МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра морського права

Курсова робота

правовий стан вільних та рабів у античній державі

Одеса-2010


ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ ЯК ОСНОВНОГО ДЖЕРЕЛА ПРАВА УКРАЇНИ

ГЛАВА 2. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ В АНТИЧНІЙ ГРЕЦІЇ

2.1 Правове становище громадян

2.2 Правове становище метеків та іноземців

2.3 Правове становище рабів

ГЛАВА 3. правове становище населення в стародавньому римі

3.1 Правове становище римських громадян

3.2 Правове становище х осіб, які не були громадянами Риму. Латини та перегрини

3.3 Правове становище рабів та наближених до них категорій населення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ


Вступ

 

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. Цивілізація Стародавньої Греції та Риму, або антична цивілізація, без сумніву є одними з найвизначніших та наймогутніших цивілізацій за всю історію людства. Це були провідні держави тогочасного світу, не тільки за військовою силою, але й за суспільним розвитком. Батьківщиною славнозвісної демократії є саме Стародавня Греція, а сьогоднішній системі права та юриспруденції в цілому ми завдячуємо Римській державі. Їхній внесок у суспільно-політичну науку та розвиток людства взагалі важко переоцінити.

Враховуючи вищезазначене, не аби яке здивування викликає той факт, що обидві держави весь час свого існування мали рабовласницький лад. Саме цей факт визначає поділ суспільств Греції та Риму на дві принципово різні за статусом групи – вільних людей, та невільників (рабів), між якими існувала нездоланна прірва, набагато ширша, ніж між сучасними бідними та багатими верствами населення.

Детальне дослідження суспільного ладу античних держав та правового статусу кожної соціальної групи представляє для мене не аби який інтерес, саме тому я обрав цю тему роботи.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є дослідження суспільного ладу античних держав та кожної соціальної групи окремо.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні задачі роботи: надати загальну характеристику розвитку античних держав, дослідити правовий статус кожної соціальної групи у Стародавній Греції та Стародавньому Римі.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є правовий статус вільних та невільних верств населення Стародавньої Греції та Риму.

Предметом дослідження є рабовласницький стрій античних держав, правовий статус громадян, метеків та рабів у Стародавній Греції та правовий статус громадян, латинів, перегринів, рабів та колонів у Стародавньому Римі.

Методи дослідження. Враховуючи історично-правовий ухил теми даної роботи, основним методом для написання слугував історичний. Завдяки йому я дослідив історію становлення античних держав, а також дослідив історичні джерела, в яких було закріплено правовий статус кожної групи населення. Методом класифікації я поділив кожне суспільство, що розглядається, на певні соціальні групи, які досліджувались завдяки аналітичному методу. Провідне місце посідає метод вивчення монографічних публікацій, адже саме з них я здобув найбільше інформації, яка допомогла мені описати правове положення кожної групи населення в античних державах.

Аналіз використаних джерел та літератури. Джерелом дослідження правового статусу римських громадян для мене слугували Закони ХІІ таблиць та Дигести Юстиніана. При написанні роботи використовувалася переважно історична література. Зокрема варто відмітити монографії таких істориків, як Глиняний В.В., Борисович М.М та Немировський А.А. Досліджуючи суспільство Стародавнього Риму, я звертався перш за все до монографій з римського приватного права. Найістотнішу кількість інформації я здобув з посібників таких провідних дослідників римського права, як Яковлев В.Н та Підопригора А.А

Обґрунтування структури роботи. Оскільки перш ніж характеризувати правове положення кожної з досліджуваних груп населення, варто надати загальну характеристику античній державі, зокрема розкрити її рабовласницьку сутність. Цьому і присвячено першу главу роботи. Наступні дві глави поділено між двома античними державами, суспільства яких є об’єктом даного дослідження – це Стародавня Греція, якій присвячено другу главу, та Стародавній Рим, суспільство якого розглядається у третій главі. Кожна з цих глав поділена на підрозділи для того, щоб надати окрему характеристику правового положення кожній категорії населення.


ГЛАВА 1. характеристика державного ладу античних держав

Перші на території Європи політичні товариства склалися в країнах Середземномор'я в II - I тис. до н. е.. Вони, в першу чергу цивілізацію Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, поклали початок всієї державної і правової історії Європи, передавши традиції своєї політичної і правової культури інших народів і часів, які виросли на ґрунті особливого античного світу.

Античне суспільство і антична державність представляли новий, порівняно з Давнім Сходом, етап загальної людської історії. Їх новизна була пов'язана з глибокими особливостями суспільно-юридичного побуту і всього соціально-культурного устрою європейських народів. Античне суспільство, принаймні в період свого розквіту, було суспільством вираженою індивідуальної власності і рабовласницького укладу господарства. Засновані на цих особливості історичного розвитку Європи риси політичного побуту та правової культури також були відзначені високим ступенем своєрідності юридичних форм [7, 131].

Античне суспільство і античні цивілізації склалися на берегах Середземного моря, яке в перші століття особливо стимулювало економічні зусилля народів, їх зв'язки з іншими землями. Подібно до того як давньосхідні товариства були цивілізаціями великих річок, античний світ був морський цивілізацією, з раннього часу пов'язаної військово-торговельними відносинами. Значно більш розвиненими тут були грошове господарство і фінансові зв'язки. Значно більшу роль у творенні державності античного світу зіграли фінансові системи та військова політика.

Античні держави майже з самого початку свого утворення стали прагнути вийти за межі первинних областей проживання заснували їх народів. Розвиток державних форм тут проходило на тлі колонізації - спочатку військово-торговельної, потім чисто завойовницької - інших областей Європи, Африки, Малої Азії. Імперська політика становила істотний чинник діяльності влади. У результаті найбільші античні держави розвинулися у значні імперії - в період свого історичного заходу воістину світового масштабу (імперія Олександра Македонського, Римська імперія). Тут були вперше у світовій історії вироблені адміністративні і правові форми взаємини метрополії і колоній, принципи управління територіями в масштабі континентів.

Завдяки особливостям соціальних відносин свого часу, антична держава склало особливий тип державності, більш високий, ніж давньосхідної. Це держава в головному було побудовано на принципах народовладдя і громадянської свободи, з'єднаних з особливим общинно-полісних політичним устроєм. Залишаючись державністю обраних, античний поліс надав історії приклад більш високого ступеня залученості громадян у політичну і правову систему, ніж це було на Стародавньому Сході.

У своєму становленні і розвитку антична державність пройшла деякі історичні етапи. Формування держави відбувалося у формі примітивних монархій або олігархічно-родового ладу, в якому кланові відносини об'єднувалися з перевагами великої земельної власності. Розквіт античної державності приніс з собою народовладдя у формі демократичної республіки або особливої монархії. Вінцем історичного руху античної державності стало оформлення особливої напіввійськової, бюрократичної монархії, яка стане взірцем політичних форм більшості європейських і азіатських народів у подальшій історії [7, 136].

В античну епоху умовний центр світової історії перемістився до Європи. Вона стала в економічному, соціальному і культурному відношенні більш розвиненою, ніж решта світу. Тут стали вироблятися політичні і юридичні форми, які визначають світовий розвиток, у тому числі і шляхом прямого культурного і політичного впливу. Особлива роль належить тут системі римського права. Воно стало основою для подальшого становлення і розвитку більшості систем світового правового устрою, вплинула на формування перших правових принципів міжнародних взаємин, взагалі всього сучасного юридичного мислення.

Рабовласницьке суспільство досягло більш високого рівня розвитку саме у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство прийнято називати античним. В цих країнах у надзвичайно великих темпах розвивалась і застосовувалась рабська праця і рабство набуло форм класичного, всеохоплюючого явища, особливо у виробничий сфері. Рабство в античних державах стало основою всієї системи виробництва і виробничих відносин [9, 95].

Економічну основу рабовласницького держави складала приватна власність рабовласників на засоби виробництва і рабів. В умовах рабовласницького ладу вперше в історії розвитку людства в найбільш різкій й оголеною формі проявляється економічний, політичний і соціальний нерівність різних класів і верств суспільства, повне, практично нічим не обмежена панування одного класу - рабовласників і повне безправ'я іншого класу - рабів. На всіх стадіях розвитку рабовласницького держави раби постійно залишалися на положенні речей, що "говорять знарядь" і розглядалися не інакше, як виробники матеріальних і інших благ. Раб, за загальним визнанням, не продавав свою працю рабовласнику, також як віл не продавав своєї роботи селянинові. Він раз і назавжди, разом зі своєю працею був проданий свого пана.

Основними способами встановлення рабства були такі, як захоплення мирних жителів чужих територій і військовополонених з метою перетворення їх на рабів, продаж вільних людей або громадян у рабство за борги, звернення до рабів за скоєння державних або інших тяжких злочинів, та ін

Рабовласники і раби становили основу рабовласницького суспільства, були основними, але аж ніяк не вичерпними елементами соціальної структури даного суспільства, класами. Поряд з ними на протязі всієї історії існування рабовласницького ладу зустрічалися різні, так звані неосновні класи та соціальні групи. Вільні і напіввільні верстви рабовласницького суспільства, зокрема, ремісники і дрібні землевласники постійно розорялися і поневолювали великими землевласниками і лихварями. Їх відносно дорога праця часто витіснявся набагато дешевшою і більш поширеною працею рабів. Будучи відірваними від землі і своїх традиційних засобів виробництва вони, як правило, поповнювали фактично безправні і дуже численні, особливо в рабовласницькому Римі й Афінах, ряди люмпен-пролетаріату. Незважаючи на те, що положення вільних і напіввільних шарів рабовласницького суспільства значною мірою відрізнялося від становища рабів, вони разом з рабами піддавалися жорстокій експлуатації з боку рабовласників і придушувалися рабовласницькою державою. Найбільш яскраво це виявлялося, наприклад, по відношенню до такої категорії вільних людей Римської імперії, як перегринів, до складу яких входили жителі провінцій Риму, які не отримали римського громадянства, і римські громадяни, які зазнали висилку за скоєння злочинів, а також по відношенню до колони, складався здебільшого з формально напіввільних, але фактично міцно прив'язаних до орендованих ними земельних ділянках, закабалення селян. Ні на першу, ні на другу соціальні групи повною мірою не поширювалося споконвічне римське право. Особливо важким було становище колонів, які були прикріплені до землі і могли бути продані разом зі своєю діялянкою. Вони не були рабами, але і не вважалися вільними [9, 185].

Рабовласницьке держава при цьому, будучи за своєю соціально-класової суті організацією класу рабовласників, однією з найважливіших ланок механізму влади даного класу використовувало всі наявні в його розпорядженні засоби для оформлення і зміцнення економічного базису рабовласницького суспільства, для забезпечення стійкості та захисту рабовласницького суспільно-політичного ладу , для утримання панування рабовласників над рабами, для приборкання і придушення вільної бідноти і рабів. Внутрішні і зовнішні функції здійснювалися за допомогою спеціально створених для цього органів, що становлять державний апарат або механізм рабовласницької держави. Складовими частинами цього механізму були: армія, поліція, судові органи, органи державної влади, адміністративний та управлінський апарат. Вся рабовласницька державна машина була покликана забезпечити безроздільне панування та експлуатацію однією частиною суспільства - класом рабовласників другий - вільних незаможних і рабів, закріпити та забезпечити охорону існуючого суспільно-політичного й економічного устрою, приватної власності на найважливіші засоби виробництва і рабів, служити засобом витіснення і відсторонення вільних і напіввільних верств населення від участі в політичному житті суспільства, у вирішенні державних та громадських справ. Головну роль у процесі вирішення найбільш важливих завдань, що стоять перед рабовласницькою державою, грали армія, поліція, флот та інші озброєні формування панівного класу. Вони складали основу рабовласницького державного механізму і виступали в якості найважливіших засобів захоплення і підкорення інших народів, захисту своєї території від нападу ззовні, а також як знаряддя придушення і гноблення вільних незаможних і рабів [10, 147].

Не менш важливою структурною одиницею механізму рабовласницької держави античності було право. Правове обґрунтування такого пригніченого положення рабів та обмежено правоздатних верств населення було необхідним для стабілізації існуючого устрою та усунення цих верств від будь-яких можливостей здобути повну правоздатність. Античні правотворці виробили аксіоматичне твердження, що раб не може бути суб’єктом правовідносин – він є лише річчю. І хоча з плином часу позиція правотворців щодо положення рабів та обмежено правоздатних верств населення змінювалася у кращий бік, все одно до останніх років існування античних держав влада не наважалися ліквідувати рабовласницький лад.


ГЛАВА 2. правове становище населення в стародавній греції

 


Информация о работе «Правовий стан вільних та рабів у античній державі»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 56127
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
73055
0
0

... , що в силу розвитку самого процесу виробництва система такої експлуатації досить скоро вичерпала свої виробничі можливості і повинна була змінитися іншою системою.2. Повстання рабів у рабовласницькому Римі 2.1 Сицилійське повстання рабів У II ст. до н.е. в соціально-економічному житті Римської держави відбуваються великі зміни. Війни стають майже постійним явищем, які сприяють розширенню ...

Скачать
53375
0
0

... ішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну системи. 1.4 Шляхи виникнення держави Держава у різних народів формувалась неоднаково. Наприклад, класично у Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникла держава. У Стародавньому Римі особливості виникнення держави характеризувалися боротьбою патриціїв (родової знаті) і плебеїв (прийшлого населення). У ...

Скачать
29689
0
0

... . Воно набувалося: а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки (щодо цього у різні періоди Римської держави різним було й правове становище дитини); б) звільненням римським громадянином свого раба; в) усиновленням (удочерінням) римським громадянином чужоземця; г) наданням державою громадянства цілим общинам чи окремим особам. Громадянство втрачалося: а) якщо ...

Скачать
29844
0
0

... питання логіки, логічних форм, правильного мислення, а також проблема соціального устрою, держави, права, управління, етики, естетики, риторики тощо (Платон, Арістотель та ін.). В античній філософії значне місце посідала філософсько-правова проблематика, що відбивала політичні, соціальні, етичні зміни, які відбувалися на той час у суспільстві. Безліч сильних і квітучих грецьких міст-полісів об’є ...

0 комментариев


Наверх