Версія антропного принципу в будові Все­світу

1.2. Версія антропного принципу в будові Все­світу.

Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути пере­дана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної ре­альності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина. То Всесвіт володіє тими влас­тивостями, якими він володіє" [2]. Впер­ше антропний принцип був сформульований у 1974 р. Б. Кар­тером. У так званому "сильному варіанті" його формулюван­ня висувається теза про те, що саме людина є кінцевою метою усіх констант (сталих величин) та елементів Всесвіту [4]. Отже, сутність даного принципу полягає у принциповій відмові виз­нати людину випадковим явищем загального світового про­цесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношен­нях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початкове та органічно єдине. Слід сказати, що антроп­ний принцип має непогане природничо-наукове підкріплен­ня, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати нау­кових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності.

Окрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенс тако­го існування? Яким може бути в такому разі людське призначення? - На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно.

1.3. Концепція тупикової гілки еволюції.

Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій: людина - це істота, яка весь час робить помилки, а результати цих помилок кричуще супере­чать вимогам розуму.

Отже, людина заснована на відхиленні від належного. Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф.Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засо­бами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.

Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до жит­тєвих дій тривалий час після народження. Б.Ф.Поршнев, ко­лишній радянський історик та культуролог, намагався аргу­ментувати положення, згідно яким людський тип поведінки був зумовлений збоями в дії тваринних інстинктів в несподі­ваних ситуаціях. Що можна сказати відносно цих міркувань?

• По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.).

• По-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського бут­тя, а не навпаки.

• По-третє, найважливіша вада розглянутих поглядів полягає в тому, що вони акцентують увагу на тому, чому лю­дина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічо­го сказати на той рахунок, що саме та як робить людину лю­диною. Адже відхилення від генеральної лінії еволюції зовсім не обов'язково повинні приводити до шедеврів Відродження, до музики Л.Бетховена, вражаючих прикладів людської лю­бові та самопожертви. Безумовно, не варто відкидати і цей момент - момент принципового виходу людини за межі суто тваринного типу поведінки та життя.

1.4. Еволюційна теорія.

Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; як вже зазначалося, людський ембріон в процесі розвитку проходить послідовно через стадії розвитку живих організмів і, отже, засвідчує цим прямий зв'язок людини із попередніми формами життя.

Досить велику кількість свідчень на користь еволюційної теорії зібрала археологія; при цьому еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Далі, для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.

Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?

В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.

Досить вагомим моментом у неможливості повного прийняття теорії еволюції є її невідповідність даним генетики:

з позиції останньої в живому організмі не відбудеться жодних змін без певних змін у генетичному коді, проте саме останній не змінюється через пристосування.

Отже, якщо може відбуватися якась еволюція, то вона може бути зумовленою лише генетичними змінами, а останні не відбуваються ні довільно, ні стихійно.

З позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу.

Теорія еволюції, особливо в її дарвінівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), які подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими є найперші корені людини, в чому полягає необхідність і виправданість її перебування в цьому світі, - ці теорії також не дають надійної відповіді.

Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати марксистську концепцію трудового походження людини, згідно якої природний процес підводить людину до такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Саме таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки наявність саме штучних знарядь праці розглядається тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не знаходить ніякої необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя схоже на мохи або віруси). Більше того, вона виносить цю необхідність за межі людини, оскільки за цією теорією виходить, що людина лише віднаходить готовим в природі все те, що зумовлює її історію, її розвиток.