Реєстрація безробітних;

8.   реєстрація безробітних;

9.   участь у підготовці перспективних і поточнихдержавних і територіальних програм зайнятості тазаходів щодо соціальної захищеності різних груп на­селення від безробіття.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбачених на ці цілі .[3]

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.

Діяльність Державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами , які звернулися до неї за допомогою , та підприємствами , установами, організаціями.

Крім Державної служби зайнятості посередницьку діяльність у працевлаштуванні здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності .

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги , пов’язані з профорієнтацією населення , посередництвом у працевлаштуванні громадянам в Україні та за кордоном , лише на підставі дозволу ( ліцензії ) , який видається Державним центром зайнятості . При наданні зазначених послуг без такого дозволу державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької діяльності штраф у 50 – кратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожну особу , якій надавалися такі послуги , та припиняє цей вид діяльності .

Створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників профспілок, органів державного управління, власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.

Порядок формування координаційних комітетів і організація їх роботи визначаються представленими в них сторонами.

Професійні спілки також беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються генеральною, галузевими, регіональними угодами та колективними договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України. Професійні спілки, власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення , мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів , пов’язаних з вивільненням працівників . [4]

IV. Порядок проведення працевлаштування громадян

 

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості . Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл про дукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл угодою про розподіл продукції , здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

 У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю.

Працевлаштування громадян за сприяння Дер­жавної служби зайнятості населення починається зі звернення громадян до цієї служби . В результаті звернення громадянина до служби зайня­тості між ними виникають правовідносини, що пород­жують певні права і обов'язки обох сторін, наслідком яких є конкретні дії по підшуканню підходящої роботи.

До Державної служби зайнятості мають право зверта­тися за безплатним сприянням у працевлаштуванні всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Громадяни, які звернулись до служби зайнятості , мають право на отримання відповідної інформації, а та­кож консультації щодо професійної орієнтації.

 Незайняті громадяни (в тому числі особи, які доглядають за інвалідом І гру­пи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закла­ду потребує постійного стороннього догляду), інвалі­ди та пенсіонери, які звертаються до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлашту­ванні, підлягають реєстрації у цій службі.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до Державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється Дер­жавною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно про­живають в Україні, — тільки за наявності постійної прописки. У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ із зазначенням місця постійного проживання (реєстрації) особи, якщо паспорт пере­буває в органах внутрішніх справ на оформленні, переоформленні, а також свідоцтва про народження та довідки з житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із зазначенням місця проживання (постійної або тимчасової пропис­ки) для громадян до 16 років. У разі відсутності тру­дової книжки громадянин, який вперше шукає робо­ту, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці — військовий квиток.

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здій­снювалась за державним замовленням, яким відмовлено у при­йнятті на роботу за місцем призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштуван­ня, форми якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992.

Випускники професійно-технічних училищ пред'являють довідку про надання можливості самостійного працевлаштуван­ня. При відсутності у них такої довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення навчання консультаційні послуги.

Громадяни, які втратили роботу в колективних сільськогос­подарських підприємствах, у тому числі звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пред'являють довідку про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського ак­ціонерного товариства, видану цим підприємством, кооперати­вом, товариством.

Особи, які одержують пенсію, пред'являють пенсійне посві­дчення або посвідчення інваліда.

У Державній службі зайнятості громадяни реєст­руються на загальних підставах як такі, що шука­ють роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 Закону України «Про зайнятість населен­ня», а саме працівники , які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток,, бути зареє­стровані як такі, що шукають роботу, за згодою од­ного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Реєстрація громадян як таких, що шукають роботу, здійснюєть­ся Державною службою зайнятості за заявою грома­дян незалежно від часу втрати роботи.

Водночас для деяких категорій працівників встановлено окремі вимоги щодо часу їх реєстрації як таких, що шукають роботу та подання документів , а саме:

— працівники, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації вироб­ництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганіза­цією або перепрофілюванням підприємств, установ і організацій, скороченням чисельності або штату пра­цівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України), повинні бути зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі ,

 що шукають роботу, протягом семи кален­дарних днів після звільнення;

- громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випад­ку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації, реєструються у державній службі за­йнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календар­них днів після звільнення.

—   працівники, звільнені з підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним

переселенням з тери­торії радіоактивного забруднення, реєструються у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом одного місяця після звільнення;

—   військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію , реєструються у Дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з дня по­ставлення на військовий облік військовими комісарі­атами .

Громадяни, які протягом семи календарних днів не зареєст­рувалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з ін­ших поважних причин, повинні звернутися до центру зайнято­сті на наступний день після хвороби чи іншої поважної причи­ни і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі порушення цього строку вони втрачають передбачені законо­давством особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безро­біттю та її розмір встановлюються на загальних підставах.

Громадяни, що зареєструвалися в Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, ма­ють право на отримання безоплатної професійної орі­єнтації, консультації, одержання відповідної інфор­мації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Громадянам, зареєстрованим у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підби­рається «підходяща робота».

Визначення підходящої роботи міститься у статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якою для громадян, що втратили роботу і заробіток (трудовий дохіді. підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної сфери за минулий місяць. При пропозиції підходя­щої роботи враховується трудовий стаж громадяни­на за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періо­ду безробіття.

В свою чергу, для громадян, які впер­ше шукають роботу і не мають професії (спе­ціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує по­передньої перепідготовки чи підвищення кваліфі­кації, а в разі неможливості її надання — інша оп­лачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконува­ли за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

У разі неможливості на­дання громадянинові роботи за професією (спеціаль­ністю) протягом шести місяців безробіття підходя­щою вважається робота, яка потребує зміну професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступ­них для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності). При зміні громадяна­ми професії (спеціальності) за направленням дер­жавної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. Закон та­кож передбачає право місцевих Рад народних депу­татів встановлювати транспортну доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють со­ціальний захист населення.

Громадяни, зареєстровані у Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби. Процес працевлаштування громадян за сприяння Державної служби зайнятості після їх реєстрації як таких, що шукають роботу, та пошуку для них «підходящої роботи» продовжується через надання громадянину направлення на роботу, на підставі якого він та роботадавець укладають трудо­вий договір.[5]

У випадку необхідності, а саме у разі: неможливості підібрати підходящу ро­боту через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити ква­ліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відпо­відає професійним навикам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою про­фесією; пошуку роботи вперше і відсутності про­фесії (спеціальності) — особам, що зареєстровані в Державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, забезпечується надання професійної підго­товки, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб.

Виходячи із принципу свободи праці, правовідносини зі службою працевлаштування завжди можуть бути при­пинені за ініціативою громадянина. Він може відмови­тись від послуг по працевлаштуванню як до отримання направлення на роботу, так і після нього.

Направлення на роботу є рекомендацією для власника або уповнова­женого ним органу прийняти громадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах вста­новлених квот, згідно укладених контрактів випускників вузів , коли воно зобов'язує роботодавця прий­няти громадянина на роботу. Тому власник або уповно­важений ним орган теж може відмовити у працевлашту­ванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійними якостями чи за станом здоров'я роботі, вказаній в направленні.

Процес працевлаштування закінчується укладенням трудового договору громадянина з власником або упов­новаженим ним органом. Процес працевлаштування не обмежується конкретни­ми строками. Працевлаштування триває до того часу, поки громадянин не буде влаштований на роботу або навчання.

З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходя­щої роботи відмовились від двох пропозицій. Протягом шести наступних місяців (для громадян, які користують­ся пільгами щодо працевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лише консультаційні послуги. Після закінчення цього строку такі громадяни можуть повтор­но зареєструватись у службі зайнятості як такі, що шука­ють роботу.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відпо­відних рад за участю державної служби зайнятості для забезпе­чення тимчасової зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах.

Громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності безробітних або частково незайнятих грома­дян, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організуються з метою

тимчасової роботи гро­мадян, які втратили роботу і заробіток, в першу чергу безробіт­них, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили, учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб передпенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і тери­торіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали значну перерву в професійній діяльності у зв'язку із тривалою хворобою, вихованням дітей, доглядом за непрацездатними чле­нами сім'ї тощо. Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

Оплачува­ні громадські роботи повинні мати суспільно корисну спрямо­ваність і сприяти соціальному розвитку регіону.

До видів робіт, які можуть застосовуватися під час організа­ції оплачуваних громадських робіт, належать благоустрій та озеленення територій населених пунктів, зон відпочинку і туриз­му; підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об'єктів соціальної сфери (дитячих дошкільних закладів, спортивних майданчиків, закладів культури і охорони здоров'я будинків для осіб похилого віку та інвалідів ); будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових, залізничних, портових та інших господарських споруд; землевпорядні та ме­ліоративні роботи; виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових робіт, збирання врожаю, сінокосіння); окремі види робіт на овочевих базах; виконання вантажно-роз­вантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами похило­го віку та інвалідами, а також догляд за хворими в закладах охоро­ни здоров'я; збирання та заготівля лікарських рослин і ягід; інші доступні види трудової діяльності.

Для організації оплачуваних громадських робіт можна вико­ристовувати на договірній основі тимчасову роботу на підпри­ємстві на строк до двох місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні робочі місця.

Оплачувані громадські роботи є підходящою роботою для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).

Для проведення оплачуваних громадських робіт місцеві дер­жавні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад створю­ють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з гнуч­кими формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення таких робочих місць на інших підприємствах, незалеж­но від форм власності і господарювання.

Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацуо оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності, визначають види оплачуваних громад­ських робіт та їх обсяги і доводять їх до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості укладають договори з підприємствами комунальної власності.

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію оплачуваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На підставі укладених договорів держав­ною службою зайнятості здійснюється направлення громадян на оплачувані громадські роботи.

З громадянами, які бажають брати участь в оплачуваних гро­мадських роботах, підприємства укладають строкові трудові до­говори з правом їх продовження за погодженням сторін до вирі­шення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість робочого часу встановлюється відповідно до законо­давства про працю України. При цьому до оплачуваного робо­чого часу громадянина , зайнятого на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру зайнятості.

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірва­ти договір у разі, коли однією з сторін не виконуються встанов­лені договором умови.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов­леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за­робітної плати.

Також організовуються сезонні робіти. Сезонними вважаються роботи, які через природ­ні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом пев­ного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

Сезонні роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої вла­ди для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку. Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах.

Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у дер­жавній службі зайнятості як безробітні. При направленні на під­приємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи . Не допускається направ­лення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згід­но з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві .

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання пра­цювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на се­зонну роботу, зазначаються номер договору між центром зайня­тості і підприємством та дата початку роботи.

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем по­стійного проживання . [6]

Поряд з правами і державними гарантіями по працевлаштуванню, матеріаль­ної і соціальної підтримки громадян в період безробіття законодавство України передбачає для них певні обо­в'язки, а також встановлює відповідальність за їх неви­конання.

Перш за все, громадяни повинні сприяти своєму пра­цевлаштуванню відповідно до рекомендацій служби зай­нятості. Вони повинні періодично з'являтись в органи служби зайнятості для перереєстрації і повідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійну роботу в період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідальність за невиконання обов'язків передбачає:

— припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості;

— припинення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців у випадку:

 а) приховування від служби зайнятості відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання цієї допомоги;

 б) порушення безробітним умов його реєстрації та пе­ререєстрації як безробітного;

 в) відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи;

 г) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості;

 д) припинення навчання у навчальному закладі підви­щення кваліфікації та перепідготовки без поважних при­чин.

Громадяни мають право оскаржити дії працівників дер­жавної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

V. Державні гарантії працевлаштування населення

 

 Державні гарантії працевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантії містяться в статті 4 цього закону , в ній говориться , що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

 а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності

б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення , а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і

працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної

підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на

роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій,

перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби

зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по

безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги

членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

 ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій,

участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи,

а також до безперервного трудового стажу;

 з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Крім Закону України “Про зайнятість населення “,гарантії забезпечення права громдян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю , дер­жава гарантує працездатним громадянам, які постійно прожи­вають на території України, вільний вибір виду діяльності: без­платне сприяння державними службами зайнятості у підборі під­ходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам дер­жавних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безро­бітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; право­вий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Законом України “Про зайнятість населення “ встановлені також і додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій населення . Йдеться про працездатних громадян у працездатному віці , які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці .

До них належать :

1.     жінки , які мають дітей віком до 6 років ;

2.     одинокі матері , які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів ;

3.     молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної ( невійськової ) служби та якій надається перше робоче місце , діти ( сироти ) , які залишились без батьківського піклування , а також особи , яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи , що їх заміняє , можуть як виняток прийматись на роботу особи передпенсійного віку ( чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років) ;