Шляхи реалізації Конституції України

1.         Шляхи реалізації Конституції України.

 

1.1      Реалізація Конституції в законодавчій діяльності.

Конституція України є надзвичайно важливим політико-правовим документом, адже вона зафіксувала відповідний стан розвитку нашої держави і суспільства, їх правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного характеру. Вона э своєрідним ядром національної правової систем та національного законодавства, де діє близько двох тисяч законів, сорока шести тисяч підзаконних нормативних актів, які охоплюють досить широкий спектр суспільних відносин. Тому безперечно, прийняття Конституції, є важливим кроком для подальшого, більш системного розвитку законодавства. Адже Конституція є основним законом країни, на якому базуються усі інші нормативно-правові акти Української держави.

Для розкриття суті реалізації Конституції України в законодавчій діяльності можна визначити основні принципи, за якими приймаються Закони України та цілі їх прийняття.

Основою реалізації Конституції України в законодавчій діяльності є те, що усі закони України побудова на Конституції України та відповідно до неї, і жодне їх положення не може суперечити їй. Тобто вона є «підґрунтям нормативно-правового масиву законодавчих актів з урахуванням ієрархічного, галузевого та інших аспектів»[4]. Цей принцип закріплений в статті 8 Конституції України, в якій сказано, що «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй»[5].

Взагалі, розробка і прийняття будь-якого закону обумовлюються соціальними чинниками. Так для прикладу можна взяти будь-який нормативно правовий акт держави. Наприклад, Регламент Верховної Ради України. Він приймається у зв’язку з функціонування Верховної Ради України. Регламент Верховної Ради України визначає основні процедури, що здійснюються Верховною Радою України, у тому числі і законодавчу, але в свою чергу цей Регламент базується на Конституції України, так як саме в Конституції України визначені основні функції Верховної Ради України (стаття 85 Конституції), вона сама визначена єдиним законодавчим органом держави (стаття 75 Конституції) тощо.

Вагоме значення для розвитку законодавства України на основі Конституції України має прийняття нових кодексів: цивільного, господарського, кримінального, сімейного, бюджетного, процесуальних кодексів тощо.

«Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів (стаття 9), оскільки ратифікуючи той чи інший договір Верховна Рада України збагачує національне законодавство»[6].

Також характерною рисою реалізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що закони України доповнюють та деталізують положення Конституції. Так, розділ VIII Конституції України говорить про правосуддя, визначає його засади. А закони України «Про судоустрій», «Про статус суддів» та інші конкретно розписують «основні правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою»[7]. Втім ці закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють це питання, не можуть виходити за межі, визначені в Конституції України.

Також можна зазначити, що при прийнятті закону Верховна Рада України також керується Конституцією України, у якій зазначено, що верховна рада може приймати закони, постанови та інші нормативно правові акти (стаття 91 Конституції). Тобто прийняття законів відноситься до повноважень Верховної Ради.

Саме прийняття законів є реалізацією принципу верховенства закону, адже саме на основі та у їх межах діють всі інші державні та суспільні організації.

Так, можна сказати, що реалізація Конституції у законодавчій діяльності здійснюється у таких формах:

-           прийняття законів на основі Конституції України, та за визначеною процедурою;

-           недопустимість суперечностей між Конституцією та законами (стаття 8).

-           прийняті закони регламентують та уточнюють основні засади діяльності об’єкту, з приводу якого був прийнятий закон;

-           Сам процес прийняття закону є реалізацією Конституції.

Проте необхідно зазначити, що ефективність же законодавчого процесу залежить не лише від Конституції України, а й від багатьох інших чинників, наприклад, від її наукового забезпечення, участі людей у цій діяльності тощо. Саме ця участь народу також є реалізацією розділу ІІІ Конституції про «вибори та референдуми», адже через прийняття участі у референдумі народ сам безпосередньо приймає участь у законотворчій діяльності та у законодавчому процесі.

1.2      Застосування Конституції України судами України.

Реалізація Конституції судами України здійснюється різними способами, але основними з них є реалізація норм за допомогою розгляду справ, щодо захисту порушених прав та свобод особи або держави (реалізація статті 8 та статті 55 Конституції України), а також при тлумаченні Конституції (реалізація норми статті 57 та 150).

«Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується».[8]

Положення про пряму дію норм Конституції має особливе значення для судової діяльності, оскільки на підставі цього кожен може звернутися за допомогою до суду посилаючись лише на норми Конституції України. А також це положення діє для судів у тому сенсі, що вони у своїй діяльності мають безпосередньо керуватися цими нормами, навіть за наявності закону, який би заперечував їх.

Суди в Україні складаються з двох ланок: судів загальної юрисдикції та конституційної юрисдикції. Перші з них представлені системою судів, що формується відповідно до законів та Конституції України, а єдиним органом конституційної юрисдикції є конституційний суд України. Але незважаючи на таке розмежування вони діють на основі законів України та Конституції України, і здійснюючи свої повноваження застосовують Конституцію таким чином:

 - Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України;

 - вироки суду виносяться на основі положень, які охарактеризовують основні засади діяльності суду;

 - громадяни та інші особи звертаються до суду за захист ом своїх порушених конституційних прав та свобод посилаючись на норми України;

 - суди загальної юрисдикції в межах своєї компетенції дають роз’яснення Конституції;

 - суди у своїй діяльності керуються Конституцією та іншими законами, які прийняті на її основі тощо.

Що ж до труднощів, які виникають при використанні та реалізації Конституції Судами України, пов’язані з декількома моментами. Одним з них є різний ступінь конкретизації норм основного закону держави. взагалі, норми конституції відрізняються від норм звичайного закону тим, що вони є більш юридично насиченими, зі значною щільністю юридичного змісту, що і дає підстави для різної інтерпретації норм різними органами чи особами.

Саме для усунення цієї проблеми створений та функціонує суд України, що у своїй діяльності керується розділом ХІІ Конституції України, законом «про Конституційний Суд України» та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 147 Конституції зазначає, що «Конституційний суд є єдиним органом Конституційної юрисдикції в Україні»[9]. А пункт 2 статті 150 говорить про те, що Конституційний суд дає офіційне тлумачення Конституції України. Також він може перевіряти відповідність різних актів органів державної влади Конституції України.

Що ж до судів загальної юрисдикції, то відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначається, що так як Конституція має найвищу юридичну силу а її норми є нормами прямої дії, суди можуть в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, а судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Слід зауважити, що реалізація Конституції Судами знаходиться на незадовільному рівні. Це відображується у винесенні незаконних і необґрунтованих судових рішень. Ці порушення у багатьох випадках відбуваються через те, що суди невірно трактують положення Конституції і переносять їх на ті правовідносини, яких вона не регулює.

Ця проблема переходить в іншу – це відсутність ґрунтовних наукових досліджень питань проблем реалізації конституції як судами, так і іншими органами державної влади та в інших сферах життя суспільства.

Виходячи з усього вище сказаного можна зробити висновок, що для подолання перешкод у реалізації Конституції України судами необхідно створити чітку систему законодавства, виробити чітке тлумачення норм Конституції для їх однозначного та точного застосування, розробити наукові аспекти питання реалізації конституції судами України а також створити інші необхідні умови для її реалізації.

Отже, реалізація конституційних норм судами України є ще одним аспектом поняття реалізації основного закону держави, який потребує подальшої розробки та вивчення.

1.3Реалізація Конституції в повсякденному житті.

Прийняття Конституції України зумовила виникнення абсолютно нових суспільних відносин та внесло суттєві зміни в існуючі. Це, у свою чергу, вимагає змін у правовому регулюванні суспільних відносин, ще глибшого проникнення прав у суспільне і державне життя.

У повсякденному житті Конституція України реалізується головним чином через правовий зв'язок держави та населення, тобто через їх взаємні права та обов’язки. Основні з цих прав, свобод та обов’язків виписані в розділі ІІ Конституції України, але згідно зі статтею 22 вони не є вичерпними та їх зміст не може бути звуженим.

Держава для реалізації конституції в повсякденному житті створила відповідні органи, чим започаткували розвиток України як самостійної, соціальної, правової держави (стаття 1 Конституції), а також створила умови для розвитку Української нації (стаття 11 Конституції). Цими органами є : суди, місцеве самоврядування, державні адміністрації тощо.

Населення реалізує Конституцію України користуючись своїми основними правами та виконуючи обов’язки перед Українською державою.

Так, згідно статті 27, «кожен невід’ємне має право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини»[10]. Для захисту цього права особа, при його порушенні звертається до суду, який створений державою з цією метою, і суд призначає відповідальність за порушення цього права.

Стаття 36 Конституції України гарантує свободу об’єднання в політичні партії. Ця норма реалізується тим, що прийнятий закон «Про політичні партії», який регламентує порядок та умови створення політичної партії. А громадяни, вступаючи у політичні партії реалізують своє право на здійснення безпосередньо через органи державної влади управління державою (стаття 5), право брати участь в управлінні державними справами (стаття 38) та право бути обраним (стаття 38).

Статті 43, 44 та 45 передбачають право на працю, відпочинок та страйк. Так, право на працю здійснюється при вільному виборі виду та місця роботи. З іншого боку, роботодавець забезпечує гідні умови праці та відпочинку, адже при незадоволеності робітників вони реалізують своє право на страйк.

Право на відпочинок реалізується державою, коли вона закріпила його у трудовому законодавстві, визначила строки відпочинку, тривалість робочого часу, святкові дні тощо. Громадяни ж реалізують це право безперешкодно використовуючи час відпочинку на свій розсуд.

Інше право – право на житло. Це право здійснюється як державою так і громадянами України та іншими особами, які проживають на її території держави. з боку держави воно реалізується у тому, що вона надає соціальне житло, а також створює умови для будування громадянами собі житла, та будування такого житла для людей, яке потім придбається ними. Таким чином це право реалізується громадянами при придбанні житла або при будуванні його.

Інше право, це право людини обирати та бути обраними. Право обирати зазначене в Розділі ІІІ Конституції України «Вибори. Референдуми», де воно визначене як безпосередня демократія. Це право здійснюється під час виборів та референдумів, виражаючи свою волю під час голосування. Це право також виражається у можливості бути обраним. Воно регулюється Конституцією України – розділом ІV та V; Законом України «Про вибори президента», Законом України «Про вибори народних депутатів України», Законом України про вибори народних депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міських, селищних, сільських голів.

Інші права також зазначені в Конституції і реалізуються громадянами у повсякденному житті громадянами, при здійсненні правочинів та повсякденних справ.

Що ж до обов’язків, які зазначені в статтях 65, 66, 67, 68 Конституції України. Цими обов’язками є: захист Вітчизни, сплата податків, дотримання Конституції та законів, не заподіяння шкоди природі. Ці обов’язки здійснюються на вимогу держави і мають виконуватись неухильно.

Проте не можна говорити, що всі права та обов’язки та права, які визначені в Конституції виконуються беззаперечно. При їх виконанні існують проблеми як з боку держави так і з боку суспільства. З боку держави не виконуються певні обов’язки щодо забезпечення виконання прав особи, а суспільство не виконує свої обов’язки. Наприклад, щодо сплати податку або дотримання Конституції та інших законів держави. Тож для того щоб повністю реалізувати положення конституції необхідно забезпечити умови для ї реалізації, підготувати суспільство до вимог, що поставить перед ним держава при реалізації Конституції, для реалізації їх взаємних прав свобод та обов’язків.

Досвід зарубіжних країн показує, що найефективніше ця взаємодія відбувається між правовою державою та громадянським суспільством. Тобто такою державою, яка створена для суспільства, для захисту його інтересів прав та свобод; і такого суспільства, яке здатне ефективно взаємодіяти з органами державної влади, впливати на їх рішення, здійснювати покладені на нього державою функції.

В Українській державі норми, які регулюють розвиток цих явищ закладені в Конституції, але не практиці ще майже не реалізуються через знову ж таки неготовність влади віддати свої певні повноваження народу, та неготовність суспільства прийняти та виконувати ці повноваження, впливати на рішення державної влади.

2.Суть реалізації Конституції України;

 

2.1Механізм та форми реалізації Конституції України;

Як вже зазначалося, реалізація Конституції – це втілення на практиці закладених у ній демократичних цінностей. Цей процес здійснюється за допомогою механізму та форм реалізації Конституції.

«Механізм реалізації конституційних норм — це сукупність правових і інституційних елементів, з допомогою яких забезпечується на практиці втілення конституційних приписів».[11]

Цей механізм реалізації Конституції залежить не лише від юридичних засобів, за допомогою яких він діє. Він також має враховувати рівень політичної свідомості, культури населення; історію розвитку держави, настрої в суспільстві та інші чинники, які формуються серед населення держави. без врахування перекислених факторів механізм не буде дієвим, адже не можна втілити норму конституції в життя населення, якщо ця норма не відповідає дійсності, яка склалася в суспільстві. Важливим елементом механізму реалізації Конституції є державні структури, які забезпечують дотримання конституційних приписів.

За формою реалізація Конституції – це додержання всіх її положень, принципів і норм всіма органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими особами та громадянами; забезпечення повної реалізації прав та свобод людини і громадянина; незалежне застосування положень Конституції при здійсненні своїх функцій і повноважень органами державної влади шляхом прийняття законів, актів Президента, Актів Уряду тощо.

Отже, основними формами реалізації конституції України є: додержання, використання, виконання і застосування. Кожне з цих поняттями розглянемо нижче.

Так, дотримання конституційних норм – це така форма реалізації, за якої суб’єкти державно-правових відносин утримуються від вчинення дій, що суперечать нормам Конституції. Ця форма притаманна як державним інститутам, так і населенню. За приклад пасивної поведінки можна привести статтю 68 конституції України, в якій говориться, що «кожен має неухильно додержуватись конституції та законів України…»[12].

Другою формою реалізації конституції є виконання конституційних норм – тобто це активна поведінка суб'єктів правовідносин, яка випливає із конституційних приписів. В Конституції України встановлені такі способи виконання норм:

-           Суб’єкти права мають виконувати положення конституції та законів України;

-           Держава зобов’язана виконувати міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України

-           Громадяни повинні виконувати свої обов’язки.

Така форма реалізації Конституції притаманна як суспільству так і державі, її уповноваженим органам.

Третьою формою реалізації є застосування конституційних норм – це така владна організуюча діяльність державних та інших органів, осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав і обов’язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Цей вид реалізації притаманний виключно державним органам влади та особам, які представляють ці органи.

Для застосування характерна така ознака як використання статті 8 Конституції, у якій сказано, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто, це означає, що немає сенсу звертатися до інших законів для реалізації певного положення Конституції.

І, насамкінець, останньою формою реалізації конституційних приписів є їх використання. Використання – це форма реалізації конституційних норм уповноваженими суб’єктами шляхом наданих їм прав у вигляді дозволу або правомочностей. Прикладом використання конституційних норм можуть бути реалізація права на освіту, на працю, на відпочинок використовуючи відповідні статті Конституції.

Всі ці чотири форми реалізації конституції повинні застосовуватись, та ефективно взаємодіяти між собою для повної та всебічної реалізації основного закону держави.