Проблеми, що виникають під час розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів

Визнання та виконання рішень іноземних судів
Визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів як інститут міжнародного цивільного процесу Рішення арбітражних (третейських) судів іноземних країн Співвідношення понять «визнання» та «виконання» іноземних судових рішень в міжнародному приватному праві Процедура визнання та виконання іноземних судових рішень в країнах континентальної Європи та англо-американського права Підвідомчість, підсудність та порядок подання клопотань про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів Підстави для відмови у задоволенні клопотання про визнання і приведення до виконання рішення іноземного суду Правові підстави визнання і виконання рішень іноземних судів в Україні Підготовка справ до судового розгляду і процедура їх розгляду Коли іноземний громадянин бере участь як стягувач, а боржником виступає громадянин України, то ніяких особливостей, крім зазначених раніше не буде; Проблеми, що виникають під час розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів
266304
знака
0
таблиц
0
изображений

3.3 Проблеми, що виникають під час розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів

Проблема визнання і виконання рішень іноземних судів, зокрема, й іноземних недержавних установ, до яких відносяться арбітражні та третейські суди, існує давно, але вона розглядалась в основному науковцями лише крізь призму виконання міжнародних угод. Автор не заперечує належність цього питання до міжнародного права, зокрема, до міжнародного цивільного процесу, але пропонує розглядати й новий підхід до вирішення цієї проблеми, а саме з урахуванням функції судової влади в державі, структури судових органів та аналізу юридичної практики.

Слід відмітити, що враховуючи важливість цього питання, в Україні доволі мало наукових праць, які присвячені цій тематиці. В них превалює міжнародний аспект і не враховується взаємозв’язок міжнародних актів з «внутрішнім» законодавством України, а тому не беруться до уваги сучасні напрямки вдосконалення законодавства України.

Тому автором у магістерській роботі буде приділено увагу не стільки міжнародним угодам України, скільки передумовам і способам вирішення сучасних проблем виконання рішень іноземних судів і арбітражів.

На сучасному етапі демократизації суспільного устрою в Україні постає доволі багато питань з приводу місця і тієї ролі, яку має відігравати судова влада. При цьому, це питання є актуальним не тільки для України, а й для інших пострадянських країн. Питання судової реформи були підняті ще у 90 роках, але вони є актуальними до цих пір. Існування в радянський період лише судів, які були підпорядковані державі, у тому числі й арбітражних судів, робило систему правосуддя, з одного боку, безальтернативною (як негативний момент), а, з іншого боку, чіткою і послідовною стосовно підвідомчості справ судам і певної ієрархії судової влади (позитивний момент). Судова влада в той період відігравала незначну роль, оскільки основні повноваження по контролю за діяльністю народного господарства, як і в інших сферах суспільного життя, мала Комуністична партія. Тому при відмові від комуністичної ідеології постала значна проблема у створенні дійсно незалежної судової влади, що на сучасному етапі відтворюється шляхом надання судовій владі певних гарантій незалежності. Так, організаційну структуру судів пропонується будувати навколо Державної судової адміністрації, яка б під контролем органів суддівського самоврядування здійснювала функції щодо регулювання діяльності судів, що перебуває сьогодні в компетенції Міністерства юстиції[72].

Таким чином, пропонується відокремити судову владу від впливу на неї виконавчої влади.

З іншого боку, за ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а тому виходить, що один з важелів державної влади відокремлюється від інших органів держави. Тому, на наш погляд , потребується визначитись, які функції має виконувати судова влада в державі. Тобто перед тим, як запроваджувати глибокі реформаторські концепції, необхідно визначитись, яким суспільство хоче бачити суд та його повноваження у майбутньому.

Судова реформа - це процес, що вимагає підготовки, експериментальної перевірки і широкого обговорення. Особливо важливо обговорити центральну проблему побудови і організації судової влади[73].Реформа судової системи і судочинства в Україні відбувається в умовах повсякденної напруженої праці тисяч суддів та працівників судів, так би мовити, «на ходу», оскільки зупинити здійснення правосуддя неможливо. Будь-яка непродумана реформа призводить до серйозних недоліків у функціонуванні судової влади та до порушення прав громадян на судовий захист[74].

Ось далеко не всі аспекти судової реформи, які відтворюються сьогодні на практиці, але, на наш погляд, необхідно також говорити про ту роль, яку має відігравати суд в сучасному суспільстві. Якщо існує мета створити незалежний і об'єктивний суд, то необхідно відокремити його функцію від виконання державної влади, а надати йому повноваження лише в межах контролю за здійсненням державної влади. Самі ж рішення судової влади мають зумовлюватись не потребою державної влади, а необхідністю вирішення спірних питань або ліквідацією правопорушень.

Однак, сьогодні необхідно говорити не тільки про систему державних судових органів, а й про недержавні форми врегулювання конфліктів і спорів, що виникають в суспільних відносинах. Наприклад, з прийняттям Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року є можливість говорити навіть про "комерціалізацію" арбітражного врегулювання спорів. Зрозуміло, що прикметник "комерційний" був спеціально введений для відмежування державного арбітражу від недержавного, який утворювався при Торгово-промисловій палаті України, але при реорганізації арбітражних судів в господарські зникла необхідність у додаткових (зайвих) роз'ясненнях.

Отже, на наш погляд, потребує уточнення значення і роль недержавних органів у врегулюванні спорів, оскільки з досвіду інших розвинених країн випливає висновок про різноманітні способи врегулювання спорів державними і недержавними судами. Наприклад, в Російській Федерації запроваджений новітній спосіб врегулювання спорів мировим судом, який давно існує у правовій системі Англії. Запровадження в Російській Федерації мирових судів свідчить про повернення у цій країні до виборності мирового судді, оскільки у законі передбачена альтернатива, що мирові судді призначають або обираються на посаду. Виборність свідчить про більшу увагу з боку держави до місцевого самоврядування.

Тобто демократизація суспільних відносин проявляється не тільки в роздержавленні майна підприємств, а й в наданні недержавним органам повноважень по вирішенню конфліктних та спірних правовідносин, наданні територіальним громадам можливості самій обирати суддю.

За часів Радянської влади існували товариські суди з обмеженими повноваженнями, що утворювались і були підконтрольними партійному апарату та професійним спілкам, але неможливим вважалось віддавати на розгляд товариських судів вирішення юридично значимих питань. Тому вони, по-суті, мали незначний вплив на життя суспільства.

Автором же пропонується розглянути можливість, корисність та одночасно доцільність створення альтернативи державному судочинству.

Сьогодні існують та створюються поряд з державним судом недержавні судові установи, які будуть вирішувати цивільні та господарські справи. Загалом існування альтернативи у варіантах поведінки та вирішенні проблемних питань - це позитивне явище, але чи можна погодитись із створенням на державному рівні паралельної структури, яка по-суті дублюватиме функцію державної установи? На погляд автора, ні, кожна держава має дбати про укріплення власних структур, а стосовно недержавних установ роль держави має полягати у визначенні пріоритетних напрямків розвитку.

За ст. 4 Закону України "Про судоустрій" правосуддя в судах загальної юрисдикції здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом. Отже, при наданні недержавним установам повноважень на розгляд в судовому порядку справ, необхідно встановити межі його компетенції. Це положення, зокрема відтворене в ст. 36 Закону України ''Про міжнародний комерційний арбітраж", а саме: об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення, що суперечить публічному порядку України. Крім того, система судів загальної юрисдикції, що встановлена ст. 20 Закону України "Про судоустрій'', передбачає чітку трьохступеневу ієрархію судів, за якою апеляційні і вищі спеціалізовані суди вправі переглядати рішення місцевих судів на предмет їх відповідності законодавству. Крім того, громадяни України та юридичні юсоби можуть звертатись до Європейського Суду з прав людини.

Аналізуючи процедуру розгляду справ Міжнародним комерційним арбітражем при ТПП України, а також наслідки такого розгляду можна встановити, що не всі суб'єкти залишаються задоволеними його рішеннями, але правове значення таких рішень позбавляє громадян права перегляду їх справи по суті лише на тій підставі, що вони вільно погодились на розгляд справи арбітражем.

В той же час, апеляційний порядок оскарження рішень суду передбачає можливість для судів вищого рівня (апеляційних) не лише перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за матеріалами судової справи, а й на засадах змагальності сторін у судочинстві досліджувати нові докази та залежно від встановленого постановлювати своє рішення. Вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, перевіряючи справи у касаційному порядку, мають забезпечувати однакове застосування законодавства як судами окремих спеціалізованих юрисдикцій, так і всіма судами загальної юрисдикції[75].

Тому, на нашу думку , необхідно визначитись, чи може самостійна і незалежна держава застосовувати примус до своїх суб'єктів, коли рішення про це приймається не її установами? Наприклад, коли рішення арбітражу набуває "законності"', а в ньому існує значна помилка і через це особа відмовляється виконувати його у добровільному порядку, чи може воно виконуватись державною виконавчою службою України лише тому, що воно не може бути оскарженим по суті?

Повноваження державної виконавчої служби за ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» стосуються лише випадку, коли потребується роз'яснення рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Повноваження виконавчої служби стосовно виконання рішень шведського арбітражу суттєво відрізняються від української юридичної практики. На відміну від судового рішення, арбітражне рішення потребує попередньої оцінки з боку виконавчого органу. Виконавчий орган, дії якого по приведенню до виконання рішень регулюються Виконавчим процесуальним кодексом 1981 року, перевіряє дійсність рішень згідно ст. 20 Арбітражного акту. Таким чином, вся правова система країни має узгоджуватись в єдину взаємодоповнюючу, чітку та послідовну структуру.

Наприклад, різні терміни «'третейський суд», «міжнародний комерційний арбітраж» не мають різниці в правовому змісті, наприклад, спрямування на вирішення цивільних спорів між фізичними особами або господарських спорів між юридичними особами.

При існуванні в Україні недержавних судів, наприклад, МКАС при ТПП, незрозумілим є положення, що його повноваження та факт законного існування не відображений в Законі України "Про судоустрій".

Таким чином, автором пропонується, з одного боку, розвивати недержавні форми врегулювання спорів, а, з іншого, розробити чітке ставлення органів державної влади до рішень третейських судів і систему їх регламентації. Так, автор погоджується з позицією Г.А. Цірата, який вважає, що за своєю правовою природою рішення третейських судів не можуть прирівнюватись до рішень державних судів[76].

Так, в 1994 році вступив в силу Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" і саме з цього часу Київський міський суд (нині Апеляційний суд м, Києва) розглядає справи - клопотання - скарги на рішення МКАС при ТПП України, тому що саме ст. 6 Закону України ''Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачає розгляд скарг та клопотань судами загальної юрисдикції за місцем знаходження комерційного арбітражу. Ці справи розглядались Апеляційним судом м. Києва по першій інстанції до 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України ( в редакції 2005 року), яким передбачена компетенція розгляду всіх справ по першій інстанції лише місцевим судам. З 1997 року скарги на рішення МКАС розглядалися цим же судом по першій інстанції, з викликом сторін. При цьому, був врахований досвід країн Європи (Югославія, Естонія, Чехія та ін.)[77], де скарги на рішення комерційних арбітражних судів подаються в порядку апеляції до державних судів загальної юрисдикції і перевіряються у відповідності до вимог закону. З 1 вересня 2005 року такий порядок перегляду рішень змінився, справи розглядаються місцевим судом, а Апеляційний суд може переглянути їх лише в порядку апеляції.

Так, у 2001 рік до Апеляційного суду м. Києва надійшло 15 клопотань про скасування рішень МКАС при ТПП України, з яких розглянуто по суті 4 справи і відмовлено в задоволенні клопотання по 3 справах. В 2002 році по суті судом розглянуто 19 клопотань, з яких 3 клопотання були задоволені, а по 16 клопотанням було відмовлено в задоволенні. В 2003 році до Апеляційного суду м. Києва надійшло 17 клопотань, з яких по суті розглянуто 3, а в прийнятті інших було відмовлено.

Що ж до клопотань про визнання та дозвіл виконання (Цей термін застосовано у відповідності до назви гл. VIII. Закону України ''Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року, а за Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) цей термін визначений "приведення до виконання рішення") рішень МКАС при ТПП України, то їх у 2001 р. до Апеляційного суду м. Києва надійшло 9. Розглянуто по суті 7 клопотань, які судом задоволені, дозволено виконання їх на території України, з кожним роком кількість таких справ зростає. В 2004 році було розглянуто 10 справ. Таким чином, в Україні існує практика розгляду клопотань про скасування рішень МКАС та про їх визнання та дозвіл виконання.

За 2004 рік до Апеляційного суду м. Києва надійшло 19 скарг-клопотань про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, що дещо більше, ніж кількість скарг-клопотань, які надійшли та розглянуті в 2003 році (17 скарг-клопотань).

За 2004 рік Апеляційним судом м. Києва розглянуто по суті 12 скарг-клопотань, відмовлено в прийнятті 1 скарги-клопотання, повернуто позивачу без розгляду на підставі не усунення у встановлений судом строк недоліків 4 скарги-клопотання, повернуто позивачу без розгляду на підставі неявки заявника в судове засідання тричі та не заявили клопотання про розгляд його скарги-клопотання у його відсутність – 1.

Як правило, підставами для відмови в прийнятті скарг-клопотань до розгляду були: несплата скаржником в повному розмірі державного мита та ненадання необхідних документів (зокрема копії рішення арбітражного суду, доручення на подання відповідного клопотання до суду, тощо). По справі за клопотанням ДПІ у Печерському р - ні м. Києва, ЗАТ “Печерський торговий Центр” про скасування рішення МКАС при ТПП “України про стягнення суми на користь фірми “Ostrich Limited Trast House” було відмовлено в прийнятті клопотання з підстави, що воно подане неналежною стороною - не стороною за укладеним контрактом та учасниками спору в третейському суді.

Відмовляючи в прийнятті клопотання судді, у відповідності до вимог ЦПК України, виносили ухвали, надавали зацікавленій стороні строк для усунення недоліків, а в разі невиконання вимог, ухвалою суду приходили до висновку вважати клопотання неподаним і повернути його без розгляду.

Всі клопотання подавались до суду відносно скасування чи зміни рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій Палаті України. Питання щодо скасування постанов арбітражного суду не виникало.

Разом з тим у квітні 2004 року до Апеляційного суду м. Києва надійшло клопотання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Ставропольське насіння” (Росія) про скасування постанови МКАС при ТПП України від 23.02.2004р. про наявність у нього компетенції розгляду спору по контракту № 19 від 10.07.2003р. на постачання насіння, укладеного між ТОВ “Науково-виробнича фірма “Ставропольське насіння” (Росія) та ТОВ “Новагро” (Україна). Судом було встановлено, що на підставі п.10.1 зовнішньоекономічного контракту № 9 від 10.07.2003р., всі спори, що виникають з виконання контракту повинні вирішуватися шляхом проведення переговорів, в іншому випадку – вирішуються в Арбітражному суді при ТПП по місцю знаходження позивача. Позивачем в даній справі було ТОВ «Новагро», яке звернулося до МКАС при ТПП України з позовом до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Ставропольське насіння» (Росія) про стягнення суми. Останнє ж в свою чергу місяцем пізніше звернулося до Незалежного арбітражного суду при ТПП Ставропольського краю з позовом до ТОВ «Новарго». У відповідності до ст.16 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” третейський суд може сам прийняти постанову про свої повноваження, в тому числі і по відношенню будь-яких суперечок щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Постановою МКАС при ТПП України від 23.02.2004р. МКАС при ТПП України визнаний компетентним вирішувати спір за позовом ТОВ “Новагро” до ТОВ “Науково-виробнича фірма “Ставропільське насіння” (Росія) про стягнення суми. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.06.2004р. відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ “Науково-виробнича фірма “Ставропольське насіння” (Росія) про скасування вищезазначеної постанови МКАС при ТПП України.

З 12 клопотань, які були розглянуті апеляційним судом по суті, по всім справам було відмовлено в задоволенні клопотання про скасування рішення МКАС.

В практиці виникали питання щодо сплати державного мита по даній категорії справ. Якщо раніше при подачі скарг-клопотань про скасування рішень МКАС зацікавленою стороною сплачувалось державне мито в розмірі 1% від суми позову, як передбачено п.20 Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року “Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражних судів та про відміну рішень, встановлених в порядку міжнародного комерційного арбітражу” з посиланням на ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”[78]. Як правило, розмір державного мита становив 1700 гривень. То з 2003 року практика суду при розрахунку державного мита стала іншою: судді вимагали сплати державного мита в розмірі 50 % від стягнутого третейським судом арбітражного збору, така ж практика існувала з 1994 року по 1999 рік.

Між тим не всі судді дотримуються цих вимог, тому що були випадки, коди в 2004 році до розгляду приймались справи з оплатою державного мита в розмірі 1700 грн. Так, за скаргою-клопотанням ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” про скасування рішення МКАС при ТПП України в справі за позовом “Райффазен Інвестмент АГ” (Австрія) до ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення 51 566 доларів США суд вимагав сплати державного мита в розмірі 850 грн., хоча сторони сплатили арбітражний збір в значно більшому розмірі.

У справі за клопотанням ТОВ “Ставропільські семена” про скасування рішення МКАС при ТПП “України” державне мито було сплачене у розмірі 42грн., тоді, як сума стягнутого третейським судом арбітражного збору становила 113860 грн. Клопотання було залишено без розгляду.

Ухвали Апеляційного суду м. Києва по справах за клопотанням про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України оскаржувалися до Верховного Суду України. За 2004 рік було оскаржено 11 ухвал Апеляційного суду м. Києва, з яких на день складання узагальнення 10 не були розглянуті Верховним Судом України, а по 1 справі за клопотанням НАК “Нафтогаз України” про скасування рішення МКАС при ТПП України про стягнення суми з компанії “S&T System Integration & Tehnology Distribution AG” ухвала Апеляційного суду м. Києва Верховним Судом України залишена без зміни.

При розгляді справ за клопотаннями про скасування рішення МКАС при ТПП України мають місце випадки постановлення судових рішень не у відповідності до вимог ст.10 Конституції України, в якій зафіксовано, що державною мовою в Україні є українська мова, яка відповідно до ст. 10 Закону України “Про судоустрій”, є й мовою судочинства. Виходячи з положень ст.18 Закону України “Про мови в Українській РСР”, ст.9 ЦПК України судочинство провадиться української мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Так, по справі за клопотанням ЗАТ «Російська пароплавна компанія на паях» про скасування рішення МКАС при ТПП України про сплату суми на користь Комунальної судноплавної компанії “Київ” постановлене рішення, яким відмовлено в задоволенні клопотання. Судове рішення постановлене недержавною мовою - російською, при цьому питання про обрання мови судочинства згідно зі ст.9 ЦПК України судом не вирішувалося.

Крім того постановлене рішення суперечить нормам пункту 21 абзацу 5-6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.12.1999р. “Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України”[79], яким визначено, що “суд постановлює мотивовану ухвалу про відмову у задоволенні клопотання, якщо відсутні підстави для цього, а за їх наявності - про скасування рішення (без будь-яких інших висновків). Оскільки така ухвала за своїм змістом є актом правосуддя, вона відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України постановлюється іменем України”. Суддею ці норми не враховані і замість ухвали постановлене рішення.

Суди України повинні дотримуватись вимог діючого законодавства України так і норм міжнародного права, враховуючи верховенство права.

Цивільним процесуальним законодавством України не передбачений порядок розгляду скарг на рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду. Тому при розгляді таких скарг Апеляційний суд м. Києва керується діючим законодавством України та нормами міжнародного права, запозичивши досвід інших країн (зокрема Німеччини, Швеції, Австрії, Швейцарії). Нажаль новий Цивільний процесуальний кодекс України, затверджений Верховною Радою України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року також не розкрив процедуру розгляду таких справ, а в основу поклав діючі норми Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Між тим при розгляді таких справ в судах Європи, де скарги на рішення міжнародних комерційних арбітражних судів розглядають державні суди в складі трьох суддів і рішення таких судів є остаточними і оскарженню не підлягають. В нашій країні такі справи розглядалися суддею одноособово, у відповідності з ЦПК України, де передбачений перелік справ, які розглядаються колегією. А ухвали Апеляційного суду м. Києва підлягали оскарженню до Верховного Суду України і у відповідності з вимогами ЦПК України переглядаються всією Палатою суддів у цивільних справах Верховного Суду України.

Враховуючи те, що Апеляційний суд м. Києва по суті перевіряв рішення третейського суду, тобто суд розглядав дану категорію справ не по першій інстанції, що не відповідає вимогам ЦПК України. Враховуючи норми ч.3 ст.18 ЦПК в якій зафіксовано, що “Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох судів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку”, судді вважають, що справи за клопотаннями про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій Палаті України потрібно розглядати колегіально.[80]

В практиці Апеляційного суду м. Києва виникає багато питань стосовно розгляду справ, пов'язаних з вирішенням спорів МКАС при ТПП України, а саме оскарження таких рішень, а також при вирішенні питань стосовно визнання та надання дозволу на виконання таких рішень. Це пов'язане з тим, що діючим законодавством України ці питання не врегульовані і по суті саме Апеляційний суд м. Києва створив судову практику розгляду таких справ, яка діє в нашій державі.

Але практика розгляду подібних справ потребує подальшого узагальнення і теоретичного обґрунтування, оскільки в Україні цій категорії справ приділяється незначна увага. Однак, існує нагальна необхідність в аналізі правового значення та ролі рішень третейських та арбітражних судів в Україні. Так, багато авторів вважають, що однією із безспірних переваг розгляду справ Міжнародним комерційним арбітражем є те, що його рішення не підлягають оскарженню[81]. Якщо слідувати за цією позицією, то виходить більшість національних судових систем, які передбачають можливість апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, є хибними. Крім того, ця позиція не враховує можливості перевірки арбітражного рішення, що може здійснюватися судом за місцем його винесення, самою арбітражною установою чи іншим органом. На наш погляд, перевірка арбітражних рішень забезпечує їх виконання та додатковий контроль їх „якості”, тобто відповідності законодавству. Таке положення передбачається арбітражним регламентом Міжнародної торгової палати (надалі МТП) від 1.01.98 року, де йдеться про те, що суд МТП перевіряє винесені рішення і така перевірка є обов'язкового.

Крім того, законодавством різних країн світу передбачаються різні підстави для скасування (відміни) арбітражного рішення за місцем його постановлення, які за певними критеріями можна поєднати у чотири групи:

1) відсутність компетенції у складу арбітражу;

2) процесуальні порушення, які допущені при розгляді спору;

3) неправильне застосування норм матеріального права;

4) помилки при встановленні фактів, які мають суттєве значення для вирішення спору[82].

Якщо порівняти підстави для скасування (відміни) рішень арбітражного суду в Україні, то вони стосуються тільки трьох раніше зазначених підстав. Звідси випливає, що за принципом взаємності для визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів Апеляційному суду м. Києва необхідно мати відповідну інформацію про відношення влади іноземної країни, з якої походить відповідне рішення суду, до визнання і виконання рішень іноземних арбітражів на її території. Наприклад, в Чехії відповідна інформація відносно принципу взаємності надається Міністерством юстиції[83].

В 2005 року набрав чинності новий ЦПК, між тим зазначений закон не висвітлив всіх питань, які необхідно було попередньо врегулювати. Цей закон має узгоджуватись з умовами розгляду клопотань про виконання рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій Палаті України, тому що зазначений третейський суд не є іноземним, знаходиться на території України, але питання щодо виконання таких рішень законодавством України ще й досі не вирішено. Тобто законодавча практика йде зворотнім по відношенню до міжнародних договорів шляхом. Так, в ст. З Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) говориться, що до визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, на які поширюється ця Конвенція, не повинні застосовуватися істотно більш обтяжуючі умови або більш високе мито або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбітражних рішень. Тобто відношення державної влади до рішень іноземних судів має проявлятись через чітку регламентацію визнання і виконання рішень внутрішнього арбітражу, а не навпаки. На нашу думку, необхідно визначитись, чи може самостійна і незалежна держава застосовувати примус до своїх суб'єктів, коли рішення про це приймається не її установами? Думається, що згідно ст. 3 Конституції України, ні.

У зв'язку з тим, що нормами ЦПК України не передбачений розгляд таких справ, спочатку скарги на рішення МКАС при ТПП України перевірялись і розглядались у порядку судового нагляду. Але враховуючи особливість компетенції судів загальної юрисдикції, що уповноважені державою визнавати та приводити до виконання рішення Міжнародних арбітражних судів, необхідно, на наш погляд, застосовувати особливу процедуру їх перегляду. При цьому, питання віднесені до меж розгляду справи судом апеляційної інстанції в ст. 301 чинного ЦПК України не повною мірою відповідали підставам для скасування або відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, що передбачено ст. 34, 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж”. Що ж до ст. 305 ЦПК, де передбачені повноваження суду апеляційної інстанції, то її необхідно доповнити положеннями, які б регламентували повноваження суду щодо скасування (відміни) рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП України та визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів та арбітражів.

Слід звернути увагу, що у новому ЦПК знайшли відображення положення про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні (розділ УІІІ). Така новела заслуговує на увагу. Виходячи із аналізу ст.6 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", де йдеться про підсудність справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, такий дозвіл надавали: апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні обласні, Київський і Севастопольський міські суди за місцем постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) боржника, тому доцільно таку процедуру передбачати в ЦПК, а її існування в окремому нормативному акті, на наш погляд , є недоцільним.

Раніше при подачі скарг-клопотань про скасування рішення МКАС при ТПП України судів скаржником сплачувалось державне мито в розмірі 50% від суми арбітражного збору, який сплачували сторони при подачі позовної заяви до МКАС, при цьому була врахована практика розгляду таких клопотань в інших країнах світу. Постановою ж Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року "Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражних судів та про скасування рішень, постановлених в порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України''[84] визначене питання стосовно сплати державного мита при подачі скарг-клопотань про скасування рішень МКАС при ТПП України, яке повинно встановлюватись у відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито". На нашу думку , Міністерством юстиції України має бути проаналізована міжнародна практика визначення розміру державного мита і, зокрема, в Російській Федерації, можливо вирішити питання щодо відповідних змін до законодавчих актів України. Такий аналіз дозволить застосовувати принцип взаємності до рішень арбітражних судів відповідних країн.

Іншим проблемним питанням стосовно рішень МКАС при ТПП є їх виконання, коли сума стягнення визначається в іноземній валюті. Як правило своїм рішенням МКАС при ТПП України зобов'язує підприємство - організацію сплатити суму боргу в грошовій одиниці країн Європи чи США. Постановляючи ухвалу про дозвіл виконання такого рішення Апеляційний суд м. Києва не мав єдиної практики до 2003року. Такі дозволи надавались на стягнення суми боргу в валюті інших держав чи в державній валюті України. Між тим, органи державної виконавчої влади - державна виконавча служба не має валютних рахунків і не в змозі виконати рішення або ухвалу суду про стягнення сум в валюті інших держав, тому з 2003 року практика розгляду таких справ є однозначною, стягуються кошти в національній валюті України за курсом НБУ на день розгляду справи.

Враховуючи те, що сьогодні вже прийнятий Закон України „Про третейські суди” і, на нашу думку, деякі підняті авторами проблемні питання, знайшли своє вирішення і законодавче закріплення у цьому Закону з урахуванням єдиної правової системи України. Уявляється, що ця пропозиція сприятиме удосконаленню не тільки положень міжнародного права, а й його зв’язків з цивільним і виконавчим процесами, що вважається перспективним напрямком для подальших досліджень. Високий професіоналізм арбітрів, їх незалежність і безсторонність, міцна законодавча база і відданість основоположним принципам арбітрування — справедливості й об'єктивності, є гарантією успішного, подальшого розвитку міжнародного комерційного арбітражу в Україні – вважає Т. В. Сліпачук [85].

Таким чином доведено необхідність на науковому рівні встановити і обґрунтувати всі особливості розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, а потім регламентувати їх у ЦПК як окремий порядок розгляду специфічних справ у цивільному процесі.

Вважається, що правовий зміст процедури визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів за міжнародними договорами та конвенціями зумовлює необхідність застосування спрощеної процедури розгляду таких справ, а тому формальну суперечність та ст.97 ЦПК(2005 року) доцільно ліквідувати шляхом внесення доповнення до розділу 2 нового ЦПК, а саме положення про можливість вирішення у порядку наказного провадження таких справ.

До того ж істотною проблемою сучасного судочинства у справах з іноземним елементом є відсутність у судах офіційно отриманої нормативної літератури про законодавство зарубіжних, а також про практику його застосування у іноземних країнах.

Новий порядок розгляду цивільних справ судом, передбачений главою 2,3 нового ЦПК щодо заочного рішення, за своїм характером свідчить про можливість його застосування при вирішенні питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.


ВИСНОВКИ

У даній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у новітньому підході до вирішення справ про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів та конкретизації процедури розгляду таких справ у відповідності до положень нового ЦПК України. Доведено, що багато проблем при вирішенні таких справ були пов’язані з відсутністю теоретичних досліджень цієї теми. Тому дослідження спрямоване не тільки на теоретичну розробку правових основ визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, а й на вдосконалення законодавства, практики діяльності суддів по розгляду таких справ та забезпечення прав осіб, що особисто заінтересовані у результатах розгляду справи, а також на гарантування громадських інтересів. Наукове значення отриманих результатів також полягає у тому, що це перше магістерське дослідження, після прийняття нового ЦПК України, яке спрямоване на узагальнення сучасних проблем розгляду таких справ та адаптацію процедури розгляду таких справ до положень нового ЦПК.

При цьому, автором проаналізовані проблеми визнання і приведення до виконання не тільки рішень судів загальної юрисдикції, а й арбітражних рішень, проаналізована процедура розгляду клопотань про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП та запропоновано віднесення цієї категорії справ до компетенції господарських судів, крім того, запропоновано закріпити процедуру розгляду таких справ в новому ЦПК, оскільки у ст. 34 Закону “ Про міжнародний комерційний арбітраж “ має місце лише посилання про віднесення цієї категорії справ до компетенції суду загальної юрисдикції.

У роботі узагальнені результати магістерського дослідження і по цих результатах обґрунтовані наступні висновки, котрі характеризуються теоретичною новизною та практичним значенням. Положення про застосування апеляційними судами процедури розгляду справ по першій інстанції вважається деякою мірою суперечним статусу апеляційного суду, а тому повинна існувати чітка „вказівка” у ЦПК з приводу процедури, яку має застосовувати суд апеляційної інстанції при розгляді справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, а Постанова ПВСУ представляється невідповідним за своїм статусом правовим актом для врегулювання такого важливого міжнародного питання.

1.         Рішення міжнародних арбітражних судів завжди передбачають участь у справі позивача та відповідача, тобто вирішення спору про право, тому такі справи мають, однозначно, розглядатися за правилами позовного провадження.

2.         Представляється, що необхідно на науковому рівні встановити і обґрунтувати всі особливості розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, а потім регламентувати їх у ЦПК як окремий порядок розгляду специфічних справ у цивільному процесі.

3.         Вважається, що правовий зміст процедури визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів за міжнародними договорами та конвенціями зумовлює необхідність застосування спрощеної процедури розгляду таких справ, а тому формальну суперечність та ст.97 ЦПК(2005 року) доцільно ліквідувати шляхом внесення доповнення до розділу 2 нового ЦПК, а саме положення про можливість вирішення у порядку наказного провадження таких справ.

4.         Істотною проблемою сучасного судочинства у справах з іноземним елементом є відсутність у судах офіційно отриманої нормативної літератури про законодавство зарубіжних, а також про практику його застосування у іноземних країнах.

5.         Новий порядок розгляду цивільних справ судом, передбачений главою 2,3 нового ЦПК щодо заочного рішення, за своїм характером свідчить про можливість його застосування при вирішенні питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

6.         Клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду може бути прийняте судом України безпосередньо від стягувача лише в тому випадку, коли це допускається або прямо передбачене у міжнародному договорі, а не як альтернативний варіант подання такого клопотання за ініціативою стягувача, коли це не передбачено міжнародним договором.

7.         Отже, при наявності у клопотанні недоліків, які можуть бути усунені вважає можливим за ст. нового 121 ЦПК (2005 року) надавати строк для усунення його недоліків, до якого має враховуватися час, необхідний для пересилання ухвали суду про залишення заяви без руху. Якщо ж стягувачем не будуть усунені недоліки клопотання, представляється можливим застосовувати ч. 2 ст. 121 ЦПК(2005 року), і тоді клопотання буде вважатися неподаним і повертатиметься стягувачеві.

8.         Вважається, що колегіальність при прийнятті рішень по справах про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів є доцільною, особливо стосовно несуперечності рішення арбітражного суду публічному порядку, оскільки колегіальний суд може надати рішенню більшої виваженості та ґрунтовності.

9.         При вирішенні питання про допуск до виконання рішення іноземного суду чи арбітражу уповноважений суд України вправі звертатись до іноземного суду чи арбітражу, який прийняв рішення, що підлягає виконанню. Більше того, якщо у державного виконавця виникнуть питання стосовно роз’яснення відповідного рішення він має звертатись за роз’ясненнями в зворотному порядку - до суду України, який допустив виконання, а той в свою чергу до іноземного суду чи арбітражу. Але суд України має бути наділений й повноваженнями відносно відповідей на питання, які виникатимуть під час виконання рішення. Зокрема, постане питання: в якій мірі він вправі впливати на порядок виконання рішення, яке законодавство має застосовуватися під час виконання тощо?

10.      При розгляді справ про визнання і приведення до виконання рішення, за яким передбачається звернення стягнення на майно іноземного громадянина, уповноважений суд має повідомляти консульство держави, про розгляд справи відносно прав та обов’язків громадянина, який знаходиться під юрисдикцією цієї держави.

11.      Має окремо регламентуватись строк звернення до суду за визнанням рішення, а також має конкретизуватись поняття „законна сила рішення”, оскільки державний виконавець може рахувати строк набрання рішенням законної сили з того моменту, коли уповноважений суд України визнає його і останнє рішення не буде оскарженим.

12.      Представляється, що при формуванні змісту нового ЦПК допущена механічна помилка і положення статті 127 ЦПК (2005 року) щодо надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі має бути виключена з глави 3 нового ЦПК та перенесена у гл. 2 нового ЦПК де мова йде саме про відкриття провадження у справі.

13.      Вважається позитивною новела, за якою попереднє судове засідання є обов’язковим для кожної справи, у тому числі й при розгляді справ про визнання і виконання рішення іноземного суду.

14.      Деякі положення міжнародних договорів мають більш широкі межі застосування, що зумовлює необхідність перегляду положень ст. 396 нового ЦПК, тому пропонується доповнити ч. 2 ст. 396 ЦПК (2005 року) наступними положеннями: п. 1 - реченням “за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання законної сили”; п. 2 - повідомленням уповноваженої відповідачем особи .

Наведені та багато інших висновків, зокрема, присвячені вдосконаленню процедури розгляду справ про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, мають стати передумовою для подальшого дослідження цієї теми та удосконалення законодавства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Міжнародно – правові акти

1.          Луганська конвенція про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень у відношенні цивільних і комерційних питань.

2.          Європейська конвенція про зовнішньоторгівельний арбітраж 1961 // http://zakon.rada.gov.ua.

3.          Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

4.          Брюссельська конвенція 1968// http://zakon.rada.gov.ua

5.          Київська угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності 1992// http://zakon.rada.gov.ua

6.          Конвенція ООН по морському праву 1982 р. / http://murs.narod.ru/pages/page5_4ukr.htm.

7.          Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року ( далі – Мінська Конвенція).

8.          Гаазька конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів // webmaster@rada.gov.ua.

9.          Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua.

10.        Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 2996-XII від 5 лютого 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua

11.        Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua.

12.        Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-XII від 17 грудня 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua.

13.        Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 471/96-ВР від 1 листопада 1997 р. // webmaster@rada.gov.ua.

14.        Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua.

15.        Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10 листопада 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua.

16.        Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII від 4 лютого 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua.

17.        Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом № 238-XIV від 05.11.98 р. // webmaster@rada.gov.ua.

18.        Договору між СРСР та Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги від 23.02.1982р. webmaster@rada.gov.ua.

19.        Договору між СРСР та Народною Республікою Болгарія про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 19.02.1975р. webmaster@rada.gov.ua.

20.        Договору між СРСР та Соціалістичною Республікою В’єтнам про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 10.12.1981р.;

21.        Договору СРСР та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від21.05.1981р.;

22.        Договору про взаємне надання правової допомоги між СРСР та Іракською Республікою від 22.06.1973р. webmaster@rada.gov.ua.;

23.        Договору між СРСР та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 19.01.1984р. webmaster@rada.gov.ua.;

24.        Договору між СРСР та Туніською Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 26.06.1984р. webmaster@rada.gov.ua.;

25.        Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 25.01.1979р. webmaster@rada.gov.ua.;

Нормативні акти України

26.        Цивільний кодекс України (від 16 січня 2003 р.) – К.: Атіка, 2003. – 416 с.

27.        Цивільний кодекс України (від 18 липня 1963 р.) // Право України. - 1994. - № 11-12. – С.1-66.

28.        Цивільний процесуальний кодекс України. - К.: АТІКА, 2001. – 127 с.

29.        Про право власності на окремі види майна. Постанова Верховної Ради України від 17.06.92 р. // ВВР. – 1992 р. – № 35. – ст.517.

30.        Про виконавче провадження. Закон України від 21 квітня 1999 р. // zakon.rada.gov.ua.

31.        Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Закон України від 29 листопада 2001 р. // zakon.rada.gov.ua.

32.        Про захист суспільної моралі. Закону України вiд 20 листопада 2003 р. // zakon.rada.gov.ua.

33.        Про міжнародний комерційний арбітраж. Закон України від 24 лютого 1994 р. // zakon.rada.gov.ua.

34.        Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Закон України від 10 січня 2002 року // ВВР. – 2002. – № 23. – ст.153.

35.        Про міжнародне приватне право. Закон України від 23 червня 2005 р. // http://zakon.rada.gov.ua.

36.        Про Закон України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини". Постанова Верховної Ради України від 4 липня 2002 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

37.        Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівливої дії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 1993 р. № 706 // ЗП. – 1994. – № 1. – С. 23.

38.        Про надання повноважень на проставлення апостилю, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 61 webmaster@rada.gov.ua.

39.        Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // webmaster@rada.gov.ua.

40.        Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 січня 1996 р. Юридичний вісник України. - 1996. – № 48 (74). – С.10-12.

41.        Про судову практику в справах про визнання угод недійсними. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. –К.: Українська Правнича Фундація, 1995. – С. 49-57.

42.        Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 1998 р. // webmaster@rada.gov.ua.

43.        Ухвала Судової Колегії в Цивільних Справах Верховного Суду України від 20 грудня 2000 р. та від 27 грудня 2000 р. webmaster@rada.gov.ua.

44.        Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь. Об исполнении решений иностранных судов, а также международных арбитражных судов. Письмо № 03–25/771 от 16 апреля 2002 г. // www.court.by.

45.        Постановление Пленума Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации № 8 от 11 июня 1999 г.

46.        Гражданский кодекс Квебека: Современное зарубежное и международное частное право /Исследовательский центр частного права. // Пер. Г.Е. Авилов, М.В. Боряк, Д.А. Гришин и др. – М.: Статут. – 1999. - 472 с.

Монографії

47.        Аболонин Г.О. Групповые иски. – М.: НОРМА, 2001. – 256 с.

48.        Арбитражный процесс / Аргунов В.Н., Андреева Т.К., Борисова Е.А., Иванова С.А. и др. – М.: Городец, 2000. – 476 с.

49.  Баранов Н.А., Баранова М.Н. Процессуальные нормы в российских и международно-правовых актах. – Саратов, 2000. - 354 с.

50.  Бейкер и Макензи»: Международный коммерческий арбитраж Государства Центральной и Восточной Европы и СНГ:Учебно-практическое пособие / Асадов А., Булекбаев Н., Джавелидзе Р. и др.- М.: БЕК, 2001.-516 с.

51.        Бержаль Ж.Л. Общая теория права / Под. общ. ред. В.И. Даниленко. Пер. с фр. – М.: Изд. дом NOTA BENE, 2000. – C. 157- 193.

52.        Bishop R. Enforcement of Awards under the New York Convention. 1990. - P.19.

53.        BGH. 1990-III ZR 174/89. NJW 1990. – P.32IO.

54.        Боботов С.В. Наполеон Бонапарт - реформатор и законодатель. - М.: НОРМА, 1998. –132 с.

55.        Васильев С. История становления арбитражных судов в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 3. – С.40.

56.        Van den Berg A. The New York Arbitration Convention of 1958. – 1981. - P.301.

57.        Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. – Т.1. – СПб., 1911. – 314 с.

58.        Гражданский процесс. Учебник // А.Т. Боннер, Р.Е. Гукасян, Н.И. Марышева и др. –М.: Брид. Лит., 1993. - 560 с.

59.        Гражданский процесс. Учебник // А.П. Вершинин, Л.А. Кривоносов, В.А. Митина и др.– М.: Проспект., 1998. - 480 с.

60.        Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 375 с.

61.        Кисіль В. І. Міжнаpодне пpиватне пpаво: Питання кодифікації. – К.: Укpаїна, 2000. – 429 с.

62.        Лебедев С.Н. Международный торговый арбитраж. – М.: Юридическая литература, 1965. – 271 с.

63.        Лунц Л. А. Курс международного частного права. Общая часть. – М.: Юридическая литература, 1970. – 272 с.

64.        Міжнаpодне пpиватне пpаво / Ін-т міжнаp. відносин КНУ ім. Т. Шевченка; Ред. А. Довгеpт, В. Кpохмаль. – Т.2: Двостоpонні міжнаpодні економічні договоpи Укpаїни / [Упоpяд. А. Довгеpт, В. Кpохмаль]. – - К.: Вид-во Port-Royal, 2000. – 1307 c.

65.        Miller. Public Policy in International Commercial Arbitration in Australia. 1993. – P. 167.

66.        Муранов А.И. Исполнение иностранных судебных решений: Компетенция российских судов. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2002. -136 с.

67.        Муранов А.И. Международный договор и взаимность как основания приведения в исполнение в России иностранных судебных решений. – М.: Статут, 2003. – 192 с.

68.        Нешатаева Т. Н. Международный гражданский процесс.– М., 2001.– 265 с.

69.        Попов А.А. Международное частное право. – Х.: Каравела, 2000. – 243

70.        Розенберг М.Г. Принципы международных коммерческих договоров (принципы УНИДРУА (UNIDROIT): Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров.- М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. - 563 с.

71.        Рубанов А. А. Теоретические основы международного взаимодействия национально-правовых систем.- М.: Юридическая литература,1984.- 193 с.

72.        Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Атіка, 2000. — 335 с.

73.        Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 414 с.

74.  Федоров А.Г. Международный коммерческий арбитраж. – М.: НОРМА, 2000. – 132 с.

75.        Цивільне процесуальне право України: Підручник. // В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар та ін. – Х.: Право, 1999. – 590 с.

76.        Cheshire and North. Private International Law. 1999. – P.123.

77.        Шах Х. Международное гражданское процессуальное право: Учебник. /Пер. с нем. –М.: БЕК, 2001. – 371 с.

78.        Шемякін О Міжнаpодне пpиватне моpське пpаво / Одес. деpж. моp. акад. – Одеса: Латстаp, 2000. – 271 с.

79.        Штефан М.Й. Цивільний процес: Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти – К.: Ін Юре, 1997. – 608 с.

Статті та інші матеріали

80.        Афанасьев С.Ф. Особенности третейского судопроизводства в Англии Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы научно-практической конференции. – Саратов, 2003. – С. 79.

81.        Балдинюк В. В. О "квалификации" в международном частном праве // Митна справа. - 2001. – № 4. – С.87-94.

82.        Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. - С.5.

83.        Бородин С. В., Кудрявцев И. Н. О судебной власти в России // Государство и право. 2001. – № 10. – С. 21-27.

84.        Гордейчук А.В. «Новый закон о третейских судах» / Экономический лабиринт. – 2002.– № 8 (49). – С.3.

85.        Гуцалова К. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про визнання і виконання рішень іноземних судів: аналіз міжнародних і національних правових норм. / Збірка коментованого законодавства. / Виконання судових рішень. – К.: Юстиніан, 2002. – С. 479–483.

86.        Евтеева Е. Решения третейских судов обязательны к исполнению // Юридическая практика. – 2004. – № 9(323). – С. 6.

87.        Ерпылев Н.Ю. Актуальные проблемы теории и практики международного гражданского процесса // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. – №11. – С.35-39.

88.        Євтушенко О. Процедура визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів в Україні // Український часопис міжнародного права. – 2004. – №1. – С. 68-73.

89.        Євтушенко О. Провадження у справах про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів // Право України. – 2004. – №8. – С. 75-

90.        Жильцов А. Проблема применения императивных норм третьих стран в европейском международном частном праве // Адвокат. – 1997. - № 12. – С. 75-87.

91.        Казаков А. Проблемы систематизации российского законодательства о международном частном праве // Моск. журн. междунар. права. – 1999. – № 12. – С. 79-89.

92.        Кай Хобер. Манхаймер Свартлинг. Окончательность и приведение в исполнение арбитражных решений, // Материалы совместного украинско-шведского семинара «Международный коммерческий арбитраж». – К., 1997.

93.        Карабельников Б.Р. Проблема публичного порядка при приведении в исполнение решений международных коммерческих арбитражей // Журнал российского права. –2001. – № 8. – С. 8.

94.        Кисіль В. І. Міжнаpодне пpиватне пpаво: Питання кодифікації. – К.: Укpаїна, 2000. – 429 с.

95.        Кисіль В.І. Зворотнє відсилання в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — К., 1999. — Вип. 13, ч. 1. — С. 91-99.

96.        Колісник Т.В. Законодавство міжнародного приватного права та гарантії реалізації прав та свобод громадян // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків. — Х., 2000. — С. 120 121

97.        Коссак В. Проблеми взаємного визнання і виконання рішень юрисдикційних органів України і ФРН // Право України. – 2000. – № 10. – С.118-119.

98.        Криволапов Б. Деякі питання представництва в міжнародному приватному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — К., 1999. Вип. 13, ч. 3 — С. 33-39.

99.        Кpиволапов Б. М. Позовна давність у міжнаpодному пpиватному пpаві: Автоpеф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юpид. наук. 12.00.03 /КНУ ім. Таpаса Шевченка. – К., 1997. - 24с.

100.     Кротенко А. Апостиль как альтернатива легализации // Юридическая практика. –2004. – № 5 (318).

101.     Кузь О., Обідіна І. Визнання і виконання рішень іноземних судів та арбітражів // Право України. – 2001. – №9. – С. 72-75.

102.     Кычкина Н. О содержании соглашения во внешнеэкономических контрактах // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 4. – С. 40-44.

103.     Лебедев С.Н. Регламент международного арбитража: английская модель // Сов. государство и право. – 1991. – № 5. – С. 12.

104.     Lew. Applicable Law in International Commercial Arbitration. 1978. – P.3

105.     Лехтинен Л. Гражданские процессы России и Финляндии и международное исполнение решений по гражданским делам. Хельсинки: Министерство юстиции. 2003. – 144 с.

106.     Мальцев А.С. Вопросы защиты прав, нарушенных иностранным арбитражным решением / theistic@mail.ru.

107.     Морозова Ю.Г. Многосторонние и двусторонние конвенции о правовой помощи» / Гражданин и предприниматель в российском и зарубежном суде: правовая помощь. –М.: Юристъ, 2002. – С.6.

108.     Нешатаева Т., Павлова Н. Иностранные предприниматели и международное частное право // Закон. – 1998. – № 7. – С. 34–35.

109.     Паламарчук В. Приватне право людини у світовому вимірі // Юрид. Вісн. України.– 1999. – 20-26 трав. – (Інформ. Прав. Банк. – С. 24-25).

110.     Панов В.П. Международное частное право: Схемы. Документы. — М.: Право и Закон, 1996. – 213с.

111.     Притика Ю.Д. Правові засади формування і функціонування міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Автореф. канд.дис. – К., 1997.

112.     Развитие альтернативных форм разрешения правовых конфликтов / Под. ред. В.М. Немытиной. – Саратов, 1989. – С. 95.

113.     Развитие арбитражного законодательства, правил и практики. Кристер Содерлунд, юридическая фирма Винге. Стокгольм. Доклад на международной конференции 8-13 февраля 2003 г. Стокгольм, Швеция.

114.     Садиков О. Н. Коллизионные нормы в международном частном праве Советский ежегодник международного частного права. – М., 1983.

115.     Сатановська О.В. Законодавство України про підприємництво та міжнародне приватне право: проблеми гармонізації // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. — К., 1998. — С. 424-426.

116.     Сильченко Н.В., Толочко О.Н. Теоретические проблемы учения о нормах международного частного права // Государство и право. – 2000. - № 1. С. 53-39.

117.     Сліпачук Т. В.До питання про визнання й приведення у виконання рішень МКАС при ТПП України на території іноземних держав за місцем перебування відповідача. / Збірка коментованого законодавства. / Виконання судових рішень. –К.: Юстиніан. – 2002. – С. 460–478.

118.     Траспов Р.А. Международный коммерческий арбитраж: оговорка о публичном порядке как основание отказа в признании или приведении в исполнение иностранных арбитражных (третейских) решений // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. – №6. – С. 40-44.

119.     Фединяк Л. С. Підсудність цивільних спpав з "іноземним елементом": доктpина, законодавство та пpавозастосовча пpактика /Львів. деpж. ун-т ім. І. Фpанка. - Львів: Світ, 1998. – 47 с.

120.     Фединяк Г. Порівняльний метод і порівняльне правознавство у сфері міжнародного приватного права // Право України. – 2002. – № 7. – С.107–117.

121.     Фединяк Л. Норми Арбітражного процесуального кодексу України та інших актів про міжнародну договірну підсудність // Право України. – 1998. № 12. – С.108-109.

122.     Филиппов А. Исковая давность в международном частном праве: купля – продажа // Юрид. практика. – 1997. – № 11 (июнь). – С. 1.

123.     Фурса С. Я., Євтушенко О. Особливості приведення до виконання рішень іноземних судів і арбітражів // Підприємництво, господарство і право. 2003. – № 9. – С. 43–46.

124.     Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 976 с.

125.     Храбсков В.Г. О концепции «гражданско-правового характера отношений» в международном частном праве и неконторых дискусионных вопросах хозяйственного права // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 88-95.

126.     Цірат Г.А. Виконання іноземних арбітражних рішень. Автореф. канд. юрид. наук, Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка. - К, 2000. С. 5.

127.     Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х.

128.     Шимон С. І. Уніфікація цивільного і цивільно - процесуального законодавства України та міжнародне приватне право // Законодавство України та міжнародне право: (Проблеми гармонізації): Зб. наук. пр. – К., 1998. – Вип.4. – С. 30–240.

129.     Узагальнення Апеляційного суду м. Києва щодо скарг-клопотань про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України за 2001 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва за 2001 р.

Інтернет ресурси.


[1] Муранов А.И. Исполнение иностранных судебных решений: Компетенция российских судов. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2002. -136 с

[2] Кычкина Н. О содержании соглашения во внешнеэкономических контрактах // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 4. – С. 40-44

[3] Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 375 с

[4] Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 350 с.

[5] Нешатаева Т., Павлова Н. Иностранные предприниматели и международное частное право // Закон. – 1998. – № 7. – С. 34–35

[6] Ерпылев Н.Ю. Актуальные проблемы теории и практики международного гражданского процесса // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. – №11. – С.35-39

[7] Морозова Ю.Г. Многосторонние и двусторонние конвенции о правовой помощи» / Гражданин и предприниматель в российском и зарубежном суде: правовая помощь. –М.: Юристъ, 2002. – С.6

[8] Брюссельська конвенція 1968// http://zakon.rada.gov.ua

[9] Луганська конвенція про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень у відношенні цивільних і комерційних питань.

[10] Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року ( далі – Мінська Конвенція).

[11] Київська угода про порядок вирішення спорів, повязаних зі здійсненням господарської діяльності 1992// http://zakon.rada.gov.ua

[12] Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

[13] Європейська конвенція про зовнішньоторгівельний арбітраж 1961 // http://zakon.rada.gov.ua

[14] Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

[15] Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

[16] Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10 листопада 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua

[17] Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII від 4 лютого 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua

[18] Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 2996-XII від 5 лютого 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua

[19] Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-XII від 17 грудня 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua

[20] Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

[21] Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 471/96-ВР від 1 листопада 1997 р. // webmaster@rada.gov.ua

[22] Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом № 238-XIV від 05.11.98 р. // webmaster@rada.gov.ua

[23] Договору між СРСР та Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги від 23.02.1982р. webmaster@rada.gov.ua

[24] Договору між СРСР та Народною Республікою Болгарія про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 19.02.1975р. webmaster@rada.gov.ua

[25] Договору між СРСР та Соціалістичною Республікою В’єтнам про праовоу допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 10.12.1981р.webmaster@rada.gov.ua

[26] Договору СРСР та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від21.05.1981р. webmaster@rada.gov.ua

[27] Договору про взаємне надання правової допомоги між СРСР та Іракською Республікою від 22.06.1973р. webmaster@rada.gov.ua

[28] Договору між СРСР та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 19.01.1984р. webmaster@rada.gov.ua.

[29] Договору між СРСР та Туніською Республікою про праовоу допомогу в цивільних та кримінальних справах від 26.06.1984р. webmaster@rada.gov.ua

[30] Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 25.01.1979р. webmaster@rada.gov.ua

[31] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с. 321

[32] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.425-426

[33] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.387

[34] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х,с 433

[35] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.428

[36] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.423

[37] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.11

[38] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.12

[39] Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 – С.Х с.284

[40] Шах Х. Международное гражданское процессуальное право: Учебник. /Пер. с нем. –М.: БЕК, 2001. – с. 100

[41] Лехтинен Л. Гражданские процессы России и Финляндии и международное исполнение решений по гражданским делам. Хельсинки: Министерство юстиции. 2003. –47-52 с.

[42] Васильев С. История становления арбитражных судов в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 3. – С.40

[43] Лебедев С.Н. Регламент международного арбитража: английская модель // Сов. государство и право. – 1991. – № 5. – С. 12

[44] Афанасьев С.Ф. Особенности третейского судопроизводства в Англии // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы научно-практической конференции. – Саратов, 2003. – С. 79

[45] Афанасьев С.Ф. Особенности третейского судопроизводства в Англии // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы научно-практической конференции. – Саратов, 2003. – С. 79

[46] Развитие арбитражного законодательства, правил и практики. Кристер Содерлунд, юридическая фирма Винге. Стокгольм. Доклад на международной конференции 8-13 февраля 2003 г. Стокгольм, Швеция

[47] Гражданский кодекс Квебека: Современное зарубежное и международное частное право /Исследовательский центр частного права. // Пер. Г.Е. Авилов, М.В. Боряк, Д.А. Гришин и др. – М.: Статут. – 1999. - 472 с

[48] Коссак В. Проблеми взаємного визнання і виконання рішень юрисдикційних органів України і ФРН // Право України. – 2000. – № 10. – С.118-119

[49] Київська угода про порядок вирішення спорів, повязаних зі здійсненням господарської діяльності 1992// http://zakon.rada.gov.ua

[50] Фединяк Л. Норми Арбітражного процесуального кодексу України та інших актів про міжнародну договірну підсудність // Право України. – 1998. – № 12. – С.108-109

[51] Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь. Об исполнении решений иностранных судов, а также международных арбитражных судов. Письмо № 03–25/771 от 16 апреля 2002 г. // www.court.by

[52] Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

[53] Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10 листопада 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua

[54] Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом № 238-XIV від 05.11.98 р. // webmaster@rada.gov.ua

[55] Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII від 4 лютого 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua

[56] Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

[57] Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-XII від 17 грудня 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua

[58] Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

[59] Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

[60] Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 2996-XII від 5 лютого 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua

[61]Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 471/96-ВР від 1 листопада 1997 р. // webmaster@rada.gov.ua

[62] Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь. Об исполнении решений иностранных судов, а также международных арбитражных судов. Письмо № 03–25/771 от 16 апреля 2002 г. // www.court.by

[63] Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // webmaster@rada.gov.ua

[64] Коссак В. Проблеми взаємного визнання і виконання рішень юрисдикційних органів України і ФРН // Право України. – 2000. – № 10. – С.116

[65] Траспов Р.А. Международный коммерческий арбитраж: оговорка о публичном порядке как основание отказа в признании или приведении в исполнение иностранных арбитражных (третейских) решений // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. – №6. – С. 40

[66] Траспов Р.А. Международный коммерческий арбитраж: оговорка о публичном порядке как основание отказа в признании или приведении в исполнение иностранных арбитражных (третейских) решений // Арбитражный и гражданский процесс. – 2003. – №6. – С. 40

[67] Розенберг М.Г. Принципы международных коммерческих договоров (принципы УНИДРУА (UNIDROIT): Контракт международной купли-продажи. Современная практика заключения. Разрешение споров.- М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 431-463

[68] Штефан М.Й. Цивільний процес: Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти – К.: Ін Юре, 1997. – 608 с

[69] Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. –  611

[70] Ухвала Судової Колегії в Цивільних Справах Верховного Суду України від 20 грудня 2000 р. та від 27 грудня 2000 р. //webmaster@rada.gov.ua

[71] Фурса С. Я., Євтушенко О. Особливості приведення до виконання рішень іноземних судів і арбітражів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 43–46

[72] Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. - С.5

[73] Бородин С. В., Кудрявцев И. Н. О судебной власти в России // Государство и право. 2001. – № 10. – С. 21-27

[74] Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. - С.5

[75] Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. – 2002. – № 3. - С.5

[76] Цірат Г.А. Виконання іноземних арбітражних рішень. Автореф. канд. юрид. наук, Інститут міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка. - К, 2000. - С. 5

[77] Бейкер и Макензи»: Международный коммерческий арбитраж Государства Центральной и Восточной Европы и СНГ: Учебно-практическое пособие / Асадов А., Булекбаев Н., Джавелидзе Р. и др. - М.: БЕК, 2001 c. 411, 396, 382

[78] www.mfa.gov.ua

[79] Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // webmaster@rada.gov.ua

[80] Узагальнення Апеляційного суду м. Києва щодо скарг-клопотань про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України за 2001 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва за 2001 р

[81] Кай Хобер. Манхаймер Свартлинг. Окончательность и приведение в исполнение арбитражных решений, // Материалы совместного украинско-шведского семинара «Международный коммерческий арбитраж». – К., 1997

[82] Аболонин Г.О. Групповые иски. – М.: НОРМА, 2001. – 256 с

[83] Бейкер и Макензи»: Международный коммерческий арбитраж Государства Центральной и Восточной Европы и СНГ: Учебно-практическое пособие / Асадов А., Булекбаев Н., Джавелидзе Р. и др. - М.: БЕК, 2001. -516 с

[84] Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 // webmaster@rada.gov.ua

[85] Сліпачук Т. В.До питання про визнання й приведення у виконання рішень МКАС при ТПП України на території іноземних держав за місцем перебування відповідача. / Збірка коментованого законодавства. / Виконання судових рішень. –К.: Юстиніан. – 2002. – С.19-20


Информация о работе «Визнання та виконання рішень іноземних судів»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 266304
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
37086
0
0

... Нью-Йоркської Конвенції. 4) Двосторонні договори України. Надання дозволу на примусове виконання рішення. Таким чином, з’ясувавши питання наявності підстав для визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні, сторона (стягувач) подає клопотання про надання дозволу на примусове виконання такого рішення. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на підстав ...

Скачать
24496
0
0

... -який спір, що виник з цього договору або у зв'язку з ним, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Сторони згодні з тим, що у процесі розгляду та вирішення спору буде застосовуватись Регламент міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України». Сторонам також нагадується ...

Скачать
30317
0
0

... України «Про міжнародний комерційний арбітраж», норми якого поряд із закріпленням загального правила вказують також стадію процесу, на якій може і повинен бути заявлений відвід державному суду з непідсудності. Положення Європейської конвенції на відміну від інших нормативних актів з міжнародного комерційного арбітражу передбачають також і процесуальні наслідки пропуску тією чи іншою стороною ...

Скачать
86511
0
0

... ію у цій справі. Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви можуть бути оскаржені.   1.2 Поняття та види підсудності цивільних справ Підсудність як історичне явище слід розглядати в нерозривному зв’язку із тими конкретно-історичними умовами, в яких вона функціонує, враховуючи економічні, соціально-політичні зміни в суспі ...

0 комментариев


Наверх