Степан Васильченко

6643
знака
0
таблиц
0
изображений

Степан Васильченко

( 1879 - 1932 )

 

 Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом.

Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).

 Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя» (1898 — 1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел i оповідань. Показово, що й дебютував письменник на літературній ниві оповіданням «Не устоял» (надруковане 1903 р.). Оповідання не відзначалося художньою довершеністю, але писав він його, «буквально ковтаючи сльози». Автор торкався актуального на ті часи питания: справжній вчитель повинен відстоювати свою людську гідність, виступати на захист гноблених мас. В цьому основний сенс уже першого друкованого твору Васильченка, як і багатьох інших, написаних пізніше. Згодом письменник значно доопрацював це оповідания й опублікував украИнською мовою під назвою «Антін Вова» (1910) (в наступних видан- нях — «Вова») .

 У 1910 — 1912 рр. Васильченко пише й друкуе цикл новел i опов1дань, присвячЕ- них учитсльській темі («Вечеря», «3 само- го початку», «Божественна Галя», «Над Россю», «ГрІх» та ін.).

 Цікавою сторінкою дореволюційної спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою i багатьма художніми засобами органічно близькі його прози. Лаконізм, драматична напруженість, непідробний комізм ситуацій, лірично-гумористичний колорит, народнопісенні інтонації, «другой план» тощо — все це властиве кращим п'єсам Васильченка.

 Літературна i педагогична діяльність С. Васильченка у дожовтневі часи характеризує його як невтомного трудівника на ниві українсько демократичної культуры. Кращі його новели й оповіданния, пройняті высоким громадянським звучанниям, переконливо свідчили, що в украинську літературу прийшов художник-реаліст, який поставив собі за мету активно втручатися в жнття. 3 ім'ям Васильченка в українській літературі пов'язаний розвиток жанру соціально-психологичної новели з виразним ліричним звучанниям.

 Після перемоги Жовтневої революції Васильченко, як i інші представники демократичной інтелігенції, включається в процес творінния соціалістичної культури

Рад, єднання міста i села, поетизує романтику праці як творчості, утверджує принципи соціалістичної моралІ. Для художнього світобачення Васильченка стал характерним історико-перспективний погляд на паростки нового, соціально значущого в дійсності. Hовi теми, ідеї, образи вимагали «нової форми, нових художніх засобів» (Васильченко), письменник наполегливо шукає їх, насамперед оновлю- ючи випробувані ще в дореволюційні часи засоби свого художнього методу i стилю. Поглиблюється оптимізм Васильченка, набираючи характеру пристрасного життєствердження; якісно нових рис набуває i Васильченків гумор, пройнятий тепер лише світлими, ліричними відтінками; виразнішою, чіткішою стає сюжетність твopів тощо. Оновлення й збагачення ідейно-художньої палітри письменника зумовили закономірний перехід його на позиції мистецтва СОЦіалістичного реалізму.

 Багато працює Васильченко у радянський час i над творами з життя дореволюційного минулого («Петруня», «Талант», «Віконце», «Осіниі повели» та ін.), на яких, зрозуміло, не могли, не позначитися нові риси його художнього методу. Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели» (присвячений 1905 р.), який писанв Васильченко, починаючи з 1923 р., впродовж майже десяти років. в одній з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка») — письменник створив зворушливий образ матері трьох синів, ув‘язнених за участь у революційних выступах. Стара, прибита горем жінка починає уcвiдомлювати, що правда, за яку боролись i гинули її сини, прийде до людини-трудівника. Звертаючись до засобів народнопісеяної поетики, символіки (образ чайки), до форми спогадів, вдало знайденої художньої деталі (портрет Шевченка) тощо, Васильченко з великою силою мистецького узагальнення розкриває не тільки страждання, поневіряння матері, а й її мужність. Цьомy сприяє значною мірою введения в новелу образу ліричного героя - авторською «я», від імені якого ведеться розповідь i який активно втручається в розвнток подій, роздуми і переживания героїні.

Творчий доробок Васильчснка радянських часів, його художні задуми

проблематики яскраво свідчили про успішне ідейно-естетичне освоєння нового життя, переконливо спростовували твердження

вульгаризаторської критики, нібито Васильченко «не знайшов себе в революції», не зумів «відобразити радянської дійсності», залишаючись в полоні «минулого».

в останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. виїджав на лікування й до кисловодська, але недуга не відступала. помер васильченко 11серпня 1932 р. похований у києві на байковському кладовиші.

 Кращі твори талановитого митця i педагога С. Васильченка, написані з народних, реалістичних засад, належать до справжніх надбань української національної культури і міцно ввійшли в радяньське сьогодення.

 

 

 

 

 

використана література:

«історія української літератури»


Информация о работе «Степан Васильченко»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 6643
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
57282
8
0

... – їде завіса. І для того щоб підкреслити радість молодих людей, бажано щоб танець був красивим, а не хаотичне топтання під музику. Тому я звернувся до балетмейстера. 3.3 Сценографія вистави Вистава Степана Васильченка “На перші гулі” визначена як побутова, то і на сцені декорація наближена до українського побуту 19 століття. Оскільки вистава лірична світла, про кохання, то і оформлення сві ...

Скачать
18313
0
0

... в п'яти частинах під назвою “Широкий шлях”. Але встиг письменник закінчити лише одну частину (“В бур'янах”). Безприкладний громадянський подвиг геніального поета, його полум'яна творчість наснажували Васильченка протягом усього свідомого життя. “Якось прохали мене написати маленький доклад на Шевченкові дні, тему радили взяти узеньку - Шевченків словник абощо. Звечора роблю собі свято - беру “ ...

Скачать
28539
0
0

... які вписали своє ім’я в історію, поруч з іменам Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини та інших почесне місце займає Лесь Семенович Мартович. Літературний процес тих часів був складним, багатогранним, суперечливим. Посилилась ідейна боротьба між революційно-демократичним напрямом і представниками різних буржуазно- ...

Скачать
3699
0
0

... по всем произведениям писателя, никогда не достигают остроты сатиры. Характерные признаки рассказов В. — неоромантизм, мечтательность, субъективное (с элементами мистики) восприятие действительности. Реальное у Васыльченко часто смешивается с фантастическим, со сказкой, мечтой. Юноша, всматриваясь в вагонной темноте в силуэт крестьянской девушки, начинает фантазировать и создает о ней целую ...

0 комментариев


Наверх