1.4. Організована злочинність

Після досить тривалого періоду замовчування (з 40-х років), вітчизняні кримінологи вперше змогли відкрито заявити про існування в нашій країні організованої злочинності. Дослідження в частині організованої злочинності проводилися нині доктором юридичних наук, професором О.Гуровим, у ВНДІ МВС СРСР. Усім відомі голосні публікації в журналах «Родина», «Огонек» і книга «Імперія страху». Реакція на них, як у фахівців, так і в «обивателя» звичайно не однакова. У підручниках повна «Кримінологічна характеристика професійної (організованої) злочинності» з'явилася лише в 1994 році (під ред. Кузнецової і Міньковського[43] . В одному з останніх (під ред. Кудрявцева і Емінова /с.з. 233-256/) вона іменується «Професійна злочинність та її попередження». Обидва, вищевказані, розділи написані одним автором - А.Гуровим. Але було б невірно стверджувати, що вона не вивчалася. Про неї згадувалося або як про пережиток, або як про частину рецидиву. Звичайно ж про її існування не писалося і не говорилося вголос. Але кожен «обиватель» знав і знає, що гаманець при вході в суспільний транспорт треба забрати подалі.

Отже, із книг, художніх фільмів, історії кримінології нам відомо, що ще наприкінці 19-го століття Паризька таємна поліція виділяла професійних злочинців (особи, що систематично роблять крадіжки, шахрайства й інші злочини проти власності, досягаючи при цьому великої спритності і майстерності); тип «професійного злочинця» був виділений у класифікації правопорушників на Гейдельбергскому з'їзді міжнародного союзу криміналістів у 1897 році (основною його рисою називалася - завзятість, небажання відмовлятися від свого поводження з використанням визначених навичок); Ч.Ломброзо виділяв цей тип злочинця; у Росії ряд правознавців, у т.ч. С.Познишев і І.Фойницький) виступали проти вживання терміна «професійний»; його ще називали «звичний, завзятий, хронічний, непоправний» і т.д.[44]

Офіційно боротьба з цим небезпечним соціальним недугом почалася з прийняттям 23 грудня 1989 року постанови З'їзду народних депутатів колишнього СРСР "Про посилення боротьби з організованою злочинністю", однак фактично вона була розчпочата в загальних проблемах боротьби зі злочинністю в цілому і, отже, втратила бажану гостроту й ефективність і звелася на нівець. Потім були прийняті ще ряд нормативних актів, присвячених цим питанням, проте і вони вирішити проблему організованої злочинності не змогли. Скоріше відбулося зворотне: тенденції розвитку цього відразливого явища прийняли масового, загрозливого життя суспільства характер.

Напрямок основних видів промислу організованої злочинності:

n незаконний обіг наркотиків;

n незаконний обіг озброєнь;

n розкрадання радіоактивних матеріалів;

n фальшивомонетництво;

n відмивання злочинних доходів;

n викрадення автомобілів;

n розкрадання і контрабанда предметів мистецтва;

n рекет і шантаж з метою вимагання коштів та ін.

У широкому змісті під організованою злочинністю варто розуміти особливу протиправну діяльність злочинних організацій, які заздалегідь планують стратегію і тактику кількаразового вчинення злочинів, що мають усередині себе чіткий розподіл ролей, свого роду спеціалізацію. Однак, не всі злочини, скоєні кількома особами, навіть найтяжчі, можна відносити до скоєних організованою злочинною групою. Лише тоді, коли злочинці попередньо об’єдналися, узгодили свої дії при підготовці замаху і скоєнні самого злочину, відпрацювали план, підпорядкували цьому плану колективні зусилля і дії, можна говорити про виникнення організованої злочинної групи. Сюди ж необхідно віднести і такі умови, як конспірація злочинного угрупування, а також забезпечення його життєдіяльності шляхом використання елементів комерції, спрямованої на легалізацію злочинних прибутків, організацію торгівлі, найпростіших виробництв, придбання нерухомості та інше, що надає можливість злочинцям мати вигляд законослухняних громадян. Світова практика свідчить, що майже у всіх розвинених країнах організована злочинність базується на традиційних видах протиправного промислу – кримінально-комерційній діяльності, де найбільш широко представлені незаконні фінансово-банківські операції, торгівля наркотиками, зброєю, організація проституції, крадіжок та контрабанди автомобілів. Особливе місце у цьому переліку відводиться фінансово-банківським злочинам, які дають можливість злочинним організаціям зосередити у своїх руках значні суми, отримані за незаконну торгівлю наркотиками, металом, енергоресурсами, зброєю, та кошти вилучені у населення шляхом створення фінансових пірамід. Останні в подальшому легалізуються і використовуються злочинцями на свій розсуд.

Загальними ознаками, за якими можна визначити, що ми маємо справу з організованою злочинною групою, є:

n стійкість, тобто об'єднання осіб для занять злочинною діяльністю на більш-менш тривалий період, а не для здійснення одного чи декількох злочинів;

n планування злочинної діяльності (загальнокарної, господарсько-посадової або інтегрованої, тобто змішаної із залученням для досягнення своїх злочинних намірів державних структур);

n наявність ієрархічної структури, як мінімум двоступеневої - організатор і виконавці.

При подальшому розвитку організована злочинна група починає ускладнюватися, у неї з'являються додаткові ознаки, такі як:

n створення всіляких "кас", тобто концентрація загальних коштів з наступним їх використанням для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових осіб, надання допомоги членам свого злочинного співтовариства;

n досить вузька спеціалізація своїх членів і диференціація їх функцій;

n розширення сфер діяльності з одночасним прагненням до їх монополізації;

n встановлення зв'язку з корумпованими посадовими особами державних установ і правоохоронних органів;

n створення власних структур "розвідки" і "контррозвідки", найчастіше під видом легальних охоронних структур, з метою активної протидії правоохоронним органам, дискредитації їх співробітників, впровадження в них "своїх людей";

n поява власної злочинної ідеології, заохочення твердої внутрішньої дисципліни і введення санкцій за її порушення;

n концентрація влади в руках керівника;

n відмінна озброєність й ін.

Звичайно, перераховані ознаки зустрічаються не у всіх організованих злочинних груп, тому що відповідно до норм карного законодавства до таких груп можна віднести злочинну групу з двох і більше осіб, що вчинили злочин у співучасті чи діяльність яких підпадає під кримінально-правовий інститут "бандитизм". По загальноприйнятій думці, боротьбу з такими групами, незважаючи на їхню небезпеку, можна успішно здійснювати і традиційним шляхом. Але коли правоохоронні органи зіштовхуються з діяльністю злочинних груп більш високого ступеня організованості (злочинних об'єднань чи злочинних організацій), то традиційні методи боротьби зі злочинністю вже не спрацьовують, що викликає необхідність адекватно удосконалювати застосовувані стосовно них форми і способи діяльності.

Що ж собою уявляють злочинні групи з високим ступенем організованості? Під злочинним об'єднанням прийнято розуміти стійке, ієрархічно структуроване об'єднання злочинних груп, що мають корумповані зв'язки з представниками державного апарату і які систематично реалізують плани вчинення організованих злочинів. Для цих співтовариств характерна корислива-насильницька спрямованість. Основною сферою їхньої діяльності є рекет і незаконний бізнес, а насильство звичайне застосовується до конкурентів, а також зрадників - членів об'єднання і рідко у відношенні сторонніх осіб, які не виконують вимоги об'єднання. У діяльності злочинних співтовариств важливе місце займає організаційна робота, тому що вони прагнуть до тривалого існування, до встановлення монополії на конкретні види злочинної діяльності на визначеній території.

Ця робота припускає:

n вербування нових членів;

n включення дрібних, розрізнених груп у свій склад;

n підтримка дисципліни, конспірації і корумпованих зв'язків.

Найбільш могутніми злочинними організованими співтовариствами є:

n сицілійська "мафія",

n американська "коза ностра",

n японська "якудза",

n колумбійська наркомафія,

n тріади Південно-Східної Азії.

Як видно з наведеного переліку, у Західній Європі (крім Італії) немає одіозних злочинних співтовариств. Однак це не означає, що там усе спокійно. На території Східної Європи, республік СНД і країн Балтії вже почувається "рука" італійських мафіозі, а на Далекому Сході - японців і китайців. На думку західних фахівців - перетворення доморослих злочинних груп, які діють на території колишнього СРСР, у мафію італійського типу цілком реальне. Тут багато загального: бідність і безвихідність більшої частини суспільства, девальвація ідеалів, слабка оснащеність правоохоронних органів, їх фінансова і матеріальна уразливість. Крім того, не можна виключати появи у мафії своєї армії, яка сформувалася з колишніх військовослужбовців, які отримали бойовий досвід в Афганістані, Таджикистані й ін.

В даний час багато чого зі сказаного знаходить цілком реальне втілення. В Україні й інших країнах СНД спостерігається широкий ріст організованих злочинних співтовариств. На чолі їх, як правило, знаходяться лідери, які не здійснюють безпосередньо злочинів, а виконують організаторські й ідеологічні функції. Це представники загальнокарних елементів (професійні злочинці - "злодії в законі" і великі представники "білокомірцевої" злочинності, бізнесмени, працівники державних структур). Далі по ієрархії йдуть, так звані, групи забезпечення і безпеки. У группу забезпечення входять особи, що теж безпосередньо не приймають активної участі в конкретних злочинах, однак:

n реалізують рішення керівництва злочинної організації;

n здійснюють контроль за діяльністю виконавців;

n розв'язують конфліктні ситуації усередині організації;

n збирають "податки" з виконавців злочинів;

n забезпечують можливість і безпеку сходок лідерів злочинних співтовариств;

n забезпечують стійкі зв'язки усередині злочинної організації й інших подібних співтовариств;

n організують охорону лідерів;

n уживають заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності виконавців;

n контролюють дотримання норм і традицій злочинного світу;

n виявляють і включають в організацію раніше не охоплені злочинні групи, злочинців-професіоналів та інших осіб, що мають незаконні доходи;

n легалізують злочинно добуті цінності;

n здійснюють матеріальну і моральну підтримку членам організації, які знаходиться в місцях позбавлення волі, допомагають їх родинам.

Корисні для злочинної організації особи складають групу безпеки. Це юристи, економісти, журналісти, лікарі і звичайно ж державні службовці. Виконавці злочинів (злодії, кіллери, шахраї й ін.) представляють нижню ланку злочинної організації.

Організована група — це стійке об'єднання кількох осіб, які спеціально зорганізувалися для більш-менш тривалої злочинної діяльності. Узагальнивши наведене, можна виділити такі ознаки організованої злочинної групи:

1) наявність статуту — розробленого (хоч би в загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності і визначеної мети діяльності групи;

2) створення організаційної структури — підрозділи, їх керівники, підпорядкованість, підзвітність і їх конкретні завдання;

3) наявність організатора (керівника);

4) конспірація — прикриття своєї діяльності, налагодження корупційних зв'язків з органами влади;

5) вербування нових членів;

6) наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків між учасникам організації;

7) наявність матеріальної бази — приміщень, транспорту, сховищ, коштів тощо[45].

Згідно до положень нового (2001 року) Кримінального кодексу України (Розділ VI «Співучасть у злочині») співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом України.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 Кримінального кодексу України.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Кримінальна відповідальність співучасників.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини Кримінального кодексу України як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 Кримінального кодексу України. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.


Розділ 2. Аналіз застосування методик розслідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою


Информация о работе «Особливості початкового етапу розслідування злочинів»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 174413
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
138076
0
0

... ншого злочину, випливають зі змісту ст. 2 КПК України, серед яких виділено "швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону" Сструктуру розслідування виготовлення та збуту підроблених грошей: реагування на привід до порушення кримінальної справи - перевірка інформації, що надійшла, про виявлення підроблених грошей, певну особу, яка займається їх ...

Скачать
122649
0
0

... причини: вчинено злочин, проводять слідчі дії – обумовили появу у свідка, в минулому підозрюваного у злочині, некерованих реакцій організму – негативних обставин. Можливості виявлення та особливості використання негативних обставин при розслідування конкретних злочинів завжди залежать від їх виду і джерела, а також від характеру зв’язку цього джерела з механізмом злочину і супутнім ситуаційним чи ...

Скачать
21461
0
0

... та раптовістю його проведення. Підготовка до проведення обшуку включає в себе збір орієнтуючих відомостей, підбір учасників проведення обшуку і відповідних технічних засобів. При розслідуванні вбивств із корисних мотивів впізнання підозрюваного свідками являється джерелом отримання доказів, які мають значну цінність для слідства. В процесі впізнання можливі провокаційні дії особою, яка впізнає ...

Скачать
108838
0
0

... , гідність, недоторканість та інші гарантовані Конституцією України права і свободи громадян, а також державне або суспільне майно, пам'ятники архітектури, мистецтва і т.п.РОЗДІЛ 2 Методика розслідування хуліганства . 2.1. Поняття методики розслідування хуліганства, її мета та структура. Методика розслідування злочинів - це самостійний розділ на­уки криміналістики. Його складають основані на ...

0 комментариев


Наверх