повітря в обласних центрах

Незважаючи на відчутне скорочення атмосферних викидів -8,7 млн. т - протягом шести останніх років стан повітряного басейну України погіршується, особливо в індустріально розвинених регіонах і великих промислових центрах. Атмосферні викиди через циркуляцію повітряних мас стають всепроникними, а тому, повсюдно поширюючись, створюють загрозу як для існування природних ландшафтів, населених живими організмами, так і для здоров'я людей.

Хімічні підприємства, яких налічується 114, за рік викидають в атмосферу 10 млн. т різних хімікатів, до яких ще слід додати 6,5 млн. т транспортних викидів. На душу населення у рік припадає понад 300 кг отруйних відходів в містах і від 100 до 150 кг у селах. Підраховано, що автотранспортом викидається в атмосферу близько двох третин шкідливих викидів від усієї кількості забруднень. Окрім спалювання величезної кількості кисню, двигун одного автомобіля на 1000 км пробігу викидає у повітря в середньому 35-45 кг шкідливих речовин. Майже 20% міського населення України проживає в зонах, де гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищуються в 10-15 разів.

16 жовтня 1992р. було прийнято закон «Про охорону атмосферного повітря», положення якого, на жаль, фактично не виконуються. Занепад економіки призвів до того, що промислові підприємства не в змозі поновити старе обладнання, не кажучи про перехід до технології замкнутого безвідходного виробництва.

1.2 Забруднення поверхневих та підземних вод

 

Залишається складною ситуація щодо забруднення поверхневих та підземних вод, а Україна за водозабезпеченням займає останнє місце серед європейських країн та країн СНД. Населенням України щорічно використовується 30 млрд. м³ води, а разом з тим, у річки та водойми щорічно скидається біля 3 млрд. м³ забруднених стічних вод. Особливо забруднюються малі річки, водосховища, акваторії Сивашу, Азовського та Чорного морів. Внаслідок погіршення гідролітичного стоку зазнає значних економічних втрат риболовний промисел, деградують рекреаційні ресурси. У Чорному морі піднімається рівень мертвого сірководневого шару. Зазнав великого забруднення каскад штучних водосховищ на Дніпрі, особливого поширення набуло явище «цвітіння» води, забруднено підземні води. За останні 20 років забруднення довкілля промисловими, комунальними стоками та внаслідок хімізації зросло в 4 рази.

За 1998 р. у відкриті водоймища Донецької області потрапило 965 млн. м³ різних стоків, в т. ч. 259 - без будь-якої очистки і 706 млн. м³ недостатньо очищеної. Забруднені води містили сульфатів та амонійного азоту- 2,68 т, нітратів- 16,6 т, нафто-відходів - 182,7 т, фенолу - 3,3 т, важких металів - 200т.

У місцях водокористування в середньому по Україні невідповідність води санітарним нормам, за хімічними та бактеріологічними показниками складала відповідно 30,1% та 27,4%. В деяких областях ці показники є ще вищими (Донецька- 39,1 та 48,1; Рівненська-31,4 та 51,4; Тернопільська 32,2 та 61,5%). Не відповідає державним стандартам і вода для споживання. Аналіз очищеної, води з комунальних водопроводів показав, що в середньому 11,7% хімічних та 7,3% бактеріологічних показників перевищують санітарно допустимі норми.

1.3 Забруднення грунтів

 

Небезпечних масштабів сягнула еродованість сільськогосподарських угідь. Водною і вітровою ерозією щорічно виноситься з полів України близько 470 млн. т родючих ґрунтів, що складає в середньому 15т/га. На території Тернопільської, а також Харківської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей через ерозію орних земель щорічно виноситься в середньому 24 т/га родючого грунту. Наявність еродованих сільськогосподарських угідь в Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській областях, Автономній Республіці Крим коливається від 20% до 40%.

Грунти забруднюються важкими металами й іншими шкідливими компонентами промислових викидів, мінеральними добривами, отрутохімікатами та високотоксичними пестицидами.

Надмірна хімізація сільського господарства призвела до забруднення як самих грунтів, так і продуктів сільськогосподарського виробництва нітратами, пестицидами, іншими шкідливими речовинами. Так, протягом 1988р. у 17% продуктів споживання виявлено перевищення допустимого рівня нітратів. В овочах, фруктах та ягодах цей показник перевищував норму в 2,5 рази. («Еколого-географічні дослідження території України», 1990р.).

Внаслідок нерозумного використання лісового фонду у нашій країні лісистість скоротилась і становить 14,35 території (цей показник у світі становить 29%). На одного жителя України припадає 0,2 га лісів (у світі - 1,4 га), показник по Україні – найменший в Європі. Природні заповідники становлять менше 2,1% території, в той час як у розвинутих країнах - 10%. Ліси хворіють від забруднення атмосфери, а також від випадання кислотних дощів.

Трагедією для українського народу стала Чорнобильська катастрофа, яка завдала величезної шкоди і збитків біосфері України. На території радіоактивного забруднення проживає 2,4 млн. чоловік, із них більше 500 тис. дітей віком до 14 років. Більше 150 тис. осіб одержали дози опромінення, що перевищують гранично допустиму норму.

Зони екологічного лиха займають близько 15% усієї площі. До них відносять 30-кілометрову зону, а також північну частину Житомирської і Київської областей. Надзвичайно забруднені території – райони підвищеної радіаційної забрудненості: Житомирська, Київська і Чернігівська області, а також Донецька і південь Луганської областей, Дніпропетровська, східні райони Кіровоградської, центральні райони Чорноморсько-Азовського узбережжя.

Викиди стронцію, цезію забруднили не лише землю, але й воду. Виникло зараження всього харчового ланцюга, а це негативно вплинуло на здоров'я людей і стан біосфери в цілому.

2. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів

 

За останні роки в Україні спостерігається погіршення здоров'я, насамперед дітей, учнівської та студентської молоді, що складає реальну загрозу вимирання і виродження народу України. Так, населення України за три роки зменшилось на 0,5 млн. чол., 20% жінок не в змозі завагітніти внаслідок перенесених абортів та венеричних захворювань, 40% жінок не можуть доносити плоду до строку, 30% дітей народжуються хворими (з них 19 тис. інвалідами), ще 30% дітей стають інтелектуально неповноцінними через нераціональне харчування, спостерігається стрімкий ріст кишкових, нервово-психічних, венеричних захворювань, СНІДу, туберкульозу, дифтерії, наркоманії. Усе це негативно впливає на економіку країни, призводить до значних перевитрат державного і місцевого бюджетів. Так, за 9 місяців 1998 р. тільки з бюджету м. Тернополя на допомогу по догляду за дітьми-інвалідами витрачено 450 млн. гривень.

Однією з причин збільшення забруднення навколишнього середовища є зменшення капітальних вкладень на охорону довкілля.

Таблиця 2.1. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. (тис. грн.)

З табл. 2.1. видно, що при загальному зменшенні в 1998 р. капітальних вкладень на охорону навколишнього середовища вони дещо збільшилися порівняно з 1985 р. лише на охорону атмосферного повітря, рибних ресурсів та будівництво підприємств і полігонів з утилізації, знешкодження і захоронения токсичних промислових, побутових та інших відходів. Зменшення витрат на інші природоохоронні потреби порівняно з 1985 роком можна пояснити кризовою ситуацією економіки народного господарства. Проте, незважаючи на загальний спад у виробництві, забруднення наростає, дедалі ускладнюючи і без того несприятливу екологічну ситуацію в Україні.

3. Введення в дію окремих виробничих потужностей по охороні навколишнього середовища

 

Економічна відсталість, зменшення капітальних витрат на природоохоронні заходи значно вплинули на обсяги введення в дію окремих виробничих потужностей з охорони навколишнього середовища (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Введення в дію окремих виробничих потужностей по охороні навколишнього середовища.

З табл. 3.1 видно, що крім полігонів з утилізації і знешкодження токсичних промислових відходів вагомо зменшене введення в дію інших очисних споруд, особливо систем оборотного водопостачання. Зменшення останнього показника можна пояснити тим, що багато підприємств простоюють, або працюють не на повну потужність, і технологічної води не використовують взагалі, тому немає й оборотної води.

ВИСНОВОК

 

Забруднене навколишнє серидовище може негативно впливати на “реціпієнтів” (людей, промислові, транспортні та комунальні об’єкти, ліса, водоймища і т.п.). Ці негативні впливи проявляються в основному у підвищенні захворювать у людей та погіршення їх життєвих умов, у зниженні продуктивності біологічних природних ресурсів, ускорення ізносу будівль та засобів виробництва. У зв’язку з цим, можно виділити слідуючі групи витрат:

- витрати, спрямовані на попередження поганого впливу забрудненого навколишнього серидовища на реціпієнтів;

- витрати, викликані цим впливом.

Отже, можна зробити висновок, що до основних причин виникнення екологічної кризи на Україні можна віднести наступні фактори:

- вигідне розташування України з її величезними природними багатствами, великою кількістю робочої сили, наявністю розгалуженої мережі транспортних сполучень;

- будівництво на Україні великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів, які не мали захисних установок, які б запобігали забрудненню навколишнього природного середовища (без врахування меж здатності довкілля до самовідтворення й самоочищення);

- будівництво величезних тваринницьких комплексів без спорудження відповідних очисних споруд;

- проведення великомасштабних меліоративних робіт при відсутності наукових обгрунтувань і високоефективних технологій;

- відсутність екологічної експертизи проектів і планів будівництва промислового комплексу, енергетики, транспорту;

- використання у виробництві високозатратних, застарілих технологій, обладнання, які вже давно потребують заміни;

- відсутність моніторингу та об'єктивної інформації для населення про екологічний стан довкілля, виявлення порушників та відшкодування нанесених збитків;

- низький рівень екологічної освіти керівників різних рівнів, підприємців, інженерів та спеціалістів, низька екологічна культура та свідомість;

- відсутність ефективно діючих законів щодо охорони природного середовища та відповідних нормативних актів для їх реалізації;

- відсутність ефективних засобів економічного стимулювання заходів зі збереження навколишнього середовища;

- відсутність дійового державного контролю за виконанням державних законів про охорону природи, а також покарання винних за нанесені збитки природі і людині.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Андрейчев Ю.І., Пустовойт М.А. Екологічна експертиза, право і практика. – К.,1992.

2.  Бачинський Г.О. Основи соціоекології.-К., 1995.

3.  Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдей Р.С. Основи загальної екології. – 2-е вид.- К., 1995.

4.  Генсірук С.А. Регіональне природокористування.- Л., 1992.

5.  Грек Л.К. Основи екології. –Львів, 1998.

6.  Гутаревич Ю.Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами.-К., 1982.

7.  Дудар І.Г. Економіки природокористування. –К., 1994.

8.  Злобін Ю.А. Основи екології. – К., 1998.

9.  Мауль Я.Я. Экономика и экология.- Алма-Ата, 1989.

10.  Руснак П.П. Економіка природокористування. – К., 1992.

11.  Статичний щорічник України. – К., 1999.

12.  Червона книга України.- К., 1960.

13.  Яремчук І.Г. Фінансово-інвестеційний аналіз: Навчальний посібник. – К., 1996.